"26" вересня 2007 р.
Справа № 5/180-3159
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрушків Г.З.
Розглянув справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАРГУС", вул. Академіка Проскури, 1, м.Харків, 61085
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал-М", вул. Курбаса, 4/59, м.Тернопіль, 46016
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "СКІФІЯ-ТРАНС", вул. Саксаганського, 53/80, к. 410, м.Київ
За участю представників сторін:
Позивача: не з'явився
відповідача: Кузик М.П. - директор ( наказ № 1 від 01.08.00 р.), Лоза В.М. - представник (дов. № 43 від 10.06.07 р.)
третьої особи: не з'явився
Суть справи :
В розпочатому судовому засіданні представникам відповідача роз'яснено права і обов'язки сторін, встановлені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.
Товариство з обмеженою відповідальністю "НАРГУС" звернулося в господарський суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Реал-М", третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю "СКІФІЯ-ТРАНС" про стягнення з відповідача 5493грн.94коп. збитків, завданих пошкодженням вантажу, із них: 4936грн.63коп. -вартість пошкодженого вантажу, 271грн.26коп. вартість перевезення, 286грн.05коп. -5% річних.
Позивач в судовому засіданні 05.09.2007р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що до пред'явлення позивачем позову, останній зобов'язаний був направити перевізнику претензію, однак претензія перевізнику не направлялась, а отримана ним від позивача копія претензії, яка була адресована іншій особі, не є тим документом, який би спонукав його, як перевізника, до вчинення певних дій, пов»язаних з врегулюванням спору, при цьому відповідач зазначає, що даною копією претензії його, як третю особу, було повідомлено, що між ТзОВ «Наргус» і ТзОВ «Скіфія-Транс» виник спір, а відтак відповідач вважає, що у позивача не було підстав для звернення до суду у двохмісячний строк, передбачений ч.2ст.167 Статуту автомобільного транспорту УРСР, окрім того, відповідач вважає, що позивачем пропущений передбачений п.1 ст 315 ГК України шестимісячний строк позовної давності щодо звернення до суду з даною позовною заявою. У відзиві на позов відповідач також вважає безпідставними посилання позивача на норми Конвенції СМR (КДПВ) , оскільки, на його думку, на момент виникнення спору Конвенція КДПВ на території України не діяла, так як Україна лише 1-го серпня 2006р. приєдналася до даної Конвенції у відповідності до Закону України №57-У «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів».
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи був повідомленй належним чином (повідомлення про вручення поштового відправлення -ухвали суду, знаходиться в матеріалах справи).
В порядку ст. 77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалася перерва до 11год.30хв. 26.09.2007р.
Після перерви позивач звернувся до суду з клопотанням (лист-факсограма від 26.09.2007р. №1734), яким просить провести судове засідання без участі його повноважного представника.
Повноважні представники відповідача в судовому засіданні та в додаткових доводах та міркуваннях (лист від 26.09.2007р.) зіславшись на ч.2ст.924 ЦК України, згідно якої перевізник відповідає за втрату, псування або пошкодження вантажу, якщо не доведе, що це сталося не з його вини, зазначили, що пошкодження вантажу під час його транспортування сталося внаслідок порушення правил пакування, вантаження, розміщення та закріплення вантажу (а саме: через недостатнє кріплення та упакування вантажу, використання, при пакуванні та навантаженні рулонів, допоміжних матеріалів, що не відповідають властивостям вантажу, закріплення та розміщення вантажу без уразхування дії сил інерції, що виникають під час руху транспортного засобу, невикористання для закріплення рулонів необхідних пристосувань, які б мінімізували ризик пошкодження вантажу), посилаючись на висновок експертної установи за результатами розслідування причин пошкодження вантажу, що на їх думку виключає відповідальність відповідача, оскільки пошкодження вантажу сталося не з його вини.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, суд встановив наступне:
Згідно зі статтею 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Відповідно до вимог ст. 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.
Згідно ст. 932 ЦК України Експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.
28.03.2003р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Скіфія - Транс»та товариством з обмеженою відповідальністю «Наргус»укладено договір -доручення №64/03 на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажу автомобільним транспортом в міжнародному сполученні, далі -договір, згідно з умовами п.1.1. якого Експедитор, (третя особа по справі), зобов'язався від імені та за рахунок Замовника (позивача по справі) здійснювати експедиторські послуги по перевезенню вантажів в міжміських та міжнародних сполученнях, використовуючи транспортні послуги Перевізника, тобто організовує перевезення найманим транспортом по маршруту, вказаному в разовій заявці.
