ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа №380/17341/23
провадження № П/380/17472/23
УХВАЛА
з питань залишення позовної заяви без розгляду
11 жовтня 2023 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. при розгляді за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування наказів Головного управління Національної поліції у Львівській області, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
встановив:
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області від 31.05.2023р. №1888 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників Самбірського РВП ГУНП» в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області від 27.06.2023 року №267 о/с в частині звільнення старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0063586) поліцейського відділу реагування патрульної поліції Самбірського відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Львівській області з займаної ним посади;
- поновити старшого сержанта поліції ОСОБА_1 на посаді поліцейського відділу реагування патрульної поліції Самбірського відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Львівській області з 28.06.2023 року.
- стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Ухвалою від 31 липня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Головним управлінням Національної поліції у Львівській області подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки, ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду з даним позовом. Вказує, що позивач з наказом ГУНП у Львівській області №267о/с «Про особовий склад» від 27.06.2023 ознайомився 28.06.2023 та з наказом ГУНП у Львівській області №1888 від 31.05.2023 ознайомився 08.06.2023, однак із позовом звернувся лише 25.07.2023, тобто з пропуском строку звернення до адміністративного суду.
Позивачем подано заперечення на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в яких зазначає, що 08.06.2023 ознайомлений з наказом ГУНП у Львівській області від 31.05.2023 №1888 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників Самбірського РВП ГУНП», проте будь-яких інших документів надано не було, а тому 07.07.2023 звернувся з рапортом про надання всіх матеріалів, що послужили підставою для винесення наказу №267о/с, однак відповіді на такий рапорт на час подання позову не отримав. Через відсутність реагування на рапорт з приводу надання матеріалів, 12.07.2023 в інтересах позивача вчинено адвокатський запит. Відповідь на який не надійшла до подання позову. Про зміст документів, що стали підставою для винесення наказу позивачу стало відомо тільки з поданням відзиву на позов. Зазначає, що відповідач свідомо ухилявся від відповіді, таким чином створюючи умови для пропущення позивачем строку для подання адміністративного позову.
Наголошує, що перебував на лікарняному, що підтверджує довідка про тимчасову непрацездатність поліцейського, військовослужбовця від 08.06.2023, а також на стаціонарному лікуванні в КНП Самбірська ЦРЛ, що вбачається з Екіприз - Витяг терапевтичного відділення КНП CMP «СРЛ» від 14.06.2023. Окрім того, має на утриманні двоє дітей, з яких - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом дитинства і потребує постійного догляду (витяг з протоколу ЛКК №146/2), особливо в час загострення хвороби (що супроводжується значними фізичними болями), що збігся з спірним періодом, що також зумовило постійне перебування з дитиною і неможливість вчасно звернутися до адвоката і до суду.
Враховуючи зазначені обставин, ОСОБА_1 просить поновити строк звернення до суду з даним позовом.
Вирішуючи клопотання Головного управління Національної поліції у Львівський області, суд виходить з наступного.
Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права» (рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» v. France), Series A № 333-B, crop. 42, пункт 36).
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 ст.122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 ст.122 цього Кодексу).
Предметом спору у даній справі є визнання протиправними та скасування наказів Головного управління Національної поліції у Львівській області №1888 від 31.05.2023 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників Самбірського РВП ГУПН» в частині застосування дисциплінарного стягнення - звільнення зі служби та №267о/с від 27.06.2023 «Про особовий склад».
Відповідно до ст. 59 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580- VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру.
Позивач оскаржує накази про застосування до нього дисциплінарного стягнення та звільнення, які видані у відповідності до Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут» від 15 березня 2018 року № 2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут).
Відповідно до ст. 24 Дисциплінарного статуту поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення протягом місяця з дня його виконання (реалізації) шляхом подання рапорту до прямого керівника особи, яка застосувала дисциплінарне стягнення, а також шляхом звернення до суду в установленому порядку.
Законом України «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2123-ІХ Дисциплінарний статут доповнено розділом V.
Відповідно до ч. 4 ст. 31 розділу V Дисциплінарного статуту поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
У разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.
Як встановлено судом, позовну заяву подано суду 26.07.2023, хоча позивач ознайомився 28.06.2022 з оскаржуваним наказом.
