Шаргородський районний суд
Вінницької області
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2023 року
м. Шаргород
Справа № 152/1019/23
провадження № 1-кп/152/100/23
Шаргородський районний суд Вінницької області
у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
з участю
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.07.2023 за №12023025150000146 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, до малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , який не досяг віку кримінальної відповідальності,
з участю сторін кримінального провадження
зі сторони обвинувачення:
прокурора Шаргородського відділу
Жмеринської окружної прокуратури ОСОБА_4 ,
зі сторони захисту:
особи, стосовно якої передбачається
застосування примусових заходів
виховного характеру ОСОБА_3 ,
законного представника ОСОБА_3 ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_6 ,
учасників судового засідання:
представника Служби у справах
дітей Шаргородської міської ради ОСОБА_7 ,
представника уповноваженого
підрозділу ВП №2 Жмеринського РВП
ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_8 ,
встановив:
25.07.2023 на адресу Шаргородського районного суду Вінницької області надійшло клопотання прокурора Шаргородського відділу Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_4 про застосування примусових заходів виховного характеру у виді направлення неповнолітнього до спеціальної навчально - виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , будучи особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
11 липня 2023 року приблизно о 02 годині, під час дії воєнного стану на території України ОСОБА_3 проходив поблизу домоволодіння ОСОБА_9 , що розташоване по АДРЕСА_2 , де у нього виник умисел на вчинення крадіжки. Реалізуючи свій злочинний умисел, підбурюваний жагою до легкої наживи, з корисливих спонукань, усвідомлюючи протиправність своїх дій та настання негативних наслідків, направлених на незаконне заволодіння чужим майном, ОСОБА_3 скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, умисно, таємно, через незамкнені двері проник в приміщення літньої кухні, де виявив мобільний телефон марки «Sony» серії «Xperia» моделі «G8342», що належить ОСОБА_9 та незаконно заволодів ним. Після чого залишив місце вчинення злочину, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, завдавши потерпілій ОСОБА_9 матеріальної шкоди на суму 2325,00 грн.
Крім того, 13 липня 2023 року приблизно о 07 годині, під час дії воєнного стану на території України ОСОБА_3 , проходив біля домоволодіння ОСОБА_10 , що розташоване по АДРЕСА_3 , де у нього виник умисел на вчинення крадіжки. Реалізуючи свій злочинний умисел, підбурюваний жагою до легкої наживи, з корисливих спонукань, усвідомлюючи протиправність своїх дій та настання негативних наслідків, направлених на незаконне заволодіння чужим майном, ОСОБА_3 скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, умисно, таємно, повторно проник через вікно в приміщення житлового будинку, де виявив та викрав грошові кошти у сумі 326 гривень. Після чого залишив місце вчинення злочину, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, завдавши потерпілій ОСОБА_10 матеріальної шкоди на суму 326 гривень.
Малолітній ОСОБА_3 у судовому засіданні свою вину у вчиненні суспільно - небезпечних діянь при наведених вище обставинах визнав, щиро покаявся у скоєному. Суду пояснив, що 11 липня 2023 року приблизно о 02 годині ночі, він проходив поблизу домоволодіння ОСОБА_9 , що розташоване по АДРЕСА_2 , де у нього виник умисел на вчинення крадіжки. Скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, через незамкнені двері проник в приміщення літньої кухні, де виявив мобільний телефон марки «Sony» серії «Xperia» моделі «G8342» та незаконно ним заволодів. Після чого залишив місце вчинення злочину, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
Крім того, 13 липня 2023 року приблизно о 07 годині він проходив біля домоволодіння ОСОБА_10 , що розташоване по АДРЕСА_3 , де у нього виник умисел на вчинення крадіжки. Реалізуючи свій злочинний умисел, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, проник через вікно в приміщення житлового будинку, де виявив та викрав грошові кошти у сумі 326 гривень. Після чого залишив місце вчинення злочину, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
У судовому засіданні встановлено, що вчинення малолітнім ОСОБА_3 суспільно - небезпечних діянь, що підпадають під ознаки злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, також підтверджується дослідженими судом доказами, такими як: рапортами чергового ВП №2 Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області від 13.07.2023 про отримання повідомлень від ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про факти викрадення майна (а.с. 92, 120); протоколами огляду місць події з фото таблицями від 13.07.2023 (а.с. 99-106, 124 - 130); постановами про визнання речовими доказами мобільного телефону та грошових коштів (а.с. 112, 132, 137); протоколами огляду предметів з фото таблицями (а.с. 110 - 111, 134 - 136).
