КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 367/4264/22
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/10459/2023
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Білич І.М., Лапчевської О.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Мамчика Дмитра Олеговича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 квітня 2023 року у складі судді Одарюка М.П.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки та винагороди,-
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом про стягнення з ОСОБА_1 винагороди у розмірі 1 050 грн та 75 000 грн неустойки.
Позов обґрунтовано тим, що 05 липня 2019 року відповідачка за договором позики взяла в борг у позивача 5000 грн для закупки товарів з терміном повернення до 05 жовтня 2019 року.
ОСОБА_1 борг не повернула, а договором була встановлена винагорода в розмірі 10 % щомісячно до дня повернення коштів, за двомісячний період з 02 травня 2021 року по 02 липня 2021 року розмір, яка склала 1050 грн.
Крім того, на підставі умов договору відповідачка має сплатити щоденну 25 % неустойку за двомісячний період з 02 травня 2021 року по 02 липня 2021 року у розмірі 75 000 грн.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06 квітня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку за договором позики від 05 липня 2019 року за період з 02 травня 2021 року по 02 липня 2021 року у розмірі 75 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 058 грн 77 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, адвокат Мамчик Д.О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не правильне застосування норм матеріального права, а саме не застосовано закон, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин, порушення норм процесуального права, просив рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в позові. В решті рішення залишити без змін.
На обґрунтування скарги зазначено, що районний суд стягуючи неустойку не врахував, що Законом України від 16.06.2020 № 691-20 Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, який набрав чинності 04.07.2020 та яким внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, доповнено пунктом 15 такого змісту: "У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення". Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом Sars-CoV-2" на всій території України було встановлено карантин з 12 березня 2020 року, який в подальшому продовжувався.
Таким чином скаржник вважає, що починаючи з 12.03.2020 року по 30 червня 2023 року на території України діє карантин, а отже районним судом не було застосовано вищевказаних норм закону, який звільняє боржника від обов'язку сплачувати неустойку у встановлений в тому числі період з 02.05.2021 по 02.07.2021. При цьому послався на правову позицію Верховного Суду у постанові від 16.12.2021 у справі № 922/4076/20.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що неустойка у відповідності до ч.1 ст. 546 ЦК України забезпечує виконання договору позики і зменшенню не підлягає. При цьому наголошує, що відповідачка не просила зменшити неустойку.
У зв'язку з чим просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи положення вказаної статті, рішення районного суду апеляційним судом переглядається в межах доводів апеляційної скарги в частині задоволення позову про стягнення з відповідачки неустойки за договором позики в сумі 75 000 грн.
Відповідно до положень ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене по справі рішення в оскаржуваній частині не відповідає.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема, змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність, розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як убачається з матеріалів справи, 05.07.2019 ОСОБА_1 за договором позики взяла у борг у ОСОБА_2 5 000 грн, які зобов'язалася повернути 05.10.2019 з урахуванням інфляції.
Відповідно до змісту договору позики, складеного ОСОБА_1 , у разі невиконання та неповернення суми боргу в строк, відповідачка зобовязалася сплатити щоденну неустойку в розмірі 25% (двадцять п'ять) від всієї боргової суми. Неустойка згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України забезпечує виконання договору позики і зменшенню не підлягає (а.с.5).
Ухвалюючи рішення про стягнення неустойки, в сумі 75 000 грн за період з 02.05.2021 по 02.07.2021, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка визначила неможливість зменшення неустойки та враховуючи свободу договору, вважав достатніми підставами для її нарахування у тому порядку і розмірі, яка встановлена договором позики.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками районного суду.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст.549 ЦК України).
Згідно з ч. 3. ст. 549ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У постанові Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 754/16771/17 (провадження № 61-12636св21) вказано, що «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зазначено, що статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18)».
Звертаючись у жовтні 2022 року до суду з указаним позовом, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 неустойку, яку нарахував за період з 02.05.2021 по 02.07.2021.
Відповідно до умов договору позики 05.07.2019 ОСОБА_1 взяла у борг у ОСОБА_2 5 000 грн, які зобов'язалася повернути 05.10.2019.
Отже, умовами укладеного між сторонами договору позики строк платежу (повернення позики) визначено 05.10.2019, а тому обумовлена в договорі неустойка припиняється після спливу визначеного цим договором строку виконання зобов'язання.
За таких обставин немає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачки неустойки за невиконання умов договору позики, що нарахована позивачем після настання строку платежу (повернення позики).
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10.08.2022 у справі № 754/1677/17, у постанові від 02.08.2023 у справі № 758/13264/19.
Згідно положень ч. 4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Між тим, суд першої інстанції в порушення вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України під час вирішення спору не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, дана норма покладає на суд прямий обов'язок вирішити справу у відповідності із приписами норм матеріального права незалежно від доводів апеляційної скарги.
З урахуванням меж апеляційного перегляду справи та необхідності врахування висновку касаційного суду щодо застосування норм права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлено з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги й скасування рішення суду в частині стягнення пені з ухваленням по справі в цій частині нового судового рішення про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу адвоката Мамчика Дмитра Олеговича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 квітня 2023 року в частині задоволених вимог ОСОБА_2 про стягнення неустойки скасувати та ухвалити по справі в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: