ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Воробйової І. А.
щодо ухвали Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 14-109цс23)
за позовом
Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (далі - АБ «Банк Кредит Дніпро») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська
від 25 жовтня 2021 року в складі судді Самсонової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року в складі колегії суддів:
Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 рокусправу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п'яту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
12 вересня 2023 року Велика Палата Верховного суду постановила ухвалу, якою повернула справу № 204/224/21 на розгляд Верховному Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України та виходила з того, що Верховний Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного не обґрунтував наявність у цій справі виключної правової проблеми.
За обставинами справи № 496/3134/19, яка перебувала на розгляді Великої Палати Верховного Суду, комісія за обслуговування кредитної заборгованості включала, зокрема, плату за надання інформації про стан кредиту. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що така комісія є нікчемною і для кваліфікації умови цього договору як оспорюваної чи нікчемної має значення не назва комісії, а її зміст, тобто перелік дій банку, за які він цю комісію передбачив. Вказане однаково стосується й установленої у кредитному договорі у справі
№ 204/224/21 комісії за обслуговування кредиту (підпункти 1.2, 2.1 цього договору), до якої, ймовірно, включена плата за розрахунково-касове обслуговування.
Справи № 496/3134/19 і № 204/224/21 стосуються одного виду банківської комісії - за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості), однак, можливо, з різним змістом, виходячи з умов кредитних договорів і УДБО (зокрема з обов'язку позичальниці у справі № 204/224/21 сплатити на користь банку як комісії, так й інші платежі, передбачені відповідним договором (підпунктом 1.1), і включення у його пункті 4 РКО до платежів за додаткові та супутні послуги банку). Питання відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 172/410/21, може вирішити Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, який передав справу № 204/224/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість підстав для передачі цієї справи на її розгляд за частиною п'ятою статті 403 ЦПК України, а тому повернула справу на розгляд колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
З висновком, викладеним в ухвалі Великої Палати Верховного Суду
від 12 вересня 2023 року у цій справі не погоджуюся, у зв'язку з чим, відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України, викладаю окрему думку.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, керувався такими міркуваннями.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
18 вересня 2019 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2203400016963, відповідно до умов якого банк надає клієнту грошові кошти у розмірі розмірі 114 535,22 грн у тимчасове платне користування на споживчі потреби, строк кредитування 60 місяців з кінцевою датою повернення до 18 вересня 2024 року.
Умовами кредитного договору визначено щомісячну комісію за обслуговування кредиту та процентну ставку за користування кредитом, яка є фіксованою та складає: на строкову заборгованість за кредитом - 0,001 % річних, на прострочену заборгованість - 56 %.
Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі.
Відповідачка належним чином свої зобов'язання не виконала, унаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором № 2203400016963 у розмірі 170 127,34 грн, яка складається з: суми залишку простроченого кредиту -
139 753,63 грн; суми прострочених відсотків - 38,19 грн; суми прострочених комісій - 30 335,52 грн.
Банк надав розрахунок, який містить лише загальну вартість несплаченого кредиту, відсотків та комісії, без зазначення детального розрахунку, який включав би суми погашеного позичальником тіла кредиту, відсотків та комісії станом на 01 грудня 2020 року.
В умовах угоди про надання кредиту № 2203400016963 не зазначено, що саме входить в структуру плати за обслуговування кредиту, в тому числі не зазначено, чи включає в себе обслуговування кредиту плату за послуги банку, безоплатність яких передбачена Законом України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, зокрема, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України
від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку / рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно із частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження
№ 14-44цс21).
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження
№ 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року
у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).
Разом з тим Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі
№ 172/410/21 (провадження № 61-17842св21) дійшов висновку про те, що оскільки Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за розрахунково-касове обслуговування, то умови, передбачені пунктом 1.2 та розділом 4 кредитного договору, в частині нарахування такої комісії не є нікчемними відповідно до положень частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а розглядаються з точки зору права як такі, що юридично мали місце і створили правові наслідки для сторін правочину. Вказане не суперечить правовому висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) з огляду на те, що у цій справі та у справах
№ 180/1432/20, № 202/5330/19 у кредитних договорах встановлено щомісячну комісію за розрахунково-касове обслуговування, оплатність якої прямо визначена Законом України «Про споживче кредитування», тоді як у справі
№ 496/3134/19 позичальнику було встановлено плату саме за надання інформації щодо кредиту. Тобто за послуги банку, які в силу положень частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» повинні надаватись один раз на місяць на вимогу споживача.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, враховуючи виключне значення проблеми як для забезпечення єдності судової практики, так і для стабільності банківського сектору економіки, вважав за необхідне уточнити висновок, який викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження
№ 14-44цс21):
- чи є умови кредитного договору в частині нарахування комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) за вказаних обставин оспорюваними, або такими, що кваліфікуються як нікчемні.
За таких обставин колегія суддів Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, вважала наявними підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
З урахуванням зазначеного, вважаю, що ухвала колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2023 року містила обґрунтовані мотиви прийняття справи до провадження Великою Палатою Верховного Суду відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України.
Вирішення зазначеного питання потребувало формулювання відповідних висновків Великою Палатою Верховного Суду, а тому справа підлягала прийняттю та розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
Суддя Великої Палати Верховного Суду І. А. Воробйова