Справа № 158/1271/23 Головуючий у 1 інстанції: Костюкевич О. К.
Провадження № 22-ц/802/914/23 Доповідач: Федонюк С. Ю.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 , поданою його представником ОСОБА_3 , на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 червня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 23 травня 2017 року з відповідача стягнуто аліменти на її користь на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 700 гривень, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення ним повноліття. Позивачка стверджує, що на даний час змінився матеріальний стан відповідача, оскільки на момент винесення рішення суду у відповідача на утриманні перебувала інша неповнолітня дитина, яка на даний час досягла повноліття, а сам він був призваний до лав ЗСУ, тому має стабільний високий заробіток.
На підставі наведеного просила суд змінити стягувані аліменти з твердої грошової суми у розмірі 700 грн і стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 червня 2023 року позов задоволено.
Змінено спосіб утримуваних із ОСОБА_2 , згідно з рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 23.05.2017, аліментів і ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення ним повноліття.
Стягнуто із ОСОБА_2 в дохід держави 1073 грн 60 коп. судового збору. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1500 грн витрат на правову допомогу.
Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, а також не з'ясував усіх обставин справи. Покликається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зміну стягуваних аліментів на підставі неповного з'ясування обставин щодо зміни матеріального стану відповідача та без наявності належних доказів на підтвердження даної обставини. Зазначає, що сам по собі факт, що відповідач проходить військову службу не є підставою для збільшення розміру вже стягнутих аліментів. Звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у зупиненні провадження у справі, тому вважає, що ухвала про відмову у зупиненні провадження у справі також підлягає скасуванню з підстав п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що діюче законодавство надає позивачу право обирати спосіб стягнення аліментів на утримання дитини, а при необхідності - змінювати його. Позивачка скористалася своїм правом, визначила способом стягнення аліментів - їх присудження у частці від доходу батька. Крім того, закон не встановлює обов'язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю. Також судом зазначено, що на підставі письмових доказів, відповідач на даний час з 08.04.2022 проходить військову службу, має стабільний заробіток, а тому суд вважає за правильне позов задовольнити.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
В матеріалах справи відсутня копія рішення суду, яким було вперше присуджено аліменти на ОСОБА_4 . Однак, згідно з ч. 3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Як вбачається з рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 23.05.2017, яке міститься в Реєстрі судових рішень, з відповідача стягуються аліменти на користь ОСОБА_1 на неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 700 гривень щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви - 10 квітня 2017 року і до досягнення ним повноліття.
На підставі письмових доказів судом також встановлено, що відповідач на даний час з 08.04.2022 проходить військову службу, має певний дохід (а.с. 25).
Однак, ні позивачем, ні відповідачем не надано суду жодних доказів про розмір доходу відповідача.
Згідно із ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
Обставини справи щодо перебування сторін у цивільному шлюбі, в якому народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначення в свідоцтві про народження відповідача батьком дитини, стягнення з відповідача аліментів на його утримання у розмірі 700 грн, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, згідно з рішенням Ківерцівського районного суду від 23 травня 2017 року (справа №158/914/17) сторонами визнається та не спростовується.
Згідно із ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до положень ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Статтями 183, 184 СК України встановлено, що за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Частиною 1 ст.192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів справи, саме зміну (збільшення) розміру раніше стягнутих аліментів через зміну способу їх стягнення мала на увазі позивачка, пред'являючи позов.
Підставами позову слугували обставини, які, на думку позивачки ОСОБА_1 , тягнуть через зміну способу стягнення аліментів із відповідача (з твердої грошової суму на частку від доходу) збільшення розміру аліментів. Тобто, право стягувача аліментів на пред'явлення вимоги про зміну способу стягнення аліментів і збільшення розміру аліментів унаслідок такої зміни не заперечується як таке.
Змінюючи спосіб стягнення аліментів з платника суд має визначити їх розмір за правилами, встановленими ст.182 СК України, тобто з урахуванням стану здоров'я та матеріального становища дитини, стану здоров'я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей і інших утриманців, наявності рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведених стягувачем аліментів витрат платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інших обставин, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Апеляційний суд звертає увагу на норми Закону України «Про виконавче провадження», а саме на ст. 71, якою регламентовано порядок стягнення аліментів.
Відповідно до вимог даної статті виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Індексація розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, проводиться, якщо інше не передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину, виконавцем у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Індексація розміру аліментів проводиться щороку, починаючи з другого року після визначення розміру аліментів.
