Рішення від 03.10.2023 по справі 922/2523/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2023м. ХарківСправа № 922/2523/22 (644/7400/21)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Міньковського С.В.

при секретарі судового засідання Черновій В.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_1 АДРЕСА_1

до Приватне акціонерне товариство "Харківський підшипниковий завод" просп. Індустріальний,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61089

про стягнення коштів

за участю сторін:

позивач - ОСОБА_1 (паспорт № НОМЕР_1 від 29.06.2023),

пр-к відповідача - Подскребалін О.О. (дов. від 11.01.2023, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльність №2139 від 13.09.2017),

розпорядник майна - Кошовський С.В.

ВСТАНОВИВ:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ ТА ДОВОДИ УЧАСНИКІВ.

До господарського суду надійшла справа №644/7400/21 за підсудністю з Київського районного суду м. Полтави (суддя Самсонова О.А.) за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 18.12.2001 до 24.03.2020 працювала у відповідача і була звільнена на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. При звільнені позивача відповідачем остаточний розрахунок був проведений лише 09.07.2021, тому просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 24.03.2020 по 09.07.2021 в розмірі 54492,40 грн.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 10.08.2021 року відкрито провадження.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17.01.2022 витребувано у відповідача довідку про розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 на день звільнення.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 03.05.2023 року вищевказану справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 02.08.2023 справу №644/7400/21 передано за підсудністю до Господарського суду Харківської області.

Ухвалою від 30.08.2023 господарський суд прийняв матеріали позовної заяви до розгляду; відкрив провадження у справі № №922/2523/22 (644/7400/21); ухвалив розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи; призначив судове засідання з розгляду справи по суті в порядку спрощеного провадження на 03.10.2023 року; встановив відповідачу строк 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з доказами їхнього надсилання (надання) позивачу; встановив позивачу строк 5 календарних днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив з доказами її надсилання (надання) відповідачу та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; встановив відповідачу строк 5 календарних днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень з доказами їхнього надсилання (надання) позивачу.

Цією ж ухвалою суд зобов'язав відповідача Приватне акціонерне товариство «Харківський підшипниковий завод» (ПрАТ «ХАРП») у строк встановлений для подання відзиву, а саме в п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали, надати суду:

- довідку про розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 на день звільнення.

На виконання вимог ухвали суду відповідач 28.09.2023 надав суду відзив, в якому проти позовних вимог заперечує в повному обсяз, посилаючись на те, що позивачем подано позов з пропущеним строком, який встановлений ст. 233 Кодексу законів про працю України.

Присутня в судовому засіданні 03.10.2023 позивач свої вимоги підтримує в повному обсязі.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача вимоги позивача не визнає в повному обсязі.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ВИСНОВОК СУДУ.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 працювала на Приватному акціонерному товаристві "Харківський підшипниковий завод" з 18.12.2001, що підтверджується даними трудової книжки.

24.03.2020 ОСОБА_1 звільнено з ПАТ "Харківський підшипниковий завод" згідно наказу від 24.03.2020 №107/к на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

Позивач зазначає, що під час роботи на Приватному акціонерному товаристві "Харківський підшипниковий завод" останньому нараховувалась, але не виплачувалась заробітна плата в повному обсязі, у зв'язку з чим на дату звільнення існувала заборгованість по невиплаченій заробітній платі у розмірі 11049,89 грн. Остаточний розрахунок з позивачем було здійснено 08.07.2021 (грошові кошти надійшли на картковий рахунок позивача).

При цьому, як свідчать матеріали справи, з метою підтвердження заборгованості ПАТ "Харківський підшипниковий завод" перед ОСОБА_1 , позивачем надано до суду копію довідки від 12.07.2021 за №437/83-6-22, з якого вбачається, що до виплати позивачу належить сума 11049,89 грн, яку було виплачено частинами за період починаючи з 27.03.2020 по 08.07.2021. В підтвердження зарахування грошових коштів позивачем було надано суду звіт-рахунок за період з 01.03.2020 по 14.07.2021 ПАТ "ОТП Банк", згідно якого вбачається, що останній платіж з ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" надійшов 08.07.2021.

09.08.2021 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою про стягнення з ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.03.2020 по 09.07.2021.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються в повному обсязі, посилаючись на те, що позивач звернувся до суду із пропуском строку, встановленого ст. 233 КЗпП України, а саме поза межами тримісячного строку для вирішення трудового спору, а також вважає, що позивачем не оплачено сужовий збір за подання таких позовних вимог. В підтвердження виплати заборгованості із заробітної плати перед ОСОБА_1 надав суду довідку від 18.09.2023 за № 18/09/23-1.

З наданої довідки вбачається, що на дату звільнення перед ОСОБА_1 існувала заборгованість в розмірі 11049,89 грн за період з грудня 2019 по березень 2020 включно. Зазначену суму заборгованості було виплачено частинами, починаючи з 27.03.2020 по 08.07.2021.