Як слідує з матеріалів справи, а саме: міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) №010249 від 13.04.2006р., інвойсу №90136247від 10.04.2006р., на виконання умов договору у відповідності із заявкою №8 на доставку вантажу від 06.04.2006р., ТзОВ «Скіфія-Транс»організувало перевезення вантажу: 86 рулонів поліпропіленової плівки, вагою нетто 19306 кг, брутто 20481 кг, загальною вартістю 53586,84 доларів США, за маршрутом: Куфштайн, Австрія -Харків, Україна, автомобілем номер ВО 6731 АА, полуприцеп ВО 0424 ХХ, належним товариству з обмеженою відповідальністю "Реал-М", вантажоодержувач -ТзОВ «Наргус», вул. Ак.Проскури, 1, м.Харків, Україна, дата доставки: 19.04.2006р., при прийнятті перевізником від відправника вантажу не було зроблено зауважень про особливі умови перевезення як із сторони відправника - графа 13 товарно-транспортної накладної (СМR), так і з сторони перевізника - графа 18 (СМR), який прийняв вантаж до перевезення.
Як вбачається із вищенаведеного, ТзОВ «Скіфія-Транс»відповідно до ст. 932 ЦК України, виступаючи експедитором по договору, залучило до його виконання перевізника -ТзОВ «Реал - М».
Згідно п. 3.8. договору Замовник (позивач) зобов'язався забезпечити якість завантаження, складання і упакування (погрузки, укладки и упаковки) вантажу в автомобілі так, щоб виключити його порчу, пошкодження, бій, зміщення під час руху автомобіля, забезпечуючи безпеку використання транспортного засобу у відповідності з «Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом», правилами техніки безпеки та дорожнього руху.
Згідно п.п. 4.8., 4.9., 4.10 договору у випадку виявлення пошкодження чи втрати вантажу, а також у випадку виникнення розбіжностей між сторонами при прийманні-передачі доставленого вантажу водієм транспортного засобу, що доставив вантаж, представником Замовника (вантажоодержувача), підписується Акт, складений Торгово Промисловою палатою України, який має виступати підставою для матеріальної відповідальності сторони, а при відмові від складання Акту однією із сторін, він складається іншою стороною за участю незацікавленої особи; про складання Акту робиться відмітка в міжнародній товарно-транспортній накладній, при цьому зазначається дата складання та про що даний акт складено.
Як випливає з Акту про виявлення пошкодження та невідповідності продукції товаросупровідним документам від 19.04.2006р., складеному коміссією за участю представників вантажоодержувача, перевізника та сюрвейра ТзОВ «Єкліс»(експерта), при прийманні вантажу у місці призначення, встановлено механічне пошкодження упаковки товару (розриви, розломи) та товару (розриви) вагою 343 кг (вартість якого склала 977,55 доларів США), яке відбулося в процесі транспортування, про що зроблено відмітку в міжнародній товарно-транспортній накладній №010249 від 13.04.2006р.
У зв'язку з цим, позивач направив ТзОВ «Скіфія-Транс» третій особі по справі та в копії ТзОВ «Реал-М» -відповідачу по справі, претензію від 25.04.2006р. №775 з вимогою компенсувати спричинені збитки в сумі 977,55 доларів США, що по курсу НБУ станом на 20.04.2006р. становило 4936грн.63коп.грн., яку було отримано адресатами в т.ч. відповідачем 04.05.2006р., про що свідчить відмітка пошти на повідомленні про вручення поштового відправлення, копія якого є в матеріалах справи.
Позивач стверджує, що дана претензія відповідачем залишена без відповіді, у зв'язку з чим позивач посилаючись на норми ст. 17 Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах від 19.05.1956р., (яка передбачає, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку товару), та ст. 23 даної Конвенції звернувся до суду з позовом про стягнення з перевізника - ТзОВ «Реал - М»5493грн.94коп., із яких: 4936грн.63коп. -вартість пошкодженого товару, 271грн.26коп. -вартість перевезення у пропорції, що відповідає розміру збитку, при частковій втраті, 286грн.05коп. -5 відсотків річних.
Проаналізувавши подані сторонами докази в обґрунтування відповідно своїх вимог і заперечень, давши їм правову оцінку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне:
У статті 1 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ), що підписана в Женеві 19.05.1956р., далі -Конвенція, визначено, що остання застосовуються до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за плату за допомогою автомобілів, коли вказані у договорі місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для здавання вантажу, знаходяться на території двох різних держав, із яких принаймні одна є учасницею Конвенції. Застосування Конвенції не залежить від місця проживання та національності сторін, що укладають договір.
