КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження 11-кп/824/2484/2023 Єдиний унікальний номер 755/1128/23 Категорія: ч. 1 ст. 286 КК України Головуючий у суді 1 інстанції - ОСОБА_1
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 жовтня 2023 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 2 лютого 2023 року у кримінальному провадженні № 1202100040003861, внесеному до ЄРДР 2 грудня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,
за участю учасників апеляційного розгляду:
прокурора
ОСОБА_8 С Т А Н О В И Л А :
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 2 лютого 2023 року задоволено клопотання обвинуваченої та ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 12022100040003861 від 2 грудня 2022 року за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, у зв'язку з примиренням винного з потерпілим, кримінальне провадження № 12022100040003861 від 2 грудня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, закрито; судові витрати по проведенню експертиз: № 042-1776-2022 від 11 лютого 2023 року в сумі 2672 грн., № СЕ-19/111-22/55101-ІТ від 23 грудня 2022 року в сумі 1887,80 гривень, віднесено на рахунок держави.
Цією є ухвалою вирішено питання речових доказів.
Не погоджуючись з ухвалою суду, заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині розподілу процесуальних витрат у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та постановити нову ухвалу, якою ОСОБА_7 звільнити від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні 12022100040003861 від 2 грудня 2022 року за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, у зв'язку з примиренням винного з потерпілим; стягнути з ОСОБА_10 судові витрати по проведенню експертиз: № 042-1776-2022 від 11 лютого 2023 року в сумі 2672 гривень, № СЕ- 19/111-22/55101-ІТ від 23 грудня 2022 року в сумі 1887,80 гривень на користь держави, в решті ухвалу залишити без змін.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу прокурор посилається на постанову від 21 листопада 2018 року у справі 462/6473/16-ц (провадження № 14-400цс18) ВС, висновок ВП (постанова від 17 червня 2020 року (справа №598/1781/17, провадження № 13-47кс20) та зазначає, що процесуальні витрати понесені у кримінальному провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову до обвинуваченого. Такі витрати повинні бути розподілені судом у межах розгляду того кримінального провадження, у ході розгляду якого вони виникли.
Окрім того, суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Тобто ВП вказано на необхідність вирішення питання щодо процесуальних витрат у різних за процесуальною формою судових рішеннях, однак не визначено які саме витрати необхідно стягувати з особи, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв'язку зі звільненням її від кримінальної відповідальності, а які відносити на рахунок держави. Відповідно до постанови ОП від 12 вересня 2022 року у справі № 203/241/17 (провадження № 51-4251кмо21), якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, то процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов'язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту. Оскільки наведена постанова Верховного Суду вирішує дане питання лише в рамках застосування нереабілітуючої підстави звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченої ст. 49 КК України, в даному випадку застосуванню підлягає саме висновок, що містить постанова від 17 червня 2020 року (справа № 598/1781/17, провадження №13-47кс20) в частині необхідності стягнення процесуальних витрат із обвинуваченого.
Прокурор, враховуючи вищевикладене, вважає, що процесуальні витрати підлягають стягненню з обвинуваченої на користь держави, а Дніпровський районний суд м. Києва помилково вирішив віднести процесуальні витрати за проведення експертиз на рахунок держави, чим істотно порушив вимоги ст. 126 КПК України. Дане порушення вимог кримінального процесуального закону є істотним, оскільки завадило ухвалити законне та обґрунтоване рішення про стягнення з обвинуваченої процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Обвинувачена ОСОБА_7 та потерпілий ОСОБА_11 , повідомлялись про день, час та місце апеляційного розгляду у встановленому законом порядку, до суду апеляційної інстанції не з'явились, будь-яких заяв та клопотань не подавали.
Враховуючи позицію прокурора про можливість проведення апеляційного розгляду за відсутності вказаних осіб, зважаючи на положення ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає можливим проведення апеляційного розгляду за відсутності обвинуваченої та потерпілого.
Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги, провівши судові дебати, вивчивши матеріали справи, обговоривши і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить таких висновків.
