Справа № 495/7829/23
рішення
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
07 вересня 2023 року м. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
судді Заверюха В.О., при секретарі - Задорожна Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Білгород-Дністровському в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком та відібрання малолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини із батьком у зв'язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути на свою користь аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1 500 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня пред'явлення позову.
Короткий зміст та обґрунтування первісного позову
Сторони проживали у цивільному шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 13.05.2021 року, актовий запис №100. На теперішній час спільна дитина проживає разом з позивачем та знаходиться на її повному утриманні, відповідач матеріальну допомогу на утримання спільної дитини не надає, угоди про добровільну сплату аліментів між ними не досягнуто. Дітині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, але такий рівень позивач одна не може забезпечити. Її доходи не дають можливість повністю забезпечити фізичний, духовний розвиток дитини, розвиток творчих та пізнавальних здібностей, уподобань дитини. Відповідач в свою чергу являється батьком дитини, а отже зобов'язаний забезпечити належний рівень життя дитині, є молодою особою, фізично здоровим та має працездатний вік, інших утриманців не має, а тому зможе сплачувати аліменти на утримання спільної дитини у твердій грошовій сумі у розмірі 1 500 грн щомісячно до її повноліття.
ОСОБА_1 в порядку ст.193 ЦПК України звернувся до суду з зустрічним позов до ОСОБА_2 , в якому просить визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 та відібрати малолітню дитину у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини із батьком у зв'язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері.
Короткий зміст та обґрунтування зустрічного позову
Сторони проживали у цивільному шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 13.05.2021 року, актовий запис №100. Після народження сина сторони проживали разом, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, спільно брали участь у вихованні та утриманні дитини, проте, на протязі останніх років їхнє сімейне життя поступово погіршувалось, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між сторонами шлюбних відносин. На теперішній час ведення спільного господарства між ними припинено, з відповідачем перебуває у напружених стосунках, примирення між ними неможливе. За глибоким переконанням позивача подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає, подальше спільне проживання та збереження цивільного шлюбу неможливо та не є доцільним. Відповідач залишила дитину на позивача та проживає за іншою адресою - АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 18.02.2020 року. На теперішній час малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про склад сімї, в квартирі створені належні умови для проживання дитини та її розвитку. Позивач самостійно займається вихованням та матеріальним утриманням дитини, піклується про неї, цікавиться станом здоров'я та успіхами, виявляє інтерес до її внутрішнього світу, забезпечує дитину належним харчуванням, медичним доглядом та лікуванням. Позивач має стабільний та достатній заробіток для утримання дитини, матеріальний стан позивача дозволяє в повній мірі забезпечити дитину необхідним харчуванням, корисним дозвіллям (відвідування дитячих таборів, ігрових, розважальних та спортивних центрів). Позивач на території України до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває, на наркологічному обліку та обліку психіатра не перебуває. Боргових зобов'язань перед будь-якими фінансовими установами позивач не має, що виключає можливості зменшення обсягу витрат на дитину. Крім того, жодних тяжких захворювань або схильність до них позивач не має, травм або пошкоджень, що можуть викликати будь-які фізіологічні загострення в майбутньому позивач не отримував. Зазначене свідчить про нормальний фізичний стан позивача, необхідний для догляду за малолітньою дитиною та можливість брати активну участь у її вихованні та дозвіллі. Намагання позивача визначити місце проживання з ним пов'язане з неналежною поведінкою відповідача по відношенню до дитини, відповідач, як мати належним чином не виконує свої батьківські обов'язки по вихованню дитини, не цікавиться її життям, здоров'ям та розвитком, свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, наведене свідчить про самоусунення відповідача від виконання батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини. Крім того, намагання позивача визначити місце проживання з ним пов'язане з бажанням захистити інтереси дитини та її право на навчання, безпеку, належний догляд. Інших засобів впливу на відповідача та ефективних шляхів вирішення спірного питання, щодо визначення місця проживання дитини, як звернення до суду позивач не має.
Рух справи у суді
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07.08.2023 року провадження у справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.08.2023 року зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком та відібрання малолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини із батьком у зв'язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини та об'єднано в одне провадження.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.08.2023 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору залучено орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.08.2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини - залишено без розгляду.
Позивач в судове засідання не зявився, але надав заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги зустрічного позову підтримав в повному обсязі посилаючись на обставини які зазначені в позові та просив задовольнити в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не зявилась, але надала заяву про розгляд справи у її відсутність, вимоги зустрічного позову визнає та не заперечує проти їх задоволення.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору повідомлявся про розгляд справи.
Відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Відповідно ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Згідно частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, докази, суд приходить до наступного висновку.
Фактичні обставини встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування
Сторони проживали у цивільному шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 13.05.2021 року, актовий запис №100. Після народження сина сторони проживали разом, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, спільно брали участь у вихованні та утриманні дитини, проте, на протязі останніх років їхнє сімейне життя поступово погіршувалось, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між сторонами шлюбних відносин. На теперішній час ведення спільного господарства між ними припинено, з відповідачем перебуває у напружених стосунках, примирення між ними неможливе. За глибоким переконанням позивача подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає, подальше спільне проживання та збереження цивільного шлюбу неможливо та не є доцільним. Відповідач залишила дитину на позивача та проживає за іншою адресою - АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 18.02.2020 року.
