Справа № 420/21662/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.08.2021 року по 18.07.2023 року включно; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.08.2021 року по 18.07.2023 року у сумі 161 608 гривень 28 копійок включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100..
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив що з 15.08.2014 по 12.08.2020 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та був зарахований на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до наказу від 12.08.2021 року №152 позивача 12.08.2021 року звільнено з військової служби за станом здоров'я. Проте у період проходження військової служби позивачу не у повному розмірі виплачувалось грошове забезпечення. У зв'язку з цим позивач звернувся з заявою до відповідача з проханням провести перерахунок грошового забезпечення. У відповіді військової частини НОМЕР_1 від 05.08.2021 року №2203 зазначено, що підстав для перерахунку грошового забезпечення немає. Для вирішення спору позивач звернувся до суду. Для примусового виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2022 року у справі №420/14979/22 позивачем отримано виконавчі листи, які 15.03.2023 року направлено до Приморського ВДВС у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса), 23.03.2023 року відкрито виконавчі провадження №71332900, №71333379. Додатково представником позивача 27.03.2023 року подано звернення на Урядову гарячу лінію. У відповідь на звернення відповідачем зазначено, що військова частина НОМЕР_1 не уповноважена приймати самостійні розпорядчі рішення щодо військовослужбовців, які проходили військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , не дивлячись на те, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2022 року у справі №420/14979/22 зобов'язано провести перерахунок позивачу саме військову частину НОМЕР_1 . 19.07.2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2022 року у справі №420/14979/22 відповідачем проведено перерахунок грошового забезпечення позивача та виплачено на користь позивача 185560,42 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою. Таким чином повідомленням про надходженням коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 13.04.2021 року по 19.07.2023 року. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 12.08.2021 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 19.07.2023 року, то відповідачем затримано розрахунок з 13.08.2021 року по 18.07.2023 року на 705 днів. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (20685,25 грн. + 20685,25 грн.) / 61 (червень 2021 року та липень 2021 року) = 678,20 грн. Середній заробіток складає: 678,20 грн. * 705 днів = 478 131,00 грн. У цій справі загальний розмір виплат нарахованих позивачеві при виключенні зі списків особового складу складав 548 962,47 гривень, з яких: - 14479,71 грн. - виплачено у добровільному порядку грошова компенсація за невикористану основну щорічну відпустку; - 57918,84 грн. - виплачено у добровільному порядку грошова компенсація за невикористану додаткову щорічну відпустку; - 1410,00 грн. - виплачено у добровільному порядку матеріальна допомога; - 289593,50 грн. - виплачено у добровільному порядку одноразова допомога при звільненні; - 185560,42 грн. - перерахунок грошового забезпечення виплачений на виконання рішень суду. Частка заборгованості відповідно до алгоритму виведеного Верховним Судом складає: 185 560,42 грн. / 548 962,47 грн. * 100% = 33,80% Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення належна позивачу має складати: 478 131,00 грн. * 33,80% = 161 608,28 грн. Відтак, на підставі ст. ст. 116, 117 КЗпП України позивач вважає за необхідне зобов'язати військову частину виплатити позивачу його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку.
Ухвалою судді від 23.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
21.09.2023 до суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що під час розгляду справи суду слід взяти до уваги та врахувати тривалість часу нездійснення повного розрахунку з позивачем, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду. Зокрема, позивач був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 від 12.08.2021 № 152, але до суду за захистом своїх прав щодо перерахунку грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум та перерахунком грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 12.08.2021 року, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 28 років з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, позивач звернувся лише у жовтні 2022 року, тобто майже через 1 рік після звільнення. Враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності, правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, на думку командування військової частини НОМЕР_1 , може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ, застосувавши до даних правовідносин принцип співмірності, враховуючи, що фактично рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2022 по справі № 420/14979/22 виконане військова частина НОМЕР_1 19.07.2023 шляхом перерахунку виплати позивачу грошової забезпечення по даній справі, у сумі 185 560,42 грн. та таким чином остаточно розрахувавши позивача при звільненні з військової служби.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 15.08.2014 по 12.08.2021 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та був зарахований на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 .
12.08.2021 року позивача було виключено зі списків особового складу. У період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося у заниженому розмірі, а саме: у період з 30.01.2020 року по 12.08.2021 позивачу виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, які обраховуються виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (станом на 01.01.2020, 01.01.2021).
