номер провадження справи 27/246/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.10.2023 Справа № 908/2476/23
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, розглянувши матеріали справи
за позовом: Приватного акціонерного товариства “Страхова група “ТАС” (03117 м. Київ, пр. Берестейський, 65, ідентифікаційний код юридичної особи 30115243)
до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО” (пр. Моторобудівників, 34, м. Запоріжжя, 69068, ідентифікаційний код юридичної особи 13622789)
про стягнення 15 524 грн 36 коп.
без виклику сторін
СУТЬ СПОРУ:
02.08.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства “Страхова група “ТАС” про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО” 14 385 грн 71 коп. основного боргу, 115 грн 09 коп. інфляційних втрат, 57 грн 94 коп. 3 % річних, 965 грн 62 коп. пені.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2023 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2476/23 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача суми 15 524 грн 36 коп., беручи до уваги те, що справа не відноситься до визначеного ч. 4 ст. 247 ГПК України виключного переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку про розгляд поданої позовної заяви у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 07.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2476/23, присвоєно номер провадження 27/246/23. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 07.08.2023 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 25.08.2023.
В матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву, сформований в системі «Електронний суд» 14.08.2023 вх. № 17378/08-08/23 від 15.08.2023, згідно якого відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення 14 385 грн 71 коп., заперечив проти позову в частині стягнення пені, 3% річних та втрат від інфляції. Крім цього, відповідач просив суд на підставі ст. 130 ГПК України повернути позивачу з державного бюджету 50% сплаченого судового збору. Крім цього, у відзиві викладено клопотання розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі представника відповідача.
Позивач відповіді на відзив не надав.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 09.10.2023.
Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд
УСТАНОВИВ:
13.05.2022 між Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» (Страховик) та ОСОБА_1 (Страхувальник) укладено договір добровільного комплексного страхування транспортних ризиків № AZ17-1330598, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом Тоyotа Avensis, держ.номер НОМЕР_1 , згідно полісу № AT/2523119.
У відповідності, до умов вказаного договору страхування Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» взяло на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь Страхувальника страхове відшкодування.
14.12.2022 року о 15.45 год. у м. Полтава по вул. Пушкіна, 77 трапилась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу Тоyotа Avensis, держ.номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу Geely CK, держ. номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 .
За наслідками ДТП її учасниками було спільно складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 14.12.2022, згідно якого винним у ДТП є водій Забезпеченого ТЗ - GEELY CK, державний номер BI4617CI.
В результаті ДТП був пошкоджений автомобіль Toyota Avensis, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який застрахований позивачем згідно Договору добровільного страхування наземного транспорту.
Розмір матеріального збитку визначений згідно Ремонтної калькуляції Аudatex № 21283_23 від 22.12.2022 та з урахуванням зносу склала 17 585 грн 71 коп.
За страховим випадком позивачем складено акт огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 20.12.2022, страховий акт № 23270/23/922 від 28.12.2022 та було визначено суму страхового відшкодування на підставі розрахунку суми страхового відшкодування в розмірі 17 585 грн 71 коп.
Виплата позивачем страхового відшкодування підтверджується платіжною інструкцією № 308808 від 29.12.2022.
Таким чином, Приватне акціонерне товариство “Страхова група “ТАС” виконало свої зобов'язання перед страхувальником згідно з умовами договору.
Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю “Страхова Компанія “Кредо”, що підтверджується полісом № ЕР/211188400, а отже саме до відповідача Приватне акціонерне товариство “Страхова група “ТАС” має право вимоги в порядку суброгації.
Відповідно до умов полісу ОСЦПВВНТЗ № ЕР/211188400 ліміт за шкоду завдану майну в результаті ДТП становить 160 000,00 грн., розмір франшизи становить 3 200,00 грн.
Сума зобов'язання, що має бути сплачена відповідачем складає: 17 585,71 - 3 200,00 = 14385,71 грн.
