ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
04.10.2023Справа № 910/7314/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/7314/23
за позовом Керівника Бердянської окружної прокуратури Запорізької області (Україна, 69035, м. Запоріжжя, вул. Якова Новицького, буд. 5; ідентифікаційний код: 02909973) в інтересах держави
в особі 1) Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (Україна, 01135, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 14; ідентифікаційний код: 37472062)
2) Східного офісу Держаудитслужби (Україна, 49101, м. Дніпро, вул. Антоновича Володимира, буд. 22, корп. 2; ідентифікаційний код: 40477689) в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області (Україна, 69057, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 129; ідентифікаційний код ВП: 41127371)
до 1) Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Україна, 01135, м. Київ, пр. Перемоги, буд. 14; ідентифікаційний код: 38727770) в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Бердянського морського порту) (Україна, 71112, Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Горького, буд. 6; ідентифікаційний код ВП: 38728360)
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-будівельне управління "Промбудколія" (Україна, 04080, м. Київ, вул. Межигірська, буд. 83; ідентифікаційний код: 34607649)
про визнання недійсними рішення, договору та стягнення 679 932,00 грн
Представники учасників справи:
від прокуратури: Сайног Т.С., посвідчення № 070182 від 01.03.2023;
від позивача-1: Федорова О.В., довіреність № 3144/15/14-23 від 22.04.2023;
від позивача-2: не з'явився;
від відповідача-1: Мунтян О.Л., довіреність № 1410/10-01-01/Вих від 08.05.2023;
від відповідача-2: не з'явився.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Керівник Бердянської окружної прокуратури Запорізької області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі - позивач-1) та Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області (далі - позивач-2) з позовною заявою до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Бердянського морського порту) (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-будівельне управління "Промбудколія" (далі - відповідач-2), в якій просить суд:
- визнати недійсним рішення з визначення переможця, оформленого протоколом № 4 засідання постійно діючої робочої групи з визначення результатів допорогових закупівель через електронну систему закупівель "Prozorro" за кодом ДК 021:2015 45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи Бердянської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Бердянського морського порту) (визначення переможця) від 28.03.2017;
- визнати недійсним Договір № 28-В-БЕФ-17 від 12.04.2017 щодо закупівлі послуг "Поточний ремонт стрілочного переведення № 76 (інв. № 711)", укладений між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Бердянського морського порту) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-будівельне управління "Промбудколія";
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-будівельне управління "Промбудколія" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Бердянського морського порту) 679 932,00 грн, а з Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", одержані ним за рішенням суду 679 932,00 грн, стягнути в дохід держави в особі Східного офісу Держаудитслужби.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено прокурору строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
26.05.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокурора надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7314/23, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про залучення до участі у справі Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів, підготовче засідання призначено на 28.06.2023.
12.06.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача-2 надійшли пояснення щодо повноважень прокуратури на представництво інтересів держави в особі органів державного фінансового контролю.
14.06.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокурора надійшли заперечення проти пояснень позивача-2.
14.06.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що на момент проведення процедури закупівлі послуг та укладення договору відповідач-1 не міг знати про те, що учасники закупівлі під час підготовки документації в процедурі закупівлі діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, в той же час приписами Закону України "Про публічні закупівлі" не передбачено визнання договору про закупівлю недійсним з підстав порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій. Відповідач-1 зазначає, що прокурором не доведено наявності тих обставин для визнання договору недійсним (зокрема мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства). Як зазначає відповідач-1, послуги за договором надані в повному обсязі, прокурором не доведено, що послуги надані із завищенням цін, що аналогічні послуги могли бути надані з використанням менших ресурсів, не вказано на протиправні наслідки укладення та виконання договору. Крім того відповідач-1 вказав на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Держаудитслужби.