При звільненні з військової служби позивачем було подано заяву до відповідача з проханням надати відомості про виплачене грошове забезпечення в розрізі всіх складових починаючи з 30.01.2020 року та провести перерахунок грошового забезпечення.
Відповідачем відмовлено у задоволенні заяви позивача та зазначено, посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати з 30.01.2020 року не були перераховані виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020, 01.01.2021.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2022 по справі № 420/14979/22, яке набрало законної сили 16.01.2023, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено:
визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року;
зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 12.08.2021 року, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 28 років без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року;
зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 року по 12.08.2021 року, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 28 років з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Для примусового виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2022 року у справі №420/14979/22 позивачем отримано виконавчі листи, які 15.03.2023 року направлено до Приморського ВДВС у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса), 23.03.2023 року відкрито виконавчі провадження №71332900, №71333379.
19.07.2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2022 року у справі №420/14979/22 відповідачем проведено перерахунок грошового забезпечення позивача та виплачено на користь позивача 185560,42 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.
Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 12.08.2021 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 19.07.2023 року, то відповідачем затримано розрахунок з 13.08.2021 року по 18.07.2023 року на 705 днів.
Після отримання зазначеної виплати позивач звернувся до суду із даним позовом з метою отримання компенсації від відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 13.08.2021 року по 18.07.2023 року (за 705 дні).
При цьому позивач зазначає, що відповідно до довідки про грошове забезпечення середньомісячне грошове забезпечення позивача складає 20685,25 грн.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (20685,25 грн. + 20685,25 грн.) / 61 (червень 2021 року та липень 2021 року) = 678,20 грн.
Середній заробіток складає: 678,20 грн. * 705 днів = 478 131,00 грн.
У цій справі загальний розмір виплат нарахованих позивачеві при виключенні зі списків особового складу складав 548 962,47 гривень, з яких: - 14479,71 грн. - виплачено у добровільному порядку грошова компенсація за невикористану основну щорічну відпустку; - 57918,84 грн. - виплачено у добровільному порядку грошова компенсація за невикористану додаткову щорічну відпустку; - 1410,00 грн. - виплачено у добровільному порядку матеріальна допомога; - 289593,50 грн. - виплачено у добровільному порядку одноразова допомога при звільненні; - 185560,42 грн. - перерахунок грошового забезпечення виплачений на виконання рішень суду.
Частка заборгованості відповідно до алгоритму виведеного Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 року по справі №480/3105/19 складає: 185 560,42 грн. / 548 962,47 грн. * 100% = 33,80%.
Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення належна позивачу має складати: 478 131,00 грн. * 33,80% = 161 608,28 грн.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування. Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. 31. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Як слідує зі змісту оскаржуваних судових рішень у цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачка має право на виплату вихідної допомоги при звільненні, проте встановили відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні з огляду на її передчасність.
Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а та ін.
Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці», визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 №100 (далі - Порядок № 100), середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з абзацами першим, третім пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком; середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох, місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів/(годин), а у випадках передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягала у несвоєчасній виплаті належних грошових сум при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки.
Водночас суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Також, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Зокрема, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
В даному випадку суд застосовує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанові від 18.03.2020 по справі № 711/4010/13-ц, згідно з якими встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Враховуючи розмір індексації грошового забезпечення та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку, що розрахована сума за період несвоєчасного розрахунку при звільненні у цій справі сума середнього заробітку є неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості.
Такий висновок не суперечить правовій позиції викладеній в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" №13 від 24.12.1999, оскільки предметом цієї справи є не питання норм оплати праці і порядку вирішення спору про оплату праці, а гарантії у випадку несвоєчасного або неповного розрахунку у момент звільнення.
При цьому суд враховує, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 містить застереження, що компенсації за несвоєчасний розрахунок не може перевищувати середній заробіток за час вимушеного прогулу за шість місяців.
Таким чином, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, зокрема з 13.08.2021 (останнім робочим та оплачуваним днем позивача був 12.08.2021) по 13.02.2022 (184 дня).
Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 678,20 грн, відтак сума середнього заробітку за час затримки виплати всіх сум, що належали позивачу в день звільнення, за період з 13.08.2021 по 13.02.2022 становить 124788,80 грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; Місце реєстрації (перебування): АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.08.2021 року по 13.02.2022 року включно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.08.2021 року по 13.02.2022 року у сумі 124788,80 грн (сто двадцять чотири тисячі сімсот вісімдесят вісім грн 80 коп.) включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк