ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 531/2642/22 Номер провадження 22-ц/814/3124/23Головуючий у 1-й інстанції Попов М.С. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Пікуля В.П.,
суддів Одринської Т.В., Панченка О.О.,
при секретарі Філоненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Решетилівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 10 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Мартинівської територіальної громади в особі Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області про визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Мартинівської територіальної громади в особі Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області про визнання права власності.
В обґрунтування позову зазначено, що позивачі більше дванадцяти років, починаючи з 2010 року, володіють та користуються виробничим будинком сільськогосподарського призначення в АДРЕСА_1 , який розміщений на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності Мартинівської сільської ради.
Рішенням шостої сесії восьмого скликання Мартинівської сільської ради від 01 квітня 2021 року позивачам надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у спільне користування на умовах оренди земельну ділянку орієнтовною площею 0,05 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах населеного пункту с. Мар'янівка. Рішенням одинадцятої сесії восьмого скликання Мартинівської сільської ради від 24 вересня 2021 року розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки був затверджений та сформована земельна ділянка площею 0,0500 га (кадастровий номер: 5321685605:05:001:0350) передана в оренду позивачам строком на сім років. Встановлена орендна плата у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік оренди. 22 листопада 2022 року на підставі вказаного рішення було укладено договір оренди земельної ділянки, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
16 червня 2021 року було виготовлено технічний паспорт на вищезазначений об'єкт нерухомості, у якому відображено рік спорудження - 1960 рік, опис основних конструктивних елементів, інженерне обладнання, площа основи (забудови). З листа ПП ПБТІ «Інвентаризатор» вбачається, що реєстрація права власності на виробничий будинок сільськогосподарського призначення по АДРЕСА_1 не проводилася.
У зв'язку з вказаним, позивачі прохали суд визнати за ними право спільної сумісної власності на виробничий будинок сільськогосподарського призначення, розташований по АДРЕСА_1 .
Щодо позиції відповідача щодо поданого позову
У заяві про розгляд справи без участі відповідача, Мартинівська сільська рада Полтавського району Полтавської області, зокрема, вказувала про визнання позовних вимог у повному обсязі та висловлювала свою згоду щодо їх задоволення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 10 січня 2023 року прийнято визнання позову Мартинівською сільською радою Полтавського району Полтавської області.
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Мартинівської територіальної громади в особі Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області про визнання права власності задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на виробничий будинок сільськогосподарського призначення, розташований по
АДРЕСА_1 зміст вимог апеляційної скарги
Із вказаним рішенням не погодився керівник Решетилівської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, та оскаржив його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу.
Особа, що подала апеляційну скаргу прохала суд задовольнити її, а рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 10 січня 2023 року - скасувати, постановивши нове про відмову у задоволенні позову.
Позиції учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Керівник Решетилівської окружної прокуратури вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи, а також наголошено на порушенні норм матеріального та процесуального права.
Особа, яка подала апеляційну скаргу, зазначає, що під час розгляду справи місцевим судом не було подано позивачами доказів безперервного користування ними спірним приміщенням, оскільки надані докази засвідчують факт їх користування земельною ділянкою, яка розташована у межах АДРЕСА_1 , лише з листопада 2022 року.
Оскаржуване судове рішення позбавило орган місцевого самоврядування набути право комунальної власності на спірний об'єкт нерухомості.
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу Мартинівська сільська рада Полтавського району Полтавської області прохає суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідач зазначає, що він не є ані власником, ані володільцем спірного майна, а тому оскаржуваним рішенням не порушені його права.
Наголошено, що прокуратурою подано апеляційну скаргу всупереч встановленої процедури з'ясування факту порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах.
Також визнанню позовних вимог передувало узгодження даного питання з органами місцевого самоврядування: комісією з питань земельних відносин та сесією Мартинівської сільської ради.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прохали суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Позивачі наголошують, що спірне нерухоме майно ніколи не перебувало у комунальній або державній власності чи то власності інших осіб та не обліковувалося на будь-якому балансі, тому відсутнє порушення прав органу місцевого самоврядування оскаржуваним рішенням.
Крім того, апелянтом не було дотримано процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з апеляційною скаргою, передбаченої статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».
Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції
Прокурор у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та прохав їх задовольнити з підстав, які в ній наведені.
Представник Мартинівської сільської ради проти задоволення апеляційної скарги заперечував, наголошуючи на обставинах, які ним викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
У поданій до суду апеляційної інстанції заяві ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прохали суд розглядати справу без участі позивачів, а за результатами розгляду апеляційної скарги - залишити в силі рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 10 січня 2023 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням шостої сесії восьмого скликання Мартинівської сільської ради від 01 квітня 2021 року позивачам надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у спільне користування на умовах оренди земельну ділянку орієнтовною площею 0,05 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах населеного пункту в АДРЕСА_1 (а.с.13).
Рішенням одинадцятої сесії восьмого скликання Мартинівської сільської ради від 24 вересня 2021 року розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки був затверджений та сформована земельна ділянка площею 0,0500 га (кадастровий номер: 5321685605:05:001:0350) передана позивачам в оренду строком на сім років. Встановлена орендна плата у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік оренди (а.с.14).
21 листопада 2022 року на підставі вищевказаного рішення між Мартинівською сільською радою та позивачами було укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер: 5321685605:05:001:0350, загальною площею 0,05 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Мартинівської сільської ради в межах АДРЕСА_1 . (а.с.15-16).
16 червня 2021 року було виготовлено технічний паспорт, де зазначено об'єкт нерухомості склад «А-1», рік спорудження - 1960, опис основних конструктивних елементів, висота, об'єм, площа основи (забудови) (а.с.8-11).
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, інформація про зареєстроване право на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5321685605:05:001:0350, в Державному земельному кадастрі відсутня (а.с.18).
З листа ПП ПБТІ «Інвентаризатор» вбачається, що станом на 31 грудня 2012 року реєстрація права власності на виробничий будинок сільськогосподарського призначення за адресою: АДРЕСА_1 , не проводилася (а.с.12).
Позиція апеляційного суду
Щодо правових підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб'єктів, та наявність процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).
Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Відповідно до частини 4 статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначила про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред'явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).
Отже, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17.
Відповідно до частини третьої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Частиною четвертою статті 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
У даній справі прокурорвступив у справу з метою захисту інтересів держави в особі уповноваженого органу - Мартинівської територіальної громади в особі Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, подавши апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
На думку правоохоронного органу, порушення інтересів держави у даному випадку полягають у тому, що суд першої інстанції за відсутності правових підстав, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю на виробничий будинок сільськогосподарського призначення, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , позбавив орган місцевого самоврядування набуття права комунальної власності на нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці комунальної власності.
Визнання за позивачами права власності на спірне майно позбавляє власника земельної ділянки (Мартинівську сільську раду) права вільно розпоряджатися нею, встановлювати умови та режим її використання, визначати термін користування, розмір орендної плати та встановлювати відповідні обмеження щодо користування.
Окрім цього, відповідач, визнаючи позовні вимоги, належним чином не здійснював представництво територіальної громади, тим самим сприяв незаконному оформленню права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на території Мартинівської сільської ради та повинно бути передано до комунальної власності населеного пункту, а не у власність фізичної особи на підставі судового рішення.
З наданих особою, що подає апеляційну скаргу, доказів вбачається, що Решетилівська окружна прокуратура 22 лютого 2023 року направила лист до Мартинівської сільської ради, в якому прохала органи місцевого самоврядування до 23 лютого 2023 року надати до Карлівського відділу Решетилівської окружної прокуратури копії документів, що підтверджують володіння та користування виробничим будинком сільськогосподарського призначення, розташованого на земельній ділянці, з кадастровим номером 5321685605:05:001:0350, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , починаючи з 2010 року та інші наявні документи щодо права власності, користування, оренди та ін. на вказаний виробничий будинок сільськогосподарського призначення (а.с. 81).
Орган місцевого самоврядування у відповіді на лист Решетилівської окружної прокуратури повідомив про неможливість надання запитуваних документів у зв'язку з їх відсутністю. Також повідомлено, що постійною комісією сільської ради з питань земельних відносин, будівництва, архітектури та просторового планування та з питань природних ресурсів та збереження навколишнього природнього середовища разом з фахівцями земельного відділу апарату виконавчого комітету сільської ради 21 грудня 2022 року здійснено обстеження вищезазначеного виробничого будинку та складено відповідний акт, а також рекомендовано Мартинівській сільській раді визнати заявлений ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позов, оскільки наявний факт постійного користування ними вищевказаним виробничим приміщенням, починаючи з 2010 року (а.с. 82-84).
