ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2023 року
справа №380/6380/23
провадження № П/380/6439/23
Львівський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої-суддіЧаплик І.Д.
секретар судового засіданняПосмітюх К.Т.
за участі
позивача ОСОБА_1
представника позивача Грет О.С.,
представника відповідача Григоришин А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл. Г. Григоренка, 3; ЄДРПОУ: 40108833), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати п.1 наказу Начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області, генерала поліції третього рангу Олександра Шляховського від 13.03.2023 за №937 “Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників ГУ НП у Львівській області та порушення службової дисципліни”;
визнати протиправним та скасувати наказ Начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області, генерала поліції третього рангу Олександра Шляховського від 21.03.2023 за №119о/с “Про особовий склад”, про звільнення ОСОБА_1 , за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію”;
поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу розкриття незаконних заволодінь транспортними засобами управління карного розшуку Головного управління Національної поліції у Львівській області та допустити до негайного виконання рішення суду в цій частині;
стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл. Г.Григоренка, 3, код ЄДРПОУ 40108833) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та допустити до негайного виконання рішення суду в цій частині.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийнятті наказу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності відповідачем допущено порушення процедури проведення дисциплінарного провадження, порядку застосування дисциплінарного стягнення, а також помилково встановлено наявність ознак дисциплінарного проступку. Зокрема, зазначає, що стосовно події 23.03.2022 щодо отримання травми правої нижньої кінцівки у вигляді одного наскрізного вогнепального поранення стегна з переломом діафізу стегнової кістки оперуповповажеиим відділу розкриття незаконних заволодіпь транспортних засобів управління карного розшуку ГУНП у Львівській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_2 було призначено та проведено службове розслідування на підставі наказів ГУНП у Львівській області № 749 від 23.03.2022 та № 1041 від 23.04.2022, за наслідками якого було встановлено відсутність будь-яких порушень позивачем службової дисципліни. Вказує, що відносно одних і тих самих подій двічі здійснювалось службове розслідування, за результатами розгляду яких дисциплінарна комісія приходила до різних між собою висновків. Вважає, що отримавши рапорт начальника УКР ГУНП у Львівській області полковника поліції Сергія Молотова, щодо повідомлення позивачу про підозру, відповідач мав би відмовити у розгляді такого, оскільки висновок службового розслідування дублює пояснення, надані поліцейськими у 2022 році, а одне лише повідомлення про підозру не може бути єдиного підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Посилаючись на судову практику про те, що повідомлення про підозру є тільки формальним/офіційним припущенням органу/посадової особи, який/яка проводите досудове розслідування причетності конкретної особи до злочину. та презумпцію невинуватості вказує, що притягнувши позивача до дисциплінарної відповідальності на підставі повідомлення про підозру, керівництво ГУ НІІ у Львівській області, перебравши па себе повноваження суду, дійшло помилкового висновку у вчиненні позивачем кримінального правопорушення, що потягло за собою визнання винним і в порушенні службової дисципліни. Зауважує, що з'ясування обставин, які слугували приводом для службового розслідування (реєстрація кримінальною провадження за ознаками скоєння кримінального правопорушення), не може обмежуватися лише проміжними офіційними результатами досудового розслідування (письмовому повідомленні про підозру).
Захначає, що згідно з абзацом 2 пункту 2 Розділу II Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2018 № 893 (долі Порядок 893), службове розслідування призначається, зокрема, за наявності даних про повідомлення поліцейському про підозру в учиненні ним кримінального правопорушення, якщо службове розслідування не було проведено на підставі абзацу другого цього пункту або якщо за його результатами не було встановлено дисциплінарного проступку. Однак, в спірному випадку службове розслідування вже проводилось раніше, а за його наслідками було встановлено відсутність будь-яких порушень позивачем службової дисципліни. Вказує і на інші порушення Порядку 893, зокрема, пункту 4 розділу V в частині відсутності у висновку відомостей, що характеризують позивача як поліцейського, а також даних про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень, абзацу 5 пункту 4 Розділу VI в частині відсутності пояснень безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи, а також недотримання комісією принципу неупередженості при проведенні службового розслідування в частині надання переваги одним поясненням над іншими, який закріплений у ст.14 Дисциплінарного статуту (ч.б ст.І4).
Також зазначає, що спірний наказ за №937 від 13.03.2023 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників ГУ НП у Львівській області та порушення службової дисципліни» винесений поза межами строків встановлених для притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення, однак в спірному випадку такий наказ прийнято майже зі спливом року після події 23.03.2022, що виключає можливість застосування дисциплінарного стягнення.
За наведених міркувань позивач вважає оскаржуваний наказ незаконним, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень при здійсненні своїх владних управлінських функцій, при прийнятті оскаржуваного наказу, діяв з порушенням вимог законодавчих актів, що призвело до порушення його права на проходження служби в органах поліції. Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою від 04.04.2023 відкрито провадження у справі за даним позовом, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
На виконання ухвали суду 19.04.2023 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову з огляду на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Зазначає, що підставою для видання наказу про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції послужило службове розслідування, проведене за фактом можливих порушень службової дисципліни зі сторони окремих працівників ГУНП у Львівській області. Зокрема, в ході проведення службового розслідування дисциплінарною комісією встановлено безвідповідальне ставлення до виконання службових обов'язків зі сторони старшого оперуповноваженого в ОВС відділу розкриття незаконних заволодінь транспортних засобів УКР ГУНП у Львівській області капітана поліції ОСОБА_1 , котрий в порушення вимог статтей 19, 68 Конституції України, пункту 2 частини першої статті 18, пунктів З, 4, 10, 11 статті 46 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 7, 11 частини третьої статті І Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, пунктів 3, 4, 5, 6, І0, 11 Розділу І та пунктів 1, 6 розділу IV Інструкції із заходів безпеки при поводженні зі зброєю, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.02.2016 № 70, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 лютого 2016 року за № 250/28380, 23.03.2022 спричинив тілесні ушкодження оперуповноваженому відділу розкриття незаконних заволодінь транспортних засобів УКР ГУНП лейтенанту поліції ОСОБА_2 , шляхом пострілу з закріпленого за ним пістолета Макарова (ГІМ) № ВУ0773.
Зазначає, що передумовою проведення службового розслідування був рапорт начальника УКР ГУНП полковника поліції Сергія Молотова від 21.02.2023 щодо повідомлення про підозру старшому оперуповноваженому в ОВС ВРНЗА УКР ГУНП у Львівській області капітану поліції ОСОБА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, обрання йому запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання та відсторонення від виконання службових обов'язків, що відповідає ч.4 ст. 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018 № 2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут) та п.1 розділу II Порядку 893. Вказує, що членами дисциплінарної комісії в межах службового розслідування не досліджувалося питання наявності або відсутності вини в діях позивача, а надавалася правова оцінка обставинам наявності або відсутності вчинення ним дисциплінарного проступку. Склад дисциплінарного проступку у діях позивача був встановлений службовим розслідуванням на підставі доказів та пояснень допитуваних службових осіб та аналізувався під кутом зору Правил етичної поведінки поліцейських, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 № 1179.
Доводи позивача про сплив строку на притягнення до дисциплінарної відповідальності вважає надуманими і безпідставними з огляду на те, що службове розслідування проводилося за фактом повідомлення про підозру ОСОБА_1 20.02.2023, а не по факту вчинення (не вчинення) ним дій, які мали місце 23.03.2022, що відповідає ст. 21 Дисциплінарного статуту. Вказує, що у висновку службового розслідування та матеріалах службового розслідування містяться дані про відсутність у ОСОБА_1 діючих дисциплінарних стягнень, а також службова характеристика позивача, надана начальником УКР ГУНП у Львівській області полковника поліції Сергієм Молотовим, а тому спростовує доводи позивача про їх відсутність.
Зазначає, що приймаючи рішення про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції, ГУНП у Львівській області, у тому числі, керувалось вимогами наказу Національної поліції України №507 від 19.07.2022 «Про заходи щодо зміцнення службової дисципліни та дотримання законності в діяльності поліції», нормами якого передбачено застосування до винних осіб найсуворішого виду дисциплінарної відповідальності.
Звертає увагу суду на те, що хоч ОСОБА_1 і скористався своїм правом, передбаченим ст. 63 Конституції України, однак він мав можливість надати такі пояснення, а саме обґрунтувати при проведенні службового розслідування неправомірність, за його твердженням, висунутих йому звинувачень, чим міг вплинути на результати розслідування, проте таким правом не скористався до завершення службового розслідування, а у дисциплінарної комісії були відсутні підстави піддавати сумніву фактичні обставини, наведені у матеріалах кримінального провадження № 62022140010000121 від 25.03.2022, оскільки позивач їх не заперечив та не спростував.
28.04.2023 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає про наявність у відповідача двох суперечливих позицій щодо обставин справи, оскільки спочатку відповідач вказує, що питання про притягнення працівників поліції до дисциплінарної відповідальності можна вирішити лише при встановленні в їх діях ознак кримінального правопорушення, а в 2023 році притягає позивача до дисциплінарної відповідальності без встановлення цієї вини, а лише на підставі повідомлення про підозру. Позивач вказує, що єдиною відмінністю у двох протилежних за результатами висновках стало саме повідомлення ОСОБА_1 про підозру. Відповідачем не спростовано твердження про те, що позивача притягнуто до дисципілнарної відповідальності саме на підставі повідомлення про підозру. Покликається на те, що членами дисциплінарної комісії при проведенні службового розслідування не вказано на фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях позивача ознак дисциплінарного проступку та не вказано у чому саме полягає таке порушення. Комісія лише обмежилась переліком посилань на нормативно-правові акти, що є неприпустимим при проведенні службового розслідування. Додатково звертає увагу суду на те, що характеристика додана до матеріалів службового розслідування, а не міститься в описовій частині, всупереч Порядку 893, та порушення дисиплінарною комісією п. 17 розділу V Порядку 893 в частині оформлення відмови від надання пояснень, оскільки серед матеріалів службового розслідування акт про відмову позивача надати пояснення відсутній. Окрім цього, просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у фіксованому розмірі 30 000 грн, в підтвердження чого подав докази щодо витрат на правничу допомогу., а саме: копію доручення до Договору про надання правничої допомоги від 25.11.2022, копію рахунку на оплату послуг та копію квитанції про сплату коштів.
22.05.2023 представником Головного управління Національної поліції у Львівській області подано заперечення на відповідь на відзив, в якому спростовує доводи позивача про суперечливість позицій ГУНП у Львівській області та наголошує, що підставою для видання оскаржуваних наказів послужило службове розслідування, проведене за фактом можливих порушень службової дисципліни зі сторони окремих працівників ГУНП у Львівській області, а рапорт був лише передумовою проведення службового розслідування. Зазначає, що на підтвердження підставності проведення службового розслідування на ім'я начальника ГУНП у Львівській області надійшло подання Львівського управління Департаменту внутрішньої безпеки №458/42-13/01-2023 від 22.02.2023 «Про призначення службового розслідування за фактом повідомлення про підозру», у якому наголошувалося про необхідність призначення та проведення службового розслідування у зв'язку із повідомлення про підозру ОСОБА_1 . Зазначає, що застосування дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які порочать поліцейського не є тотожним кримінальній відповідальності за вчинення таких дій. Підставою для висновків службового розслідування є обставини вчинення позивачем дій, що порочать звання поліцейського і можуть викликати сумнів у її об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності поліції. Відсутність обвинувального вироку суду у кримінальній справі не свідчить про відсутність в діях позивача ознак дисциплінарного проступку та не є перешкодою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які дискредитують звання поліцейського. Вказує, що в матеріалах службового розслідування міститься бланк письмових пояснень від 02.03.2023, власноручно заповнених позивачем, який відповідає вимогам Додатку до Порядку 893, а тому доводи позивача щодо використання цих пояснень вважає безпідставними. Заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30.000 грн. покликаючиь на непідтвердження заявлених витрат належними доказами та їх неспівамірність.
02.06.2023 представник позивача подала клопотання про перехід до розгляду справи у загальному позовному провадженні, яке ухвалою від 05.06.2023 суд задоволив. Підготовче засідання призначено на 28.06.2023.
28.06.2023 підготовче засідання відкладено на 26.07.2023 в зв'язку з клопотанням відповідача про відкладення розгляду справи.
26.07.2023 підготовче засідання відкладено на 06.09.2023 в зв'язку з оголошенням повітряної тривоги у Львівській області.
02.09.2023 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, а саме ухвали Галицького районного суду м.Львова від 23.06.2023, якою ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст.46 КК України за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.128 КК України, та ухвали Галицького районного суду м.Львова від 07.07.2023 у справі №461/4455/23.
06.09.2023 підготовче засідання відкладено на 20.09.2023 в зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів по справі.
Ухвалою суду від 20.09.2023, прийнятою без виходу до нарадчої кімнати, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 04.10.2023..
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши думку представників сторін з їх участю на засіданні, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 10.08.2010 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07.11.2015 перебував на службі в органах Національної поліції України. З 07.06.2021 перебував на посаді старшого оперуповноваженого в ОВС відділу розкриття незаконних заволодінь транспортних засобів УКР ГУНП у Львівській області.
23.03.2022 о 18:50 до ГУНП надійшло повідомлення із КНП “Львівське територіальне медичне об'єднання “Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги” про те, що 23.03.2022 о 18:45 бригадою №109 був доставлений оперуповноважений відділу розкриття незаконних заволодінь транспортних засобів УКР ГУНП у Львівській області лейтенант поліції ОСОБА_2 з діагнозом “закритий багатоуламковий перелом, третьої третини правої стегнової кістки”, отриманий внаслідок необережного поводження зі зброєю (зареєстровано в ЄО ГУНП за №114 від 23.03.2022).
На підставі наказів ГУНП від 23.03.2022 № 749 та від 23.04.2022 № 1041 призначено та проведено службове розслідування з приводу можливого порушення службової дисципліни окремими працівниками УКР під час події, пов'язаної з травмуванням 23.03.2022 оперуповноваженого відділу розкриття незаконних заволодінь транспортних засобів УКР ГУНП лейтенанта поліції ОСОБА_2 .
В ході проведення за даним фактом службового розслідування установлено, що відповідно до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», 24.02.2022 оперуповноважений УКР ГУНП у Львівській області лейтенант поліції ОСОБА_2 отримав на постійне носіння НОМЕР_2 та 16 патронів до нього, 23.02.2022 близько 16.00 перебуваючи у службовому кабінеті №118 адміністративної будівлі ГУНП у Львівській області лейтенант поліції ОСОБА_2 отримав вогнепальне поранення ноги.
25.03.2022 ОСОБА_2 написав заяву до ТУ ДБР у м. Львові про факт спричинення йому тілесних ушкоджень, за фактом отримання ним поранення Першим слідчим відділу (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові під процесуальним керівництвом Львівської обласної прокуратури до ЄРДР внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62022140010000121 відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ст.128 КК України.
09.05.2022 за наслідками проведеного службового розслідування начальником ГУНП затверджено висновок, відповідно до змісту якого за результатами службового розслідування підтвердити або спростувати факт порушення службової дисципліни зі сторони окремих працівників ГУНП не виявилось можливим, оскільки у поясненнях ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 містились суттєві розбіжності, котрі можливо усунути (підтвердити чи спростувати) лише у рамках кримінального провадження, котре на той час проводилося ТУ ДБР.
20.02.2023 у кримінальному проваджені ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України та ухвалою слідчого судді від 21.02.2023 відсторонено від посади поліції.
21.02.2023 до ГУНП у Львівській області надійшов рапорт начальника Управління карного розшуку (далі - УКР) ГУНП у Львівській області полковника поліції Сергія Молотова щодо повідомлення про підозру старшому оперуповноваженому в особливо важких справах відділу розкриття незаконних заволодінь транспортних засобів (далі - ОВС ВРНЗТЗ) УКР ГУНП у Львівській області капітану поліції ОСОБА_1 , у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ст. 128 КК України, обрання йому запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання та відсторонення від виконання службових обов'язків.
На підставі цього рапорту ГУНП у Львівській області видано наказ № 676 від 22.02.2023 та призначено службове розслідування за фактом можливих порушень службової дисципліни, допущених окремими працівниками ГУНП у Львівській області.