20.06.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокурора надійшла відповідь на відзив відповідача-1. На спростування доводів, викладених у відзиві на позовну заяву, прокурор зазначив, що протиправні дії відповідача-2 були спрямовані на учинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. Метою вказаних дій є усунення конкуренції під час проведення зазначеного тендера та недобросовісне отримання права на укладення договору. Така поведінка учасників закупівлі несумісна з принципами публічних закупівель, тому укладений за наслідками торгів договір підлягає визнанню недійсним, як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу відповідача-2. За викладеного прокурор вказує на відсутність необхідності у доведені того, що послуги були надані за завищеними цінами, що вони могли бути надані з використанням менших ресурсів, вказувати на протиправні наслідки укладення та виконання договору.
28.06.2023 відповідачем-1 сформовані в системі "Електронний суд" заперечення щодо відповіді на відзив, які 28.06.2023 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду", а також 06.07.2023 надійшли до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва. Заперечення відповідача-1 щодо відповіді на відзив здебільшого відтворюють зміст відзиву на позовну заяву. Додатково відповідач-1 зазначив про те, що видатки на закупівлю спірних послуг були профінансовані за рахунок коштів відповідача-1, отриманих від здійснення господарської діяльності, а не за рахунок бюджетних коштів.
У підготовче засідання 28.06.2023 з'явились прокурор та представник відповідача-1, представники інших сторін не з'явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
У підготовчому засіданні 28.06.2023 судом було оголошено перерву до 09.08.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.06.2023, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, позивачів 1, 2 та відповідача-2 було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/7314/23 призначено на 09.08.2023.
29.06.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача-1 надійшли пояснення щодо позову, у яких позивач зазначив, що відповідач-1 є державним унітарним підприємством та належить до сфери управління позивача-1, майно відповідача-1 є державною власністю та закріплюється за ним на праві господарського відання, однак позивач-1 не має права втручатися в оперативну господарську діяльність відповідача-1 та погоджувати укладення господарських договорів. Позивач-1 також зауважив, що видатки на закупівлю спірних послуг були оплачені за рахунок власних коштів відповідача-1, які не є коштами державного бюджету, а отримані відповідачем-1 від здійснення господарської діяльності.
11.07.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокурора надійшли письмові пояснення щодо заперечень відповідача-1 на відповідь на відзив.
У підготовче засідання 09.08.2023 з'явились прокурор, представник позивача-1 та відповідача-1, представники інших сторін не з'явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
У підготовчому засіданні 09.08.2023 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.09.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2023, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, позивача-2 та відповідача-2 було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 910/7314/23 призначено на 06.09.2023.
У судове засідання 06.09.2023 з'явились прокурор, представник позивача-1 та відповідача-1, представники інших сторін не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
У судовому засіданні 06.09.2023 судом було оголошено перерву до 04.10.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2023, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, позивача-2 та відповідача-2 було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 910/7314/23 призначено на 04.10.2023.
У судове засідання 04.10.2023 з'явились прокурор, представник позивача-1 та відповідача-1, представники інших сторін не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін обов'язковою судом не визнавалась.
Прокурор надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник позивача-1 надала суду усні пояснення по суті спору, просила вирішити спір з урахуванням наданих пояснень.
Представник відповідача-1 надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував.
У судовому засіданні 04.10.2023 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд
ВСТАНОВИВ:
14.03.2017 Бердянською філією Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на веб-порталі публічних закупівель "Рrоzоrrо" було розміщено оголошення про проведення спрощеної/допорогової закупівлі UA-2017-03-14-000160-c про закупівлю послуг - Поточний ремонт стрілочного переведення №76 (инв. №711) (ДК 021:2015: 45450000-6 - Інші завершальні будівельні роботи). Очікувана вартість предмета закупівлі становила 571 654,48 грн без ПДВ.
Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій участь у вказаних відкритих торгах взяли два суб'єкти господарювання: Приватне підприємство "Владікос" із пропозицією 571 000,00 грн та Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-будівельне управління "Промбудколія" із пропозицією 566 610,00 грн.
27.03.2017 здійснено розкриття тендерних пропозицій.
Протоколом № 4 засідання постійно діючої робочої групи з визначення результатів допорогових закупівель через електронну систему закупівель "Рrоzоrrо" за кодом ДК 021:2015 45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи (визначення переможця) Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" вирішено акцептувати пропозицію Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-будівельне управління "Промбудколія", яка відповідає усім технічним вимогам та має найбільш економічно вигідну ціну - 566 610,00 грн.
Того ж дня на веб-порталі публічних закупівель "Рrоzоrrо" було розміщено повідомлення про намір укласти договір.
12.04.2017 за результатами процедури проведення публічних торгів між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Бердянського морського порту) (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-будівельне управління "Промбудколія" (виконавець) було укладено Договір №28В-БЕФ-17 (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого виконавець зобов'язується надати, а замовник оплатити послуги з поточного ремонту стрілочного переведення № 76 (инв. № 711), у відповідності з технічним завданням, наведеним у Додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п. 3.1 Договору його ціна становить 566 610,00 грн без ПДВ, крім того сума ПДВ 113 322,00 грн, всього ціна цього Договору складає 679 932,00 грн.
З наявної в матеріалах справи банківської виписки вбачається, що 21.04.2017 відповідачем-1 було перераховано відповідачу-2 203 979,60 грн, а 17.05.2017 - 475 952,40 грн.
03.01.2018 на веб-порталі публічних закупівель "Рrоzоrrо" було сформовано звіт про виконання Договору.
У подальшому Запорізьким обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України проведено дослідження дотримання законодавства про захист економічної конкуренції під час проведених Бердянською філією Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (у системі електронних торгів "Рrоzоrrо") процедур закупівель, зокрема і закупівлі "Поточний ремонт стрілочного переведення № 76 (инв. № 711) ДК 021:2015: 45450000-6 - Інші завершальні будівельні роботи (ідентифікатор закупівлі UA-2017-03-14-000160-с)".
За результатами проведеного дослідження виявлені ознаки вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-будівельне управління "Промбудколія" та Приватним підприємством "Владікос" порушення, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, внаслідок чого розпорядженням адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.10.2019 № 58/35-р розпочато розгляд справи № 58/25-19.
Аналіз конкурсних пропозицій Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-будівельне управління "Промбудколія", Приватного підприємства "Владікос" та інших матеріалів, отриманих Запорізьким обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України під час дослідження, виявив обставини, які свідчать про вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів низки процедур закупівель, зокрема і закупівлі "Поточний ремонт стрілочного переведення № 76 (инв. № 711) ДК 021:2015: 45450000-6 - Інші завершальні будівельні роботи (ідентифікатор закупівлі UA-2017-03-14-000160-с)".
Адміністративна колегія Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, розглянувши матеріали справи № 58/25-19, ухвалила рішення від 06.05.2020 № 58/7-рш "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-будівельне управління "Промбудколія" та Приватного підприємства "Владікос" та визнала, що останні своїми діями вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю, проведених Бердянською філією Державного підприємства "Адміністрація морських портів України".
За порушення під час процедур закупівель на Приватне підприємство "Владікос" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-будівельне управління "Промбудколія" накладено штраф у розмірі 490 000,00 грн на кожного.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.04.2021 у справі №908/1256/20, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2022, у задоволенні позову Приватного підприємства "Владікос" про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.05.2020 № 58/7-рш відмовлено.
Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор зазначає, що узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-будівельне управління "Промбудколія" та Приватне підприємство "Владікос" тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, а відтак спотворили результати проведення замовником відкритих торгів, порушивши право останнього на отримання найбільш ефективного для нього результату, тому договір, укладений за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. З цих же підстав підлягає визнанню недійсним і рішення відповідача-1 з визначення переможця.
Враховуючи наявність умислу на укладення договору, що суперечить інтересам держави й суспільства лише у відповідача-2, прокурор просить застосувати передбачені ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України наслідки недійсності Договору та стягнути з відповідача-2 одержані ним 679 932,00 грн на користь відповідача-1, а отримані ним за рішенням суду - стягнути в дохід держави.
Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Частиною першою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Прокурор, в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", повідомив позивачів про звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області щодо визнання недійсними рішення, договору та стягнення 679 932,00 грн.
Як зазначає прокурор у позовній заяві, оголошуючи проведення відкритих торгів, відповідач-1 мав на меті не просто задовольнити потребу в придбанні послуг, а здійснити їх придбання на засадах конкурентності учасників відповідного тендера, натомість узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, учасники торгів усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже спотворили результати проведення замовником відкритих торгів, порушивши його право на отримання найбільш ефективного для нього результату. Отже звернення з цим позовом до суду спрямоване на задоволення потреби у відновленні законності у сфері забезпечення конкурентного середовища, у тому числі шляхом вжиття у якості превентивного заходу для інших учасників економічних відносин негативних наслідків до суб'єктів, які допустили антиконкурентні узгоджені дії у сфері публічних закупівель.
Підставою для звернення до суду з даним позовом прокурор зазначив те, що позивачі, як уповноважені органи у спірних правовідносинах, будучи обізнаними про наявність порушення під час проведення процедури закупівлі, неналежно здійснюють надані їм законодавством України повноваження і протягом тривалого часу не вживають заходів щодо визнання недійсними рішення, договору та стягнення 679 932,00 грн.
У постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17З зазначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави. "Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, прокурор послався на те, що Мінінфраструктури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері, зокрема, морського водного транспорту, розвитку, будівництва, реконструкції та модернізації інфраструктури, зокрема морського та внутрішнього водного транспорту.
Суд встановив, що Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України. Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" утворено з метою забезпечення функціонування морських портів, організації та забезпечення безпеки мореплавства, утримання та ефективного використання державного майна, закріпленого за ним на праві господарського відання та отримання прибутку (пункти 1.1, 2.1 Статуту Державного підприємства "Адміністрація морських портів України").
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Статтею 6 цього Закону передбачено, що уповноважені органи управління, яким у цьому випадку є позивач-1, відповідно до покладених на них завдань затверджують річні фінансові та інвестиційні плани, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3-5 років) державних підприємств і господарських структур, що належать до сфери їх управління, та здійснюють контроль за їх виконанням у встановленому порядку, проводять моніторинг фінансової діяльності, зокрема виконання показників фінансових планів підприємств, що належать до сфери їх управління та вживають заходів до поліпшення їх роботи.
Відповідні повноваження позивача-1 також закріплені в п. 8.1 Статуту Державного підприємства "Адміністрація морських портів України".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 дійшла висновку, що прокурор не може звертатися до суду для захисту інтересів державних підприємств, і що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатися із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про відкритість використання публічних коштів" публічні кошти - кошти державного бюджету (крім таємних видатків), бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, кредитні ресурси, надані під державні та місцеві гарантії, кошти Національного банку України, державних банків, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України (далі - Пенсійний фонд), фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також кошти суб'єктів господарювання державної і комунальної власності, отримані ними від їхньої господарської діяльності.
Державні підприємства належать до суб'єктів господарювання державної і комунальної власності.
У разі використання коштів підприємств, отриманих ними від їхньої господарської діяльності, підприємство щорічно, не пізніше 31 січня року, наступного за звітним роком оприлюднює на Єдиному веб-порталі використання публічних коштів таку інформацію:
- відомості про договори, укладені за звітний період, загальна вартість яких перевищує 1 мільйон гривень (предмет договору, виконавець (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи, місцезнаходження, прізвище, ім'я та по батькові керівника), вартість договору, ціна за одиницю (за наявності), строк дії договору);
- відомості про стан виконання договорів, укладених за попередні звітні періоди, які продовжують виконуватися, загальна вартість яких перевищує 1 мільйон гривень (предмет договору, виконавець (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи, місцезнаходження, прізвище, ім'я та по батькові керівника), вартість договору, ціна за одиницю (за наявності), обсяг платежів за договором у звітному періоді, наявність або відсутність претензій і штрафних санкцій, що виникли в результаті виконання договору, акти виконання договору (акти наданих послуг, приймання-передачі, виконаних робіт) за наявності).
Єдиний веб-портал використання публічних коштів є офіційним державним інформаційним ресурсом у мережі Інтернет. Інформація зберігається в режимі вільного доступу протягом трьох років з дня оприлюднення. Доступ до інформації, оприлюдненої на єдиному веб-порталі, є вільним та безоплатним.
Частиною 1 статті 75 Господарського кодексу України встановлено, що державне підприємство, його дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державному підприємству, об'єднання таких підприємств, у разі здійснення ними закупівель за умови, що вартість предмета закупівлі дорівнює або перевищує межі, визначені частиною першою статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі", оприлюднюють на веб-порталі Уповноваженого органу, визначеного Законом України "Про публічні закупівлі", звіт про укладення договору про закупівлю товарів, робіт і послуг за кошти підприємств та інформацію про зміну його істотних умов не пізніше ніж через сім днів з дня укладення договору про закупівлю або внесення змін до нього. У звіті обов'язково зазначаються: найменування, кількість товару та місце його поставки, вид робіт і місце їх виконання або вид послуг і місце їх надання, інформація про технічні та якісні характеристики товарів, робіт і послуг, найменування і місцезнаходження постачальника, виконавця робіт і надавача послуг, з яким укладено договір, ціна за одиницю товару, робіт і послуг та сума, визначена в договорі, дата укладення договору, строк поставки товарів, виконання робіт і надання послуг тощо.
Таким чином, не лише компетентний орган державного управління, а й громадськість (суспільство) має право контролювати видатки державних підприємств та платежі за укладеними договорами шляхом доступу до публічних даних.
Зважаючи на наведене, прокурор правильно визначив Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України як позивача у цьому спорі.
Водночас, дослідивши матеріали справи, суд не може визнати обґрунтованим визначення прокурором в якості позивача Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області.
Як зазначає прокурор, Держаудитслужба та її територіальні органи наділені повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель.
Відповідно до частин 1, 4 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 8 Закону України "Про публічні закупівлі" моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю). Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.
Частиною першою статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників, службові (посадові) особи та члени органу оскарження, службові (посадові) особи Уповноваженого органу, службові (посадові) особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службові (посадові) особи органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку), несуть відповідальність згідно із законами України.
Відповідно до пунктів 8, 10 частини 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Водночас Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення № 43), визначено, що Державна аудиторська служба України (далі - Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 Положення № 43 Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.
Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'явити обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
З урахуванням наведеного Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель.
При цьому Держаудитслужба може бути позивачем у справі. Питання належності/неналежності цього органу залежить від обставин кожної конкретної справи, які мають з'ясовуватися у суді з наведенням відповідного обґрунтування у судовому рішенні (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).
У постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 912/898/18 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 820/8558/15 та від 03.10.2018 у справі № 804/8443/16 викладено правовий висновок, згідно з яким звернення до суду в інтересах держави в особі органів Держаудитслужби можливе лише у випадку незабезпечення підконтрольними їй установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю, а за відсутності таких обставин, органи Держаудитслужби не набувають статусу позивача.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, Східний офіс Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області не проводив моніторинг спірної процедури закупівлі та не виявляв порушення законодавства у спірних правовідносинах, відтак у нього не виникло право на звернення до суду із даним позовом, тому у спірних правовідносинах Східний офіс Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області не набув статусу позивача.
У пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено про те, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати, і в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.
Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 Цивільного кодексу України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу в спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21 та від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
У цій справі прокурор в інтересах держави в особі позивача-1 (органу управління замовника торгів) звертається до суду із позовом до відповідачів (замовника та переможця торгів) про визнання недійсними рішення тендерного комітету з визначення переможця, договору, укладеного за наслідком торгів, а також застосування наслідків недійсності такого договору, на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, з метою задоволення суспільної потреби у захисті інтересів держави, пов'язаних із забезпеченням дії інституту публічних закупівель як способу ефективного та прозорого здійснення закупівель, законного і раціонального використання коштів державного підприємства.
При цьому, ані безпосередньо держава, ані створений нею орган державної влади - позивач-1, не є стороною спірного Договору.
На обґрунтування наявності порушеного цивільного права (інтересу) держави, прокурор послався на вчинення учасниками торгів антиконкурентних узгоджених дій, наслідком чого є спотворення результатів торгів та порушення права замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату. На думку прокурора неправомірна поведінка, що мала місце на стадії проведення процедури закупівлі та ухвалення спірного рішення тендерного комітету, не може мати правомірного наслідку - укладення договору.
У частині 1 статті 37 Закону України "Про публічні закупівлі" (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) наведено перелік випадків, коли договір про закупівлю є нікчемним.
Випадок, коли учасник (учасники) процедури закупівлі порушив вимоги законів України "Про публічні закупівлі" чи "Про захист економічної конкуренції" у цьому переліку відсутній, тому для визнання недійсним договору, укладеного за наслідками проведення процедури закупівлі, підлягають застосуванню загальні положення Цивільного кодексу України, які передбачають доведення наявності визначених законодавством підстав недійсності правочину.
Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:
пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину;
встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Близький за змістом правовий висновок викладений, зокрема, в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься у пункті 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).
Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльності, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 Цивільного кодексу України, статтях 6, 43 Господарського кодексу України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації.
Такий висновок міститься у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20.
Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18.
Водночас у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Крім того, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20.
У статті 216 Цивільного кодексу України встановлено правові наслідки недійсності правочину. Частиною першою цієї статті передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою (частини 3, 5 статті 216 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що правочин у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, може бути визнаний судом недійсним. Тобто такий правочин, як і будь-який оспорюваний правочин, Цивільний кодекс України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Як вбачається з матеріалів справи, у закупівлі UA-2017-03-14-000160-c взяли участь два суб'єкти господарювання: Приватне підприємство "Владікос" із пропозицією 571 000,00 грн без ПДВ та Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-будівельне управління "Промбудколія" із пропозицією 566 610,00 грн без ПДВ. При цьому очікувана вартість предмета закупівлі становила 571 654,48 грн без ПДВ.
Рішенням Адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.05.2020 № 58/7-рш встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-будівельне управління "Промбудколія" та Приватним підприємством "Владікос" п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю UA-2017-03-14-000160-c, та накладено штраф в розмірі 490 000,00 грн на кожного.
Відтак інтерес держави у підтриманні законності у сфері публічних закупівель відновлено шляхом накладення штрафу на учасників закупівель, які порушили законодавство про захист економічної конкуренції, та заборони таким учасникам брати участь у процедурах закупівель упродовж наступних трьох років (п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі").
При цьому такі протиправні дії під час проведення торгів не завдали шкоди матеріальним інтересам ані безпосередньо держави, ані створеного нею органу державної влади - позивача-1, адже у процедурі закупівлі взяли участь лише ці дві особи (не обмежено конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання), а тендерна пропозиція переможця є нижчою за очікувану вартість закупівлі.
Зважаючи також на те, що тендер фінансувався не за кошти державного бюджету, суд вважає цілком раціональним використання коштів державного підприємства та відсутність порушення прав та законних інтересів органу управління замовника закупівлі - позивача-1.
У постанові Верховного Суду від 18.10.2022 у справі № 916/2519/21 зазначено, що з аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення відкритих торгів, оформлення за їх результатом договору про закупівлю, є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення установлених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі", за наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.
У преамбулі Закону України "Про публічні закупівлі" вказано, що він установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади; метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Отже, закупівлі державних підприємств мають відповідати тим же принципам, які визначені й Законом України "Про публічні закупівлі":
- прозорість;
- запобігання проявам корупції;
- конкурентні засади.
Суд погоджується з доводами прокурора про те, що укладений між відповідачами правочин не в повній мірі відповідає основним принципам закупівель за публічні кошти, водночас у суду відсутні підстави вважати, що оспорюваний правочин не відповідає інтересам держави і суспільства, вчинений на шкоду інтересам держави як власника майна і підлягає визнанню недійсним.
Так, для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У цьому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних з вчиненням такого правочину (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17).
Суд зауважує, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.
Тлумачення п. 6 ч 1 ст. 3 Цивільного кодексу України свідчить про те, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Крім принципів цивільного права - справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції в окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", яка означає "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".
Враховуючи вищевказані приписи ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, у випадку визнання Договору недійсним, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Бердянського морського порту) буде змушене компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-будівельне управління "Промбудколія" вартість робіт, які були виконані останнім на виконання умов Договору, яка на дату відшкодування може бути навіть більшою, аніж на дату проведення процедури закупівлі.
Пред'явлення такої вимоги, на переконання суду, не спрямоване на захист державних інтересів, а навпаки - створюється ризик їх подальшого порушення.
Відтак прокурором не доведено, що в результаті визнання Договору недійсним майнові права держави буде захищено та відновлено.
У цьому контексті суд знаходить слушними доводи відповідача-1 про те, що прокурор не довів того, що послуги за Договором надані із завищенням цін, що аналогічні послуги могли бути надані з використанням менших ресурсів, а також не вказав протиправних наслідків укладення та виконання Договору.
При цьому суд критично оцінює твердження прокурора про те, що підставою позову є не виконання робіт із завищенням цін або їх можливе виконання з використанням менших ресурсів, а виключно порушення вимог антиконкурентного законодавства, оскільки в даному випадку прокурор вдається до правового пуризму (надмірного формалізму із наданням переваги формі над змістом), що суперечить принципу правової визначеності як складової верховенства права і не враховує реальних наслідків недійсності оспорюваного правочину, які потенційно можуть завдати державі більше шкоди аніж надати вигоди.
Європейський суд з прав людини в рішеннях від 29.07.2009 у справі Sutyazhnik v. Russia (заява № 8269/02), від 31.05.2012 у справі Esertas v. Lithuania (заява № 50208/06) зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності.
До того ж у разі визнання Договору недійсним відповідач-1 вже не зможе оголосити новий тендер і укласти договір на більш вигідних умовах, оскільки роботи виконані.
Відтак, зважаючи на не доведення прокурором наявності порушення прав чи законних інтересів держави, на захист яких подано позов, окрім вчинення учасниками закупівлі правопорушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, за які вони вже понесли відповідальність у вигляді сплати штрафу в значному розмірі, враховуючи те, що у процедурі закупівлі взяли участь лише ці дві особи, а тендерна пропозиція переможця є нижчою за очікувану вартість закупівлі, приймаючи до уваги правову конструкцію ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, якою передбачено право, а не обов'язок суду визнати недійсним правочин, у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, в той час як державні інтереси не будуть захищені, а навпаки - створюється ризик їх подальшого порушення, суд дійшов висновку про відсутність у держави в особі позивача-1 порушених права та інтересу, які можуть бути відновлені шляхом визнання недійсними рішення тендерного комітету про визначення переможця торгів та вже виконаного Договору.
При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18 та від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що в разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
Крім того, зважаючи на встановлену судом відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області, позов Керівника Бердянської окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області підлягає залишенню без розгляду.
Витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на прокурора у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 226, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов Керівника Бердянської окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області залишити без розгляду.
2. В іншій частині в позові відмовити.
3. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 15 566,98 грн покласти на Запорізьку обласну прокуратуру.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 13.10.2023
Суддя О.В. Нечай