Проаналізовані при судовому розгляді клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру докази переконують суд, що малолітній ОСОБА_3 , який не досяг віку кримінальної відповідальності, 11.07.2023 приблизно о 02 годині та 13.07.2023 приблизно о 07 годині вчинив суспільно-небезпечні діяння, що підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого КК України, а саме: таємне викрадення чужого майна (крадіжка) вчинена повторно, поєднана з проникнення у житло, вчинена в умовах воєнного стану, відповідальність за яке передбачена ч.4 ст.185 КК України.
Прокурор ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримав клопотання про застосування до малолітнього ОСОБА_3 примусових заходів виховного характеру у виді направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків, вважаючи, що саме такий вид примусових заходів є достатнім та необхідним для попередження вчинення малолітнім ОСОБА_3 нових кримінальних правопорушень.
Малолітній ОСОБА_3 та законний представник малолітнього ОСОБА_3 - його батько ОСОБА_5 при вирішенні клопотання прокурора покладаються на вирішення суду.
Адвокат ОСОБА_6 у судовому засіданні клопотання прокурора про застосування до малолітнього ОСОБА_3 примусових заходів виховного характеру у виді направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків підтримав.
Представники служби у справах дітей Шаргородської міської ради ОСОБА_7 та уповноваженого підрозділу ВП №2 Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_8 не заперечували щодо задоволення клопотання прокурора про застосування примусових заходів виховного характеру, так як вважають його застосування є доцільним та ефективним.
Потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на виклик суду не прибули, подали заяви про розгляд клопотання у їх відсутності. Не заперечують щодо застосування до малолітнього ОСОБА_3 примусового заходу виховного характеру.
Заслухавши думки учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру до малолітнього ОСОБА_3 підлягає задоволенню, як обґрунтоване з наступних підстав.
Згідно з положеннями ст.22 КК України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення кримінального правопорушення виповнилося шістнадцять років. Кримінальна відповідальність за злочин, передбачений ч.4 ст.185 КК України настає з чотирнадцяти років.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 30 від 07.05.2010 ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 143).
Отже, малолітній ОСОБА_3 на момент вчинення суспільно-небезпечного діяння після досягнення одинадцятирічного віку (повних 13 років), не досяг віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за ч.4 ст.185 КК України (14 років).
Особливості кримінального провадження щодо неповнолітніх визначені Главою 38 КПК України «Кримінальне провадження щодо неповнолітніх».
Відповідно до ч. 2 ст. 484 КПК України під час кримінального провадження щодо неповнолітнього, в тому числі під час провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, суд та всі інші особи, що беруть у ньому участь, зобов'язані здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим та психологічним особливостям, роз'яснювати суть процесуальних дій, рішень та їх значення, вислуховувати його аргументи при прийнятті процесуальних рішень та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього.
Статтею 498 КПК України встановлено, що кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється внаслідок вчинення особою, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно зі ст. 499 КПК України досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру здійснюється згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом. За відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим, дізнавачем або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 501 КПК України під час постановлення ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з'ясовує такі питання:
1)чи мало місце суспільно небезпечне діяння;
2)чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від 11 років до настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння;
3)чи слід застосувати до нього примусовий захід виховного характеру і якщо слід, то який саме.
За правилами ч.2 ст. 97 КК України, примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 15 травня 2006 року «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» передбачено, що до особи, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, застосовуються примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 КК України.
Частиною другою статті 105 КК України встановлено, що суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.
Частиною 3 статті 105 КК України передбачено, що тривалість заходів виховного характеру, передбачених пунктами 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.
Судом встановлено, що малолітній ОСОБА_3 проживає разом із батьком, задовільно характеризується за місцем проживання та навчання (а.с.117, 118), на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває (а.с.121), до кримінальної відповідальності не притягувався (а.с.120). Мати малолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_11 з сім'єю не проживає, вихованням і утриманням дитини не займається. Ухвалами Шаргородського районного суду Вінницької області від 05.09.2022 та від 21.11.2022 до малолітнього ОСОБА_3 застосовані заходи виховного характеру у виді передачі під нагляд батька ОСОБА_5 , однак він не піддається виховному впливу і продовжує вчиняти суспільно небезпечні діяння.