У ході службового розслідування витребувано повідомлення про підозру від 20.02.2023, за змістом якого встановлено наявність достатніх доказів для повідомлення особі про підозру у необережному тяжкому тілесному ушкодженні, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого cт. 128 КК України. Зокрема, старший оперуповноважений в особливо важливих справах відділу розкриття незаконних заволодінь транспортних засобів управління карного розшуку ГУНП у Львівській області капітан поліції ОСОБА_1 , 23.03.2022 близько І6 год. 12 хв., перебуваючи у службовому кабінеті № 118, який знаходиться, на 5 поверсі адміністративної будівлі ГУНП у Львівські області, за адресою: пл. Генерала Григоренка, 3 м. Львів, діючи необережно, у порушення вищенаведених вимог заходів безпеки при поводженні зі зброєю, не передбачаючи можливості настання, суспільно - небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був та міг їх передбачити, з метою використання, службового комп'ютера, наблизився до робочого місця оперуповноваженого відділу розкриття незаконних заволодінь транспортних засобів управління карного розшуку ГУНП у Львівській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 , а після того, як останній піднявся, то з метою жартівливого залякування ОСОБА_2 , витягнув із своєї сумки закріплену за ним ( ОСОБА_1 ) вогнепальну зброю - 9 мм пістолет Макарова (ПМ) № НОМЕР_3 , 1990 року випуску, яким почав розмахувати у напрямку ОСОБА_2 подальшому, ОСОБА_1 , діючи необережно, тримаючи у роках закріплений за ним пістолет Макарова (ПМ) № НОМЕР_3 , зняв його із запобіжника, після чого направив патрон в патронник, шляхом перетягування 'затвора в крайнє заднє положення, при цьому не від'єднавши магазину із спорядженими патронам від пістолета, що призвело до приведення вказаної вогнепальної зброї в готовність до використання, та застосування, без передбачених на це підстав. Падалі, ОСОБА_1 направив ствол пістолета Макарова (ПМ) № ВУСГ773 в сторону правої ноги ОСОБА_2 , після чого натиснувши на спусковий гачок пістолета, здійснив постріл, яким заподіяв ОСОБА_2 травму правої нижньої кінцівки у вигляді одного наскрізного вогнепального поранення стегна з переломом діафізу стегнової, кістки та наявністю міжм'язової, підшкірної емфізи, яка відноситься, до тяжкого тілесного ушкодження.
У ході службового розслідування також встановлено, що 23.03.2022 о 18:50 до ГУНП надійшло повідомлення лікаря ТП № 3 про те, що 23.03.2022 о 18:45 бригадою №1109 був доставлений працівник поліції ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає АДРЕСА_2 . котрий з його слів з необережності коли чистив зброю, поранив себе. Діагноз: закритий багатоуламковий перелом, третьої третини правої стегнової кістки. Госпіталізований в травматологію.
Дане повідомлення зареєстровано в ІП «ЄО» ІКС ІПНП ГУНП від 23.03.2022 за № 114 та за вказаним фактом, на підставі наказів ГУНП від 23.03.2022 № 749 та від 23.04.2022 № 1041 призначено та проведено службове розслідування, за результатами якого нідтверднти або спростувати факт порушення службової дисципліни зі сторони окремих працівників ГУНП не виявилось можливим, оскільки у поясненнях працівників поліції містились розбіжності, котрі можливо усунути (підтвердити чи спростувати) лише у рамках кримінального провадження, допитавши учасників події, попередивши їх при цьому про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, за завідомо неправдиві показання. У зв'язку із зазначеним комісією було прийнято рішення скерувати копію висновку до ТУ ДБР розташованого у м. Львові.
Водночас у ході розслідування отримано копію висновку службового розслідування, призначеного та проведеного на підставі наказів ГУНП від 23.03.2022 № 749, від 23.04.2022 № 1041 та пояснень оперативних працівників, наданих в рамках вказаного службового розслідування, зокрема: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
З метою забезпечення повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин події, у ході службового розслідування був повторно опитаний ОСОБА_2 , вивчено матеріали службового розслідування призначеного та проведеного на підставі наказів ГУНП від 23.03.2022 № 749, від 23.04.2022 № 1041, зокрема пояснення учасників події, яка мала місце 23.03.2022 у службовому кабінеті № 118 УКР ГУНИ - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 . При цьому, зазначено, що у ході службового розслідування ОСОБА_1 у відповідності до ст. 63 Конституції України від надання будь яких пояснень відмовився, а ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 пояснили, що по вказаному факту ними надавались пояснення в межах попереднього службового розслідування, які підтримують в повному обсязі, змін та доповнень немає.
За змістом висновку надані пояснення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 дисциплінарною комісією оцінюються критично, оскільки такі спростовуються змістом повідомлення про підозру ОСОБА_1 та поясненнями ОСОБА_8 .
Також зазначено, що майор поліції ОСОБА_7 , котрий перебував на посаді начальника УКР ГУНП у Львівській області в період з 28.04.2021 до 12.05.2022 на підставі наказу від 10.05.2022 № 259/ос відряджений для подальшого несення служби до ГУНП в Закарпатській області, а відтак опитати його в межах вказаного службового розслідування та надати оцінку правомірності його дій, не виявилось можливим.
За результатами службового розслідування складено висновок службового розслідування за фактом можливих порушень службової дисципліни зі сторони окремих працівників ГУНП у Львівській області, затверджений начальником ГУНП у Львівській області 07.03.2023, відповідно до якого встановлено факт безвідповідального ставлення до виконання службових обов'язків зі сторони старшого оперуповноваженого в ОВС відділу розкриття незаконних заволодіти» транспортних засобів УКР ГУНП у Львівській області капітана поліції ОСОБА_1 , котрий в порушення вимог статтей 19, 68 Конституції України, пункту 2 частини першої статті 18, пунктів З, 4, 10, 11 статті 46 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 7, 11 частини третьої статті І Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, пунктів 3, 4, 5, 6, І0, 11 Розділу І та пунктів 1, 6 розділу IV Інструкції із заходів безпеки при поводженні зі зброєю затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.02.2016 № 70, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 лютого 2016 за № 250/28380, 23.03.2022 спричинив тілесні ушкодження оперуповноваженому відділу розкриття незаконних заволодінь транспортних засобів УКР ГУНП лейтенанту поліції ОСОБА_2 , шляхом пострілу з закріпленого за ним пістолета Макарова (ГІМ) № ВУ0773. В зв'язку із зазначеним капітану поліції ОСОБА_1 20.02.2023 було повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ст. 128 КК України, обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання та відсторонено від виконання службових обов'язків.
13.03.2023 начальник ГУНП у Львівській області видав наказ № 937 “Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників ГУНП у Львівській області та порушення службової дисципліни", відповідно до пункту 1 якого за грубе порушення службової дисципліни, зокрема, вимог статтей 19, 68 Конституції України, пункту 2 частини першої статті 18. пунктів 3. 4. 10. 11 статті 46 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 7. 11 частини третьої статті І Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-V11I. пунктів 3. 4. 5. 6. 10. 11 Розділу 1 та пунктів 1. 6 розділу IV Інструкції із заходів безпеки при поводженні зі зброєю, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.02.2016 № 70, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 лютого 2016 за № 250/28380 та своїх функціональних обов'язків на підставі пункту 7 частини 3 статті 13 Дисциплінаного статуту Національної поліції України, до старшого оперуповноважспого в ОВС відділу розкриття незаконних заволодіпь транспортних засобів УКР ГУНП у Львівській області капітана поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення - звільнення зі служби в поліції.
21.03.2023 начальник ГУНП у Львівській області видав наказ за №119о/с «Про особовий склад», яким відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» за пунктом 6 частини 1 статті 77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України), ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі наказу ГУНП у Львівській області від 13.03.2023 за № 937.
Не погоджуючись із наказом начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області № 937 від 13.03.2023 “Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників ГУНП у Львівській області та порушення службової дисципліни” в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення зі служби в поліції, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст. ст. 1, 3, 8, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню такі норми права.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України “Про Національну поліцію” від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII).
Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції (частина 1 статті 17 Закону №580-VIII).
Згідно з ч.1 ст.18 Закону №580-VIII поліцейський зобов'язаний, зокрема, неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського (п.1 ч.1 ст. 8); професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва (п.2 ч.1 ст.18); поважати і не порушувати прав і свобод людини (п. 3 ч. 1 ст. 18).
Статтею 19 Закону № 580-VIII визначає види відповідальності поліцейських. У разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону (частина перша). Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом (частина друга).
Сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження визначає Дисциплінарний статут Національної поліції України, затверджений Законом України “Про Дисциплінарний статут Національної поліції України” від 15 березня 2018 року № 2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут).
Так, частиною 1 статті 1 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Згідно з ч. 2 ст. 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Пунктами 1, 2, 3, 6 ст.1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна, окрім основних обов'язків поліцейського, визначених ст.18 Закону №580-VIII, зобов'язує поліцейського зокрема бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно сдужити народу України, знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки, запобігати вчиненню правопорушень, утримуватись від дій, які підривають авторитет Національної поліції України.
Статтею 11 Дисциплінарного статуту передбачено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Згідно з ст. 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
За змістом частини 1-3 статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків. До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції. Отже, до поліцейських можуть застосовуватися різні види дисциплінарних стягнень, в тому числі і звільнення зі служби в поліції, яке є найсуворішим видом стягнення.
Статтями 14-19 Дисциплінарного статуту унормовано порядок призначення та проведення службового розслідування, створення, повноваження дисциплінарних комісій, строки проведення службового розслідування, відсторонення поліцейського від виконання службових обов'язків (посади), забезпечення поліцейському права на захист, порядок застосування дисциплінарних стягнень.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст.14 Дисциплінарного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського. Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Стаття 15 Дисциплінарного статуту регламентує діяльність дисциплінарних комісій. Проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії. Дисциплінарні комісії формуються з поліцейських та працівників поліції, які мають відповідні знання та досвід, необхідні для ефективного проведення службового розслідування. За результатами проведеного службового розслідування дисциплінарна комісія приймає рішення у формі висновку.
Згідно з ч. 1-2, 4 ст. 16 Дисциплінарного статуту, службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником. У разі потреби за вмотивованим письмовим рапортом (доповідною запискою) голови дисциплінарної комісії, утвореної для проведення службового розслідування, його строк може бути продовжений наказом керівника, який призначив службове розслідування, або його прямим керівником, але не більш як на один місяць. При цьому загальний строк проведення службового розслідування не може перевищувати 60 календарних днів. Службове розслідування вважається завершеним у день затвердження керівником, який призначив службове розслідування, чи особою, яка його заміщує, висновку за результатами службового розслідування. Якщо закінчення строку проведення службового розслідування припадає на вихідний чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Частиною третьою статті 19 Дисциплінарного статуту визначено, що під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. Частиною сьомою цієї статті визначено, що у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.
Відповідно до частин першої, другої статті 21 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу. У разі проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку днем його виявлення вважається день затвердження висновку за результатами службового розслідування.
Відповідно до частин першої-третьої, п'ятої-шостої статті 26 Дисциплінарного статуту у період дії воєнного стану службове розслідування проводиться з дотриманням вимог цього Статуту з урахуванням особливостей, визначених розділом V Статуту.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому продовжувався та діє на момент розгляду даної справи.
Службове розслідування призначається та проводиться у формі письмового провадження. Службове розслідування за фактом порушення поліцейським службової дисципліни може проводитися як дисциплінарною комісією, так і однією особою, у тому числі безпосередньо уповноваженим керівником, який одноособово здійснює передбачені Статутом повноваження дисциплінарної комісії (далі - уповноважена особа). Службове розслідування має бути завершене протягом 15 календарних днів з дня його призначення уповноваженим керівником. У разі потреби цей строк може бути продовжений керівником, який призначив службове розслідування, але не більш як на 15 календарних днів.
За результатами службового розслідування уповноважена особа складає висновок.