23.02.2023 позивач на адресу відповідача надіслав заяву вих. № 00804/9223 від 23.02.2023 (справа № 21283/23/2022/96) про відшкодування завданої майнової шкоди на суму 17 585 грн 71 коп., яку було отримано відповідачем 06.03.2022, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0504542523865. Однак відповідач оплату не здійснив, відповіді на заяву не надіслав.
На підставі вищевикладених обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача 14 385 грн 71 коп. основного боргу та 115 грн 09 коп. інфляційних втрат, 57 грн 94 коп. 3 % річних, 965 грн 62 коп. пені.
Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного Кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом".
Відповідно до ст. 27 Закону України “Про страхування”, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Аналогічна норма міститься у ст. 993 Цивільного Кодексу України.
Згідно ст. 1 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України “Про страхування”; потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу; забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до ст. 3 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Geely CK, держ. номер НОМЕР_2 , яким керувала ОСОБА_3 була застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю “Страхова Компанія “Кредо”, що підтверджується полісом № ЕР/211188400
Згідно ст. 6 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до ст. 29 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
За таких обставин, у зв'язку із настанням страхового випадку - пошкодженням транспортного засобу марки Тоyotа Avensis, держ.номер НОМЕР_1 у відповідача виник обов'язок відшкодувати останньому витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.
Як свідчать матеріали справи, позивач виконав свої зобов'язання та сплатив страхове відшкодування на загальну суму 17 585 грн 71 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 308808 від 29.12.2022.
Оскільки встановлено, що транспортний засіб Geely CK, держ. номер НОМЕР_2 цивільно-правова відповідальність якого застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю “Страхова Компанія “Кредо”, саме ця особа в даному випадку є відповідальною за завдані збитки. До позивача, який сплатив страхове відшкодування перейшло право вимоги до відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що 20.01.2022 позивачем на адресу відповідача надіслано заяву № вих. № 00804/9223 від 23.02.2023 (справа № 21283/23/2022/96) про відшкодування завданої майнової шкоди на суму 17 585 грн 71 коп., яку було отримано відповідачем 06.03.2022, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0504542523865.
Однак відповідач оплату не здійснив, відповіді на заяву не надіслав.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №910/7449/17 викладено правову позицію, що згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків. У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.
Статтею 27 Закону України “Про страхування” та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України “Про страхування”, якими регулюються правовідносини між сторонами у справі, позивач виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування, отримав від останнього права кредитора до Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО”, яке застрахувало цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу Geely CK, держ. номер НОМЕР_2 , перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу.
Отже, враховуючи те, що заяву про страхове відшкодування позивачем направлено відповідачу 23.02.2023 (дата подання на поштове відділення 01.03.2023) та отримано останнім 06.03.2023, 90-денний строк на розгляд вказаної претензії на час звернення до суду з цим позовом сплив, при цьому, відповідачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження розгляду та задоволення цієї претензії.
Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У відповідності до п. 12.1 ст. 12 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Аналогічний припис викладений у ст. 9 Закону України “Про страхування”.
Згідно ст. 9 Закону України “Про страхування” франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Відповідно до умов полісу № ЕР/211188400, ліміт за шкоду завдану майну в результаті ДТП становить 160 000,00 грн., розмір франшизи складає 3200,00 грн.
Згідно статті 29 Закону України “Про страхування”, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу в тому числі відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до п. 9.4. ст. 9 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.
З урахуванням викладеного, розмір страхового відшкодування, що має бути здійснене відповідачем становить 14 385грн 71 коп.
Відповідач визнав позовну вимогу про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 14 385 грн 71 коп., завданої в результаті ДТП, в порядку суброгації, про що зазначив у відзиві на позовну заяву.
Враховуючи викладене, суд вважає, що визнання відповідачем позову в частині позовних вимог про стягнення 14 385 грн 71 коп. матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, не суперечить закону та не порушує прав та інтересів інших осіб, тому дійшов висновку про можливість прийняття визнання позову відповідачем в цій частині позовних вимог та ухвалення відповідного рішення в цій частині позовних вимог.