ОСОБА_7 висунуто обвинувачення в тому, що вона 1 грудня 2022 року приблизно о 21.20 год., керуючи технічно справним автомобілем марки «Chevrolet Aveo», реєстраціний номер НОМЕР_1 , рухаючись проїзною частиною вул. Труханівська зі сторони Північного мосту в напрямку Пішохідного мосту, та в районі електроопори № 747 по вул. Труханівська в місті Києві, допустила порушення вимог п. 1.5, 2.1.а), 2.3.б), 12.1, 26.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі ПДР), а саме:
- п.1.5 ПДР України - дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків;
- п.2.1.а) ПДР України - водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії;
- п.2.3.б) ПДР України - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
- п.12.1 ПДР України - під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;
- п.26.3 ПДР України - у пішохідну зону в'їзд дозволяється лише транспортним засобам, що обслуговують громадян і підприємства, які розташовані у зазначеній зоні, а також транспортним засобам, що належать громадянам, які проживають або працюють у цій зоні, чи автомобілям (мотоколяскам), позначеним розпізнавальним знаком "Інвалід", якими керують водії-інваліди. Якщо до об'єктів, розташованих на цій території, є інші під'їзди, водії повинні користуватися лише ними.
Порушення вищевказаних вимог Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_7 виразилось в тому, що остання, керуючи технічно справним транспортним засобом марки «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинна була і могла їх передбачити, оскільки керувала транспортним засобом без навиків управління транспортними засобами та наявного посвідчення водія відповідної категорії, рухаючись проїзною частиною вул. Труханівська зі сторони Північного мосту в напрямку Пішохідного мосту в м. Києві, не впоралася з керуванням керованого нею транспортного засобу марки «Chevrolet Aveo» номерний знак НОМЕР_1 та допустила його виїзд за межі проїзної частини, де в подальшому вчинила наїзд на нерухому перешкоду (дерево), внаслідок чого пасажир ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , котрий перебував в салоні вищевказаного автомобіля на передньому пасажирському сидінні, отримав тілесні ушкодження та був доставлений до медичного закладу.
Згідно з висновком судової автотехнічної експертизи № СЕ-19/111-22/55101-ІТ від 23 грудня 2022 року водій ОСОБА_7 мала технічну можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди шляхом виконання вимог вказаних пункту 12.1 та 26.3 ПДР України. Тобто, в даній дорожній ситуації з технічної точки зору, причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди є невідповідності дій водія автомобіля марки «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 вимогам пункту 12.1 та 26.3 ПДР України.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 042-1776-2022 від 11 січня 2023 року потерпілий ОСОБА_11 , 1998 року народження, отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, які виразилися у закритій травмі правого плечового суглобу у вигляді повного вивиху голівки плечової кістки зі зміщенням її вниз та медіально.
Порушення вказаного пункту Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_7 знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, а саме заподіяння пасажиру ОСОБА_11 тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Відповідно до ст.46 КК України особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
З матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_7 раніше не судима, кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України, є нетяжким правопорушенням, в момент вчинення якого ОСОБА_7 не перебувала у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння та не перебувала під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Обвинувачена ОСОБА_7 заявила клопотання про звільнення її у рамках кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 12022100040003861 від 2 грудня 2022 року від кримінальної відповідальності у порядку ст.ст. 44, 46 КК України у зв'язку з тим, що вона примирилася з потерпілою стороною, відшкодувала заподіяну шкоду.
Крім того, зі змісту заяви потерпілого ОСОБА_11 про примирення вбачається, що обвинувачена і потерпілий примирились, ОСОБА_7 відшкодувала потерпілому шкоду в сумі 1000 грн., у зв'язку з чим вона не має жодних матеріальних чи моральних претензій до ОСОБА_7 та претензій матеріального та морального характеру до неї не має та мати у майбутньому не буде, не заперечує проти закриття кримінального провадження на підставі ст. 46 КК України та звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ас. 23).
Отже судом першої інстанції встановлена наявність юридичних та фактичних підстав для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв'язку з її примиренням з потерпілим ОСОБА_11 .
Прокурором в апеляційній скарзі не заперечується правильність звільнення ОСОБА_7 на підставі ст. 46 КК України від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України у зв'язку з примиренням та закриття кримінального провадження з цих підстав.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, а саме віднесення судових витрат у даному кримінальному провадженні на рахунок держави, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі вказав про те, що питання процесуальних витрат урегульовано відповідно до положень Глава 8 «Процесуальні витрати» КПК України, шляхом їх віднесення на рахунок держави, з врахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду (справа № 598/1781/17, провадження № 13-47кс20) про те, що КПК не обмежує процесуальної форми вирішення питання щодо розподілу процесуальних витрат виключно обвинувальним вироком та зазначила, що суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
При цьому суд зазначив про те, що своїм рішенням Велика Палата Верховного Суду вказала про необхідність вирішення судом питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті. Однак цей висновок не містить орієнтирів стосовно того, в яких випадках і які саме процесуальні витрати стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої зарито, або з держави.
Суд першої інстанції зазначив, що у цьому аспекті слід вказати, що Верховний Суд сформував такі підходи з даного питання: 1) справа № 758/2420/17, провадження № 51-6496ск18 «... чинний кримінальний процесуальний закон чітко встановлює, що витрати на залучення експерта стягуються з обвинуваченого лише у двох випадках: ухвалення щодо нього (обвинуваченого) обвинувального вироку; залучення експерта безпосередньо обвинуваченим (стороною захисту)....». Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що місцевий суд не ухвалював обвинувального вироку, а постановив ухвалу, в якій відповідно до ч. 1 ст. 126 КПК правильно вирішив питання щодо процесуальних витрат, які відніс на рахунок держави (ухвала колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 червня 2018 року); 2) справа № 149/83/21, провадження № 51-4371км21 «... всі процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані з розслідуванням кримінального провадження, покладаються на державу, оскільки ... суд у цьому випадку був зобов'язаний закрити кримінальне провадження, що призвело до втрати особою статусу обвинуваченого ...» (постанова колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 9 листопада 2021 року); 3) справа № 592/10225/19, провадження № 51-4499ск20 Верховний Суд «... пославшись на положення ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 369, п. 13 ч. 1 ст. 368, пункти 1, 2 ч. 4 ст. 374 КПК, вказав, що кримінальний процесуальний закон не передбачає можливості стягнення судових витрат з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито.... Також Суд зазначив, що відповідно до положень ст. 126 КПК суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою, однак ці положення є загальними і вони не спростовують вимоги ст. 124 зазначеного Кодексу... (ухвала колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 березня 2021 року).
Однак, колегія суддів не може погодитись з висновком суду в цій частині з огляду на таке.
Відповідно до ст. 126 КПК України суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
З постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду № 342/1560/20 від 29 вересня 2021 вбачається, що закриття кримінального провадження на підставі ст. 46 КК України у зв'язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим є нереабілітуючою підставою, тому у разі згоди особи на завершення кримінального провадження у зазначеній формі, без використання своїх прав на доведення своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, всі процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані з розслідуванням кримінального провадження, повинна відшкодувати саме вона.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга прокурора є обґрунтованою та підлягає до задоволення, а ухвала суду на підставі ст. 409 КПК України підлягає зміні в частині розподілу судових витрат, які підлягають стягненню з ОСОБА_7 .
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_6 - задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 2 лютого 2023 року, якою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, у зв'язку з примиренням винного з потерпілим, кримінальне провадження № 12022100040003861 від 2 грудня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, закрито - скасувати в частині стягнення судових витрат.
В цій частині постановити нову ухвалу:
Стягнути з ОСОБА_7 судові витрати за проведення експертиз: № 042-1776-2022 від 11 лютого 2023 року в сумі 2672 грн., № СЕ-19/111-22/55101-ІТ від 23 грудня 2022 року в сумі 1887,80 гривень
В іншій частині ухвалу залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її оголошення.
Судді:
____________________ ________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4