Службове розслідування вважається завершеним у день затвердження керівником, який призначив службове розслідування, чи особою, яка його заміщує, висновку за результатами службового розслідування.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 29 Дисциплінарного статуту, у разі встановлення за результатами службового розслідування в діях поліцейського дисциплінарного проступку видається письмовий наказ про застосування до нього одного з видів дисциплінарного стягнення з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Дисциплінарні стягнення застосовуються в порядку зростання від менш суворого, яким є зауваження, до більш суворого - звільнення зі служби в поліції.
Згідно з частиною 1 статті 27 Дисциплінарного статуту під час проведення службового розслідування уповноважена особа зобов'язана запропонувати поліцейському або іншій особі, обізнаній з обставинами вчинення дисциплінарного проступку, надати пояснення.
Наказом МВС України від 07.11.2018 № 893 затверджений Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України (далі Порядок № 893), який визначає процедуру проведення службового розслідування стосовно поліцейського, права учасників службового розслідування, порядок оформлення його результатів, прийняття та реалізації рішень за результатами службового розслідування.
Відповідно до п.1 розділу II Порядку № 893 підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Згідно з пунктами 1-4 розділу V Порядку проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування розпочинається із дня видання наказу про його призначення та завершується в день затвердження керівником, який призначив службове розслідування, чи особою, яка виконує його обов'язки, висновку службового розслідування. Якщо закінчення строку проведення службового розслідування припадає на вихідний чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Строк проведення службового розслідування, його продовження, порядок обчислення строку службового розслідування визначаються статтею 16 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Згідно з ч. 7 ст. 19 Дисциплінарного статуту у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.
Отже, службове розслідування - це комплекс заходів, які здійснюються в межах відомчої компетенції з метою уточнення причин та умов, що сприяли вчиненню дисциплінарного проступку, встановлення ступеня вини особи, яка його вчинила.
Мета службового розслідування полягає в тому, щоб повністю, об'єктивно та всебічно встановити: обставини (час, місце) і наслідки правопорушення, з приводу якого було призначено розслідування; осіб, винних у правопорушенні, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли негативним наслідкам або створювали загрозу їх спричинення; наявність причинного зв'язку між неправомірним діянням особи, щодо якої призначено службове розслідування, та його наслідками; причини правопорушення та умови, що сприяли правопорушенню; вимоги законів чи інших нормативно-правових актів, розпорядчих документів або службових обов'язків, що були порушені; ступінь вини кожної з осіб, причетних до правопорушення, та мотиви протиправної поведінки працівника і його ставлення до вчиненого.
Судом встановлено, що 23.02.2022 близько 16.00 перебуваючи у службовому кабінеті №118 адміністративної будівлі ГУНП у Львівській області лейтенант поліції ОСОБА_2 отримав вогнепальне поранення ноги. Щодо даного факту було призначено службове розслідування, за висновком якого, складеного 09.05.2022, підтвердити або спростувати факт порушення службової дисципліни зі сторони окремих працівників ГУНП не виявилось можливим, оскільки у поясненнях ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 містились суттєві розбіжності, котрі можливо усунути (підтвердити чи спростувати) лише у рамках кримінального провадження, котре на той час проводилося ТУ ДБР. В подальшому за висновком службового розслідування, складеного 07.03.2023 на підставі повідомлення про підозру, підтверджено викладені в повідомленні про підозру факти та встановлено безвідповідальне ставлення до виконання службових обов'язків зі сторони ОСОБА_1 , котрий в порушення вимог статтей 19, 68 Конституції України, пункту 2 частини першої статті 18, пунктів З, 4, 10, 11 статті 46 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 7, 11 частини третьої статті І Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, пунктів 3, 4, 5, 6, І0, 11 Розділу І та пунктів 1, 6 розділу IV Інструкції із заходів безпеки при поводженні зі зброєю затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.02.2016 № 70, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 лютого 2016 за № 250/28380, 23.03.2022 спричинив тілесні ушкодження оперуповноваженому відділу розкриття незаконних заволодінь транспортних засобів УКР ГУНП лейтенанту поліції ОСОБА_2 , шляхом пострілу з закріпленого за ним пістолета Макарова (ГІМ) № НОМЕР_3 .
Отже, за фактом однієї події проведено два службових розслідування, за результатами яких дисциплінарна комісія прийшла до різних за наслідками висновків. При цьому, як вбачається за змістом висновку службового розслідування, складеного 07.03.2023, матеріали службового розслідування, які були предметом дослідження дисципілнарної комісії і підставою здійснених висновків, були аналогічними матеріалам службового розслідування, за результатами яких складено і висновок службового розслідування 09.05.2022, окрім повідомлення про підозру, яка і стала підставою для проведення повторного службового розслідування. В межах повторного службового розслідування не було здобуто нових доказів, які б могли істотно вплинути на оцінку події 23.03.2022 порівняно із розслідуванням, що завершилося 09.05.2022. Фактично дисциплінарна комісія лише повторно опитала осіб, що могли бути причетними чи обізнаними про інцидент, а ті підтримали пояснення, надані в квітні 2022 року. Комісія також витребувала текст оголошеної ОСОБА_1 підозри і за наслідками його опрацювання вирішила надати перевагу поясненням ОСОБА_2 над поясненнями ОСОБА_1 щодо обізнаності останнього про подію 23.03.2022.
Суд зазначає, що ані Дисциплінарний статут, ані Порядок 893 не передбачає можливості завершення службового розслідування з відсутністю результату - відсутній висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону.
Відповідно до частини четвертої Розділу У Порядку 893 службове розслідування має встановити; наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом'якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.