Із показань законного представника малолітнього ОСОБА_3 - батька ОСОБА_5 , пояснень представників Служби у справах дітей та сектору ювенальної превенції ВП №2 Жмеринського РВП ГУНП України у Вінницькій області, а також з досліджених документів, здобутих під час досудового розслідування і приєднаних до матеріалів кримінального провадження, встановлено, що ОСОБА_3 на час вчинення суспільно-небезпечних діянь навчався у восьмому класі Шаргородського ліцею Шаргородської міської ради. За місцем навчання у вказаному закладі освіти малолітній ОСОБА_3 характеризується задовільно (а.с.149).
Визначаючи, який саме примусовий захід виховного характеру необхідно застосувати до малолітнього ОСОБА_3 суд враховує думки прокурора ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_6 , законного представника неповнолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , представника Служби у справах дітей Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області ОСОБА_7 ,представника сектору ювенальної превенції ВП №2 Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_8 ,а також малолітнього ОСОБА_3 , його ставлення до вчинених суспільно-небезпечних діянь, навчання, стан здоров'я, умови життя, виховання, дані про сім'ю, нездатність батька забезпечити позитивний виховний вплив на малолітнього сина ОСОБА_3 та постійний контроль за його поведінкою, суд вважає, що до неповнолітнього ОСОБА_3 можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру, а саме направлення до спеціально-виховної установи для дітей і підлітків відповідно до вимог ст.ст.97, 105 КК України, оскільки він вийшов з-під контролю батька, не піддається його виховному впливу.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляються за рішенням суду діти віком від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації - віком від 14 років.
Учнів тримають у зазначених установах у межах установленого судом строку, але не більше трьох років: у загальноосвітніх школах соціальної реабілітації - до досягнення ними 14, у професійних училищах соціальної реабілітації - 18 років, а у виняткових випадках (якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки) за рішенням суду - відповідно 15 і 19 років (п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 15.05.2006 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру»).
Згідно з Положенням про загальноосвітню школу соціальної реабілітації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 1993 року № 859. школа соціальної реабілітації (далі - школа) є державним закладом освіти для дітей, які потребують особливих умов виховання, що належить до сфери управління МОН.
У своїй діяльності школа керується Конвенцією ООН «Про права дитини», Законами України «Про загальну середню освіту», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням та власним статутом.
До школи за рішенням суду направляються учні (вихованці), які вчинили правопорушення, що мають ознаки суспільно небезпечного діяння, у вiці вiд 11 до 14 рокiв.
Доставлення учнів (вихованців) до школи здійснюється в установленому порядку через приймальники-розподільники для дітей органів Національної поліції.
Відповідно до ч. 3 ст.105 КК України та роз'яснень, що містяться в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 15.05.2006 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру», до спеціальних навчально - виховних установ відповідно до п.5 ч.2 ст.105 КК України направляють неповнолітніх, котрі вийшли з - під контролю батьків, не піддаються виховному впливу та не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових заходів виховного характеру.
Враховуючи встановлені під час розгляду клопотання обставини справи, суд вважає, що до ОСОБА_3 слід застосувати примусовий захід виховного характеру у виді направлення до загальноосвітньої школи соціальної реабілітації, як виняток, до досягнення 15 - ти років - строком на один рік і вісім місяців - до завершення другого циклу базової середньої освіти (дев'ять років навчання).
Згідно з ч. 3 ст. 501 КПК України, при застосуванні до неповнолітнього примусового заходу у вигляді направлення до спеціального навчально-виховного закладу на уповноважений підрозділ органів Національної поліції покладається обов'язок доставити неповнолітнього до спеціального навчально-виховного закладу.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» приймальники-розподільники для дітей - спеціальні установи органів Національної поліції, призначені для тимчасового тримання дітей віком від 11 років.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», п. 2 ч. 1 ст. 1 розділу І «Загальні положення» Положення про приймальники-розподільники для дітей органів Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.07.2017 № 560, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.07.2017 за № 926/30794, діти, які підлягають направленню за рішенням суду, що набрало законної сили, до спеціальних навчальних закладів для дітей, які потребують особливих умов виховання, поміщаються до приймальників-розподільників для дітей органів Національної поліції України на строк, необхідний для доставлення їх до спеціальних навчально-виховних закладів, але не більше 30 діб.
