Справа № 420/8301/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та скасувати рішення № 047150019886 від 23.12.2022 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області включити до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 10.02.1983 року по 02.01.1984 року в Херсонській автобазі треста «Херсонводострой»; з 01.06.1978 року по 15.06.1987 року, в Нововоронцовському районному Вузлі зв'язку (Херсонської області); час догляду за дитиною до трьох років, відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 11.04.1981 року;
зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням висновків суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 грудня 2022 року позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком та рішенням відповідача № 047150019886 від 23 грудня 2022 року за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 прийнято відмову, яку позивач вважає незаконною. Також позивач вказує, що має право на зарахування до страхового стажу періодів роботи з 10.02.1983 року по 02.01.1984 року, з 01.06.1978 року по 15.06.1987 року та період догляду за дитиною до 3-х років, однак відповідач протиправно відмовив у зарахуванні вказаних періодів роботи, що змусило позивача звернутися до суду із даним позовом.
Ухвалою суду від 18.04.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі за
правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, витребувано з
Головного управління ПФУ в Одеській області належним чином засвідчені копії матеріалів на підставі яких прийнято рішення № 047150019886 від 23.12.2022 року (заява та усі додані до неї документи).
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області засобами електронного зв'язку до суду надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що позовну заяву представник відповідача вважає безпідставною, незаконною та такою, що задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Представник відповідача вказував, що рішення про відмову позивачці признати пенсію за віком є законним, оскільки позивач не має необхідного страхового стажу. Також представник відповідача звертала увагу суду, що правових підстав для зарахування до стажу ОСОБА_1 спірних періодів роботи не має з підстав зазначених в оскаржуваному рішенні.
Стосовно вимог про стягнення з відповідача судових витрат, то за правовою позицією відповідача, підстав для стягнення на користь позивача сплаченого судового збору не має у зв'язку із тим, що це призведе до нецільового використання коштів Пенсійного фонду.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
20 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до відділу обслуговування громадян № 15 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою № 2797 про призначення пенсії за віком. До вказаної заяви додано: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт НОМЕР_2 , свідоцтво про народження НОМЕР_3 , свідоцтво про народження дітей НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , свідоцтво про шлюб НОМЕР_6 , трудову книжку НОМЕР_7 , інші документи НОМЕР_8 , розписка (а.с. 36, 37).
23 грудня 2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 047150019886 про відмову у призначені пенсії, з якого вбачається те, що страховий стаж заявника становить 10 років 5 місяців 26 днів. До страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_7 від 16.09.1985:
- з 10.02.1983 по 02.01.1984, оскільки дата видачі трудової книжки не відповідає періоду роботи;
- з 01.06.1978 по 15.06.1987, оскільки у запису № 5 дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу про прийняття (01.06.1987);
- час догляду за дитиною до 3-х років ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки у свідоцтві про народження НОМЕР_1 від 11.04.1981 зазначено прізвище матері не відповідає паспортним даним заявниці (а.с. 61).
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, а також з не зарахуванням періодів роботи до страхового стажу, позивач звернулася до суду із даним позовом.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону №1058-IV).
Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктами 17-18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
З наявної копії трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_7 від 16 вересня 1985 року (а.с. 47-49) в межах заявлених позовних вимог судом встановлено, що позивач працювала на наступних посадах та в організаціях:
- з 10.02.1983 по 02.01.1984 прийнято робітником в Херсонській автобазі треста «Херсонводострой» (запис № 1, № 2);
- з 01.06.1978 по 15.06.1987 прийнята на роботу прибиральником в Нововоронцовський районний Вузол зв'язку (Херсонської області) (запис № 5 та № 6).
На час первинного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року по справі № 687/975/17.
Суд враховує, що у трудовій книжці позивача за період роботи з 10.02.1983 року по 02.01.1984 року у правовому верхньому куті (а.с. 48) міститься напис про виправлення дати прийняття наказів та вказаний напис містить печатку відділу кадрів.
