ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/17606/22 Суддя (судді) першої інстанції: Брагіна О.Є.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2023 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Безименної Н.В., Мєзєнцева Є.І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за позовом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-
ВСТАНОВИЛА:
Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути податковий борг з ОСОБА_1 .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року позовну заяву повернуто позивачеві.
Суд першої інстанції виходив з того, що якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано, позов підлягає поверненню на підставі п.3 ч.4 ст.169 КАС України.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази і встановлено обставини у справі та порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт наголошує, що у судді суду першої інстанції не було законних підстав для повернення позивачу позовної заяви. Зазначає, що позивачем було надано необхідний перелік документів, які підтверджують повноваження особи діяти у порядку самопредставництва суб'єкта владних повноважень.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.
Згідно з ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано адміністративний позов до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу.
Позовна заяви, подана від імені ГУ ДПС у м. Києві, підписана представницею заявника - Макаревичем О.С.
При цьому, у Єдиному реєстрі адвокатів України також відсутні відомості про те, що Макаревича О.С. має статус адвоката і такого документа до позовної заяви не додано.
При цьому суд першої інстанції наголосив, що надана копія витягу є ЄДР не відповідає жодним визначеним законом критеріям для підтвердження права представника юридичної особи на участь у розгляді справи, в тому числі і шляхом підписання заяви.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для прийняття до розгляду вказаної позовної заяви, оскільки її підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для прийняття до розгляду вказаної позовної заяви, оскільки її підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено, тому наявні підстави для повернення позовної заяви на підставі п.3 ч.4 ст.169 КАС України.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Вимоги щодо оформлення адміністративного позову, який подається до суду першої інстанції, визначені ст. 160 КАС України, а положеннями ст. 161 КАС України визначено документи, що додаються до позовної заяви.
Так, частиною 2 ст. 160 КАС України встановлено, що позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з пунктом 3 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Згідно ч. 3 ст. 55 КАС України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Тобто, процесуальний закон встановлює можливість участі у справі суб'єктів владних повноважень та юридичних осіб як у порядку самопредставництва, так і через представника.
При цьому, до суб'єктів владних повноважень процесуальний закон відносить, зокрема, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особа (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до пп. 19 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
У свою чергу пп. 11 п. 16-1 розд. XV «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року (абзац перший пункту). Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюватиметься з 1 січня 2020 року (абзац другий пункту). Відповідні зміни до Основного Закону України набрали чинності 30.09.2016.
Отже, представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування у судах з 01.01.2020 здійснюється виключно прокурорами або адвокатами.
Судом апеляційної інстанції враховується, що відповідно до ч. 5 ст. 131-2 Конституції України законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Положеннями ч. 2 ст. 57 КАС України передбачено, що у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
Поряд з викладеним, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що пунктом 11 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України врегульовані саме питання представництва. Про «самопредставництво» в Конституції України не йдеться, воно передбачено лише відповідними положеннями процесуальних кодексів.
Внесеними до КАС України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» від 18.12.2019 № 390-IX змінами розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб'єкта владних повноважень.
З аналізу змісту вже згаданої вище норми ч. 3 ст. 55 КАС України вбачається, що допуск особи до участі у справі та визнання належно вчиненими будь-яких інших з переліку передбачених ст. 44 КАС України процесуальних прав можливий за умови сукупної наявності обох цих умов. Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).
Так, судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що до позовної заяви не додано документів, які підтверджують статус ОСОБА_2 як адвоката.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2022 було подано адміністративний позов (уточнений), який підписаний Воєводою І., на підтвердження повноважень діяти від імені Головного управління Державної податкової служби у м. Києві у порядку самопредставницта ОСОБА_3 було надано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в якій зазначено що Воєвода І.А. є представником Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України.
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що доданими до позовної заяви (уточненої) документами підтверджено повноваження Воєводи І.А. діяти від імені Головного управління Державної податкової служби у м. Києві у порядку самопредставництва, у зв'язку з чим посилання суду на відсутність документально підтверджених відомостей про наділення ОСОБА_2 відповідними повноваженнями є помилковим.
Процесуальним законом - КАС України передбачено альтернативний перелік обставин, що можуть підтверджувати право особи діяти від імені суб'єкта владних повноважень у порядку самопредставництва - закон, статут, положення або трудовий договір (контракт).
Колегією суддів враховується, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Зі змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.
Колегія суддів вважає, що суддею суду першої інстанції не вжито заходів для перевірки повноважень особи, що підписала адміністративний позов.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог ч.2 ст. КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Право на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про не підтвердження позивачем повноважень представника щодо підписання та подання позовної заяви, тому відсутні підстави для повернення позовної заяви на підставі п.3 ч.4 ст.169 КАС України та прийняття оскаржуваного рішення.
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви постановлена передчасно, тому наявні підстави для її скасування та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року - скасувати.
Справу за адміністративним позовом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 09.10.2023.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Н.В. Безименна
Є.І. Мєзєнцев