Судом також встановлено, що позивач перебував на лікарняному, що підтверджується довідкою про тимчасову непрацездатність поліцейського, військовослужбовця від 08.06.2023, а також на стаціонарному лікуванні в КНП Самбірська ЦРЛ, що вбачається з Екіприз-Витяг терапевтичного відділення КНП CMP «СРЛ» від 14.06.2023.
Крім того, суд зазначає, що позивач має на утриманні дитину з інвалідністю з дитинства. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом дитинства і потребує постійного догляду, про що свідчить витяг з протоколу ЛКК №146/2. від 25.07.2023, тобто період для оскарження наказу збігся з періодом проходження ЛКК що зумовлювало постійне перебування з дитиною та відповідно неможливість вчасно звернутися до адвоката і до суду.
Норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними при вирішенні питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин у справі.
Вирішуючи питання про поважність причин пропущення строку, суд повинен надавати оцінку всім доводам, викладеним заявником у клопотанні/заяві про поновлення строку та причинам, що зумовили пропущення такого строку.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду необхідно виходити з того, що причина пропущення строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
При вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які вона (сторона) вчиняла, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Приписами частин третьої та четвертої статті 123 КАС України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Верховний Суд неодноразово акцентував увагу на тому, що при застосуванні процесуальних норм необхідно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд зазначає, що пропущення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом з дня ознайомлення позивача із наказом про звільнення є незначним, при цьому позовна заява подана позивачем в межах місячного строку визначеного для звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби установленого частиною п?ятою статті 122 КАС України.
Суд вказує, що позивач не бездіяв, не допустив необ'єктивного зволікання, а звернувся за правовою допомогою і 12 липня 2023 року адвокатом був поданий до відповідача відповідний запит щодо отримання інформації та матеріалів стосовно звільнення позивача для підготування обґрунтованої позовної заяви, відповідь на який надана відповідачем листом від 31 липня 2023 року.
З огляду на всі обставини та матеріали цієї справи, неможливо стверджувати про недобросовісність дій позивача та зловживання ним своїми процесуальними правами.
Схожа позиція викладена Верховним Судом у Постанові вівд 21 вересня 2023 року у справі справа №380/18170/22 адміністративне провадження №К/990/24244/23.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Пункт 1 статті 6 Конвенції втілює «право на суд», за яким право на доступ до суду (тобто право ініціювати провадження у національних судах) становить лише один з його аспектів. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в її права (зокрема, рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France»), параграф 36; від 28 лютого 2008 року у справі «Церква села Сосулівка проти України», заява № 37878/02, параграф 50).
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).
Аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа «Белле проти Франції» ; 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії»).
Крім того, ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи «Скордіно проти Італії», «Ятрідіс проти Греції»).
При цьому у кожному випадку прийняття національними судами рішення про поновлення строків на звернення до суду або на оскарження судового рішення, ЄСПЛ наголошує на необхідності перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків втручання у принцип res judicata, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні у підставах для поновлення строків (справ «Пономарьов проти України»), а також, чи є обмеження права особи на доступ до суду пропорційним (справа «Мельник проти України»).
Отже, згідно з практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття судом рішення про поновлення строку на звернення до суду мають враховуватися: 1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв'язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об'єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду; 2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін; 3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення; 4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі; 5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики.
Одним із визначальних критеріїв для прийняття судом рішення про поновлення чи непоновлення строку є досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, з обов'язковим врахуванням того, що одним з основних елементів принципу верховенства права є принцип правової визначеності. При цьому дотримання строків однаковою мірою стосується всіх учасників судового спору, які мають абсолютне право на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
З урахуванням викладеного та обставин даної справи, суд вважає за можливе вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до суду визнати поважними, а тому є необхідність поновити позивачу пропущений строк звернення до суду з даним позовом.
Відповідно враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.
Керуючись ст. ст. 2, 122, 123, 240, 241-246, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
1. Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом.
2. У задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції у Львівській області про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
2. Копію ухвали надіслати учасникам справи.
3. Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади в Україні за адресою http://adm.lv.court.gov.ua/.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та окремо оскарженню не підлягає. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Повний текст ухвали складений 11.10.2023.
Суддя Коморний О.І.