Справа № 464/4515/23
пр.№ 2/464/1316/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2023 року м.Львів
Сихівський районний суд м. Львова
у складі: судді Шашуріної Г.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу № 464/4515/23 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Національна Акціонерна Страхова Компанія «ОРАНТА» про стягнення страхового відшкодування,
УСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь суму невиплаченого страхового відшкодування у розмірі 62 480,38 гри, покликаючись на відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та виплатою страхового відшкодування.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Шашуріній Г.О.
Ухвалою судді від 13 липня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення ухвали подати до суду у відповідності до вимог ст.178 ЦПК України відзив на позовну заяву.
Відповідачем отримано копію ухвали з позовною заявою з додатками, проте такий не скористався правом подати відзив на позов.
Розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження, як це передбачено ч.13 ст.7 ЦПК України. На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися нам припущеннях. (ст.ст.12,81 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
Як унормовано ст.979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди. При цьому, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (ст.ст.28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Згідно зі ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Оскільки страховик виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі, визначеному ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, то у страховика не виникло обов'язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності).
Саме такий висновок міститься у постановах Верховного Суду у від 03 жовтня 2018 року у справі № 686/17155/15-ц, від 02 вересня 2020 року у справі № 450/3453/17.
Як убачається із листа відповідача від 28 грудня 2022 року позивачу виплачено матеріальний збиток унаслідок пошкодження при ДТП з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, що складає 45 659,62 грн (звіт від 12 грудня 2022 року). Указана сума виплачена позивачу, що ним і підтверджується.
Позивачем не доведено неправильності розрахунку страхової виплати та не спростовано такої.
Долучені позивачем видаткова накладна від 26 листопада 2022 року на суму 75 990,00 грн та акт надання послуг від 26 листопада 2022 року на суму 32 150 грн не є належними та допустимими доказами неналежного виконання саме страховиком свого обов'язку по виплаті страхового відшкодування, адже не містить даних про розмір збитку з урахуванням фізичного зносу.
Отже, відповідачем як страховиком здійснено страхову виплату з урахуванням законодавчих обмежень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тобто витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу. Адже страховик за договором обов'язкового страхування відповідає у межах страхового ліміту за мінусом фізичного зносу, а за решту - безпосередній винуватець.
Підсумовуючи наведене, при розгляді даної справи судом не встановлено порушення, невизнання чи оспорення відповідачем прав позивача. Доводи позивача не підтверджені об'єктивними доказами.
Неподання відзиву відповідачем не звільняє позивача від тягару доказування. Принцип змагальності не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом (постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13, від 23 листопада 2022 року у справі № 208/6630/19).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Саме такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 757/39693/20, від 02 лютого 2022 року у справі № 462/4724/20.
За наведеними процесуальними нормами суд позбавлений можливості за власної ініціативи замінити/залучити співвідповідача. Утім позивачем не пред'явлено вимогу до належного відповідача та не заявлено відповідного клопотання про таке залучення. При цьому кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.12 ЦПК України).
У порядку ст.141 ЦПК України судові витрати, у сумі 1 073,60 грн судового збору, слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст.141, 247, 258-259, 263-265, 268, 273-279, 354 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову відмовити.
Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
відповідач Публічне акціонерного товариства «Національна Акціонерна Страхова Компанія «ОРАНТА», код ЄДРПОУ 00034186, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7д
Повне рішення суду складено 12 жовтня 2023 року, що є датою його ухвалення, ухваленого за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.
Суддя Г.О.Шашуріна