ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"10" жовтня 2023 р. Справа№ 920/383/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Корсака В.А.
Буравльова С.І.
За участю секретаря судового засідання Місюк О.П.
та представників сторін:
позивача - Хатунцева І.В.;
відповідача - Павленко О.М.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Міністерства оборони України
на рішення Господарського суду Сумської області від 13.06.2023
у справі №920/383/23 (суддя - Вдовенко Д.В.)
за позовом Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство хімічних продуктів"
про стягнення заборгованості.
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2023 року Міністерство оборони України звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство хімічних продуктів" про стягнення заборгованості у загальному розмірі 1872193,52 грн, з яких: 1016610,19 грн - пеня та 855583,33 грн - штраф.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що всупереч умов укладеного між позивачем і відповідачем державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/339 від 15.11.2022, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо надання послуг у визначені контактом терміни, у зв'язку із чим позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за порушення строків виконання послуг.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 17.04.2023 відкрито провадження у справі №920/383/23, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 13.06.2023 (повне рішення складене 23.06.2023) у справі №920/383/23 позов Міністерства оборони України задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство хімічних продуктів" на користь позивача 101661,02 грн пені та 85558,33 грн штрафу, в іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково, застосувавши ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зменшив розмір належного до стягнення з відповідача пені та штрафу на 90%, оскільки врахувавши інтереси обох сторін, незначне прострочення зобов'язань щодо поставки товару, дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні докази того, що для позивача мали місце будь-які негативні наслідки (збитки тощо) через прострочення відповідачем поставки спірного товару, так само, як відсутні докази й того, що вказаних негативних наслідків зазнали будь-які інші учасники господарських правовідносин.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Міністерство оборони України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Позивач зазначає, що укладаючи спірний договір під час дії воєнного стану сторони могли і повинні були передбачити всі істотні умови які можуть вплинути на результат їх співпраці. Поряд з цим в обумовлені контрактом строки (п. п. 7.3, 7.4) відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, або виникнення істотної зміни обставин, а відтак не може на них посилатися, як на підставу для звільнення від відповідальності.
Крім того, скаржник зауважує, що вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, судом не враховано, що спірні відносини стосуються забезпечення обороноздатності країни з метою відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, тоді як порушення строків виконання умов державного контракту впливає на ефективність обороноздатності держави, що є наслідком відсутності підстав для зменшення штрафних санкцій згідно зі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
Також в апеляційній скарзі Міністерством оборони України викладено клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 апеляційну скаргу у справі №920/383/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Корсак В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 відкладено вирішення питання про відкриття/відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення апеляційної скарги без руху у справі №920/383/23 до надходження її матеріалів до Північного апеляційного господарського суду.
31.07.2023 Господарський суд Сумської області скерував матеріали справи №920/383/23 до Північного апеляційного господарського суду.
Перевіривши матеріали апеляційної скарги Міністерства оборони України, суддею-доповідачем виявлено недоліки такої скарги, а саме відсутність доказів сплати судового збору за її подання у встановлених порядку та розмірі. Окрім цього, судом визнано необґрунтованим клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, у зв'язку з чим ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства оборони України про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу у справі №920/383/23 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Сумської області від 13.06.2023 у справі №920/383/23, справу призначено до розгляду на 10.10.2023 та надано відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
29.09.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство хімічних продуктів" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого відповідач заперечує проти доводів скарги позивача, просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення суду - без змін, зазначаючи, що судом першої інстанції правильно застосовано норми ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України та враховано наявну сукупність обставин для зменшення заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру пені та штрафу, як-то, ступінь виконання зобов'язань боржником, майновий стан сторін, відсутність у відповідача збитків тощо.
В судовому засіданні 10.10.2023 представники сторін надали пояснення по суті спору. Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду від 13.06.2023 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити без змін оскаржуване рішення суду.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши думку представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 15.11.2022 між Міністерством оборони України (замовник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство хімічних продуктів" (виконавець за договором) укладений державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/339, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався виготовити і поставити позивачу з дотриманням вимог законодавства товари, зазначені у специфікації товарів оборонного призначення, що поставляється за державним контрактом (далі специфікація, додаток 1 до контракту), що постачаються з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а позивач прийняти через військове представництво Міністерства оборони України (представництво замовника) і вантажоодержувача, зазначеного у окремих письмових вказівках позивача, та оплатити відповідні товари.