За таких обставин, суд вважає, що відповідач протиправно не зарахував вказаний період роботи до страхового стажу позивача, оскільки зазначена підстава для не зарахування не спростовує факту роботи позивача у спірний період, а відтак наявні підстави для зобов'язання відповідача зарахувати цей період роботи до страхового стажу ОСОБА_1 .
Також суд робить висновок, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.06.1978 року по 15.06.1987 року з тих міркувань, що відповідачем не взято до уваги, що трудова книжка позивача у графі «дата» запису № 5 містить значення 01.06.1978 року, хоча у році видачі наказу прийняття на роботу дійсно міститься певна невідповідність із вищезазначеною датою.
Суд додатково враховує те, що загальновідомим фактом, а відтак не потребує доказування на підставі ч. 3 ст. 78 КАС України те, що м. Херсон з 03 березня 2022 року по 11 листопада 2022 року перебував в окупації РФ у зв'язку із чим було пошкоджено ряд об'єктів інфраструктури, у тому числі й архівні установи. Вказане позбавляє можливості позивача надати до пенсійного органу уточнюючу довідку, про яку міститься відмітка в оскаржуваному рішенні. При цьому матеріали справи не містять доказів, що відповідачем вживалися інші заходи встановлення дійсного періоду роботи позивача у спірний період, які передбачені пунктами 17-18 Порядку № 637.
Отже, суд робить висновок про наявність правових підстав для зарахування ОСОБА_1 спірного періоду роботи до страхового стажу, оскільки відповідачем відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України не доведено правовірність відмову у зарахуванні вказаного періоду роботи.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу період догляду за дитиною до 3-х років, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту «ж» частини 3 статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується, серед іншого, також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно із частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_2 , у графі батько мовою оригіналу зазначено « ОСОБА_3 », у графі мати мовою оригіналу зазначено « ОСОБА_4 » (а.с. 23).
У довідці № 164 від 05.04.2023 року зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має дітей, зокрема сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 видане 11.04.1981 року Мар'янською сільською радою Апостолівського району Дніпропетровської області (а.с. 25).
Суд звертає увагу, що невідповідність написання прізвища позивача даним її паспорта громадянина України в цілому зумовлено невірним перекладом прізвища з української на російську, а наявні додаткові докази по справі достовірно підтверджують як факт народження дитини, так і те, що саме позивач є матір'ю ОСОБА_2 . Враховуючи те, що інших підстав з яких період догляду за дитиною неможливо зарахувати до страхового стажу позивача оскаржуване рішення не містить, то суд робить висновок про протиправність відмови у зарахуванні такого періоду.
На підставі вищевикладеного суд вважає, що зазначені в оскаржуваному рішенні підстави відмови у зарахуванні спірних періодів до страхового стажу позивача не знайшли свого підтвердження, тому їх не зарахування є протиправним.
Водночас, суд враховує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, враховуючи, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області протиправно відмовлено позивачу у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів, суд робить висновок про протиправність прийнятого рішення про відмову у призначені пенсії за віком, оскільки фактично рішення прийнято без врахування належного страхового стажу позивача.
Також суд вважає, що наявні підстави для зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, що відповідатиме як завданню адміністративного судочинства, так і дозволить ефективно та повноцінно захистити порушені соціальні права позивача.
Частиною 1 ст.72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які наявні у справі щодо їх належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає що позов підлягає задоволенню.
Судові втрати розподілити відповідно до вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 047150019886 від 23 грудня 2022 року про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періодів її роботи: з 10.02.1983 року по 02.01.1984 року в Херсонській автобазі треста «Херсонводострой»; з 01.06.1978 року по 15.06.1987 року, в Нововоронцовському районному Вузлі зв'язку (Херсонської області); а також час догляду за дитиною до трьох років, відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 11.04.1981 року;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 20 грудня 2022 року № 2297, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути з Головного управління ПФУ в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_9 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).
Суддя П.П. Марин