1Справа № 335/9327/23 3/335/3122/2023
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2023 року м.Запоріжжя
Суддя Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя Апаллонова Ю.В., розглянувши матеріали адміністративної справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,
-за ч.1 ст.130 КУпАП,-
ВСТАНОВИВ:
18.09.2023 року о 12:28 годині в м.Запоріжжя по пр. Маяковському,11 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ЗАЗ 1102 днз. НОМЕР_1 перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння. Огляд медичний на стан алкогольного сп'яніння проводився у встановленому законодавством порядку у медичному закладі у лікаря-нарколога та підтверджується висновком медзакладу № 8203 від 18.09.2023 року результат 0,59 проміле. Від керування відсторонений. Про повторність попереджений. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.9.а Правил Дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КупАП .
У судовому засіданні ОСОБА_1 у вчиненні цього правопорушення визнав, проте вказав, що вимушений був їхати на виклик сестри у якої поламалися труби на водопроводі, а тому він змушений був сісти за кермо у такому стан. Також просив суд не позбавляти його права керування транспортним засобом, що суттєво відобразиться на його та його родини майновому стані.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Частина 1 статті 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно із п.2.9а Правил дорожнього руху України, водієві забороняється: керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;
Доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні вказаного правопорушення, підтверджується наступними доказами а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №512036 від 18.09..2023року; відеозаписом з нагрудних камер поліцейських з місця події, на якому зафіксовано процедуру огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Даний протокол відповідає вимогам ст.ст.254-256 КУпАП, складений уповноваженою особою, належним чином зазначено суть адміністративного правопорушення, відомості про особу яка притягається до адміністративної відповідальності, інші відомості необхідні для вирішення справи.
Також, вказаний протокол про адміністративне правопорушення власноручно підписаний без будь-яких зауважень щодо його змісту особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , якому було роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП та повідомлено про розгляд справи у Орджонікідзевському районному суді м.Запоріжжя.
Згідно направлення на огляд водія 18.09.2023 року поліцейським у ОСОБА_1 виявлено ознаки сп'яніння: виражене тремтіння пальців рук порушення координації рухів, порушення мови. Огляд на місці не проводився у зв'язку із виявленими ознаками наркотичного сп'яніння. Результат огляду позитивний -сп'яніння алкогольне 0,59 проміле.
При цьому, з оглянутого в судовому засіданні відеозапису встановлено, що ОСОБА_1 було зупинено і на пропозицію поліцейських пройти огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку через виниклі обґрунтовані підозри (оскільки поліцейський зазначив, що ОСОБА_1 перебуває у такому стані) останній погодився на проходження огляду у медичному закладі.
Факт керування автомобілем на місці зупинки не заперечувався і підтверджено відеозаписом, який додано до протоколу. Жодних зауважень до протоколу ОСОБА_1 не зазначено. При цьому суд бере до уваги також те, що і сам ОСОБА_1 визнав факт уживання алкоголю напередодні.
Згідно висновку щодо результатів огляду медичного огляду з метою виявлення стану сп'яніння № 8203 від 18.09.2023 року лікарем ОСОБА_2 КНП «ОКЗ НПД» ЗОР встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Застосування поліцейськими технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, прямо передбачено статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію». Тому здійснений поліцейським відеозапис є допустимим доказом. Відеозаписи є одними із об'єктивних доказів в справі про адміністративне правопорушення. А на відео зафіксовані подія правопорушення. Ці відеозаписи суд оцінює в сукупності з іншими дослідженими судом та наведеними в даній постанові доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів свідчить про беззаперечну доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130КУпАП.
Відеозапис, на думку суду, не містить даних, які б указували на тиск працівників поліції на ОСОБА_1 і матеріали справи не містять доказів того, що до ОСОБА_1 зі сторони працівників поліції було необ'єктивне ставлення. Права ОСОБА_1 роз'яснені, про що є його підпис у протоколі.
Підстав уважати цю інформацію недостовірною немає, оскільки дані відео повністю узгоджуються із даними письмових матеріалів.
Доводи ОСОБА_1 що він діяв в стані крайньої необхідності перевірені судом і встановлено таке.
Відповідно до статті 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Згідно зі ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і при якій заради збереження більш важливого інтересу, заподіюється шкода меншому інтересові.
Крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках): небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Той факт, що ОСОБА_1 поспішав на допомогу сестрі у вирішенні побутової проблеми в даному випадку не виключає винуватість останнього у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки ці обставини не є підставою для визнання дій такими, що вчиненні в стані крайньої необхідності, як то передбачено ст.18 КУпАП.
В даному випадку, така позиція не узгоджується з встановленими фактичними обставинами справи та судом не встановлено даних, які б свідчили про існування такої загрози, яка б викликала необхідність у ОСОБА_1 керувати транспортним засобом у стані сп'яніння та порушувати вимоги п.2.9а ПДР України.
При цьому, з відеозапису, долученого працівниками поліції до матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на місці події не зазначав, що діє у стані крайньої необхідності та не повідомляв працівників поліції про те, що поспішає над допомогу сестрі.
Суд враховує, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що керування транспортним засобом було пов'язане з усуненням небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода та з її дій жодної небезпеки у момент події не вбачається, небезпека будь-яка за вказаних ним обставин, могла бути усунута іншими засобами, які не пов'язані із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Оцінивши усі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суддя приходить до висновку про наявність в діях водія ОСОБА_1 ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, як керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі - Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
При обранні адміністративного стягнення суд дотримується також приписів ст.23 КУпАП України, якою передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як правопорушником, так і іншими особами.
Вирішуючи питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення, суд у відповідності до роз'яснень, які містяться в п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 „Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 року, враховує характер вчиненого правопорушення, рівень небезпеки, дані про особу правопорушника, який згідно бази даних підсистеми «Адмінпрактика», протягом року не притягувався до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП.
З урахуванням викладеного, з метою виховного впливу і запобігання вчиненню зазначеною особою нових правопорушень, дотримання безпеки дорожнього руху в Україні, суд приходить до висновку про необхідність накладення адміністративного стягнення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, у вигляді накладення штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Згідно зі ст. 40-1 КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Керуючись ст.ст.33, 130, 251, 252, 279, 280, 283-285 КУпАП, суд -
ПОСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,, визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого за ч.1 ст.130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права
керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,, на користь держави понесені судові витрати у сумі 536 гривні 80 копійок.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подачі апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку оскарження в разі, якщо скарга не була подана.
Відповідно до вимог ст.ст. 307, 308 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України.
У разі несплати правопорушником штрафу у зазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.
Суддя Ю. В. Апаллонова