РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа №439/936/23
Провадження № 2/439/285/23
26 вересня 2023 року м. Броди
Бродівський районний суд Львівської області
у складі:
головуючого-судді: Петейчука Б.М.,
за участі: секретаря
судового засідання: Ковальчук Н.І.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідачка: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення трьох відсотків річних у порядку статті 625 Цивільного кодексу України, ухвалив таке рішення.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Бродівського районного суду Львівської області зі позовними вимогами до відповідача: ОСОБА_3 , в яких просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за прострочення грошового зобов'язання у розмірі 5 350 (п'ят тисяч триста п'ятдесят) доларів та 70 центів США.
Стислий виклад позиції позивача.
Позивач зазначає, що за період часу, починаючи із 15 березня 2008 року по 01 травня 2010 року, ОСОБА_1 було передано ОСОБА_3 грошові кошти на будівництво, загальна сума п'ятдесят тисяч доларів США. Однак вже 10 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 із письмовою вимогою про повернення йому грошових коштів протягом семи днів з моменту отримання вимоги. Така вимога була отримана відповідачем 11 жовтня 2018 року.
Позивач вказує, що 11 жовтня 2018 року у відповідача виник обов'язок повернути безпідставно набуті кошти. Однак відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання. Відтак, у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку по поверненню грошових коштів, позивач звернувся до Бродівського районного суду Львівської області з позовною заявою про стягнення безпідставно набутих коштів. Судовим рішенням: рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 13 липня 2021 року (єдиний унікальний номер справи: 439/1683/18) ухвалено: стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі п'ятдесят одну тисячу чотириста шістдесят три долари США, із яких п'ятдесят тисяч доларів США основного боргу та одна тисяча чотириста шістдесят три долари США три відсотки річних. Судове рішення було оскаржене та переглянуте у судах апеляційної та касаційної інстанції та набрало законної сили 08 червня 2022 року.
Позивач акцентує, що обов'язок виконання грошового зобов'язання був виконаний ОСОБА_3 лише 02 травня 2023 року. Судовим рішенням вирішено питання стягнення трьох відсотків річних за прострочення грошового зобов'язання за період, починаючи зі 19 жовтня 2019 року до 09 жовтня 2019 року. Однак прострочення зобов'язання тривало до 02 травня 2023 року, себто 1302 дні.
Відтак, позивач змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного майнового права як кредитора у зобов'язанні.
Стислий виклад заперечень відповідача.
Відповідач зазначає, що не погоджується із твердженням позивача, що «відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою. Позаяк, при визначенні курсу Національного банку України щодо платежів, здійснених в межах виконавчого провадження береться до уваги дата зарахування грошових коштів на рахунок кредитора, а не дата зняття їх з рахунку боржника. Тобто, у спірних правовідносинах курс НБУ визначається на дати 22 липня 2022 року та 04 травня 2023 року.
Відповідач вказує, що Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у редакції від 13 лютого 2022 року, що діяв на момент стягнення грошових коштів із рахунків ОСОБА_3 , регламентовано, що моментом фактичного виконання судового рішення є виключно надходження коштів із рахунку боржника на відповідний рахунок виконавчої служби.
Відповідач акцентує, що факт перерахування приватним виконавцем грошових коштів на гривневий рахунок ОСОБА_1 у гривні, не дозволяє застосувати у даних правовідносинах будь-який інший курс валют, окрім офіційного курсу Національного банку України, встановленого на день зарахування платежу на рахунок обліку депозитних сум приватного виконавця.
Відповідач мотивує, що він не погоджується з судовим рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 13 липня 2021 року (єдиний унікальний номер справи: 439/1683/18). Проте усвідомлюючи набрання таким судовим рішенням законної сили, визнає позовні вимоги у частині, що відповідають нормам права. Отже, відповідач частково визнає позовні у розмірі 4242 долари 86 центів США.
Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі.
30 травня 2023 року - відкрито провадження у справі.
Відповідачу запропоновано протягом п'ятнадцяти днів, із моменту отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, подати відзив на позовну заяву.
Від представника відповідача: адвоката Кіт Уляни Вікторівни надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач частково визнає позовні вимоги. Однак просить суд відмовити у задоволенні частини необґрунтованих позовних вимог.
Від представника позивача: адвоката Дацко Аліни Олегівни надійшла відповідь на відзив, в якому представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд задовольнити останні.
Від представника відповідача: адвоката Кіт Уляни Вікторівни надійшло заперечення проти відповіді на відзив, в якому сторона відповідача наголосила не неправильності розрахунку сторони позивача при визначенні штрафних санкцій, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України.