Відповідно до п. 2.2. вартість товару становить 410155000,00 грн без податку на додану вартість.
За умовами п. 2.6. договору розрахунки проводяться шляхом оплати замовником поставленого товару протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів після пред'явлення виконавцем рахунку на оплату та документів, зазначених у пункті 2.7 контракту, а також підписання сторонами акта приймання-передачі товару за контрактом (за умови наявності (надходження) бюджетних коштів на рахунки Міністерства оборони України).
Пунктом 2.9 договору передбачено, що за рішенням замовника розрахунки за товари можуть здійснюватися шляхом проведення попередньої оплати у розмірі 85% від вартості (ціни) товару за контрактом на строк не більше як 5 місяців з дати перерахування коштів за рахунок виконавця.
У разі здійснення попередньої оплати товар поставляється не пізніш строку поставки, зазначеного в специфікації.
Пунктом 3.11. договору визначено, що датою виконання зобов'язань щодо поставки товарів є дата затвердження вантажоодержувачем акту приймання-передачі.
Згідно п. 4.1. договору виконавець зобов'язаний виготовити та поставити товар не пізніше строку, визначеного у специфікації, та надати замовнику документи згідно з пунктом 2.7 контракту.
Підпунктом 1 пункту 7.2 контракту встановлено, що за порушення строків поставки товарів виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставлених (недопоставлених) товарів, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків від вказаної суми.
Контракт набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2023 (п. 10.1. договору).
Відповідно до специфікації, відповідач зобов'язувався поставити позивачу товар на загальну суму 41015500,00 грн у наступні строки: - 500 шт загальною вартістю 41015500,00 грн до 20.12.2022, - 4500 шт загальною вартістю 369139500,00 грн до 25.04.2023.
За твердженням позивача, що не заперечується відповідачем, зазначений товар поставлений відповідачем з порушенням строків, що вбачається з актів приймання-передачі товару.
Так, товар у кількості 228 шт на суму 18703068,00 грн поставлений позивачу 07.01.2023 (акт №02), у кількості 123 шт на суму 10089813,00 грн - 12.01.2023 (акт №06), у кількості 149 шт на суму 12222619,00 грн - 29.01.2023 (акт №297).
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором та не поставлення товару в строки передбачені специфікацією (до 20.12.2022), 25.12.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією №403/6/1/12381 про сплату пені за прострочення поставки першої партії товару в розмірі 123046,50 грн.
В свою чергу 27.12.2022 відповідач направив позивачу лист №2519к/09 щодо строку поставки виробів, згідно якого повідомив позивача, що партія товару в кількості 500 шт була виготовлена, але не витримала приймально-здавальних випробувань, у зв'язку з чим просив розглянути питання щодо перенесення термінів поставки партії товару на 07.01.2023.
У відповідь на претензію позивача від 25.12.2022 №403/6/1/12381 відповідач листом №176к/Юр.П. від 20.01.2023 зазначив, що несвоєчасне виконання зобов'язань за контрактом зумовлено обставинами, що не залежали від його волі, а саме тривалість повітряних тривог в Сумській області за період з 15.11.2022 по 20.12.2022 та втратою робочого часу від відключень подачі електроенергії.
Після поставки відповідачем першої партії товару (згідно зазначених вище актів приймання-передачі товару) позивач 01.02.2023 звернувся до відповідача з претензією №403/6/1/1467 про сплату штрафних санкцій за прострочення поставки товару за контрактом, а саме пені в розмірі 1251464,89 грн та штрафу в розмірі 523128,14 грн, що разом становить 1774593,03 грн.
01.03.2023 відповідач надав відповідь на претензію, згідно якої зазначив про відсутність його вини в несвоєчасному виконанні зобов'язань за контрактом та вказав на безпідставність притягнення товариства до відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій, що може негативно вплинути на умови виконання підприємством завдання по забезпеченню Збройних Сил України засобами протидії агресії російської федерації.
З огляду на порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині строку поставки першої партії товару зазначеного сторонами в специфікації та не сплату відповідачем в добровільному порядку нарахованих позивачем штрафних санкцій, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 1016610,19 грн пені та 855583,33 грн штрафу.
Відповідач заперечував проти позовних вимог, вказавши на відсутність правових підстав для нарахування штрафних санкцій, оскільки несвоєчасне виконання підприємством зобов'язань за договором зумовлено настанням обставин, які істотно вплинули на таке виконання. Разом з тим відповідач просив суд зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій до 1,00 грн.
За результатами розгляду спору суд першої інстанції визнав правомірними та обґрунтованими вимоги позивача в частині стягнення пені в розмірі 1016610,19 грн та штрафу в сумі 855583,33 грн за порушення строків поставки товару, водночас, місцевий господарський суд, з посиланням на ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, докази наявні в матеріалах справи, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача, погіршення фінансового стану, зазначивши, що відповідач не ухилявся від своїх зобов'язань, намагався вжити належних заходів для своєчасної поставки товару та повідомив позивача про затримку поставки товару з незалежних від нього обставин, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення неустойки нарахованої позивачем на 90%.
З наведеними висновками місцевого господарського суду в їх сукупності погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За змістом ст. ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Укладений між позивачем та відповідачем договір відповідно до його предмету та змісту є договором поставки, який регулюється параграфом 1 глави 30 ГК України та положеннями ЦК України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як було зазначено вище, додатком №1 до контракту (специфікація) сторони погодили, що перша партія товару в кількості 500 шт має бути поставлена відповідачем у строк до 20.12.2022.
Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив поставку першої партії товару на суму 41015500,00 грн з порушенням обумовлених строків, що підтверджується актами приймання-передачі: від 07.01.2023 №02 на суму 18703068,00 грн; від 12.01.2023 №06 на суму 10089813,00 грн; від 29.01.2023 №297 на суму 12222619,00 грн.
Факт порушення вказаних термінів відповідачем не заперечується.
Пунктом 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Згідно з частинами 1-3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Приписами абз. 2 п. 2 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: - за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Як було зазначено вище, п. 7.2 контракту встановлено, що за порушення строків поставки товарів виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставлених (недопоставлених) товарів, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків від вказаної суми.
Оскільки відповідачем не поставлено першу партію товару в строк до 20.12.2022 включно, позивачем нараховано пеню за актом №02 від 07.01.2022 за період з 21.12.2022 по 06.01.2023 (17 днів прострочення) в сумі 317952,16 грн, за актом №06 від 12.01.2023 за період з 21.12.2022 по 11.01.2023 (22 дні прострочення) в сумі 221975,89 грн, за актом №297 від 29.01.2023 за період з 21.12.2022 по 28.01.2023 (39 днів прострочення) в сумі 476682,14 грн та 7% штрафу за прострочення понад 30 днів в сумі 855583,33 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу за вищезазначеними актами з урахуванням періоду прострочення, суд апеляційної інстанції встановив, що він є арифметично вірним та обґрунтованим.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно обґрунтованості вимог позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство хімічних продуктів" штрафних санкцій у загальному розмірі 1872193,52 грн, оскільки матеріалами справи підтверджується, що поставка товару відбулася з порушенням встановленого контрактом строку, а тому позивачем правомірно нараховано до стягнення з відповідача пеню та штраф за підставі пункту 7.2 контракту.
При цьому, місцевим господарським судом правомірно відхилено доводи відповідача з приводу неможливості виконання своїх зобов'язань у передбачений строк.
Відповідач вказував на те, що під час виконання умов контракту виникли обставини непереборної сили, що призвели до порушення зобов'язань з боку товариства. Як на обставини непереборної сили відповідач посилався на повітряні тривоги та аварійні відключення електричної енергії. На підтвердження обставини непереборної сили відповідач подав: - лист Шосткинської районної державної (військової) адміністрації №06-14/713 від 16.03.2023 разом з листом Департаменту цивільного захисту населення Сумської обласної державної адміністрації №03.01/245 від 16.03.2023, в якому підтверджено, що на території Сумської області за період з 15 листопада до 20 грудня 2022 року було передано 38 сигналів повітряної тривоги, загальна тривалість повітряних тривог 44 години 52 хвилини; - лист Шосткинської районної державної (військової) адміністрації №06-14/678 від 14.03.2023 разом з листом Акціонерного товариства Сумиобленерго №85/4265 від 07.03.2023 з додатками, в яких надана інформація про перерви в електропостачання з 08 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. з 15.11.2022 до 20.12.2022 по виробничим майданчикам відповідача (двох із п'яти) - 213 годин 87 хвилин.
