Справа № 344/296/22
Провадження № 22-ц/4808/961/23
Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.
Суддя-доповідач Луганська
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2023 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Луганської В.М.
суддів - Баркова В.М., Фединяка В.Д.
за участю секретаря -Гудяк Х.М.
учасники справи
позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2
відповідач - ОСОБА_3
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: державний реєстратор ОБТІ «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» Кравченко Ольга Ярославівна, ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 до якої приєдналася ОСОБА_2
на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 травня 2023 року, ухвалене судом у складі судді Атаманюк Б.М.,
за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи без самостійних вимог: державний реєстратор ОБТІ «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» Кравченко Ольга Ярославівна, ОСОБА_4 про скасування рішення державного реєстратора та реєстрації права власності на квартиру,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з вищезазначеними позовними вимогами, в обґрунтування яких вказали, що вони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 .
Співвласниками квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 вищевказаного будинку є ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 16 грудня 1997 року, виданого агентством по приватизації державного житлового фонду в м. Івано-Франківську, квартира АДРЕСА_4 передана у спільну власність в рівних частках ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Факт зміни прізвища ОСОБА_5 на ОСОБА_7 , підтверджується копією свідоцтва про одруження.
На підставі вказаного свідоцтва право власності на дану квартиру загальною площею 49, 3 кв.м зареєстровано за вказаними особами в ОКП « Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації», запис в реєстровій книзі за №5384/100.
В подальшому згідно договору дарування від 23.10.2002 року ОСОБА_6 подарував його 19/100 частин цієї квартири ОСОБА_3 .
Квартира АДРЕСА_3 вказаного будинку згідно свідоцтва про право власності на житло від 25.08.1993 року була передана у власність ОСОБА_8 , а після її смерті успадкована ОСОБА_9 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10.11.1999 року.
Згідно вказаного свідоцтва дана квартира складалася з двох кімнат житловою площею 17, 6 кв.м, загальною площею 22, 4 кв.м
Всі вищевказані співвласники квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_3 вказаного будинку є співвласниками коридорів І, ІІ цього будинку .
Згідно технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_7 , виданого ОКП «Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації» 12.12.1997 року, загальна площа їх квартири 33.3 кв.м і складається з житлової кімнати №№4-1 площею 18, 1 кв.м, кухні площею 9, 0 кв.м, а також 1/3 частки коридору 1 площею 10. 6 кв.м, 1/3 частки коридору II площею 8, 1 кв.м
У вказаному технічному паспорті зазначено, що у загальну площу квартири включено 1/3 плоші загального користування І = 10, 6 кв.м. 1/3 = 3,5 кв.м, II = 8, 1 кв.м, 1/3 = 2,7 кв.м. У виданому вищевказаному свідоцтві про право власності на квартиру зазначено, що характеристика квартири та її обладнання наведені у технічному паспорті, який є складовою частиною цього свідоцтва.
Зі змісту відзиву ОСОБА_3 на позов і долучених до нього документів в цивільній справі №344/15881/21 позивачам стало відомо, що після реконструкції ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_3 вищевказаного будинку їй ОБТІ «Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації» виданий технічний паспорт на квартиру за АДРЕСА_3 , згідно з яким складовою частиною даної квартири є коридор І площею 5,8 кв.м. Однак, попередньо при приватизації квартири АДРЕСА_3 в ній був відсутній коридор І площею 5, 8 кв.м, а обладнаний він ОСОБА_3 за рахунок частини спільного коридору І, з загальної площі якого 10,6 кв.м вилучено площу 2,5 кв.м. і приєднано до квартири АДРЕСА_3 . Тобто, ОСОБА_3 передано у власність частина коридору І, який є спільною власністю співвласників квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_3 вказаного будинку.
Позивачі, як співвласники коридору І площею 10. 6 кв.м не давали згоди ОСОБА_3 на встановлення в спільному коридорі І перегородки, на виділення з нього частини площею 2.5 кв.м., приєднанні її до квартири АДРЕСА_3 та передачі її у власність відповідачу.
В порушення норм законодавства ОСОБА_3 без їх згоди і відома, без дотримання будь-якої процедури виділу їй в натурі частки спільного майна набула у власність частину спільного майна (коридору) співвласників квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_3
Оспорюваним рішенням державного реєстратора і реєстрацією за відповідачем права власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_8 , порушено право власності позивачів на користування коридором у вищевказаному будинку.
Просили суд скасувати рішення державного реєстратора Обласного комунального підприємства Обласне бюро технічної інвентаризації» Кравченко О.Я. від 28.12.2016 року про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_8 ; скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером: 113612422600, квартира трикімнатна, загальною площею 80,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 .