СРСР приєднався до Конвенції 01.08.1983р. і вона стала чинною для нього з 01.06.1986р.
Згідно із ст.ст. 6, 7 Закону України “Про правонаступництво України», Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України. Згідно із Законом України “Про дію міжнародних договорів на території України», укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори, становлять невід'ємну частину національного законодавства.
Згідно із ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Постановою Верховної Ради України від 17.09.1992р“Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів (Віденська конвенція) Україна приєдналася до цієї Конвенції.
Оскільки спір між позивачем та відповідачем виник з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав перевізником, на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції.
Відповідно до ст. 9 Конвенції, накладна є первинним доказом укладання договору перевезення і прийняття вантажу перевізником. За відсутності у накладній обґрунтованих перевізником зауважень існує презумпція того, що вантаж та його пакування були зовнішньо у справному стані в момент прийняття вантажу перевізником, а також кількість вантажних місць їх маркування та номера відповідали вказівкам у накладній.
Пункт 1 статті 17 Конвенції визначає, що перевізник несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу або його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Статтею 18 Конвенції визначено, що перевізник обтяжений обов'язком доказування того, що втрати вантажу, його пошкодження сталися не з його вини, а під впливом певних обставин, визначених Конвенцією.
Згідно п. 4 ст. 17 Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, за умови дотримання пунктів 2 - 5 статті 18, якщо втрата чи ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов'язаного з однією чи декількома обставинами, зокрема, з відсутністю чи дефектами упаковки, у випадках, коли вантажі, що перевозяться без упаковки чи без належної упаковки, за своєю природою піддаються псуванню чи пошкодженню.
Згідно з п.п. а)., в) ст. 133 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затверженого постановою Ради Міністрів УРСР від 27.06.1969р. №401, автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, зокрема, внаслідок вини вантажовідправника (вантажоодержувача); дефектів тари або упаковки, які не могли бути виявлені по зовнішньому вигляду при прийманні вантажу до перевезення.
Як слідує із матеріалів справи, а саме наданих позивачем: акту про виявлення пошкодження та невідповідності продукції товаросупровідним документам від 19.04.2006р. та сюрвейерського звіту, складеного ТзОВ «Екліс»за результатами розслідування причин пошкодження вантажу, проведеного останнім 19.04.2006р. під час приймання вантажу, пошкодження вантажу відбулося в процесі його транспортування внаслідок неправильного та недостатнього кріплення та недостатньої упаковки вантажу.
Підсумовуючи вищезазначене, та приймаючи до уваги, що відповідно до п. 3.8. договору саме Замовник (позивач у справі) зобов'язався забезпечити якість завантаження, складання та пакування вантажу в автомобілі так, щоб виключити його порчу, пошкодження, бій, зміщення під час руху автомобіля, враховуючи, що для настання відповідальності перевізника внаслідок спричинення шкоди необхідна наявність складу порушення, що включає в себе: настання шкоди, протиправність поведінки спричинителя шкоди, причинний зв'язок між першими елементами та вина спричинителя шкоди, а як вбачається із матеріалів справи та наданих сторонами доказів, причинний зв'язок між транспортуванням вантажу Перевізником та пошкодженням товару внаслідок його транспортування відсутній, оскільки такі пошкодження відбулися по причині неправильного та недостатнього кріплення та недостатньої упаковки вантажу, а тому позовні вимоги щодо стягнення з Перевізника (відповідача) збитків, завданих пошкодженням упаковки та вантажу в процесі його транспортування, задоволенню не підлягають.
Що стосується вищезазначених тверджень відповідача, викладених у відзиві на позов, а саме щодо відсутності підстав для звернення позивача з позовом в суд, оскільки останнім не направлялась претензія відповідачу та щодо пропуску позивачем строку позовної давності для звернення з позовом до суду, а також щодо безпідставності посилань позивача на норми Конвенції СМR (КДПВ), то такі до уваги судом не приймаються, оскільки дані твердження позивача спростовуються вищенаведеним, а саме, як встановлено судом вище та про що не заперечує відповідач, позивачем направлялась на його адресу претензія №775 від 25.04.2006р. про відшкодування збитків, завданих внаслідок пошкодження вантажу, а те, що така претензія направлена відповідачу в копії, не міняє суті даного звернення позивача до відповідача і не звільняє останнього від обов»язку надати на неї відповідь в установлені чинним законодавством строки, а норми Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах від 19.05.1956р. застосовуються до даних правовідносин в силу вимог ст.7 Закону України “Про правонаступництво України».
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд
1. В позові -відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення “___» _____ 2007р. через місцевий господарський суд.
Суддя Г.З. Андрушків