ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2023 року
м. Харків
справа № 638/3070/23
провадження № 22-ц/818/1889/23
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАРГІВГАЗ ЗБУТ»
відповідач - ОСОБА_1
третя особа -Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз»
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 липня 2023 року ухвалене у складі судді Теслікової І.І.
ВСТАНОВИВ:
В квітні 2023 року ТОВ «Харківгаз збут» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за послуги з газопостачання, яка утворилася за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.12.2018 по 31.08.2021 в сумі 121376,17 грн., а також відповідно до ст. 625 ЦК України нарахованих 3% річних у розмірі 4675,31 грн., інфляційних витрат - 10807,47 грн., пені у сумі 65,91 грн., та судових витрат у сумі 2684,00 грн.
Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач є споживачем природного газу, але за зазначений період надані послуги не сплачує, внаслідок чого утворилась заборгованість. Зазначав, що відносини, які виникають між постачальниками та споживачем природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1382/27827 (надалі - Правила постачання природного газу). Відповідно до розділу III Правил постачання природного газу, постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором, які є однаковими для всіх побутових споживачів України. Договір постачання природного газу побутовим споживачам укладається з урахуванням статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, що розміщений на офіційному веб-сайті Регулятора та постачальника і не потребує двостороннього підписання письмової форми договору. Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам було офіційно опубліковано ТОВ «Харківгаз збут» в газеті «Слобідський край» № 156 від 31.12.2015, та розміщений на офіційному сайті Товариства (https://khgaszbut.104.ua). За договором постачання природного газу постачальник зобов'язаний поставити побутовому споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а побутовий споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
Відповідно до п. 4 розділу III Правил для забезпечення приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам усіх діючих побутових споживачів, об'єкти яких знаходяться в межах закріпленої території постачальника із спеціальними обов'язками, останній в установленому порядку надсилає кожному побутовому споживачу заяву-приєднання до умов договору. Якщо споживач не повернув постачальнику заяву-приєднання, фактом згоди споживача про приєднання до умов договору (акцептування заяви-приєднання) є сплачений споживачем рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний газ, а щодо постачальника зі спеціальними обов'язками - і факт фактичного споживання природного газу після офіційного опублікування договору таким постачальником.Фактом згоди про приєднання умов договору (акцептування заяви-приєднання) є сплачений рахунок (квитанція) за поставлений природний газ, а також факт фактичного споживання природного газу.
Так, за даними Оператора ГРМ за адресою: АДРЕСА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 між ТОВ «Харківгаз збут» та відповідачем договір на постачання природного газу є таким, що укладений шляхом заявочного приєднання. Позивач вважав, що внаслідок систематичного нехтування боржником своїх обов'язків щодо повної та своєчасної оплати послуг з газопостачання утворилася заборгованість, яка не погашена.
Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 27.07.2023 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» задоволено частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» заборгованість за послуги з газопостачання за період з 01.03.2020 по 31.08.2021 у розмірі 79795,05 грн., та пеню в сумі 65,91 грн., а всього 79860 грн. 96 коп, стягнуто3% річних від простроченої суми - 3323 грн 46 коп, інфляційні витрати за час прострочення оплати боргу - 9950 грн 28 коп та понесені витрати по оплаті судового збору в сумі 1826 грн. 46 коп.
Рішення мотивовано тим, що розрахунок об'ємів споживання газу Відповідачем не було оскаржено у судовому порядку та він є чинним та відповідач не позбавлений можливості звернутися у встановлений законом спосіб за перерахунком вказаних об'ємів або оскаржити їх у судовому порядку.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Судом не досліджено та не надано правову оцінку щодо порядку укладення Договору постачання природного газу між ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» та ОСОБА_1 , а саме ті обставини, що договір постачання природного газу побутовим споживачам, а саме з ОСОБА_1 , можна вважити неукладеним. Апелянт зазначила, що застосовання умов Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, який було затверджено органом, регуляторні функції якому надані всупереч повноважень Президента, наданих йому Конституцією України, є незаконним. У позовній заяві позивача та у доданих ним до справи матеріалах взагалі відсутні докази приєднання відповідача як поживача до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, зокрема підписаної відповідачем заяви-приєднання, та споживання послуги.
