Справа № 761/9725/23
Провадження №1-кп/761/2703/2023
ВИРОК
іменем України
25 липня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю:
секретаря судових засідань ОСОБА_2
обвинуваченого ОСОБА_3
прокурора ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва в залі суду кримінальне провадження відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022101110000295 від ІНФОРМАЦІЯ_16 щодо
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, з повною середньою освітою, неодруженого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 2 ст. 436-2; ч. 3 ст. 436-2 КК України,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_3 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК України, за наступних обставин.
24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН), підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено ООН.
До складу ООН, серед інших країн учасниць, входять Україна та російська федерація.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН усі Члени зазначеної організації утримуються у своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями: № 2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплені обов'язки держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербування найманців або посилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини;
бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави;
застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з державою, що приймає, порушуючи умови, передбачені в угоді або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно наведеним вище актам, або її значну участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру не можуть бути виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання суперечок та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, який був підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація.
Статтями 1 і 2 III Конвенції про відкриття військових дій від 18 жовтня 1907 року, що вступила в дію 26 січня 1910 року і 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути негайно повідомлено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання повідомлення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки було схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Відповідно до зазначеного документу, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.
Відповідно до пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні свої зобов'язання згідно з принципами Заключного акту співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою або її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що жодна їхня зброя ніколи не використовуватиметься проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримання миру та стабільності у Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, укладеного між державами СНД, серед яких є Україна та російська федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів одна одної та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їх непорушність, а також вирішувати всі суперечки, що виникають з питань кордонів та територій, лише мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо вони виникнуть; не встановлювати із нею політичних, економічних та інших зв'язків; не допускати використання ними територій та комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічну, фінансову, військову та іншу допомогу.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН та зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та російською федерацією (ратифікований Законом України № 13/98-ВР від 14 січня 1998 року та федеральним законом російської федерації № 42 - ФЗ від 02 березня 1999 року). Відповідно до статей 2-3 зазначеного Договору, російська федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів і зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, не застосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису та карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований російською федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей належить до території України.
Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною.
Згідно статті 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права та свободи, честь та гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132 - 134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території.
До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою України та в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення.
Незважаючи на викладене, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в порушення зазначених вище міжнародних нормативно-правових актів, 22 лютого 2022 року президент російської федерації, реалізуючи злочинний план направлений на насильницьку зміну меж території та кордонів України, порушення порядку, встановленого Конституцією України, направив до ради федерації звернення про використання збройних сил російської федерації за межами російської федерації, яке було задоволене.
24 лютого 2022 року о 05 годині президент російської федерації оголосив рішення про початок військової операції в Україні.
Того ж дня, близько 05 годині 10 хвилин збройними силами російської федерації, що діяли за наказом керівництва російської федерації та збройних сил російської федерації, здійснено запуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах, складах, підрозділах Збройних Сил України та інших військових формувань. Після чого, тоді ж, війська російської федерації вдерлися сухопутним шляхом на територію суверенної держави України.
У зв'язку з чим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 133/2022 від 14.03.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Надалі, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 259/2022 від 18.04.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 341/2022 від 17.05.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
В подальшому, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 573/2022 від 12.08.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Надалі, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 757/2022 від 07.11.2022 продовжено строк дії
В подальшому, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 58/2023 від 06.02.2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Незважаючи на викладене, у громадянина України ОСОБА_5 , за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, але не пізніше 14.04.2022, виник та сформувався стійкий злочинний умисел, направлений на вчинення кримінально караних діянь, що полягають у поширенні матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої в 2014 році, у тому числі шляхом виправдовування тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію російської федерації проти України, розпочату у 2014 році.
ОСОБА_6 у невстановлені час та місці зареєстрував обліковий запис у соціальній мережі «Facebook» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 з інтернет-профілем користувача, позначеного як « ОСОБА_3 », який нараховує 13 підписників та 283 друга.
У подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_3 о 00:51 ОСОБА_6 , діючи умисно, перебуваючи за адресою свого проживання: АДРЕСА_3 , в кімнаті на цокольному поверсі, зі свого облікового запису у соціальній мережі «Facebook» на ім'я « ОСОБА_3 », за допомогою мобільного телефону марки «Хiaomi» модель «Мі 9Т» (серійний номер НОМЕР_1 , SIM 1: НОМЕР_2 , SIM 2: НОМЕР_3 ), розмістив публікацію за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 », чим поширив матеріали, надавши можливість ознайомитись із ними необмеженій кількості осіб.
Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮ України № 25745/22-39 від 11.11.2022, у текстових матеріалах допису, розміщеного ІНФОРМАЦІЯ_3 о 00:51 на сторінці користувача « ОСОБА_3 » в соціальній мережі «Facebook» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 , міститься виправдовування і визнання правомірною збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої в 2014 році, у тому числі шляхом виправдовування тимчасової окупації частини її території та глорифікації осіб, які здійснюють цю збройну агресію.
Таким чином, ОСОБА_6 вчинив поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом виправдовування тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію російської федерації проти України, розпочату у 2014 році, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України.
Окрім того, ІНФОРМАЦІЯ_14 о 15:38 ОСОБА_6 , діючи умисно, перебуваючи за адресою свого проживання: АДРЕСА_3 , в кімнаті на цокольному поверсі, зі свого облікового запису у соціальній мережі «Facebook-' на ім'я « ОСОБА_3 », за допомогою мобільного телефону марки «ХіаотС- модель «Mi 9Т» (серійний номер НОМЕР_1 , SIM 1: НОМЕР_2 , SIM 2: НОМЕР_3 ), повторно розмістив публікацію за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_7 )», чим поширив матеріали, надавши можливість ознайомитись із ними необмеженій кількості осіб.
У подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_14 о 23:02 ОСОБА_6 , діючи умисно, перебуваючи за адресою свого проживання: АДРЕСА_3 , в кімнаті на цокольному поверсі, зі свого облікового запису у соціальній мережі «Facebook на ім'я « ОСОБА_3 », за допомогою мобільного телефону марки «Хiaomi» модель «Mi 9Т» (серійний номер НОМЕР_1 , SIM 1: НОМЕР_2 , SIM 2: НОМЕР_3 ), повторно розмістив публікацію за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_8 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_9 », чим поширив матеріали, надавши можливість ознайомитись із ними необмеженій кількості осіб.
У подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_15 о 21:46 ОСОБА_6 , діючи умисно, перебуваючи за адресою свого проживання: АДРЕСА_3 , в кімнаті цокольному поверсі, зі свого облікового запису у соціальній мережі «Facebook» на ім'я « ОСОБА_3 », за допомогою мобільного телефону марки «Хiaomi» модель «Mi 9Т» (серійний номер НОМЕР_4 , SIM 1: НОМЕР_2 , SIM 2 НОМЕР_3 ), повторно розмістив публікацію за посиланнях ІНФОРМАЦІЯ_10 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_11 », чим поширив матеріали, надавши можливість ознайомитись із ними необмеженій кількості осіб.
Згодом, ІНФОРМАЦІЯ_16 о 12:49 ОСОБА_6 , діючи умисно, перебуваючи за адресою свого проживання: АДРЕСА_3 , в кімнаті н цокольному поверсі, зі свого облікового запису у соціальній мережі «Facebook на ім'я « ОСОБА_3 », за допомогою мобільного телефону марки «Хiaomi» модель «Mi 9Т» (серійний номер НОМЕР_4 , SIM 1: НОМЕР_2 , SIM НОМЕР_3 ), повторно розмістив публікацію за посилання ІНФОРМАЦІЯ_12 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_17 », чим поширив матеріали, надавши можливість ознайомитись ними необмеженій кількості осіб.
Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідної інституту судових експертиз МЮ України № 25745/22-39 від 11.11.2022. текстових матеріалах дописів, розміщених ІНФОРМАЦІЯ_14 о 15:38, ІНФОРМАЦІЯ_14 23:02, ІНФОРМАЦІЯ_15 о 21:46 та ІНФОРМАЦІЯ_16 о 12:49 на сторінці користува « ОСОБА_3 » в соціальній мережі «Facebook» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 , міститься виправдовування визнання правомірною збройної агресії російської федерації проти України розпочатої в 2014 році, у тому числі шляхом виправдовування тимчасово окупації частини її території та глорифікації осіб, які здійснюють цю збройну агресію.
Таким чином, за викладених вище обставин ОСОБА_3 вчинив повторне поширення матеріалів, у яких містить «виправдовування, визнання правомірною збройної агресії російсько федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом виправдовування тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію російської федерації проти України, розпочату у 2014 році, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України.
Судовий розгляд проведено в межах обвинувачення за ч.2 ст.436-2; ч.3 ст.436-2 КК України, відповідно до вимог ст.337 КПК України.
Обвинувачений допитаний у суді, не оспорюючи час, місце, спосіб, мотив і мету, форму вини за кримінальними правопорушеннями, передбаченими ч. ч.2 ст.436-2; ч.3 ст.436-2 КК України, винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за висунутим обвинуваченням визнав себе повністю, щиро розкаявся, детально розповів про обставини вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Так, обвинувачений ОСОБА_3 дав показання про те, що він, маючи обліковий запис у соціальній мережі «Facebook» з інтернет-профілем користувача, позначеного як « ОСОБА_3 » перебуваючи за адресою свого проживання, а саме: АДРЕСА_3 , в кімнаті на цокольному поверсі, зі свого облікового запису у соціальній мережі розмістив ряд публікацій, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_3 о 00:51 публікацію під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_18», ІНФОРМАЦІЯ_14 о 15:38 публікацю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_9 », ІНФОРМАЦІЯ_15 о 21:46 публікацю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_11 » та ІНФОРМАЦІЯ_16 о 12:49 розмістив публікацю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_17» та підтвердив, що вказані публікації за змістом містять виправдовування визнання правомірною збройної агресії російської федерації проти України. Щиро розкаюється у вчиненому та просить суд суворо його не карати.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України дослідження доказів по даному кримінальному провадженню по фактичним обставинам вчинених кримінальних правопорушень обвинуваченим ОСОБА_3 , щодо часу, місця, способу, мотиву та мети, форми вини за кримінальними правопорушеннями, які ніким не оспорюються, визнано недоцільним, у зв'язку із відсутністю сумнівів правильного розуміння їх змісту учасниками судового провадження, добровільності їх позицій.
Таким чином, судовим розглядом встановлено винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 436-2; ч. 3 ст. 436-2 КК України, за вчинення яких він підлягає покаранню.
Дії ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 436-2 КК України, як поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом виправдовування тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році та за ч. 3 ст. 436-2 КК України, як повторне поширення матеріалів, у яких містить «виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російсько Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом виправдовування тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, бере до уваги ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, характеризуючі дані про його особу, стан здоров'я, вік обвинуваченого, сімейний стан, пом'якшуючі та обтяжуючі обставини.
Так, ОСОБА_3 раніше не судимий, вчинені ним кримінальні правопорушення відповідно до ст.12 КК України є нетяжким злочином та тяжким злочином, має місце реєстрації та місце постійного проживання.
В якості обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , суд враховує його щире каяття.
Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого судом не встановлено.
На підставі викладеного, враховуючи обставини вчинених кримінальних правопорушень наведені вище, дані про особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за необхідне, призначити ОСОБА_3 за ч.2 ст.436-2 КК України покарання у виді позбавлення волі на певний строк, без конфіскації майна, яке на праві власності належить обвинуваченому та за ч.3 ст.263 КК України покарання у виді позбавлення волі на певний строк, без конфіскації майна яке на праві власності належить обвинуваченому, визначивши йому за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ст. 70 КК України, остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Саме таке покарання на переконання суду буде необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, призначеним відповідно до загальних засад, визначених ст. 65 КК України.
Беручи до уваги дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , його вік, процесуальну поведінку та негативне ставлення до скоєного, щире бажання виправитись, суд дійшов висновку, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства, а тому вважає за можливе звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком, на підставі ст.75 КК України, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
З обвинуваченого слід стягнути процесуальні витрати пов'язані із залученням експерта.
Підстав для зміни запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання до вступу вироку в законну, суд не вбачає.
Процесуальні витрати слід стягнути з обвинуваченого.
Керуючись ст. ст. 369-371, 374 КПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 436-2; ч. 3 ст. 436-2 КК України, та призначити йому покарання:
за ч.2 ст.436-2 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, без конфіскації мана, яке на праві власності належить обвинуваченому;
за ч.3 ст.436-2 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років, без конфіскації мана, яке на праві власності належить обвинуваченому.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити до відбуття ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років, без конфіскації мана, яке на праві власності належить обвинуваченому..
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування призначеного покарання, з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 процесуальні витрат пов'язані із залученням експерта в сумі 9438 грн 50 коп.
На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з моменту його проголошення. Якщо вирок ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Суддя