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Державний реєстратор Обласного Комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» Кравченко О.Я., ОСОБА_4 , про скасування рішення державного реєстратора та реєстрації права власності на квартиру відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи просить суд апеляційної інстанції скасувати рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 травня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що не погоджується з висновком суду про те, що сторона позивача не довела суду обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, твердження сторони позивача, що площа квартири АДРЕСА_3 збільшилася після реконструкції до 2,5 кв.м. є припущенням і таке збільшення могло становити і 1,9 кв.м., і 1,5 кв.м., а підтвердження або спростування цієї обставини потребує спеціальних знань в іншій сфері, ніж право, клопотання про проведення будівельно-технічної експертизи позивачами не подавалося.
Судом першої інстанції не взято до уваги докази, надані позивачами на підтвердження зміни площі квартири АДРЕСА_3 .
Так, згідно свідоцтва про право власності на житло від 02.06.1998 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (прізвище ОСОБА_10 змінено на ОСОБА_11 у зв'язку з одруженням), в рівних частках, належить квартира АДРЕСА_7 , загальною площею 33,3 кв.м.
Зазначена квартира складається з кімнати площею 18,1 кв.м.; кухні площею 9,0 кв.м.; коридору І площею 3,5 кв.м.; коридору II площею 2,7 кв.м.
На підставі свідоцтва про право власності на житло від 25.08.1993, квартира АДРЕСА_8 , загальною площею 22,4 кв.м. була передана у власність ОСОБА_8 , а після її смерті успадкована ОСОБА_12 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10.11.1999.
Згідно договору дарування від 23.10.2002, ОСОБА_3 набула у власність 19/100 частин квартири АДРЕСА_2 , що становить 9,4 кв.м. Заявою від 23.12.2016 ОСОБА_4 , як співвласник квартири АДРЕСА_5 , надала згоду на долучення 19/100 частки квартири АДРЕСА_2 до квартири АДРЕСА_3 , подарованої ОСОБА_3 , тобто 9,4 кв. м.
Таким чином, площа квартири АДРЕСА_3 збільшилась на 9,4 м.кв. та повинна була становити 31,8 м.кв. (22,4 м.кв. + 9,4 м.кв.).
Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 30.12.2003 №541 дозволено ОСОБА_13 долучення подарованих і 19/100 частини квартири АДРЕСА_2 до власної квартири АДРЕСА_10 з переплануванням цієї квартири.
Зобов'язано обласне бюро технічної інвентаризації та управління житлово-комунального господарства оформити свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , після долучення подарованих 19/100 частини квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_5 .
Однак, після проведення перепланування своєї квартири, ОСОБА_3 свідоцтво про право власності не оформила, а згідно технічного паспорту на квартиру від 16.04.2004 загальна площа квартири АДРЕСА_3 становила 33.3 кв.м.
Згідно технічного паспорта від 15.02.2016, площа першого поверху належної відповідачці квартири становить 33,7 кв.м., тобто на 1,9 м.кв. більше, що підтверджує, що до площі квартири АДРЕСА_3 входить частина належної ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приміщення коридору І, а саме 1,9 кв.м.
Відповідачка за рахунок частини коридору, власниками якого є позивачки, незаконно збільшила пощу своєї квартири, зареєструвала на неї право власності після реконструкції горища.
Скаржниця звертає увагу суду, що в ході судового розгляду відповідачем не надано правовстановлюючого документу, яким засвідчено перебування у її власності квартири АДРЕСА_3 загальною площею 33,3 кв.м., доказів набуття у власність квартири АДРЕСА_3 загальною площею 33,3 кв.м відповідачка також не надала. Також відповідачкою не надано правовстановлюючого документа на квартиру АДРЕСА_3 , де площа першого поверху її квартири становить 33,7 кв.м.
Перепланування відповідачкою квартири не є підставою для набуття нею права власності на частину коридору.
Твердження суду першої інстанції про достатність даних для реєстрації права власності є необґрунтованим і хибним. Приймаючи оскаржуване рішення про реєстрацію за відповідачкою права власності на квартиру після реконструкції, державний реєстратор не пересвідчився в належності відповідачці квартири АДРЕСА_3 , площа якої до реконструкції, згідно з правовстановлюючими документами, становила 31,8 м.кв. Реєстрація за відповідачкою права власності на квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з частиною належного скаржниці коридору порушує її право власності на квартиру.
У зв'язку з відсутністю повноцінного доступу до заблокованої частини коридору, виготовити технічний паспорт на квартиру не було змоги, рішенням державного реєстратора від 30.03.2023 року №66988298 їй відмовлено в проведенні реєстраційних дій щодо належної позивачкам квартири.
