ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Желєзного І. В.
щодо справи № 9901/541/18 (провадження № 11-67заі23) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним і скасування рішення
Короткий виклад історії справи
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, у якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 30 березня 2018 року № 141/ко-18 про невідповідність судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді;
- зобов'язати Комісію повторно провести другий етап кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 (том 1, а. с. 174-177).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30 березня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без розгляду на підставі частини п'ятої статті 205 та пункту 4 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Залишаючи без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції послався на повторне неприбуття позивачки / представника позивачки в судове засідання без поважних причин та неподання нею заяви про розгляд справи за її відсутності.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що розцінює дії позивачки та її представника щодо повторної неявки в судове засідання як втрату позивачкою інтересу до розгляду цієї справи.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що неявка позивачки / її представника перешкоджає розгляду справи, оскільки зазначене позбавляє суд можливості встановити всі обставини справи, необхідні для вирішення спору.
Суд також виснував, що причини, на які посилається представник позивачки як на поважні для неприбуття в судове засідання, є неповажними, оскільки з огляду на їх зміст позивачка / представник позивачки могли скористатися своїм правом на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Однак такої заяви до суду не було подано.
Не погодившись із цим судовим рішенням, ОСОБА_1 через свого адвоката Осколова І. Л. подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що висновок суду першої інстанції про залишення її позовної заяви без розгляду є абсурдним, безпідставним та суперечить позиції самого Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яку він зайняв під час здійснення провадження в цій справі.
На думку скаржниці, суд першої інстанції в одних і тих самих обставинах під час здійснення провадження в одній і тій самій справі по-різному застосовує положення статей 47, 205, 240 КАС України, оскільки склад Комісії не був сформований і 30 березня 2023 року, тобто суд у будь-якому випадку відклав би розгляд справи незалежно від прибуття чи неприбуття позивачки, а тому, залишаючи позов без розгляду, суд фактично порушив принцип верховенства права.
Скаржниця зауважила, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції не містить думки представників відповідача щодо розгляду справи по суті на підставі наявних у ній доказів за відсутності позивачки.
Крім того, на переконання скаржниці, суд першої інстанції порушив принцип верховенства права та неправильно застосував норми процесуального права, оскільки відсутня «повторність» неприбуття позивачки в судове засідання 30 березня 2023 року.
На підставі викладеного скаржниця просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Суть постанови Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду постановою від 05 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила, ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 березня 2023 року скасувала, а справу направила до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, щообов'язковою підставою для прийняття ухвали про залишення позову без розгляду є, зокрема, саме повторне неприбуття позивача (якщо він не є суб'єктом владних повноважень) у судове засідання без поважних причин або неповідомлення про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності.
Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що оскільки 26 січня 2023 року судове засідання не відбулось не через неприбуття позивачки, а з підстави перебування судді, яка входить до складу колегії, що здійснює розгляд цієї справи, у відпустці, відсутні підстави для ухвалення рішення про залишення позовної заяви без розгляду через повторне неприбуття позивачки в судове засідання.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини першої статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Частиною п'ятою статті 205 КАС України визначено, що у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо неявка перешкоджає розгляду справи. Якщо відповідач наполягає на розгляді справи по суті, справа розглядається на підставі наявних у ній доказів. До позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, положення цієї частини застосовуються лише у разі повторної неявки.
Пунктом 4 частини першої статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позивач не прибув (повторно не прибув, якщо він не є суб'єктом владних повноважень) у підготовче засідання чи у судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності.
Таким чином, залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 205, пунктом 4 частини першої статті 240 КАС України, можливе виключно за наявності сукупності таких умов:
1) належне повідомлення позивача про дату, час і місце судового засідання;
2) ненадходження заяви позивача про розгляд справи за його відсутності;
3) неявка позивача в судове (підготовче) засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини такої неявки;
4) неможливість розгляду справи по суті за відсутності позивача;
5) відсутність вимоги відповідача щодо розгляду справи по суті на підставі наявних у ній доказів.
Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21 та від 06 квітня 2023 року у справі № 9901/345/21.