Отже, вимога про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО” 14 385 грн 71 коп. матеріальної шкоди задовольняється судом в повному обсязі.
Крім того, враховуючи невиконання відповідачем зобов'язання з відшкодування шкоди позивачем нараховано 115 грн 09 коп. інфляційних втрат, 57 грн 94 коп. 3 % річних, 965 грн 62 коп. пені.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування за наявності відповідних правових підстав для цього є грошовим зобов'язанням страховика. Тому в разі прострочення виконання даного зобов'язання до страховика може бути застосовано відповідальність за порушення грошового зобов'язання, визначену статтею 625 Цивільного кодексу України.
Правова позиція стосовно наявності підстав для стягнення 3% річних та інфляційних втрат у разі прострочення виплати страховиком відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів наведена в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/18319/16.
Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України “Про страхування” передбачено, що страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Норма вказаної статті не містить обмежень щодо її застосування виключно у правовідносинах між страховиком і страхувальником за полісом ОСЦПВВНТЗ, тому суд дійшов висновку про можливість застосування даної відповідальності до відповідача у разі прострочення ним виплати страхового відшкодування на користь особи, яка має право на таке відшкодування, в даному випадку - позивача.
Враховуючи встановлений судом факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими.
Судом перевірено розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних витрат за заявлені позивачем періоди нарахування, які викладені у позовній заяві, та встановлено, що їх здійснено позивачем правильно, тому позовні вимоги в цій частині задовольняються судом в заявленому позивачем розмірі.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бурдов проти Росії”).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені.
Щодо заперечень відповідача про форс-мажорні обставини, які є підставою для відмови у вимогах позивача щодо стягнення пені та твердження відповідача про те, що дія ч. 2 ст. 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди, суд зазначає наступне.
Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований “Всім кого це стосується”, Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст.ст. 14, 14 -1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”. Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору.
Відповідно до пункту 6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору.
Таким чином, за загальним правилом зацікавленій стороні у кожному випадку необхідно доводити факт невиконання зобов'язання саме у зв'язку з введенням воєнного стану.
Крім того, платежі, встановлені ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, як, наприклад, статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Суд зазначає, що ст. 617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
В свою чергу, відповідно до частини 2 статті 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні”, військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору.
Відповідно до пункту 6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору.
Посилання відповідача на введення на території України воєнного стану, що є форс-мажорною обставиною, та, на думку відповідача, звільняє його від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, є необґрунтованим та безпідставним.
Як вбачається з відзиву, відповідач позовні вимоги визнав частково - в розмірі 14 385 грн 71 коп. та просив суд повернути позивачу із державного бюджету 50% сплаченого судового збору.
Визнання позову відповідачем - це одностороннє вільне волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача 15 524 грн 36 коп. Відповідач відповідно до відзиву позовні вимоги фактично визнав частково - в розмірі 14 385 грн 71 коп., що в даному випадку не є безумовним (повним) визнанням позову, а тому відсутні підстави для ухвалення судом рішення про задоволення позову без надання оцінки наявним у справі доказам та, відповідно, вирішення питання щодо розподілу судового збору відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України, який застосовується у разі визнання позову.
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Страхова група “ТАС” є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Страхова група “ТАС” до Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО” задовольнити.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО” (69068 м. Запоріжжя, пр. Моторобудівельників, буд. 34, ідентифікаційний код юридичної особи 13622789) на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова група “ТАС” (03117 м. Київ, пр. Перемоги, 65, ідентифікаційний код юридичної особи 30115243) 14 385 (чотирнадцять тисяч триста вісімдесят п'ять) грн 71 коп. страхового відшкодування, 115 (сто п'ятнадцять) грн. 09 коп. інфляційних втрат, 57 (п'ятдесят сім) грн. 94 коп. 3 % річних, 965 (дев'ятсот шістдесят п'ять) грн. 62 коп. пені, 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 12.10.2023.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.