Справа № 420/25540/23
УХВАЛА
11 жовтня 2023 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду по справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Адміністрації державної прикордонної служби України (вул.Володимирська, 26, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00034039) про визнання протиправної бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Адміністрації державної прикордонної служби України про визнання протиправної бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
06.10.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву разом із клопотанням в якому позивач просить суд залишити позовну заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку на звернення до суду.
В обґрунтування клопотання зазначено, що 19.07.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих 2 актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ), яким внесені зміни до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів у частині строків таких звернень. Частини перша та друга ст. 233 Кодексу законів про працю України викладені у наступній редакції: - працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1); - із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч. 2).
Отже, Законом №2352-IX внесені зміни до статті 233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.
Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Тобто, після внесення Законом № 2352-IX коментованих змін, частиною 2 статті 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні). Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2352-IX не передбачають особливої дії норм права для зміненої ним частини другої статті 233 КЗпП України, не містять жодних застережень щодо застосування цього Закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії у часі, у просторі та на коло осіб. За змістом ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (у т.ч. вирішення судом питання щодо дотримання строків звернення до суду та відкриття провадження у справі).
Таким чином, на підставі ч. 3 ст. 3 КАС України до спірних правовідносин підлягає застосуванню строк, передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України, яка є спеціальною нормою. Відтак, відповідно до чинного нормативно-правового регулювання на момент звернення до суду з цим позовом, у спорах, пов'язаних з прийняттям на публічну службу, її проходженням, звільненням з публічної служби, у тому числі щодо спорів про належні до виплати суми заробітної плати (грошового забезпечення) та інші виплати, пов'язані з проходженням та звільненням з публічної служби, встановлюється місячний строк.
Про перевагу застосування спеціальної норми ч. 5 ст. 122 КАС України над загальною зазначав Верховний Суд у постановах від 23.06.2022 у справі № 540/2001/21, від 28.09.2022 у справі № 420/358/22 та від 29.09.2022 у справі № 420/3978/22.
Відтак, з урахуванням викладеного, можна дійти висновку, що до спірних правовідносин повинен застосовуватись місячний строк звернення до суду, передбачений ч.5 ст. 122 КАС України. Згідно приписів частини третьої ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для 3 звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Тобто, при визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням (правова позиція Верховного Суду, постанова від 03.12.2020 у справі № 820/2819/18).
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Предметом адміністративного позову є оскарження розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Станом на момент звільнення у позивача був витяг з наказу начальника Азово Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 17.02.2020 № 378-ОС «Про особовий склад», на підставі якого Позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а також грошовий атестат, які видаються військовослужбовцям на момент звільнення під підпис.
У зазначених документах відображена повна інформація, яка стосується відомостей про грошове забезпечення позивача на момент звільнення.
З огляду на вищезазначене, позивач повинен був дізнатися в лютому 2020 року про неповний, на його думку, з ним розрахунок при звільненні.
В той час, позивач протягом тривалого часу не був позбавлений можливості оскаржити ненараховане чи не в повній мірі нараховане йому грошове забезпечення при звільненні, протягом відведеного КАС України строку.
Від представника позивача надійшло заперечення на клопотання в якому зазначено, що відповідачем не надано докази суду, що ОСОБА_1 отримав грошовий атестат або інші документи, які містять відомості про розмір його грошового забезпечення, під підпис. В ході вивчення картки грошового забезпечення та архівних відомостей за 2020 рік було встановлено, що при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення з 29.01.2020 по 18.02.2020 року, допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за не використані дні основної (щорічної) відпустки розмір посадового окладу та окладу за військовим званням обчислювався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 Постанови КМУ №704. 22 серпня 2023 року представник в інтересах ОСОБА_1 , через Урядовий контактний центр звернувся до Адміністрації Державної прикордонної служби України з вимогою здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29.01.2020 по 18.02.2020 року, допомогу на оздоровлення за 2020 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, передбачену пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошову компенсацію за не використані дні основної (щорічної) відпустки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням обрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 Постанови КМУ №704. 12 вересня 2023 року надійшла відповідь від Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якій зазначено, що відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 . Таким чином, ОСОБА_2 дізнався про дізнався про порушення свого права після отримання з військової частини НОМЕР_2 особистої картки грошового забезпечення за 2020 рік та архівну відомість 03 серпня 2023 року. 21 вересня 2023 року представник в інтересах ОСОБА_1 звернувся із адміністративним позовом до Одеського окружного адміністративного суду.
Також представник позивача вказує, що на момент звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, 18 лютого 2020 року, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Таким чином, право ОСОБА_1 на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи Кодексом адміністративного судочинства (далі КАС України) та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
До 19 липня 2022 року строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівникові, зокрема, індексації грошового забезпечення, як складової оплати праці не обмежувався.
Однак, 19 липня 2022 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року №2352-ІХ (далі Закон № 2352-ІХ), яким внесені зміни до діючого законодавства про працю, зокрема, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в наступній редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Як вбачається з матеріалів справи позивачу не виплачено грошове забезпечення з 29.01.2020 по 18.02.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, а до суду позивач звернувся лише у вересні 2023 року.
Відповідно до частини шостої 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Як обумовлено частинами першою, другою статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, судом було встановлено, що позовна заява відповідає вимогам, встановленим статтею 160, 161, 172 КАС України.
Предметом розгляду даної справи є грошове забезпечення з 29.01.2020 по 18.02.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704.
Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьої статті 122 КАС України обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, які регулювали б порядок звернення осіб, котрі перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до абзацу першого статті 3 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Така правова позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом у постанові від 29.09.2021 (справа №160/8332/20), від 24.09.2020 (справа №806/2883/17), від 13.01.2020 (справа №814/1007/16), від 11.07.2019 (справа №814/2789/16), від 01.12.2019 (справа №823/726/16) та інших.
Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Тобто, до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022, назва, частина перша і друга статті 233 КЗпП України діють у новій редакції. Зокрема, відповідно до статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15.10.2013 року №8-рп/2013(справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другоїстатті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей1,12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До «усіх виплат» (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата збільшеної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 військовослужбовцям, які проходять військову службу, що є предметом позовних вимог.
Отже, безпідставним є висновок відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду та як наслідок залишення позовної заяви без розгляду.
На момент звернення до суду із цим позовом частиною другою статті 233 КЗпП України у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
В той же час, відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023.
З урахуванням наведеного підстав вважати, що при зверненні 21.09.2023 року до суду із цим позовом пропущено строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України, немає.
Суд зауважує, що у цій справі відсутні правові підстави для застосування наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду після відкриття провадження у справі та залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивач такий строк не пропустив.
Керуючись ст..ст.5, 53, 169, 240, 248, 294 КАС України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання представника Адміністрації державної прикордонної служби України про залишення без розгляду позовної заяви - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Д.К.Василяка