КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/824/5259/2023
ЄУН: 754/9988/23 Суддя у І інстанції: ОСОБА_1
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 жовтня 2023 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Деснянського районного суду Київської області від 21 вересня 2023 року,
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Деснянського районного суду Київської області від 21 вересня 2023 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб з утриманням його на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_1 до 19 листопада 2023 року (включно).
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити ухвалу, якою застосувати стосовно ОСОБА_7 інший більш м'який запобіжний захід, передбачений ст. 176 КПК України, не пов'язаний з позбавленням свободи, а саме: у виді домашнього арешту за місцем його проживання з забороною залишати житло цілодобово.
Захисник вважає, що ухвала є необґрунтованою, що до ОСОБА_7 можливо застосувати інший, більш м'який запобіжний захід, передбачений ст. 176 КПК України, який не пов'язаний з позбавленням свободи.
Апелянт наголошує, що, неодноразово продовжуючи запобіжний захід ОСОБА_7 у виді тримання під вартою, суд посилався на можливість впливати на учасників кримінально провадження, переховування від суду, тяжкість злочину та суворості покарання, що суперечить вимогам закону.
Окрім того, захисник вказує, що ризики, зазначені у клопотанні прокурора та в оскаржуваній ухвалі, а саме, перешкоджання належному відправленню правосуддя, тиску на свідків, втечі, не містять детального обґрунтування зазначених ризиків та доказів на їх підтвердження, та лише формально зазначено про те, що більш м'які запобіжні заходи будуть не достатніми для виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Апелянт звертає увагу на те, що на теперішній час кримінальне провадження скеровано до суду, проводиться судовий розгляд, а відповідно ризики, на які посилався прокурор у клопотанні та суд в ухвалі, не існують.
Також захисник наголошує, що судом фактично не прийнято до уваги, що ОСОБА_7 є громадянином України, зареєстрований та проживає в м. Києві, на спеціальних обліках у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, є військовослужбовцем; раніше не судимий, до кримінальної відповідальності притягається вперше, на утриманні має малолітню дитину - доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що свідчить про міцні соціальні зв'язки.
Окремо захисник звертає увагу на те, що, на його переконання, всупереч п. 6 ч. 1 ст. 184 КПК України, судом не прийнято до уваги, що прокурором не обґрунтована неможливість запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів. При цьому, відсутнє належне обґрунтування судом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Про день та час апеляційного розгляду сторони кримінального провадження повідомлені у встановленому законом порядку, будь-яких клопотань про проведення апеляційного розгляду за участю сторін жодним з учасників кримінального провадження не заявлялось.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється колегією суддів за відсутності захисника, обвинуваченого та прокурора, оскільки жодним з них не заявлялось клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 422-1 КПК України суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду першої інстанції: ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою; клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
На виконання вимог ч. 2 ст. 422-1 КПК України апеляційним судом з суду першої інстанції витребувані копії вказаних документів.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши наявні та витребувані матеріали, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
При цьому, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до положень ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь встановлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою.Наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин, тобто, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції наведені вимоги закону дотримані.
Перевіркою матеріалів встановлено, що Деснянським районним судом м. Києва проводиться судовий розгляд обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12023100030001260 від 15 квітня 2023 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п.п.1,5 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України.
За змістом оскаржуваної ухвали під час судового засідання прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб, з підстав наявності ризиків, передбачених п.п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Клопотання прокурора обґрунтоване тим, що ОСОБА_7 , призваний на військову служби за призовом під час мобілізації, на особливий період. У подальшому наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 18 від 12 березня 2022 року призначений на посаду бухгалтера фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , зарахований на всі види забезпечення та вважається таким, що справи та посаду прийняв. Всупереч положень Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, будучи обізнаним з указаними вимогами законодавства, неодноразово пройшовши інструктаж щодо вимог закону та відповідальності за незаконне поводження зі зброєю, бойовими приписами та вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, діючи умисно, без мети збуту, у невстановлений досудовим розслідуванням час, спосіб та у встановленому досудовим розслідуванням місці, але не пізніше 15 квітня 2023 року, не маючи на це законних підстав, придбав та переніс за своїм місцем проживання, а саме, за адресою: АДРЕСА_1 , для подальшого зберігання 28 патронів з маркуванням «НОМЕР_2», які належать до боєприпасів до бойової нарізної вогнепальної зброї, є бойовими проміжними патронами калібру 5,45x39 мм, які призначені для стрільби з бойової нарізної вогнепальної зброї калібру 5,45x39 мм, а саме автоматів Калашникова, які виготовлені промисловим способом та придатні до стрільби, та ручну осколкову гранату «Ф-1», з кільцем важеля «ричага» уніфікованого запалу до ручних гранат 77УЗРГМ.
У подальшому 15 квітня 2023 року приблизно 21.40 год.. ОСОБА_7 , перебуваючи в районі будинку АДРЕСА_2 , що є місцем проживання ОСОБА_9 , з якою ОСОБА_7 перебував тривалий час в близьких стосунках.
Побачивши ОСОБА_10 в супроводі ОСОБА_11 , у ОСОБА_7 на ґрунті ревнощів з'явився умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_12 та ОСОБА_11 .
Реалізуючи свій кримінально противоправний умисел, направлений на умисне протиправне позбавлення життя двом або більше особам, ОСОБА_7 , діючи умисно, проходячи повз ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та перебуваючи позаду останніх на відстані декілька метрів, обравши небезпечний спосіб реалізації своєї мети, а саме обрав знаряддя вчинення злочину - раніше придбану в невстановлений досудовим розслідуванням час і місці та у невстановленої досудовим розслідуванням особи ручну осколкову гранату «Ф-1», яку він незаконно зберігав при собі без передбаченого законом дозволу, знаходячись у громадському місці, а саме біля першого під'їзду будинку № 21-А по вулиці Милославська у м. Києві, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, застосував ручну осколкову гранату «Ф-1», привівши її у дію шляхом від'єднання кільця від важеля «ричага» уніфікованого запалу до ручних гранат 7УЗРГМ, та кинув корпус гранти у бік ОСОБА_13 та ОСОБА_11 , внаслідок чого стався вибух, внаслідок якого заподіяні ОСОБА_12 тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості (легкого та середнього ступеню тяжкості) голови, тулуба, верхніх та нижніх кінцівок, та ОСОБА_14 тяжкі тілесні ушкодження, які утворилися від дії мінно-вибухової травми. Реалізувавши свій кримінально противоправний умисел ОСОБА_7 , вважаючи, що його мета кримінального правопорушення у вигляді настання смерті ОСОБА_13 та ОСОБА_11 досягнута, тобто, виконав усі дії які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, з метою уникнення покарання з місця події втік та направився до місця свого проживання, що за адресою АДРЕСА_1 , де і був затриманий в порядку ст. 208 КПК України.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 1 ст. 263 та ч. 2 ст. 15, п.п.1,5 ч. 2 ст. 115 КК України.
Прокурор наголошує на тому, що сторона обвинувачення на підставі оцінки отриманих доказів як окремо, так і в своїй сукупності стверджує, що вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю підтверджується матеріалами досудового розслідування, які надані суду та в подальшому будуть надані суду для дослідження, для продовження щодо останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, прокурор зазначив про те, що на даний час строк дії запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою спливає, проте, по справі встановлені ризики, які свідчать про необхідність продовження вказаного запобіжного заходу.
Прокурор наголошує, що підставою продовження запобіжного заходу на стадії судового провадження є наявність висунутого обвинувачення проти ОСОБА_7 , обґрунтованого обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5, ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема:
- переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується, тим що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за який безальтернативно передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, а тому, усвідомлюючи тяжкість та реальність покарання, в разі не застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, останній може переховуватися від суду з метою уникнення покарання, а відтак встановлена наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу з метою забезпечення безперешкодного, повного та всебічного судового розгляду даного кримінального провадження, що повністю підтверджує наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, прокурор звертає увагу, що можливі посилання сторони захисту на відсутність спроб втечі обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення та можливо належна його поведінка у подальшому будуть безпідставними, оскільки належна процесуальна поведінка обвинуваченого наразі обумовлена не його правосвідомістю, а наявністю запобіжного заходу та оперативними діями органу досудового розслідування, що жодним чином не свідчить про неможливість переховування обвинуваченого у разі не продовження йому запобіжного заходу. Крім того, прокурор звертає увагу, що обвинувачений був затриманий в порядку ст. 208 КПК України не безпосередньо біля місця скоєння ним кримінального правопорушення, а за місцем проживання, що знаходиться на відстані близько 250 метрів, що стверджується безпосередньо протоколом затримання особи та протоколами огляду місця події та допитами свідків, слідчим експериментом.
Також прокурор вказав про наявність ризику знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, що підтверджується тим, що органом досудового розслідування, хоча і досліджені обставини та докази у кримінальному провадженні, водночас, речовий доказ, зокрема, робочий ноутбук, з якого обвинувачений здійснював переписку з погрозами потерпілим у застосуванні відносно них вибухового пристрою, переданий на відповідальне зберігання військовій частині. Крім того, відомості про видачу та приймання зброї та боєприпасів, що знаходяться в журналі видачі зброї та боєприпасів, перебувають у розпорядженні військової частини, де проходить службу обвинувачений.
На переконання прокурора, обвинувачений може особисто чи опосередковано через військовослужбовців військової частини негативно впливати на хід судового розгляду через прохання, погрози, або іншим шляхом, вживати активних заходів щодо знищення, приховування або спотворення речей чи документів, що можуть бути прихованими.
Окремо прокурор наголошує на наявності ризику незаконного впливу на свідків та потерпілого у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що обвинувачений може вплинути на свідків та потерпілих, відомості про яких, зокрема, місце роботи та проживання, йому стали відомі. Зазначене фактично створить умови для здійснення впливу на потерпілих та безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій. При цьому прокурор звертає увагу, що ризик погроз підтверджується наявними матеріалами кримінального провадження, зокрема, допитами потерпілих та свідків, оглядом мобільного телефону та ноутбуку, де безпосередньо обвинувачений до моменту вчинення кримінального правопорушення повідомляє про мету спричинення заподіяння смерті потерпілим.
Також, на переконання прокурора, наявний ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, що підтверджується тим, що обвинувачений, розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, являючись військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, бухгалтером фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців та колег, які мають безпосередній доступ до зброї, боєприпасів та можуть будь-яким чином здійснювати вплив на свідків та потерпілих. Ймовірність впливу на свідків за допомогою насильства складатиме суть ризику вчинити інше кримінальне правопорушення або перешкоджання кримінальному провадженню будь-яким чином.
Окрім того, прокурор у клопотанні зазначив про те, що обвинувачений, перебуваючи на волі, з метою ухилення від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому обвинувачується, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи, або іншим обманом, щоб перебувати в умовах ізоляції до завершення кримінального провадження.
Також, як зазначено у клопотанні прокурора, наявний ризик вчинення інших кримінальних правопорушень, який підтверджується тим, що обвинувачений, виконуючи завдання в складі свого підрозділу, має доступ до озброєння в умовах воєнного стану, що само по собі утворює реальний ризик вчинення кримінального правопорушення з застосування зброї. Крім того, бажання обвинуваченого уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі обвинуваченого, що створює окремий склад тяжкого кримінального правопорушення передбаченого ст.ст. 407, 408 КК України.
На переконання прокурора, за наявності встановлених ризиків, є неможливим застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, оскільки інші запобіжні заходи будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризикам, та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Прокурор вказує також про те, що з огляду на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення проти життя та здоров'я особи, тобто, з застосуванням насильства, може переховуватися від суду, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, застосування більш м'яких запобіжних заходів, які б запобігли встановленим ризикам, є неможливим.
За змістом оскаржуваної ухвали потерпілі, їх представники підтримали клопотання прокурора.
Захисник просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та змінити запобіжний захід з тримання під вартою на інший, більш м'який, що не пов'язаний з позбавленням волі, а саме у виді домашнього арешту, що було підтримано і обвинуваченим.
За результатами розгляду клопотання судом першої інстанції клопотання прокурора задоволено та обвинуваченому продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб , тобто, до 19 листопада 2023 року (включно).
Так, при вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом першої інстанції, крім іншого, враховані тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винним у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується, вік та стан його здоров'я, майновий стан, міцність соціальних зв'язків, репутацію обвинуваченого, ризик повторення чи продовження ним протиправної поведінки.
Суд дійшов висновку, що є обґрунтованим стороною обвинувачення ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик переховування від суду, та вважає, що такі дії є цілком вірогідними, враховуючи те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п.п.1,5 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких та тяжких злочинів, відповідальність за вчинення яких передбачена виключно у вигляді позбавлення волі.
Крім того, суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення обґрунтовано наявність ризиків, передбачених п.п. 2-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризиків незаконного впливу обвинуваченого на свідків, потерпілих в даному кримінальному провадженні, враховуючи стадію кримінального процесу, те, що потерпілі, свідки в ході судового розгляду ще не допитувались, знищення, схов або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення, враховуючи характер інкримінованих обвинуваченому дій, обставини кримінального правопорушення, дані про його особу.
При цьому, судом враховано, що дані про зменшення або зникнення вказаних ризиків відсутні, а наявні характеризуючи дані про особу обвинуваченого, його, на думку захисника, бездоганна процесуальна поведінка, наявність постійного місця проживання, не виключають наявність зазначених вище ризиків.
Окремо судом враховано, що зі сплином часу ризики, які були підставою для обрання такого запобіжного заходу, зменшуються, однак, зважаючи на комплекс вищеперерахованих та проаналізованих обставин, а саме тяжкість злочинів, які інкримінуються обвинуваченому, міру покарання, яка йому загрожує у разі доведення вини, особливу категорію, характер вчинення і підвищену суспільну небезпечність інкримінованих обвинуваченому злочинів, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою.
На переконання суду першої інстанції, застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, а саме цілодобового домашнього арешту, буде недостатнім для запобігання реалізації обвинуваченим встановлених ризиків, передбачених п.п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
З урахуванням положень ч. 4 ст. 183 КПК України суд не визначив розмір застави у кримінальному провадженні.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції та вважає, що стороною обвинувачення на даний час доведена наявність у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились та продовжують існувати.
При цьому колегія суддів враховує, що з наявних даних встановлено, що питання продовження строку тримання обвинуваченого під вартою вирішено на стадії судового розгляду кримінального провадження, тобто, прокурором у цьому кримінальному провадженні визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта відносно ОСОБА_7 за інкримінованим йому обвинуваченням та прийнято рішення про звернення до суду з обвинувальним актом, який був переданий до суду у порядку ст. 291 КПК України, отже, ОСОБА_7 набув статусу обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, і обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом першої інстанції шляхом дослідження доказів.
Згідно з наявними даними, обвинувачений є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, старшим солдатом, бухгалтером фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , з вищою освітою, неодружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу статті 89 КК України раніше не судимий.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше несудимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до висунутого обвинувачення ОСОБА_7 інкримінується вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочинів, за які передбачено покарання: за п.п.1,5 ч. 2 ст. 115 КК України позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК України до 7 років позбавлення волі.
Суворість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі доведення винуватості у вчиненні інкримінованих йому дій, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування та саме по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду.
При цьому колегія суддів враховує навики обвинуваченого у військовій сфері, характер та обставини інкримінованих обвинуваченому злочинів, тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі доведеності винуватості у вчиненні інкримінованих злочинів, та доходить висновку, що наведені обставини свідчать про те, що обвинувачений з метою уникнення від кримінальної відповідальності може змінити місце свого проживання, на підтвердження чого прокурором у клопотанні наведені відповідні обставини, що свідчить як про реальність ризику переховування обвинуваченого від суду, так і про наявність ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.
Окрім того, колегія суддів враховує, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від потерпілих та свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто, допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ризик впливу на потерпілих та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від потерпілих та свідків та дослідження їх судом, та з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на вказаних осіб лише актуалізується, оскільки у результаті ознайомлення з матеріалами кримінального провадження обвинуваченому стає відомо про всіх осіб, які допитувалися у даному кримінальному провадженні, та зміст наданих ними показань.
За таких обставин, а також враховуючи наведені у клопотанні прокурора обставин про погрози з боку обвинуваченого потерпілій, на переконання колегії суддів, наведені обставини підтверджують наявність ризику впливу на потерпілих та свідків, і в цій частині захисником не наведено жодного спростування.
Окрім того, колегія суддів вважає небезпідставними доводи прокурора про наявність ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, у тому числі, шляхом знищення доказів, які передані на тимчасове зберігання військовій частині, в якій обвинувачений проходить військову службу, за вказаних прокурором у клопотанні обставин.
З огляду на встановлені під час апеляційного розгляду обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, застави або домашнього арешту не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, у тому числі щодо належного виконання обвинуваченими своїх процесуальних обов'язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у тому числі за станом здоров'я, сторонами не надано.
Згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
З огляду на те, що ОСОБА_7 висунуто обвинувачення у вчиненні закінченого замаху на умисне вбивство двох або більше осіб, що вчинено способом, небезпечним для життя багатьох осіб, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незастосування у кримінальному провадженні щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави.
При цьому колегія суддів враховує, що питання розумності тримання обвинуваченого під вартою у даній конкретній справі може бути виправданим за наявності існування суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, закріплений у статті 5 Конвенції.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на даний час строк перебування обвинуваченого під вартою не можна визнати таким, що порушує принцип справедливої співрозмірності між повагою на особисту свободу обвинуваченого та публічними інтересами, що випливають з прав потерпілих на захист від особливо тяжкого кримінального правопорушення, на охорону їх прав та законних інтересів і забезпечення швидкого та повного розгляду даної справи, що спростовує доводи апеляційної скарги захисника в цій частині.
Доводи захисника про наявність в обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, наявність на утриманні малолітньої доньки, постійного місця проживання, на думку колегії суддів, не свідчать про гарантії явки обвинуваченого до суду та на даному етапі судового розгляду не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність реальних ризиків на даний час, а наведені захисником обставини, з урахуванням встановлених обставин, самі по собі не можуть мінімізувати встановлені ризики та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Приймаючи до уваги вищенаведені ризики, тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачуєтьсяОСОБА_7 , колегія суддів доходить висновку, що встановлені обставини виключають об'єктивну можливість на даний час застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, а відтак доводи апеляційної скарги захисника про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт є непереконливими.
З огляду на викладене, враховуючи, що на даний час остаточне рішення у кримінальному провадженні ще не прийнято, встановлені ризики продовжують існувати, хоча на даній час і дещо зменшилися, те, що суд першої інстанції навів в оскаржуваній ухвалі наявні на час прийняття рішення ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, мотиви прийнятого рішення, та обґрунтував неможливість застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартоюпідстави для скасування оскаржуваного судового рішення колегією суддів не встановлено, а тому апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду Київської області від 21 вересня 2023 року, якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб з утриманням його на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_1 до 19 листопада 2023 року (включно) - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3