17 липня 2023 року - закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача: адвокат Дацко Аліна Олегівна під час судового засідання позовні вимоги підтримала повністю та просила суд задовольнити останні. Окрім цього, просила здійснити розподіл судових витрат зі сплати судового збору, а також витрат на професійну правничу допомогу.
Представник відповідача: адвокат Кіт Уляна Вікторівна під час судового засідання позовні вимоги визнала частково, у частині стягнення з відповідача заборгованість за прострочення грошового зобов'язання у розмірі 4 242 долари та 86 центів США. Окрім цього, наголосила на безпідставності розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, розподіл яких просить здійснити представник позивача.
Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, з посиланнями на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Доказами у справі встановлено, що рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 13 липня 2021 року (єдиний унікальний номер справи: 439/1683/18) ухвалено: стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 51 463 долари США, з яких 50 000 доларів США основного боргу та 1 463 доларів США трьох процентів річних. Судове рішення було оскаржене та переглянуте у судах апеляційної та касаційної інстанції та набрало законної сили 08 червня 2022 року, що підтверджується відповідними копіями судових рішень, які надані суду на дослідження (а.с. 6-27).
Боржником: ОСОБА_3 , у межах виконавчих проваджень, здійснено зарахування грошових коштів на рахунок приватного виконавця, що здійснені на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа, а саме:
-18 липня 2022 року у розмірі 159 410 (сто п'ятдесят дев'ять тисяч чотириста десять) гривень 81 копійка;
-22 липня 2022 року у розмірі 14 (чотирнадцять) гривень 69 копійок;
-02 травня 2023 року у розмірі 1 336 000 (один мільйон триста тридцять шість тисяч) гривень;
-04 травня 2023 року у розмірі 613 611 (шістсот тринадцять тисяч шістсот одинадцять) гривень 12 копійок.
Водночас, кредитором: ОСОБА_1 відповідні грошові кошти отримані у такому порядку:
-22 липня 2022 року у розмірі 142 111 (сто сорок дві тисячі сто одинадцять) гривень 03 копійки та 2 604 (дві тисячі шістсот чотири) гривні 88 копійок;
-04 травня 2023 року у розмірі 1 214 545 (один мільйон двісті чотирнадцять тисяч п'ятсот сорок п'ять) гривень 45 копійок, 525 273 (п'ятсот двадцять п'ять тисяч двісті сімдесят три) гривні 17 копійок, та 32 555 (тридцять дві тисячі п'ятсот п'ятдесят п'ять) гривень 12 копійок.
Досліджувані обставини підтверджуються платіжною інструкцією від 22 липня 2022 року; заключною випискою від 05 червня 2023 року; довідкою за № 15к/94 від 06 червня 2023 року; додатком до платіжної інструкції за № ПН1503631 від 02 травня 2023 року; заключною випискою від 05 червня 2023 року; детальним описом здійснення стягнень; постановою відкриття виконавчого провадження від 12 липня 2022 року; постановою про стягнення з боржника основної винагороди від 12 липня 2022 року; постановою про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 12 липня 2022 року; постановою про відкриття виконавчого провадження від 12 липня 2022 року; письмовою вимогою приватного виконавця за № 994 від 12 липня 2022 року; розпорядженням за № 69396938 від 22 липня 2022 року; розпорядженням за № 69396721 від 22 липня 2022 року; розпорядженням за № 69396938 від 04 травня 2023 року; розпорядженням за № 69396938 від 04 травня 2023 року; розпорядженням за № 69396721 від 04 травня 2023 року (а.с. 43-48, 50-55, 74-76).
Мотиви суду.
1.1. Щодо моменту фактичного виконання судового рішення.
За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження», окрім передбачених законом випадків (частина 1-2 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).
Вимогами статті 44 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що органи державної виконавчої служби мають рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування коштів виконавчого провадження, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам. Приватний виконавець для здійснення примусового виконання рішень відкриває в державних банках рахунки, у тому числі за потреби в іноземній валюті, зокрема для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів у національній та іноземній валютах та їх виплати стягувачам.
Нормативними положеннями статті 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.
Приписами статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» закріплено, що кошти є грошима у національній або іноземній валюті.
У статтях 47 та 49 «Про банки і банківську діяльність» визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Такі кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Нормою статті 192 Цивільного кодексу України вказано, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Загальні положення про виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 Цивільного кодексу України, зокрема у частині третій цієї статті зазначено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Себто, у разі якщо грошові кошти правомірно надані за зобов'язанням в іноземній валюті та кредитор (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини 3 статті 533 Цивільного кодексу України.