Зазначені документи були надіслані відповідачем позивачу у доповнення до відповіді на претензію листами №695к/юр.П від 17.03.2023 та №737к/Юр.П. від 21.03.2023
Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
За приписами ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Проте, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Пунктами 7.3, 7.6 контракту встановлено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання (часткове чи повне) або неналежне виконання зобов'язань за цим контрактом у разі виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини), які виникли поза волею сторін і безпосередньо вплинули на виконання контракту (аварія, катастрофа, стихійне лихо, тощо).
Доказом виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) є сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.
Сторона, що не може виконувати зобов'язання за контрактом внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), повинна не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з моменту їх виникнення, повідомити про це в письмовій формі іншу сторону.
У разі не повідомлення у строк, який визначений у 3 абзаці цього пункту, у письмовій формі іншої сторони про настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) вона позбавляється права посилатися на ці обставини та не звільняється від відповідальності, передбаченої пунктом 7.2 контракту, навіть при наявності відповідного сертифікату, виданого ТПП України або регіональними торгово-промисловими палатами.
Сторони усвідомлюють, що контракт укладається під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, а тому сам факт дії воєнного стану в Україні не буде вважатись обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставини)/істотною зміною обставин, крім випадків настання конкретних подій/обставин (окупація території агресором, куди повинні поставитись товари, знищення безпосередньо товарів та/або бази/складів/приміщень виконавця, де тимчасово зберігалися (у разі відсутності інформації від замовника щодо місця поставки товарів) товари для замовника, тощо) під час дії правового режиму воєнного стану, що буде підтверджено документами, які видаються органами державної влади.
Отже, умовами контракту сторони передбачили, що в якості доказу виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) сторона, що не може виконувати зобов'язання за контрактом, має надати сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами. Разом із тим, матеріали справи не місять сертифікату Торгово-промислової палати України, яким засвідчено настання форс-мажорних обставин, що вплинули на виконання контракту відповідачем, тоді як долучені відповідачем, на підтвердження настання обставин непереборної сили, листи Шосткинської районної державної (військової) адміністрації, Департаменту цивільного захисту населення Сумської обласної державної адміністрації, Акціонерного товариства Сумиобленерго не можуть бути прийняті судом в якості беззаперечних доказів неможливості виконання зобов'язань за контрактом та відповідно, звільнення від відповідальності, а зазначені в них обставини мають оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами у справі.
Колегія суддів зауважує, що спірний контракт було укладено сторонами в період дії на території України військового стану, а відтак сторони мали усвідомлювати необхідність його виконання з обмеженнями, ризиками притаманними вказаному правовому режиму.
Зважаючи на загальновідому інформацію стосовно того, що за період з 24.02.2022 по 15.11.2022 (до укладення між сторонами контракту) у Сумській області повітряну тривогу було оголошено 568 разів, місцевий господарський суд правомірно визнав необґрунтованими твердження відповідача про те, що обставини оголошення повітряних тривог в області неможливо було передбачити завчасно.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що перший масований ракетний обстріл енергетичної інфраструктури України російські війська здійснили 10.10.2022. Тобто, станом на дату укладення контракту відповідачу були відомі обставини щодо дефіциту електричної потужності та введення графіків відключень електроенергії, а відтак відповідач міг передбачити можливу затримку виготовлення та поставки товару за спірним контрактом.
Разом із тим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи не містять доказів своєчасного повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв'язку з цим виконати договірні зобов'язання, як обумовлено п. 7.3 контракту, з огляду на що відповідач позбавляється права посилатися на настання форс-мажорних обставин.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем не доведено, що саме обставини оголошення повітряних тривог та відключення електроенергії у період з 15.11.2022 по 20.12.2022 мали непереборний характер для відповідача під час виконання договірних зобов'язань щодо поставки товару, у зв'язку з чим відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань щодо своєчасної поставки товару.
Щодо висновків суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 90% та доводів відповідача в цій частині, колегія суддів зазначає наступне.
У відзиві на позовну заяву відповідачем порушено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до 1,00 грн.
