Справа № 420/12642/23
УХВАЛА
11 жовтня 2023 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду 01 червня 2023 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить суд:
1. Визнати відмову в перерахунку стажу роботи з урахуванням пільгового як реабілітованому необґрунтованим і незаконним;
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок робочого стажу з урахуванням пільгового стажу реабілітованого та перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2022 р. на підставі ст. 84, 98 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Надалі проводити виплату перерахованої пенсії з індексацією, згідно законодавства та виплату недоотриманої пенсії з 01.03.2022 р., судових витрат позивача.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 23.11.2020 Одеською регіональною комісією з реабілітації жертв політичних репресій його визнано реабілітованим за Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій 1917-1991 року». На засланні позивач перебував в Алтайському краї з 06.07.1949 по березень 1958 року. Документи знаходяться в пенсійній справі. Звернення позивача від 14.03.2023 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про перерахунок стажу роботи з урахуванням пільгового стажу було відхилено, мотивуючи тим, що позивач не належить до осіб, визначених цими законами і до того ж він в цей час не працював. З цим рішенням позивач не погоджується, оскільки він є реабілітованим, а вимога про роботу в законах відсутня. Законодавець, встановлюючи пільговий стаж, мав на увазі не умови роботи реабілітованого, а умови життя на засланні та відшкодування морального збитку, також як і в ст.59 Закону України «Про пенсійне забезпечення», час перебування у фашистських концтаборах, гетто та інших місцях примусового утримання в період війни осіб, у тому числі дітей, примусово вивезених з тимчасово окупованої території в період Великої Вітчизняної війни потрійному розмірі. Час перебування у м. Ленінграді в період блокади зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Ухвалою судді від 06.06.2023 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. Витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1
05.07.2023 до суду надійшли витребувані (вх..№22359/23) копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 27.07.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язати вчинити певні дії було залишено без руху та надано ОСОБА_1 строк на усунення недоліків шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку.
14.08.2023 до суду надійшла заява (вх..№27705/23) позивача з проханням визнати причини пропуску строку на звернення до суду поважними та поновити ОСОБА_1 пропущений строк на звернення до суду. Подану заяву позивач обґрунтовує тим, що право на перерахунок страхового стажу с урахуванням пільгового стажу, як реабілітованому та перерахунок пенсії настало 23.11.2020 - час признання його реабілітованим. Про це він дізнався в вересні 2020 р. Після порівняльного аналізу статей 58, 59 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій 1917-1991 р.р.», позивач дійшов висновку, що пільговий стаж, це не стаж за умови праці у засланні, а компенсація за умови життя у засланні і моральний збиток, тому він має на нього право. Для реалізації цього права у досудовому порядку 14.09.2022 позивач звернувся до начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про перерахування страхового стажу з урахуванням пільгового стажу за ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та перерахування пенсії з 01.10.2021 на підставі ст. 84, 98 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Листом 15945-13584/A-02/8-1500/22 від 28.09.2022за підписом ОСОБА_2 , заступника начальника Головного управління, позивач отримав відмову з мотивацією, що він не належить до осіб, яким зараховується до стажу роботи період перебування у засланні в 3-х кратному розмірі і до того ж він в той період не працював. 21.10.2022 це рішення позивач оскаржив заявою начальнику Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Листом 18886-163778/А/-02/8-1500/22 від 15.11.2022, знов підписом ОСОБА_2 та на той самій підставі, позивач отримав відмову. Рішення про відмову в задоволенні вимог щодо скарги позивач отримав 26.04.2023, а до суду з позовною заявою він звернувся 27.05.2023, тобто через місяць.
Надаючи правову оцінку викладеним в заяві обставинам, суд виходить з наступного.
У статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, включно, право на пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених статтями 22 та 64 Конституції України.
Водночас, право на судовий захист гарантується статтями 55 та 124 Конституції України.
Приписами частини 1 та 2 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №646/6250/17, від 19.06.2018 у справі №646/6250/17 та від 15.09.2020 у справі № 635/7878/16 сформульовано правову позицію, згідно якої пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), відтак до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 122 КАС України та при визначенні права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Відповідно до ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави. Відтак, у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений ч.2 ст.122 КАС України, оскільки це матиме наслідком неможливість реалізувати передбачене Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження строку у визначеному законодавством розмірі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 164/1904/14-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17, від 09.07.2019 у справі 676/1557/16-ц, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 15.09.2020 у справі № 635/7878/16, від 30.10.2018 у справі № 493/1867/17, від 22.01.2019 у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017) та від 22.11.2019 у справі №1140/3136/18.
Європейський Суд з прав людини вже звертав увагу на те, що «застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, п. 29, від 26.07.2007)».
З огляду на це, в контексті обставин справи, суди повинні звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Також Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
Гарантії, пов'язані із реалізацією права на справедливий суд, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до суду (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11.11.2001).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тому пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке включає не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом.
Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів КАС від 29.09.2022 за №500/1912/22: важливість захисту права на доступ до суду також підкреслюється тим, що вказане питання включено до Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021 - 2023 роки, затвердженою Президента України від 11 червня 2021 року № 231/2021, в якій зазначено, що перешкоди в доступі до суду віднесено до основних проблем у сфері правосуддя. З огляду на вищезазначене, Суд також вважає за необхідне зазначити, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відтак суд вважає за доцільне заяву позивача ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду задовольнити, визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду та поновити позивачу строк звернення до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до ч.ч. 13-14 ст. 171 КАС України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
Таким чином, виявленні після відкриття провадження по справі недоліки позовної заяви усунуті, що дає змогу продовжити розгляд справи.
Керуючись ст.ст.12, 160, 161, 171, 248, 257, 262, 268-269 КАС України, суд
УХВАЛИВ:
Поновити ОСОБА_1 пропущений строк на звернення до суду.
Продовжити розгляд справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Олена СКУПІНСЬКА