Справа № 420/18994/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2023 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;
зобов'язати Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 22 липня 2021 року по 15 липня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Ухвалою суду від 31 липня 2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У зв'язку з перебуванням судді Токмілової Л.М. у відпустці у період з 21.09.2023 року по 06.10.2023 року, суд здійснює розгляд справи після виходу з відпустки.
Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у відповідача та 22.07.2021 року виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При цьому, за період 01.01.2016 по 28.02.2018 позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. На виконання постанови суду, позивачу нарахована індексація у розмірі 57 091,13 грн. Позивач вважає протиправним ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми грошової індексації. Просить задовольнити позовні вимоги.
За змістом відзиву, відповідач позовні вимоги не визнає та у задоволенні позову просить відмовити. Позиція ґрунтується на тому, що індексація грошового забезпечення, яка виплачується військовослужбовцям, не є складовою місячного грошового забезпечення (заробітної плати) військовослужбовців, вона має особливий і непостійний вираз виплати, і нараховується лише за сукупності певних умов. Виплата індексації грошового забезпечення, у даному випадку за рішенням суду, не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні Порядку №100. Крім того, позивач не звертався до відповідача щодо виплати йому середнього заробітку за період з 05.07.2023 по 25.07.2023 року. Просить відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи та з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши представлені у справі докази у їх сукупності, на підставі чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Південному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України та наказом №173-ОС від 22.07.2021 року виключений зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення, відповідача.
15.07.2023 року на розрахунковий рахунок Позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення суду по справі №420/3020/22 у розмірі 57 091,31 грн., що підтверджується випискою з банку.
Середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за спірний період позивачу не нараховувалось та не виплачувалось.
Згідно з ч. 2 ст. ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України затверджено постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Спеціальними є норми ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», наказу МВС України від 25.06.2018 року №558 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України».
Вказані нормативно-правові акти не визначають підстави та порядок відшкодування військовослужбовцям за затримку виплати належних сум грошового забезпечення, у зв'язку із чим в таких випадках мають застосовуватися норми трудового законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, суд наголошує, що стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Так, згідно ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п. 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.
Відповідно до п. 7 розділу І Порядку № 260 середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Таким чином, Порядок № 260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
Отже, застосуванню підлягають відповідні алгоритми, передбачені Порядком № 100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком № 260.
Як встановлено судом, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 22.07.2021 року (день виключення зі списків особового складу військової частини) по 15.07.2023 року (дата виплати вищезазначеної суми).
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI Про судовий збір, у зв'язку з чим підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 КАС України, суд,-
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (65014, м.Одеса, вул..Жуковського,1, код ЄДРПОУ 14321802) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні за період з 22.07.2021 року по 15.07.2023 року.
Зобов'язати Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.07.2021 року по 15.07.2023 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя Токмілова Л.М.