В обґрунтування порушеного клопотання відповідач зазначив, що нараховані штрафні санкції є надмірно великими, оскільки позивач не поніс збитків. Відповідач має особливий статус підприємства оборонно-промислового комплексу, основним напрямком діяльності якого є дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук. 09.03.2023 підприємство відповідача зазнало ракетної атаки внаслідок чого було зруйновано адміністративну будівлю та виробничий цех, а тому стягнення позивачем значних сум штрафних санкцій призведе до негативних наслідків для підприємства, в тому числі і щодо можливості подальшого виконання контракту.
Судом першої інстанції частково задоволено клопотання відповідача та зменшено розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій на 90%, з чим погоджується і колегія суддів.
Згідно із частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Подібні норми також містить частина третя статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положення частини третьої статті 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20)).
Окрім того, у вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18 та від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).
Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, колегія суддів зазначає, що засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство хімічних продуктів" є Акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість», а відтак підприємство відповідача є стратегічним підприємством і приймає участь у посиленні обороноздатності України під час проведення бойових дій на території України. На виконання умов державних контрактів відповідач проводить закупівлю складових частин для виготовлення виробів. Всі фінансові ресурси підприємства направлено на дослідження, розробку та виготовлення виробів з метою негайного спрямування їх до Збройних Сил України для відсічі російської агресії, що є одним із пріоритетних напрямків підприємства у забезпеченні оборони Держави. Тобто відповідач наразі докладає всіх зусиль для збереження життя людей та зміцнення обороноздатності країни.
Суд апеляційної інстанції враховує, що спірний контракт укладено під час дії військового стану, що вказує на обізнаність відповідача з проблемами, які можуть виникнути під час виконання контракту, проте наведене не нівелює права суду за наявності наведених обставин станом на дату розгляду спору зменшити розмір неустойки, оскільки у даному випадку мова йде не про звільнення від сплати неустойки у зв'язку з відсутністю вини відповідача, а про зменшення її розміру відповідно до статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України з урахуванням того, що відповідач є підприємством обороно - промислового комплексу, а також підприємством, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави (відповідно до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.3.2015 №83), здійснює дослідження й експериментальну розробку у сфері інших природничих і технічних наук. Здійснення такої діяльності є одним із пріоритетних напрямків у забезпеченні оборони держави.
При вирішенні питання щодо зменшення розміру штрафу колегією суддів враховано заперечення позивача, які викладені в апеляційній скарзі, однак враховуючи економічну ситуацію в країні, зважаючи на місце розташування підприємства відповідача та специфіку покладених завдань на Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство хімічних продуктів" та інші підприємства обороно - промислового комплексу щодо ресурсного забезпечення Збройних Сил України в умовах війни та збройної агресії російської федерації проти України, тому розумним є зменшення фінансового навантаження на підприємства оборонно-промислового комплексу України, з огляду на що суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами позивача щодо відсутності підстав для зменшення розміру штрафу.
Крім того, судом апеляційної інстанції взято до уваги, що відповідачем виконано зобов'язання за контрактом у повному обсязі з незначним простроченням поставки товару, майно підприємства пошкоджене внаслідок ракетного удару, що підтверджується актом про пожежу від 09.03.2023, а його відновлення потребує значних фінансових ресурсів. А тому, стягнення з відповідача на користь Міністерства оборони України максимально можливих розмірів штрафних санкцій суттєво підірве фінансовий стан відповідача та призведе до збитковості його діяльності, що, свою чергу, негативним чином впливає на загальну спроможність підприємства своєчасно виконувати державні замовлення та навіть продовжувати вести господарську діяльність в цілому, а в умовах особливого періоду та воєнного стану стабільне функціонування підприємств оборонно-промислового комплексу державного сектору економіки набуває особливого значення. Отже, захист прав позивача має забезпечуватися із дотриманням розумного балансу та врахуванням інтересу держави у стабільному функціонуванні оборонно-промислового комплексу.
Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази того, що для позивача мали місце будь-які негативні наслідки (збитки тощо) через прострочення відповідачем поставки спірного товару, так само, як відсутні докази й того, що вказаних негативних наслідків зазнали будь-які інші учасники господарських правовідносин, користуючись правом, наданим ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають до стягнення, на 90%, а саме пені до 101661,02 грн та штрафу до 85558,33 грн.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
За приписами статей 74, 76, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду Сумської області від 13.06.2023 у справі №920/383/23 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Міністерства оборони України не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 13.06.2023 у справі №920/383/23 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складено 12.10.2023.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.А. Корсак
С.І. Буравльов