На теперішній час малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про склад сімї, в квартирі створені належні умови для проживання дитини та її розвитку. Позивач самостійно займається вихованням та матеріальним утриманням дитини, піклується про неї, цікавиться станом здоров'я та успіхами, виявляє інтерес до її внутрішнього світу, забезпечує дитину належним харчуванням, медичним доглядом та лікуванням. Позивач має стабільний та достатній заробіток для утримання дитини, матеріальний стан позивача дозволяє в повній мірі забезпечити дитину необхідним харчуванням, корисним дозвіллям (відвідування дитячих таборів, ігрових, розважальних та спортивних центрів). Позивач на території України до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває, на наркологічному обліку та обліку психіатра не перебуває. Боргових зобов'язань перед будь-якими фінансовими установами позивач не має, що виключає можливості зменшення обсягу витрат на дитину. Крім того, жодних тяжких захворювань або схильність до них позивач не має, травм або пошкоджень, що можуть викликати будь-які фізіологічні загострення в майбутньому позивач не отримував. Зазначене свідчить про нормальний фізичний стан позивача, необхідний для догляду за малолітньою дитиною та можливість брати активну участь у її вихованні та дозвіллі. Намагання позивача визначити місце проживання з ним пов'язане з неналежною поведінкою відповідача по відношенню до дитини, відповідач, як мати належним чином не виконує свої батьківські обов'язки по вихованню дитини, не цікавиться її життям, здоров'ям та розвитком, свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, наведене свідчить про самоусунення відповідача від виконання батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини. Крім того, намагання позивача визначити місце проживання з ним пов'язане з бажанням захистити інтереси дитини та її право на навчання, безпеку, належний догляд. Інших засобів впливу на відповідача та ефективних шляхів вирішення спірного питання, щодо визначення місця проживання дитини, як звернення до суду позивач не має.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно статті 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.
Відповідно до ч.4, ч.6 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини . Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Частиною 1 ст.161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Із системного тлумачення ч.1 ст.3, ст.9 Конвенції про права дитини, ч.ч.2 і 3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. При цьому суд також враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Відповідно до положень частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Позивач має постійний та достатній дохід, самостійно займається вихованням та утриманням дитини, забезпечує її матеріально та піклується про неї, в квартирі в якій мешкає дитина створені належні умови для проживання та її розвитку. Позивач як батько належним чином виконує свої батьківські обов'язки, забезпечує дитину усім необхідним, проявляє батьківську турботу, піклується про її фізичний та духовний розвиток, цікавиться станом здоров'я та успіхами. Тобто з боку позивача відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання дитини разом з ним, чи негативно впливали на її виховання та розвиток. Відповідач залишила дитину на позивача, як мати належним чином не виконує свої батьківські обов'язки по вихованню дитини, не цікавиться її життям, здоров'ям та розвитком, наведене свідчить про самоусунення відповідача від виконання батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини. Відповідач не заперечує щодо визначення місця проживання спільної дитини разом з батьком, про що свідчить відповідна заява про визнання позовних вимог.
Таким чином, враховуючи, що в судовому засіданні встановлено, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з батьком не суперечитиме інтересам дитини, зв'язок з батьком, а також те, що в даному випадку відповідач визнає позов та не заперечує щодо того, щоб спільна дитина проживала разом з батьком, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог про визначення місця проживання дитини на даний час разом з батьком.
Щодо відібрання малолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання дитини із батьком у зв'язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері.
Відповідно до положень ч.1 ст.170 СК Українисуд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Згідно із пунктами 2-5 частини першої ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.
Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року роз'яснено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передати органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначити при цьому конкретний заклад.
Основними підставами для відібрання дитини від батьків серед іншого є випадки, що охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише із поведінки батьків (безвідповідальне ставлення до дитини та невжиття заходів щодо забезпечення лікування дитини у зв'язку із її тяжким станом здоров'я), а й із їх особистих негативних звичок. Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров'я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.
Враховуючи положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 7 статті 7 СК при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Судом встановлено, що відповідач проживає окремо від позивача та дитини, як мати безвідповідально ставиться до виховання та догляду за дитиною та не усвідомлює в повній мірі свого байдужого ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, на думку суду, відповідач зняла з себе обов'язки з виховання та забезпечення дитини, про що свідчить її заява про визнання позовних вимог в частині відібрання дитини без позбавлення її батьківських прав.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про доцільність відібрання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від матері ОСОБА_2 , без позбавлення останньої батьківських прав, для проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері, оскільки це є єдиним способом захисту прав і якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Відповідач, як мати не позбавлена права спілкуватися з дитиною та не обмежена у здійсненні своїх батьківських прав та обов'язків.
Відібрання дитини без позбавлення батьківських прав є тимчасовим заходом і відповідач, відповідно до ч.3 ст.170 СК України, не позбавлена можливості повернути дитину.
Керуючись ст.ст.4, 12-13, 206, 211, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком та відібрання малолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини із батьком у зв'язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері - задовольнити.
Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 без участі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 у зв'язку з фактом самостійного виховання малолітньої дитини батьком.
Відібрати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку з фактом самостійного виховання малолітньої дитини батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 без участі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Заверюха В.О.