Скаржник зауважив, що ненадання Позивачем інформації щодо фактичних нарахувань обсягів спожитого природного газу (в т.ч. використовуваного ним порядку визначення обсягу спожитого газу) дає Відповідачу підстави для сумніву в законності здійснених Позивачем нарахувань. Відповідачем неодноразову на адресу Позивача направлялися запити, щодо інформації, щодо обсягів спожитого природного газу та сум нарахованої заборгованості, проте чіткої відповіді не отримано. Суд першої інстанції залишив без уваги долучені до справи Акт звіряння розрахунків та Довідку про заборгованості за природний газ.
Апелянт наголосила, що з огляду на те, що ОСОБА_1 є побутовим споживачем, адреса, за якою надавалися послуги газопостачання, є житловим приміщенням, Відповідач вважає штучно створеними, такими що не відповідають дійсності, визначені об?єми спожитого газу та, відповідно, нараховані суми заборгованості, зокрема, за місяці березень та серпень 2021 року. 3 огляду на те, що описані вище періоди були однаково відображені як в Акті проведення звірки, так і у Довідці, долученій до позовної заяви, проте разом із подачею відповіді на відзив були подані вже відкориговані показники, вказане свідчить про спроби усунення неправомірно зазначених обсягів спожитого газу шляхом розподілення їх на інші періоди, в яких споживання газу не здійснювалося.
29.09.2023 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від ТОВ «Харківгаззбут», в якому товариство просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови позову та застосуванні строків позовної давності не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядалось.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ «Харківгаз збут» здійснює господарську діяльність з постачання природного газу та території Харківської області на підставі ліцензії на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, виданої Національною Комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг України, згідно постанови №1588 від 21.05.2015 (переоформлена на безстрокову постановою від 08.09.2015 № 2283), та згідно постанови від 11.05.2017 року №633 (виданої на постачання природнього газу на території України).
Відповідач є споживачем послуг з постачання природного газу, які надаються ТОВ «Харківгаз збут» за адресою АДРЕСА_1 , особовий рахунок відкрито на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 4)
Відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи (Операторами ГРМ) регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30.09.2015за № 2496 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1382/27827.
Фактом згоди споживача про приєднання до умов цього договору (акцептування заяви-приєднання) є сплачений споживачем рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний газ, а щодо постачальника із спеціальними обов'язками - факт фактичного споживання природного газу після офіційного опублікування договору таким постачальником відповідно до вимог Правил. Вартість наданих послуг з газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 регулярно не сплачується, що підтверджується довідкою про заборгованість за природний газ. (а.с. 4)
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуги з постачання та розподілу природного газу віднесено до комунальних.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Відповідно до статі 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері технічного регулювання, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством (частина друга статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 2 розділу ІІІ Правил постачання природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року № 2496, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1382/27827, постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором, які є однаковими для всіх побутових споживачів України.
За договором постачання природного газу постачальник зобов'язаний поставити побутовому споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а побутовий споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
Договір постачання природного газу побутовим споживачам укладається з урахуванням статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, що розміщений на офіційному веб-сайті Регулятора та постачальника і не потребує двостороннього підписання письмової форми договору.
Фактом згоди споживача про приєднання до умов цього договору (акцептування заяви-приєднання) є сплачений споживачем рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний газ, а щодо постачальника із спеціальними обов'язками - факт фактичного споживання природного газу після офіційного опублікування договору таким постачальником відповідно до вимог Правил.
Згода споживача про приєднання до умов договору підтверджується фактом споживання природного газу, визначеного Оператором ГРМ згідно пункту 13 розділу ІІІ Правил.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги, а тому доводи апеляційної скарги, що Відповідачем не укладався договір з Позивачем є необгрунтованими.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.
Наведене свідчить, що відповідач зобов'язаний був своєчасно і в повному обсязі оплачувати спожитий природний газ.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Щодо стягнення пені, інфляції та 3% річних судова колегія зазначає наступне.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки судом встановлено прострочення оплати за послуги з газопостачання, позивач має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення, а тому суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги в цій частині.
Апеляційний суд також відхиляє доводи апелянта стосовно неправильного нарахування обсягу спожитого газу, адже матеріали справи не містять доказів на підтвердження даних доводів, Відповідачем не надано іншого розрахунку.
За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог і доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування даного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 липня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 12 жовтня 2023 року.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді О.В.Маміна
Н.П.Пилипчук