Аналізуючи вказані норми суд дійшов висновку, що 09.05.2022 за наслідками проведеного службового розслідування відповідач фактично не встановив в діяннях ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку щодо порушення службової дисципліни та підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Водночас після отримання повідомлення про підозру ОСОБА_1 через десять місяців відповідач дійшов протилежного висновку за наслідками оцінки тих самих обставин та фактично тих самих доказів, встановивши грубе порушення ОСОБА_1 службової дисципліни та своїх функціональних обов'язків.
Надаючи оцінку таким діям відповідача, суд зазначає, що встановлення відповідачем факту порушення ОСОБА_1 статтей 19, 68 Конституції України, пункту 2 частини першої статті 18. пунктів 3. 4. 10. 11 статті 46 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 7. 11 частини третьої статті І Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-V11I. пунктів 3. 4. 5. 6. 10. 11 Розділу 1 та пунктів 1. 6 розділу IV Інструкції із заходів безпеки при поводженні зі зброєю, затвердженої наказом Мінітерства внутрішніх справ України від 01.02.2016 № 70, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 лютого 2016 за № 250/28380 та функціональних обов'язків, жодним чином не може залежати від повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 128 КК України.
Вчинення працівником поліції діяння, за яке передбачено одночасно різні види юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарну. кримінальну та/або адміністративну, не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного. Притягнення до різних видів юридичної відповідальності передбачає виконання/дотримання відмінних і самостійних (окремих) процедур, які передують ухваленню рішення про накладення певного виду стягнення. Зокрема, питання про наявність підстав для накладення на працівника поліції дисциплінарного стягнення з'ясовується під час службового розслідування. Правова оцінка правильності рішення про притягнення працівника поліції до дисциплінарної відповідальності повинна фокусуватися насамперед на тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією України та законами України, чи дійсно в діях працівника поліції є встановлені законом підстави для застосування до нього дисциплінарного стягнення.
Відмінність підстав для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності за наслідками службового розслідування, яким встановлено склад дисциплінарного проступку у виді порушення службової дисципліни та порушення Присяги поліцейського, та притягнення особи до кримінальної чи адміністративної відповідальності неодноразово була предметом дослідження Верховним Судом, який виснував, що однією з підстав для звільнення зі служби в поліції є реалізація дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту. Іншою підставою звільнення с набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення.
Відтак, суд приходить до висновку, що відповідач усунувся від самостійного встановлення факту порушення позивачем службової дисципліни, чим порушив вимоги Дисциплінарного статуту та Порядку 893. При цьому, суд констатує, що подія, яка сталася 23.03.2022 в приміщенні ГУНП щодо травмування офіцера поліції внаслідок вогнепальне поранення є надзвичайною та потребувала негайного реагування, ретельного розслідування та притягнення винних осіб до відповідальності.
Щодо висновку службового розслідування, затвердженого 07.03.2023, яким встановлено порушення позивачем службової дисципліни та за наслідками якого до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби, то суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 21 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу. Відтак, зважаючи на те. що подія, щодо якої проводилось службове розслідування, відбулася 23.03.2022, строк па застосування до позивача дисциплінарного стягнення завершився 23.09.2022.
Покликання відповідача на те, що службове розслідування проводилося за фактом повідомлення про підозру ОСОБА_1 20.02.2023, а не по факту вчинення (не вчинення) ним дій, які мали місце 23.03.2022, що відповідає статті 21 Дисциплінарного статуту, суд вважає безпідставним. За змістом частини 2 вказаної норми у разі проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку днем його виявлення вважається день затвердження висновку за результатами службового розслідування. Однак, в спірному випадку відповідачем застосоване дисциплінарне стягнення з пропуском шестимісячного строку з дня його вчинення, що виключає можливість його застосування.
Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог частини першої статті 21 Дисциплінарного статуту, адже позивача притягнуто до дисциплінарного відповідальності з порушенням строку застосування дисциплінарних стягнень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Підсумовуючи викладене, а саме застосування дисциплінарного стягнення поза межами шестимісячного строку з дня вчинення дисциплінарного проступку, суд приходить до висновку про невідповідність пункту 1 оскарженого наказу критеріям правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, а тому пункт 1 наказу “Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників органів ГУНП у Львівській області та порушення службової дисципліни” від 13.03.2023 № 937 є протиправним та підлягає скасуванню.
З вказаних підстав є протиправним та підлягає скасуванню і наказ Начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області, генерала поліції третього рангу Олександра Шляховського від 21.03.2023 за №119о/с “Про особовий склад”, про звільнення ОСОБА_1 , за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію”.
Відповідно до положень частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відтак, суд дійшов висновку, що позивача належить поновити на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу розкриття незаконних заволодінь транспортними засобами управління карного розшуку Головного управління Національної поліції у Львівській області.
Вирішуючи питання щодо визначення дати, з якої позивача має бути поновлено на посаді, суд виходить з такого.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.
Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110), днем звільнення вважається останній день роботи.
Отже, оскільки наказом начальника ГУНП у Львівській області №119 о/с від 21.03.2023 позивача звільнено з посади 21.03.2023, то цей день є останнім робочим днем, тому поновлювати позивача на посаді слід з наступного дня після звільнення - з 22.03.2023.
Частиною другою статті 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до п. 4 Розділу 1 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі також - Порядок №260), грошове забезпечення виплачується поліцейським, які призначені на штатні посади в Національній поліції, та курсантам ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання.
Згідно з п. 15 Розділу 1 Порядку №260 при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду.
Відповідно до п. 9 Розділу 1 Порядку №260 при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за неповний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Згідно з п. 6 Розділу 3 Порядку №260 поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.
Отже період з 22.03.2023 по 04.10.2023 є періодом вимушеного прогулу, який становить 141 день, та за який відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток.
Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України “Про оплату праці” від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з підпунктом “з” пункту 1 розділу І Порядку №100 він підлягає застосуванню для розрахунку середньої заробітної плати і у випадку вимушеного прогулу.