З урахуванням визнання позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Мартинівською сільською радою, що, на думку прокурора, порушує інтереси органу місцевого самоврядування, та неоскарження останнім рішення місцевого суду, у відповідності до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором попередньо повідомлено Мартинівську сільську раду про здійснення представництва інтересів у суді шляхом подачі апеляційної скарги у справі, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 86-88).
Отже, у даній справі виконано вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а також вимоги частини четвертої статті 56 ЦПК України, в апеляційній скарзі обґрунтовано у чому полягає порушення інтересів держави, підстави для звернення до суду прокурора у зв'язку із неналежним виконанням уповноваженим органом своїх повноважень щодо захисту інтересів держави у справі, а саме визнання позовних вимог та подальшій бездіяльності щодо оскарження рішення суду першої інстанції.
У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 585/4912/16-ц зазначено, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі, якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Уповноваженим органом у спірних правовідносинах є Мартинівська сільська рада (відповідач у справі).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Відповідно до частин 5, 6, 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2019 року у справі № 915/20/18 дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи, що беззаперечно свідчить про можливість представництва органами прокуратури в суді інтересів держави в особі органів місцевого самоврядування.
Щодо визнання права власності у порядку набувальної давності
За змістом статті 328 ЦК України набуття права власності - певний юридичний склад, із яким закон пов'язує виникнення в особи права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, потрібно враховувати, зокрема, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна у її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалося протягом всього строку набувальної давності.
Набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю можливе лише за наявності у сукупності таких умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та безперервність строку володіння ним.
При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
Зазначений правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 27 вересня 2018 року у справі № 571/1099/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 683/2047/16-ц.
Отже, умовами набуття права власності за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування майном, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику цього майна у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 10 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 10 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на це майно.
Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України).
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
При цьому за своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Так, аналізуючи подані позивачами до суду першої інстанції докази, колегія суддів зазначає, що з них неможливо встановити факт безперервного користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом 10 років спірним нерухомим майном, оскільки надані докази стосуються переданої ним в оренду земельної ділянки та датовані 2021 роком.
Крім того, виготовлений на замовлення позивачів технічний паспорт на спірний об'єкт містить відомості щодо проведеної технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, зокрема інформацію про його місцезнаходження (адресу), склад, технічні характеристики, план та опис об'єкта, ім'я/найменування замовника, відомості щодо права власності на об'єкт нерухомого майна, щодо суб'єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт, тощо, натомість будь-які відомості щодо часу безперервного користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майном відсутні.
Надані на вимогу прокурора акти обстеження виробничого будинку сільськогосподарського призначення в АДРЕСА_1 , що датовані 26 лютого 2021 року та 21 грудня 2022 року, також не підтверджують факт безперервного користування позивачами протягом 10 років спірним нежитловим об'єктом.
Відтак, колегія суддів вважає, що позивачами на підтвердження заявлених позовних вимог щодо визнання права власності на об'єкт нерухомого майна у порядку набувальної давності не було доведено належними та достатніми доказами факту безперервного користування ними протягом 10 років виробничим будинком сільськогосподарського призначення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Також колегія суддів зазначає, що питання визнання права власності на об'єкт нерухомого майна тісно пов'язаний з питанням подальшого користування земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, оскільки обслуговування цього майна неможливе без її використання.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Як вбачається з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту другого частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до переконання про необхідність задоволення апеляційної скарги керівника Решетилівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, а тому рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 10 січня 2023 року слід скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Мартинівської територіальної громади в особі Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області про визнання права власності - відмовити.
Щодо судових витрат
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подачу апеляційної скарги Полтавською обласною прокуратурою сплачено судовий збір у сумі 1488,60 грн.
Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, в силу частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги, підлягає стягненню з позивачів у повному обсязі, а тому слід стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Полтавської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 1488,60 грн, тобто по 744,30 грн з кожного.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу керівника Решетилівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області - задовольнити.
Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 10 січня 2023 року - скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Мартинівської територіальної громади в особі Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області про визнання права власності - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Полтавської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 1488,60 грн, тобто по 744,30 грн з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 12 жовтня 2023 року.
Головуючий В.П. Пікуль
Судді Т.В. Одринська
О.О. Панченко