Крім того зазначила, що її представником було заявлено клопотання про залучення ОКП «Івано-Франківське ОБТ» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, але судом дане клопотання розглянуто не було
Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що обраний позивачами спосіб захисту є неефективний та зазначила, що даний висновок суду спростовується постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №6914/2350/18.
Вважає, що скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно відновить порушене право власності позивачів на частину спільного коридору, а неможливість користування позивачами частиною загального коридору за наявності перегородки, встановленої відповідачем, не позбавляє права в майбутньому подати до відповідача позов про усунення перешкод в користуванні коридором, шляхом знесення перегородки.
ОСОБА_2 подано заяву про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-франківської області від 17 травня 2023 року.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 липня 2023 року заяву ОСОБА_2 задоволено.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 зазначила, що в апеляційній скарзі скаржницею не доведено порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права. Рішення державного реєстратора та державна реєстрація прав на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_8 за ОСОБА_3 не порушує прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як власників квартири АДРЕСА_7 . Державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_3 була здійснена після її реконструкції на підставі декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 11.04.2016, свідоцтво про право на спадщину від 10.11.1999 року, Договору дарування від 23.10.2002 року та заяви-згоди від 23.12.2016 року. Державним реєстратором встановлено відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.
Твердження скаржниці про збільшення ОСОБА_3 площі своєї квартири за рахунок коридору не відповідає дійсності, оскільки після реконструкції квартири АДРЕСА_3 площа загального коридору не змінилась.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначила, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Згідно свідоцтва про право на житло від 02.06.1998 року у ОСОБА_1 та у ОСОБА_2 є право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_7 . ОСОБА_3 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_8 , яке зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Державним реєстратором, після розгляду поданих нею документів: декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 11.04.2016 року, свідоцтва про право на спадщину від 10.11.1999 року, договору дарування від 23.10.2002 року та заяви-згоди від 23.12.2016 року було встановлено відповідність заявлених прав і поданих відповідачкою документів. Під час здійснення державним реєстратором реєстрації права власності за ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_8 , жодних суперечностей у реєстрі не існувало.
Щодо твердження скаржниці про збільшення у 2015 році після реконструкції квартири АДРЕСА_3 , яка знаходиться на першому поверсі за рахунок долучення частини коридору, не відповідає дійсності. Загальна площа першого поверху квартири змінилась з 33,3 кв.м. на 33,7 кв.м., за рахунок демонтажу пічного опалення. Жодних змін про проведенні реконструкції квартири в 2015 році, у площі першого поверху за рахунок коридору не відбулося, що підтверджується технічними паспортами на квартиру від 2004 року та 2016 року.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_14 апеляційну скаргу підтримав, посилаючись на доводи викладені в апеляційній скарзі.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_15 підтримав апеляційну скаргу.
У судовому засідання представник ОСОБА_3 - ОСОБА_16 апеляційну скаргу не визнала.
У судове засідання треті особи без самостійних вимог: державний реєстратор ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» Кравченко О.Я., ОСОБА_4 не з'явилися, про час, дату та місце судового засідання повідомлені у відповідності до закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без участі третіх осіб, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до положень статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підтвердження або спростування обставини того, що площа квартири АДРЕСА_3 збільшилася після реконструкції за рахунок коридору загального користування потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, такі дані могли бути встановлені за результатами проведення будівельно-технічної експертизи, але клопотання про проведення такої експертизи сторонами до суду не подавалось.
Суд дійшов висновку, що реєстраційна справа містить достатньо даних для прийняття рішення державним реєстратором про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_9 .
Суд першої інстанції зазначив, що скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно не відновлює порушеного права позивачів (за наявності «перегородки», про що стверджують позивачі, скасування рішення про державну реєстрацію не дає можливості позивачам користуватися коридором загального користування), та дійшов висновку, що обраний позивачами спосіб захисту є неефективним, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів переглядаючи справу, виходить з наступного.
Суд встановив, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_7 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло, видане 02.06.1998 агентством по приватизації державного житлового фонду в м. Івано-Франківську, на підставі розпорядження МВК від 19.05.1998 року 163-р.
Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.12.2016 року, державним реєстратором ОБТІ «Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації» Кравченко О.Я. 28.12.2016 року прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_3 .
Суд встановив, що державним реєстратором Кравченко О.Я. здійснено запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 на підставі: декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, серія та номер: ІФ 1-12161021070; свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 4Д-1320; договору дарування серія та номер: Д-211 від 23.10.2002 року; заяви про згоду на долучення частки квартири та реєстрацію права власності ОСОБА_4 .