Відповідно до абзаців першого, третього, четвертого пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
За правилами пункту 5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.
Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
За правилами підпункту “б” абзацу першого пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Крім цього, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Час вимушеного прогулу позивача за період з 22.03.2023 (наступний день після звільнення) по 04.10.2023 (день ухвалення рішення у справі) становить 141 день.
Згідно з відомостями про грошове забезпечення позивача, загальний заробіток позивача за січень і лютий 2023 року з урахуванням усіх належних позивачу виплат склав 39 077,87 грн.
Відтак середньоденне грошове забезпечення становить 930,42 грн.
При обчисленні зазначених сум суд брав до уваги інформацію, зазначену у довідці про грошове забезпечення, видану ОСОБА_1 19.04.2023 №45/75.
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 131 189,22 гривень (930,42 грн. х 141 день).
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 лютого 2019 року у справі №826/6583/14, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Отже, на користь позивача належить стягнути 131 189,22 гривень, з яких відповідач відрахує загальнообов'язкові податки та збори.
Суд також звертає увагу, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №6-511цс16 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі №826/808/16 не знайшла підстав для відступлення від цього правового висновку. У постанові Верховного Суду 18.03.2021 у справі №825/3399/14 також підтримано цей висновок.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
З урахуванням цих положень рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 19 538,82 гривень.
Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини першої ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.
Відповідно до ст.139 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», такий не розподіляється.
При вирішенні питання про стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000,00грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20 та додаткових постановах від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20.
У справі, що розглядається, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 30 000 грн, яка надається позивачу адвокатським об'єданням «Правда і Закон» відповідно до договору №25/11/22-01 про надання правової (правничої) допомоги від 25.11.2022 та доручення від 28.03.2023 по договору №25/11/22-01 про надання правової (правничої) допомоги від 25.11.2022.
Відповідно до доручення сума гонорару за Договором №25/11/22-01 про надання правової (правничої) допомоги від 25.11.2022 встановлена у вигляді фіксованої суми. Вона не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Розмір фіксованого гонорару та об'єм робіт, за який такий сплачується, визначається дорученням до договору про падання правничпої допомоги. В разі виникнення особливих по складності доручень Клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката па фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Відповідно до рахунку на оплату №1 від 04 квітня 2023 року та квитанції 9301-6433-3424-2741 від 05.04.2023 позивач здійснив оплату наданих послуг згідно з договором №25/11/22-01 про надання правової (правничої) допомоги від 25.11.2022.
З огляду на вищезазначене, суд вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт отримання позивачем послуг з правової допомоги від Адвокатського об'єдання «Правда і Закон» за участь у розгляді даної справи, оскільки подані докази дозволяють встановити склад та зміст послуг з правової допомоги відповідно до вимог статті 134 КАС України. При цьому сторонами визначена фіксована вартість робіт з надання правової допомоги згідно з договором №25/11/22-01 про надання правової (правничої) допомоги від 25.11.2022.
Стосовно співмірності та розумності витрат на правову допомогу за участь у даній справі суд зазначає наступне.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною дев'ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 08.02.2022 у справі №160/6762/21.
Заявляючи клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 30 000 грн.
З іншої сторони, відповідач заперечує щодо стягнення витрат на правову допомогу, вважає вимогу про стягнення витрат на правову допомогу не доведеною, не співмірною із складністю справи, а також заявляє клопотання про її зменшення.
Суд, у свою чергу, зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд проаналізував договір №25/11/22-01 про надання правової (правничої) допомоги від 25.11.2022 та доручення від 28.03.2023 по договору №25/11/22-01 про надання правової (правничої) допомоги від 25.11.20228, та визначену в них вартість послуг на правничу допомогу в розмірі 30 000 грн.
Оцінюючи характер наданої правової допомоги суд враховує, що ця справа є незначної складності, правові висновки висловлено Верховним Судом в аналогічних справах. З огляду на це, пошук та аналіз судової практики по суті зводиться до дублювання висновків Верховного Суду про релевантні норми права, аналіз та спосіб їх застосування.
Суд зазначає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, пункт 55).
ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах «Stankiewicz v. Poland», заява № 46917/99, пункт 75).
Аналізуючи подані позивачем докази, враховуючи значення справи для сторін, суд доходить висновку про необхідність задоволення клопотання та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
При цьому, даний висновок суду не суперечить правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, про те, що розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, оскільки суд не заперечує факту понесення позивачем таких витрат, а лише дійшов до висновку, що вони є завищеними, в зв'язку з чим з урахуванням клопотання відповідача необхідно зменшити розмір їх відшкодування.
Подібний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 826/13632/18.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 19-21, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295-297, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,
ВИРІШИВ:
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати п.1 наказу Начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області, генерала поліції третього рангу Олександра Шляховського від 13.03.2023 за №937 “Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників ГУ НП у Львівській області та порушення службової дисципліни”.
Визнати протиправним та скасувати наказ Начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області, генерала поліції третього рангу Олександра Шляховського від 21.03.2023 за №119о/с “Про особовий склад”, про звільнення ОСОБА_1 , за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію”.
Поновити ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу розкриття незаконних заволодінь транспортними засобами управління карного розшуку Головного управління Національної поліції у Львівській області з 22.03.2023.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл. Г. Григоренка, 3; ЄДРПОУ: 40108833) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 131 189 (сто тридцять одну тисячу сто вісімдесять дев'ять) грн 22 коп. з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.
Рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 19 538 (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот тридцять вісім) грн 82 коп з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів допустити до негайного виконання.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл. Г. Григоренка, 3; ЄДРПОУ: 40108833) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст.ст.293,295 - 297 КАС України. із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 12.10.2023.
Суддя Чаплик І.Д.