Отже, в даному випадку визначений раніше позивачкою та стягнутий судом розмір аліментів підлягав індексації та збільшенню до розміру не меншого, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку самим державним виконавцем. Тому в даному випадку суд не вбачає підстав для висновку про порушення прав дитини.
Разом з тим, право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.ст.182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Зазначена правова позиція висловлена у постанові КЦС ВС по справі №712/6313/21 від 22.08.2022 року.
Отже, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів.
Водночас, правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями ст.ст.182 - 184, 192 СК України.
Аналогічного висновку щодо застосування вказаних норм матеріального права дійшов Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №372/2393/17.
Як убачається із матеріалів справи, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначила, що раніше визначений судом розмір аліментів у твердій грошовій сумі недостатній для задоволення потреб дитини, яка подорослішала, та вказувала на покращення матеріального стану відповідача, як платника аліментів.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження зазначених нею доводів. Зокрема, позивачка в порушення вимог ст. 12 ЦПК України не надала суду доказів матеріального стану платника аліментів, розміру його доходу. Натомість, лише покликалась на те, що обставини, які впливали на розмір аліментів на час їх присудження, змінився, матеріальне становище ОСОБА_2 на даний час покращилось у зв'язку з тим, що він призваний до лав ЗСУ, а також зазначила про придбання ним автомобіля.
Позивачка додатково вказувала, що відповідачу призначена грошова винагорода військовослужбовцям Збройних Сил України, яка виплачується щомісячно на період дії воєнного стану, тому це підлягає врахуванню при визначенні розміру аліментів на дитину. Таким чином, вона вважає, що внаслідок внесення змін до законодавства істотно змінилися обставини, які підлягають врахуванню судом при зміні розміру аліментів на дитину, у випадку якщо платником аліментів є військовослужбовець Збройних Сил України.
З наданих відповідачем доказів вбачається, що на даний час він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 відповідно до довідки командира військової частини № 878 від 15 серпня 2023 року.
Апеляційний суд наголошує, що дотримання принципів повноти судового рішення, всебічності з'ясування обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердження належними доказами, є основними при прийнятті судових рішень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини 1, 2 статті 89 ЦПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
При поданні позову ОСОБА_1 не просила суд витребувати довідку про розмір його заробітної плати, хоча про це згадувала у своїй позовній заяві, що потягло вирішення справи без з'ясування даних обставин.
На підставі наведених норм закону апеляційний суд доходить висновку, що факт збільшення доходів платника аліментів належними доказами не підтверджений, отже позивачка не довела обставини, передбачені ст. 192 СК України, а саме покращення матеріального стану відповідача з часу ухвалення судом рішення про стягнення аліментів.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд дійшов помилкового висновку і в частині відмови у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 про зупинення провадження у даній справі з підстав п. 2 ч. 1 ст. 250 ЦПК України.
Пунктом 2 частини 1 статті 251 ЦПК України визначено обов'язок, а не право суду, зупинити провадження у справі з зазначеної у ньому підстави. Цією нормою не обумовлено можливість зупинення провадження у справі в залежності від певних обставин чи категорії спору, а лише вказано на обов'язок суду зупинити провадження у справі, тим більше - за клопотанням сторони, яка перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.
У статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» зазначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
З наданих суду доказів вбачається, що на дату його звернення із заявою та на час постановлення оскаржуваного рішення суду відповідач був призваний на військову службу відповідно до наказу Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України №2 від 24 лютого 2022 року та зарахований у списки особового складу до військової частини НОМЕР_1 і приймав безпосередню участь у бойових діях.
Відповідно до ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Суд апеляційної інстанції бере до уваги покликання апелянта в апеляційній скарзі на те, що формальний підхід до вирішення справи призвів до помилкового висновку та необґрунтованого рішення.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а також суд звертає увагу на те, що права неповнолітньої дитини сторін у даному випадку не порушуються, так як дитина не позбавлена матеріальної підтримки з боку батька, присуджені судом аліменти і надалі стягуються, рішення на підставі яких вони стягуються, не скасоване і виконується. Крім того, предметом позову у даній справі є зміна способу стягнення та розміру аліментів, що не впливає на стягнення раніше присуджених аліментів.
За таких обставин, виходячи з наведеного вище, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції не у повному обсязі встановив обставини справи, не перевірив доводи і заперечення сторін, не дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке не в повній мірі відповідає обставинам справи та нормам закону.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України вказані обставини є підставою для задоволення апеляційної скарги відповідача та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 268, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , подану його представником ОСОБА_3 , задовольнити.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 червня 2023 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 12 жовтня 2023 року.
Головуючий
Судді