Отже, відповідач фактично підтверджує затримку позивачу виплати при її звільненні.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Так, згідно статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами у сфері державного і договірного регулювання оплати праці, визначено Законом України "Про оплату праці".

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

За приписами ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст.117 КЗпП України в редакції, що діяла на дату подання позову і до 01.07.2022).

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування. Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Враховуючи приписи статті 117 КЗпП України, законодавцем імперативно встановлено обов'язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку та, при наявності спору, визначення розміру відшкодування за час затримки покладено на орган, який виносить рішення по суті спору.

Матеріалами справи підтверджується, що в день звільнення (24.03.2020) заробітна плата не була виплачена, а відтак відповідач зобов'язаний виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, який на час ухвалення рішення позивачу не виплачений, іншого суду не доведено.

Щодо строку звернення до суду, суд зазначає, що згідно ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до офіційного тлумачення положення частини першої статті 233 в Рішенні Конституційного Суду № 4-рп/2012 від 22.02.2012 визначено:

В аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Як встановлено судом і вказано позивачем, остаточний розрахунок був здійснений 08.07.2021 року, а позивач звернулась до суду 09.08.2021 року. Отже, визначений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк позивачем дотриманий, а заперечення відповідача є не обгрунтованими.

Суд зауважує, що Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а та інш.

Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці", визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу II Порядку № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно з абзацами першим, третім пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком; середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох, місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів/(годин), а у випадках передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У цій справі судом встановлено, що позивач була звільнена з посади 24.03.2020.

Таким чином, за правилами пункту 2 розділу II Порядку № 100, при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку врахуванню підлягають виплати за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення.

Як свідчать матеріали справи № 922/2523/22 (№644/7400/21), суд тричі виребовував у відповідача довідку про розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 на день звільнення (ухвала Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17.01.2022, ухвала Київського районного суду м. Полтава від 03.05.2023 та ухвала Господарського суду Харківської області від 30.08.2023), однак відповідач такої довідки суду не надав.

В зв'язку з чим для обчислення середнього заробітку позивачу береться до уваги середньомісячна заробітна плата за останні 2 календарні місяці роботи, що передують її звільненню, тобто січень 2020 та лютий 2020, які містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно даних зазначеного реєстру заробітна плата позивача за два календарні місяці роботи, які передували звільненню складають: січень 2020 - 3319,87 грн, лютий 2020 - 3606,93 грн.

За попереднім розрахунком позивача, сума середнього заробітку за весь час затримки виплат належних позивачу, в порядку статті 117 КЗпП України, за період з 24.03.2020 станом на 09.07.2021 становила 54 492,40 грн, з розрахунку 115,45 грн - середньоденний заробіток (3319,87 + 3606,93=6926,80 /60 календарних днів= 115,45 грн).

Виходячи з встановлених вище обставин справи, а також те, що відповідач не повідомив суду ані про режим роботи підприємства, ані про середньоденну заробітну плату позивача, суд при розрахунку середнього заробітку враховує календарні дні місяців, які передували звільненню, тобто 31 день у січні та 29 днів у лютому 2020 року.

Таким чином, враховуючи, що середньоденна заробітна плата позивача складає 115,45 грн, сума середнього заробітку за весь час затримки складає: 472 календарних дні х 115,45 грн, що дорівнює 54492,40 грн.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні в сумі 54492,40 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо судового збору, суд зазначає наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір", судовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно зі статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення тощо.

Стаття 4 Закону України "Про судовий збір" встановлює розміри ставок судового збору.

Стаття 5 цього Закону в певних випадках передбачає звільнення від сплати судового збору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" у редакції, чинній до 01.09.2015, від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

З 01.09.2015 ця категорія пільговиків звужена.

Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 (яка узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними в постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19) за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, не поширюється.

Позивач, при подачі позову до суду подала клопотання про зменшення їй розміру судового збору до 300,00 грн, посилаючись на свій майновий стан, наявність інвалідності і розмір пенсії по інвалідності в сумі 2200 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

За таких обставин, враховуючи, що попередніми судами питання про зменшення судового збору не було вирішено, суд вважає за необхідне клопотання позивача про зменшення судового збору до 300,00 грн задовольнити та зменшити позивачу ОСОБА_1 суму судового збору до 300,00 грн.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 300,00 грн.

Керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 13, 14, 20, 73-80, 86, 129, 232, 233, 238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" (61089, м. Харків, пр. Індустріальний, 3, код ЄДРПОУ 05808853) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні у розмірі 54492,40 грн та 300,00 грн судового збору. Всього 54792,40 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Рішення направити позивачу, відповідачу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "12" жовтня 2023 р.

Суддя С.В. Міньковський