Суд ухвалюючи судове рішення у даній справі, керується принципом найкращих інтересів дитини, встановленого у ст. З Конвенції ООН про права дитини, відповідно до положень глави 29 КПК України та розділу XI КК України.
Питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні слід вирішити відповідно до ст.100 КПК України, а саме: грошові кошти у сумі 326 грн., що визнані речовим доказом, і знаходяться на зберіганні в потерпілої ОСОБА_10 (а.с.137) слід залишити у власності потерпілої ОСОБА_10 ; мобільний телефон марки «Sony» серії «Xperia» моделі «G8342», що визнаний речовим доказом і знаходяться на зберіганні в потерпілої ОСОБА_9 підлягає залишенню у власності потерпілої ОСОБА_9 (а.с.112); сліди пальців рук із кухонної тумбочки, сліди пальців рук із пластикового вікна, що визнані речовими доказами та знаходяться на зберіганні в кімнаті зберігання речових доказів ВП №2 Жмеринського РВП (а.с.132), слід знищити, як такі, що не мають цінності.
У кримінальному провадженні стороною обвинувачення понесені судові витрати на залучення експертів на проведення товарознавчої експертизи №4366/23-21 від 14.07.2023 в розмірі 716,94 грн. (а.с.113 - 117).
Ініціатором проведення судової експертизи у цьому кримінальному провадженні був орган досудового розслідування, сторона захисту не залучала експертів, тому відповідно до приписів ч.2 ст.122, ст.124 КПК України, витрати на проведення товарознавчої експертизи в розмірі 716,94 грн. не підлягають стягненню з ОСОБА_3 та покладаються на державу (правова позиція Верховного Суду висловлена в ухвалі від 15.03.2018 у справі №390/1488/17 та у постанові від 12.09.2022 у справі №203/241/17).
Керуючись ст.ст.100, 122, 124, 498-501 КПК України, ч.2 ст.97, п.п.2, 3 ч.2 ст.105 КК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання прокурора Шаргородського відділу Жмеринської окружної прокуратури ОСОБА_4 про застосування примусових заходів виховного характеру до малолітнього ОСОБА_3 - задовольнити.
Застосувати до малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, учня восьмого класу Шаргородського ліцею Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області, який не досяг віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, примусові заходи виховного характеру у виді направлення до загальноосвітньої школи соціальної реабілітації на строк один рік і дев'ять місяців - до завершення другого циклу базової середньої освіти (дев'ять років навчання).
З метою забезпечення виконання примусового заходу виховного характеру до малолітнього ОСОБА_3 , зобов'язати відділення поліції № 2 Жмеринського районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області помістити неповнолітнього ОСОБА_3 до приймальника-розподільника для дітей ГУНП в м. Києві за адресою: м. Київ, пров. Бондарський 14, на строк не більше 30 діб для направлення його до спеціальної навчально-виховної установи для дітей та підлітків уповноваженими працівниками приймальника-розподільника для дітей ГУНП в м. Києві.
Строк перебування ОСОБА_3 у приймальнику-розподільнику для дітей зарахувати у строк застосованого примусового заходу виховного характеру.
Речові докази - грошові кошти у сумі 326 грн. - залишити у власності потерпілої ОСОБА_10 ; мобільний телефон марки «Sony» серії «Xperia» моделі «G8342» - залишити у власності потерпілої ОСОБА_9 ; сліди пальців рук із кухонної тумбочки, сліди пальців рук із пластикового вікна, що визнані речовими доказами та знаходяться на зберіганні в кімнаті зберігання речових доказів ВП №2 Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області - знищити, як такі, що не мають цінності.
Судові витрати на проведення судової товарознавчої експертизи №4366/23-21 від 14.07.2023 в розмірі 716 (сімсот шістнадцять) гривень 94 коп. компенсувати за рахунок коштів Державного бюджету України.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Ухвала постановлена та проголошена суддею 10.10.2023.
Головуючий суддя: ОСОБА_1