Виходячи зі змісту пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
Разом із цим, моментом фактичного виконання судового рішення є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок виконавчої служби.
Відповідно до частини 3 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов'язання, яке існувало між сторонами. Тобто воно залишається грошовим зобов'язанням в іноземній валюті, а тому судове рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про виконавче провадження». Погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована у національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що боржник, виконуючи зобов'язання за виконавчим документом у національній валюті, повинен брати до уваги офіційний валютний курс Національного банку України, встановлений для відповідної валюти на день платежу.
Із досліджених обставин справи вбачається, що грошове зобов'язання між сторонами, а саме: боржником: ОСОБА_3 та кредитором: ОСОБА_1 виникло саме у іноземній валюті. Відтак у боржника перед кредитором виникає обов'язок виконання відповідного зобов'язання саме у іноземній валюті.
Водночас, закон надає можливість боржнику: ОСОБА_3 виконати таке зобов'язання, користуючись національною валютою. Проте, виконуючи зобов'язання за виконавчим документом у національній валюті, боржник повинен брати до уваги офіційний валютний курс Національного банку України, встановлений для відповідної валюти на день платежу.
За досліджених обставин справи, суд, враховуючи те, що моментом фактичного виконання судового рішення є момент надходження коштів із рахунку боржника на відповідний рахунок виконавчої служби, вважає, що задля належного розрахунку та виконання судового рішення необхідно брати до уваги офіційний курс Національного банку України, який діяв у момент зарахування боржником: ОСОБА_3 грошових коштів на рахунок приватного виконавця, себто станом на 18 липня 2022 року; 22 липня 2022 року; 02 травня 2023 року та 04 травня 2023 року до грошових коштів у відповідній частині.
1.2. Щодо нарахування трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
За змістом положень статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Правилами статі 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання. Оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення.
При цьому, під час обрахунку трьох процентів річних, за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
За досліджених обставин, фактична наявність ухваленого судового рішення у спірних правовідносинах між сторонами у 2021 році не припинила зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором. Позаяк тривала до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Відтак: кредитор: ОСОБА_1 має право на отримання суми трьох процентів річних, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення виконання такого зобов'язання. А саме, починаючи зі 09 жовтня 2019 року (часова межа, яку визначив позивач) до 02 травня 2023 року (момент фактичного виконання зобов'язання).
Отже, враховуючи те, що зобов'язання між сторонами не було належним чином виконаним до 02 травня 2023 року, то враховуючи межі позовних вимог кредитора: ОСОБА_1 , підлягає стягненню з боржника: ОСОБА_3 три відсотки річних, які визначені у іноземній валюті, у розмірі 4 242 (чотири тисячі двісті сорок два) долари та 86 центів США.
Щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
За правилами частини 1-2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Нормою частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 Цивільного процесуального кодексу України.
Позивачем заявлена вимога майнового характеру, яка за своєю суттю полягала у стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості за прострочення грошового зобов'язання у розмірі 5 350 (п'яти тисяч триста п'ятдесят) доларів та 70 центів США, що, на момент звернення до суду з відповідним позовом, еквівалентно у національній валюті у сумі 195 668 (сто дев'яносто п'ять тисяч шістсот шістдесят вісім) гривень (ціна позову).
Доказами у справі підтверджується, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 1 957 (одна тисяча сімсот) гривень.
Виходячи із законодавчих приписів статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, зважаючи на норму пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий за подання даного позову підлягав сплаті за відповідну позовну вимогу в розмірі 1 970 (одна тисяча сімсот) гривень.
При цьому, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, у розмірі 4 242 (чотири тисячі двісті сорок два) долари та 86 центів США.
Відтак, розрахунок для розрахунку пропорційно задоволених вимог необхідні такі значення:
-розмір заявленої майнової вимоги позивача: 5 350 доларів та 70 центів США;
-розмір задоволеною судом майнової вимоги позивача: 4 242 долари та 86 центів США.
Себто, розмір пропорційно задоволених вимог становить: 79.29 відсотків, із наявного розрахунку, де: 79.29 % = (4 242 долари та 86 центів США х 100 %) / 5 350 доларів та 70 центів США.
За таких обставин, суд вважає, що з відповідача: ОСОБА_3 необхідно стягнути понесені судові витрати за сплачений судовий збір, у пропорційному коефіцієнті в розмірі 79.29 відсотків, на рахунок позивача: ОСОБА_1 , у сумі 1 551 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 29 копійок.
Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
Доказами у справі встановлено, що між ОСОБА_1 та адвокатом Дацко Аліною Олегівною укладено договір про надання правової допомоги за № 01/05 від 11 травня 2023 року (а.с. 76-77).
Пунктом 1.1. Розділу 1 вищевказаного договору визначено, що предметом договору є надання адвокатом правової допомоги замовнику з приводу представництва та захисту його інтересів у судах України загальної юрисдикції всіх інстанцій в цивільних, господарських, адміністративних справах, а також у всіх органах державної влади та місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організація, перед фізичними особами та правоохоронними органами щодо захисту прав замовника.
Правова допомога з підготовки позовної заяви та інших процесуальних документів, представлення інтересів клієнта у справі за його позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів у розмірі трьох відсотків річних у Бродівському районному суді Львівської області, а також апеляційній та касаційній інстанції у випадку оскарження рішення, оплачується у фіксованому розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень 00 копійок гонорару адвоката та 2 800 гривень 00 копійок за кожне судове засідання, в якому адвокат брав участь (пункт 3.1. Розділу 3 вищевказаного договору).
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які варто застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналогічну правову позицію виклала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року (єдиний унікальний номер справи: 755/9215/15-ц).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що чинний Цивільний процесуальних кодекс України передбачає такі критерії визначення та розподілу судових витрат, а саме:
-дійсність;
-необхідність;
-розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Суд, дослідивши надані суду докази витрат на професійну правничу допомогу, приходить до переконання, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Вирішуючи питання про розподіл понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із того, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення трьох відсотків річних у порядку статті 625 Цивільного кодексу України, - задоволенні частково. Ціна позову загалом становила 5 350 (п'яти тисяч триста п'ятдесят) доларів та 70 центів США, із яких фактично задоволено стягнення грошових коштів у розмірі 4 242 (чотири тисячі двісті сорок два) долари та 86 центів США.
Враховуючи застереження статі 141 Цивільного процесуального закону України, розподіл понесених витрат ОСОБА_1 підлягає задоволенню у відсотковому співвідношенні у розмірі: 79.29 відсотків до фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу. Позаяк позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені саме у такому відсотковому пропорційному еквіваленті.
При цьому такі фактично понесені витрати повинні відповідати критеріям дійсності, необхідності та розумності їх розміру, із урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Як вбачається із договору про надання правової допомоги за № 01/05 від 11 травня 2023 року, який укладений між позивачем та його представником, договірні сторони узгодили фіксовану ціну надання послуг зі професійної правничої допомоги у розмірі сорок тисяч гривень. Загалом замовнику надавався повний спектр юридичних послуг зі захисту його прав у судовому порядку, зокрема це й стосувалося представлення інтересів клієнта у судових інстанціях.
Поряд з цим, у договорі паралельно існує інша послуга: гонорар адвоката за кожне судове засідання, яка тарифікується окремо у розмірі 2 800 гривень 00 копійок.
Суд, аналізуючи зміст договірних відносин між позивачем та його представником, приходить до переконання, що така послуга як: гонорар адвоката за кожне судове засідання не відповідає критерію дійсності судових витрат на професійну правничу допомогу. Позаяк фактично є нічим іншим як представленням інтересів замовника у судових інстанціях, що вже тарифіковано сторонами за єдиним гонораром у розмірі 40 000 (сорока тисяч) гривень.
Отже, стягнення таких судових витрат у цій частині не може бути задоволено судом у зв'язку з необґрунтованістю таких понесених судових витрат.
У свою чергу, досліджуючи питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у частині «сталого гонорару адвоката» у розмірі 40 000 (сорока тисяч) гривень», суд, враховує обсяг досліджуваної цивільної справи, об'єктивні витрати суб'єкта надання професійної правничої допомоги зі надання відповідних послуг, необхідність таких із врахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Відтак приходить до думки, що домовлений стороною «сталий гонорар адвоката» у розмірі сорока тисяч гривень не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності за наведених обставин справи. На переконання суду, за досліджених обставин цивільного провадження, визначаючи розмір судових витрат, варто визначити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає розподілу за рахунок відповідача на користь позивача, із врахуванням пропорційності задоволених позовних вимог, у розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок. Оскільки, на переконання суду, відшкодування розміру судових витрат у цій частині в такому розмірі відповідає критеріям добросовісності та розумності.
Керуючись статтями 10, 81, 89, 206, 258-259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 , - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за прострочення грошового зобов'язання у розмірі 4 242 (чотири тисячі двісті сорок два) долари та 86 центів США.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 551 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 29 копійок.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 02 жовтня 2023 року.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя Б.М. Петейчук