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 9901/949/18 дійшла висновку, що загальнообов'язкові процесуальні правила статті 205 КАС України є свого роду формою реалізації гарантій особи (кожного) на звернення до суду за захистом свого порушеного права чи обмеження свобод. У них іманентно презюмується, що кожен, хто звертається до суду за захистом свого права, відповідно до принципів верховенства права, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності і відкритості судового процесу, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі буде активним учасником судового провадження, зможе безпосередньо чи опосередковано через свого представника отримати судовий захист свого права. Правила цієї статті встановлюють умови та підстави, які спрямовані на те, щоб учасники судового процесу й, зокрема, суд не могли свавільно обмежити право особи на судовий розгляд справи по суті заявлених вимог через ухвалення будь-якого виду судового рішення, що припинить провадження у справі. Водночас правила цієї статті прописують наслідки та умови, які можуть настати для особи, яка не дотримується правил (процесу) судового провадження. Частина п'ята цієї статті сконструйована таким чином, що дає суду можливість не розглядати позовну заяву особи і повернути її без розгляду її автору, що має вигляд застосування до особи, яка ініціювала позовне провадження, своєрідної форми відповідальності за дії, пов'язані з неявкою на засідання суду. Логіка цих норм така, що якщо позивач два і більше разів не з'явився в судове засідання на судові виклики, не повідомив причин неявки й не висловив свою позицію щодо можливості розгляду справи без його участі, не постав перед судом і не переконав його в тому, що відповідач щодо нього чинив протиправно чи незаконно, то тоді такими діями він фактично сигналізує про свою нехіть до спору.
Щодо дотримання умов № 1 (належне повідомлення позивача про дату, час і місце судового засідання) та № 3 (неявка позивача в судове (підготовче) засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини такої неявки) для залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 205, пунктом 4 частини першої статті 240 КАС України - належне повідомлення позивача про дату, час і місце судового засідання та неявка позивача в судове (підготовче) засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини такої неявки
Відповідно до частини третьої статті 124 КАС України судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється:
1) за наявності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки на офіційну електронну адресу;
2) за відсутності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур'єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів справи, судові повістки про виклик у судові засідання, зокрема, призначені на 10 листопада 2022 року та 30 березня 2023 року, направлені позивачці на адресу, зазначену в позовній заяві. Поштові конверти з повісткою про виклик у ці судові засідання були отримані позивачкою (том 2, а. с. 150, 160).
При цьому представник позивачки в апеляційній скарзі не оспорює факту повідомлення ОСОБА_1 належним чином про дату, час та місце розгляду справи судом першої інстанції, натомість зазначає, що таким безпідставно відмовлено в задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи. До того ж подання клопотань про відкладення розгляду справи позивачкою / її представником є додатковим підтвердженням їх обізнаності про дату, час та місце розгляду справи.
Надаючи оцінку доводам представника позивачки, викладеним в апеляційній скарзі, в частині незгоди з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для відкладення судового засідання, призначеного на 30 березня 2023 року, необхідно зазначити таке.
Положеннями статті 44 КАС України встановлено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).
Згідно із частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Таким чином, учасники справи повинні вчасно, сумлінно, в належний спосіб використовувати всі наявні в них засоби та можливості, передбачені законодавством, з метою запобігання невиправданим зволіканням під час виконання своїх процесуальних обов'язків.
На моє переконання, наведені представником позивачки обставини, якими він аргументує поважність причин «повторної» (а враховуючи кількість судових засідань, у які позивачка / її представник не з'являлися та вкотре подавали клопотання про відкладення розгляду справи, то «чергової») неявки в судове засідання, не дають підстав вважати їх об'єктивними та обґрунтованими. Процесуальна поведінка позивачки та її представника під час розгляду цієї справи не демонструє повноти використання процесуальних прав, готовність брати участь у справі на всіх етапах її розгляду, достатньої зацікавленості щодо належного захисту своїх прав у судовому порядку. Натомість пасивна поведінка учасників справи щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не є поважною причиною неявки в судове засідання.
Як убачається з матеріалів справи, судове засідання в цій справі було призначено на 09:55 год. 30 березня 2023 року.
Представником позивачки подано клопотання про відкладення цього судового засідання з таких підстав:
1) у зв'язку з дією воєнного стану через військову агресію рф відносно України, а також через регулярні та чисельні повітряні тривоги, терористичні акти та масові обстріли м. Києва;
2) з огляду на відсутність повноважного складу відповідача та правової позиції останнього щодо позовних вимог у цій справі.
Щодо посилань представника позивачки на відсутність повноважного складу відповідача, правової позиції останнього щодо позовних вимог, а також на дію воєнного стану через військову агресію рф відносно України як поважні причини для відкладення судового засідання, призначеного на 30 березня 2023 року в цій справі
07 листопада 2019 року набрав чинності Закон № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено припинення повноважень членів ВККС.
При цьому ВККС як юридична особа не припиняла своєї діяльності, є діючим органом у системі судоустрою, натомість відбулося лише припинення повноважень членів Комісії.
На моє переконання, попереднє постановлення судом ухвал про відкладення судових засідань з підстави відсутності повноважного складу відповідача та правової позиції останнього щодо позовних вимог у цій справі не може бути передумовою / гарантією того, що суд у подальшому постановлюватиме ухвали про відкладення наступних судових засідань із цієї ж підстави, якщо вона продовжує існувати, а тому необґрунтованими є відповідні доводи представника позивачки, викладені в апеляційній скарзі.
Крім того, повноваження суду щодо відкладення розгляду справи на підставі поданого його учасником клопотання є дискреційним. Вирішуючи відповідне клопотання, суд має враховувати конкретні обставини цієї справи, а також інтереси сторін, ретельно проаналізувати обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судове засідання, та докази, надані на їх підтвердження. Суд повинен уникати затягування справи, при цьому зобов'язаний враховувати поважні об'єктивні обставини, які можуть перешкоджати участі особи в судовому засіданні, та в результаті ухвалити такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації.
Вважаю, що під час постановлення оскаржуваної ухвали судом першої інстанції враховано неодноразовість та множинність причин відкладення розгляду справи за клопотаннями сторони позивачки, тривалість неявки позивачки та/або її представника в судові засідання, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи безпосередньо від позивачки, як і неповідомлення суду про причини її неявки в судове засідання, призначене на 30 березня 2023 року.
Більше того, як правильно зауважив суд першої інстанції, представник позивачки мав можливість з'явитися в судове засідання, у тому числі в режимі відеоконференції (відповідне клопотання не надходило), заявити клопотання про відкладення розгляду справи, зокрема з цієї ж підстави, та діяти в подальшому з урахуванням результату його розгляду.
Ініціювавши судовий розгляд справи, позивачка насамперед повинна активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов'язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21.
Ураховуючи наведене, погоджуюся з висновками суду першої інстанції, що причини неявки представника позивачки, зазначені ним у клопотанні про відкладення судового засідання, призначеного на 30 березня 2023 року, є неповажними. При цьому звертаю увагу на те, що позивачкою не було повідомлено суд першої інстанції про причини її неявки в це судове засідання.
Щодо дотримання умов № 2 (ненадходження заяви позивача про розгляд справи за його відсутності), № 4 (неможливість розгляду справи по суті за відсутності позивача) та № 5 (відсутність вимоги відповідача щодо розгляду справи по суті на підставі наявних у ній доказів) для залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 205, пунктом 4 частини першої статті 240 КАС України - ненадходження заяви позивача про розгляд справи за його відсутності, неможливість розгляду справи по суті за відсутності позивача та відсутність вимоги відповідача щодо розгляду справи по суті на підставі наявних у ній доказів
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що законодавче формулювання частини п'ятої статті 205 КАС України «… якщо неявка перешкоджає розгляду справи» означає, що суд може розглянути позов по суті, однак не зобов'язаний цього робити. Це законодавче формулювання змістовно викладено у вигляді умови, яка в кожному конкретному випадку (правовій ситуації, казусові) повинна оцінюватися окремо в межах відповідних спірних правовідносин, які диктують її застосування (див. постанови від 18 грудня 2019 року у справі № 9901/949/18 та від 27 травня 2020 року у справі № 9901/11/19).
Вважаю, що необхідно констатувати наявність цих умов станом на момент вирішення справи в суді першої інстанції, оскільки, як убачається з оскаржуваного судового рішення, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що неявка позивачки / її представника перешкоджає розгляду цієї справи, оскільки позбавляє суд можливості встановити всі обставини справи, необхідні для вирішення спору. При цьому з матеріалів справи встановлено, що від позивачки та/або її представника заяв про розгляд цієї справи без їх участі не надходило, як і відповідачем не заявлялась вимога щодо розгляду справи по суті на підставі наявних у ній доказів.
Таким чином, зважаючи на неприбуття позивачки / її представника в судове засідання повторно, неподання ними заяви про розгляд справи за їх відсутності, встановлення судом факту неповажності причин неявки представника позивачки до суду та неповідомлення про причини неявки позивачки, неможливість розгляду справи у зв'язку з неявкою представника позивачки та відсутність вимоги відповідача щодо розгляду справи по суті на підставі наявних у ній доказів, вважаю, що висновок суду першої інстанції про наявність передбачених частиною п'ятою статті 205, пунктом 4 частини першої статті 240 КАС України умов, за яких позовна заява ОСОБА_1 підлягала залишенню без розгляду, є правильним.
Отже, на моє переконання, оскільки суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, правильно застосував норми процесуального права, апеляційну скаргу позивачки необхідно було залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 березня 2023 року - без змін.
Суддя Великої Палати Верховного Суду І. В. Желєзний