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
Звертаючись до суду з позовом, позивачі просили скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_8 ; скасувати реєстрацію права, оскільки порушуються право власності позивачів на частину спільного майна (коридору).
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі- Закон).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 вказаного Закону).
У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, на момент проведення реєстрації права власності) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
В абзаці третьому частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV, зокрема, встановлювалося, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Зазначене положення закону обумовлено тим, що суд вирішує спір про право. Скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов'язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.
При розгляді справи суд має з'ясувати, чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у таких правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечувати відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивачі посилалися на те, що рішенням державного реєстратора і реєстрацією за ОСОБА_3 права власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_8 порушено право власності позивачів на коридор -1 площею 10, 6 кв.м. у вказаному будинку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_7 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло, видане 02.06.1998 агентством по приватизації державного житлового фонду в м. Івано-Франківську, на підставі розпорядження МВК від 19.05.1998 року 163-р.
Згідно вказаного свідоцтва про право власності на житло від 02 червня 1998 року, загальна площа квартири становить 33, 3 м.кв., характеристика квартири та її обладнання наведені у технічному паспорті, який є складовою частини цього свідоцтва.
Згідно технічного паспорту на кв. АДРЕСА_7 в загальну площу квартири включено 1/3 площу загального користування (коридору):І-10, 6 м.кв.-1/3=3, 5 м.кв; ІІ- 8, 1м.кв, 1/3=27 м.кв.
Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, з метою з'ясування всіх обставини справи, для повного об'єктивного та всебічного розгляду справи було задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_14 про долучення до матеріалів справи: копію заяви про державну реєстрацію №54024646 від 08.02.2023 року, копію рішення державного реєстратора про зупинення розгляду заяви, копію довідки про технічну інвентаризацію №12 від 28.02.2023 року, копію довідки №00822 від 20.04.2023 року, копію рішення державного реєстратора про відмову у проведені реєстраційних дій.
Згідно довідки про технічну інвентаризацію №12 від 28 лютого 2023 року під час проведення поточної інвентаризації нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_11 , яка належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , встановлено, що до приміщень загального користування, де замовник володіє 1/3 площі (10, 6*1/3=3, 5 м.кв.), а саме до приміщення №І відповідно до плану квартири немає повноцінного доступу для проведення замірів. Наявна частина приміщення не відповідає розмірам зазначеним в попередньому технічному паспорті від 12 грудня 1997 року, реєстраційний номер 5384/100. Проведення інвентаризаційних дій в повному обсязі неможливо без надання доступу до заблокованої частини коридору.
Тобто, позивачі позбавлені можливості в повній мірі користуватися 1/3 частиною коридору - І (приміщенням загального користування), що належить позивачам на праві власності у розмірі 3, 5 кв.м.
Суд першої інстанції помилково не з'ясував, чи порушені права позивачів, проте апеляційний суд вважає, що право позивачів порушено.
Разом з тим, з урахуванням обставин справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що пред'явлення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_3 та скасування реєстрації права власності на вказану квартиру за відповідачкою не є необхідним для ефективного відновлення прав. Ефективним способом захисту порушених прав власника є вимога про усунення перешкод в користування нерухомим майном.
Обрання позивачем неправомірного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, що узгоджується із висновками, висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що висновок суду про відмову у задоволенні заявлених вимог з обранням позивачами неефективного способу захисту порушеного права правильний та відповідає встановленим по справі обставинам.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано висновки викладені у постанові ВП Верховного Суду від 21 грудня2022 року у справі №914/2350/18 виходячи з наступного.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд повинен визначати подібність відносин з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини). Колегія суддів вважає, що висновки викладені у постанові ВП Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі №914/2350/18 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки їх сформульовано у справі, фактичні обставини якої є відмінними від обставин справи, що переглядається.
Скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно в даному випадку не відновить порушеного права позивачів на частину спільного коридору І. Для відновлення порушеного права є пред'явлення позову про усунення перешкод в користуванні коридором - І шляхом знесення перегородки.
Посилання скаржників на те, що судом першої інстанції не було розглянуто клопотання про залучення ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача не є підставою для скасування судового рішення.
З урахуванням викладеного, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Івано-Франківського міського суду від 17 травня 2023 року слід залишити без змін.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню то витрати відносяться на рахунок позивачів.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 до якої приєдналася ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 13 жовтня 2023 року.
Головуючий В.М. Луганська
Судді: В.М. Барков
В.Д. Фединяк