КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 757/44943/21-ц Головуючий у І інстанції Новак Р.В.
Провадження № 22-ц/824/8301/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова Марія Вікторівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В., приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Малкова М.В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
На обґрунтування позову зазначив, що йому стало відомо, що 31 травня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Малковою М.В. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В.
13 липня 2021 року він звертався до приватного виконавця із заявою про отримання матеріалів виконавчого провадження, однак відповіді не отримав. На підтвердження звернення із такою заявою надав копію фіскального чека АТ «Укрпошта» від 13 липня 2021 року про направлення із м. Одеса у м. Київ 0294, ПВ Малкова М.В. рекомендованого листа, а також копію поштового повідомлення про вручення листа 20 липня 2021 року ПВ Малковій М.В . Виконавчий напис він не мав змоги отримати у приватного нотаріуса Грисюк О.В., оскільки вона позбавлена свідоцтва на зайняття нотаріальною діяльністю.
Позивач просив визнати цей виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню з тих підстав, що він був вчинений без дотриманням вимог щодо його вчинення на підставі нотаріально посвідченого договору, а також без здійснення нотаріусом належної перевірки безспірності вимог кредитора та його повідомлення про усунення порушень за кредитним договором, який між ним та відповідачем ніколи не укладався.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого 2022 рокуу задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим.
Зміст апеляційної скарги зводиться до викладення позивачем норм матеріального права, які регулюють дії нотаріуса при вчиненні виконавчого напису, однак не містять жодного доводу щодо того, в чому саме полягає незаконність рішення суду першої інстанції.
ОСОБА_1 просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити в повному обсязі.
Відзиви учасників справи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили. В силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, а позивач надіслав заяву про розгляд справи без його участі, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження заявлених позовних вимог про визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В., таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 не надано жодного письмового доказу.
Такий висновок місцевого суду відповідає обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне.
За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України, якими встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
Отже, ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
При цьому право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Тобто, реалізація права особи на судовий захист здійснюється в порядку, встановленому процесуальним законом.
Пунктами 4, 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов'язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Частиною першою статті 49 ЦПК України передбачено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
За положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 77 - 80 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до частин першої, другої, четвертої статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Згідно із частинами першою, другою статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та треті статті 83 цього Кодексу.
За змістом норм процесуального права, що регулюють порядок вирішення питання про витребування доказів, суд має пересвідчитися в тому, що у особи, яка бере участь у справі є складнощі в отриманні документів, тобто об'єктивної неможливості одержання та подання доказового матеріалу до суду особисто, через обставини, які перешкоджають такому поданню. Ці складнощі можуть мати юридичний та фактичний характер. Складнощі юридичного характеру полягають в тому, що на заваді одержанню та поданню доказу є норма закону забороняючого характеру, яка обмежує доступ особи до потрібної доказової інформації. Фактичні складнощі в одержанні доказів мають місце, коли, незважаючи на вжиті особою заходи, потрібний їй доказ одержати не вдалося.
Колегія суддів вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження пред'явлених позовних вимог про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В., про стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» заборгованості за кредитним договором, позивач у якості письмових доказів надав копії: фіскального чеку АТ «Укрпошта» ЗН КС00015287 ФН 3000839188 від 13 липня 2021 року, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 6502700057108 від 20 липня 2021 року та витягу з офіційного сайту «Судова влада України», а також долучив заяву про забезпечення позову і клопотання про витребування документів (в порядку статті 84 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття провадження у справі від 20 серпня 2021 року суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні клопотання про витребування доказів, оскільки ним не було доведено факту неможливості отримати у приватного виконавця документи (виконавчий напис) самостійно.
Слід врахувати, що позивач просив витребувати у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової М.В. матеріали нотаріальної справи, а саме документи (виконавчий напис), які підтверджують безспірність вимог стягувача та на підставі яких було вчинено виконавчий напис, однак виконавець зазначеними матеріалами нотаріальної справи не володіє, адже для примусового виконання рішення (виконавчого документа) стягувачем у даному випадку подається лише сам виконавчий напис, а не документи, на підставі яких він був вчинений нотаріусом.
Відповідно до частини першої статті 30-1 Закону України «Про нотаріат» припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса здійснюється відповідним територіальним органом Міністерства юстиції України за наявності підстав, передбачених цим Законом, шляхом видання наказу про припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса.
Згідно із частиною п'ятою статті 30-1 Закону України «Про нотаріат» особа, нотаріальна діяльність якої припинена, зобов'язана протягом одного місяця з дня одержання копії наказу передати до відповідного державного нотаріального архіву всі документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса. У разі якщо цей строк є недостатнім, він може бути продовжений рішенням відповідного територіального органу Міністерства юстиції України, але лише один раз і не більше ніж на місяць.
У разі неможливості або відмови приватного нотаріуса особисто здійснити передачу документів нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса у встановлені строки цей обов'язок покладається на відповідний територіальний орган Міністерства юстиції України, яке в разі необхідності залучає до цього поліцейських (частина шоста статті 30-1 Закону України «Про нотаріат»).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що заперечення на зазначену вище ухвалу суду першої інстанції, яка не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить, в судове засіданні суду апеляційної інстанції позивач не з'явився і клопотання про витребування доказів у особи, в якої такі докази знаходяться, на стадії апеляційного провадження у справі не порушував.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Таким чином, вирішуючи даний спір в межах заявлених позовних вимог, суд першої інстанції належним чином дослідивши та давши оцінку поданим позивачем доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову внаслідок недоведеності обставин, на які він посилався в обґрунтування своїх вимог, оскільки належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження тієї обставини, що оспорюваний виконавчий напис приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. був вчинений без дотриманням вимог чинного законодавства на підставі кредитного договору, який між сторонами не укладався, не надано.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на цитуванні позивачем положень Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, вони жодним чином не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Колегія суддів у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії», від 09 листопада 2004 року у справі «Науменко проти України», від 18 листопада 2004 року у справі «Праведная проти Росії», від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», від 03 квітня 2008 року у справі «Понамарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі апеляційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі позивачем взагалі не зазначено й не обґрунтовано.
За таких обставин, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку поданим позивачем доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов законного і обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В., приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Малкова М.В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10 жовтня 2023 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.О. Писана
Д.О. Таргоній