ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
11 жовтня 2023 р. м. Чернівці Справа № 600/6154/23-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без руху у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Павалюк Галина Василівна до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
13.09.2023 до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач), в інтересах якої звернувся адвокат Павалюк Галина Василівна до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 26.06.2022 по 29.09.2022 в розрахунку до 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 26.06.2022 по 29.09.2022 в розрахунку до 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах та з врахуванням проведених виплат за цей період.
Ухвалою суду від 18.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі . Залучено до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Військову частину НОМЕР_2 .
04.10.2023 представником відповідача подано до суду клопотання про залишення позовної заяви без руху, в обґрунтування якої посилався на те, що позивачем пропущеного строк звернення до суду, оскільки збільшену додаткову винагороду не виплачено позивачу за період з 26.06.2022 по 29.09.2022, однак до суду звернувся лише у вересні 2023.
Щодо посилання позивача на факт введення на території України воєнного стану вказував, що сам лише факт запровадження воєнного стану, без обґрунтування неможливості звернення позивача до суду без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на позивача, на думку відповідача, не може вказувати на наявність об'єктивних причин та перешкод для своєчасної подачі позовної заяви.
Розглянувши заяву представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без руху, суд зазначає наступне.
Положеннями ч. 1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 КАС України).
Відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Так, спеціальним законодавством, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП України, у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Відтак, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Поряд із цим, суд звертає увагу представника відповідача на те, що відповідно п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Так, перевіряючи позовну заяву на відповідність вимогам КАС України, судом встановлено, що в обґрунтування своїх доводів, викладених у позовній заяві, в тому числі, в обґрунтування строку звернення до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що з 05.05.2022 він був мобілізований до лав Збройних Сил України та по даний час несе військову службу в складі Військової частини НОМЕР_1 . Вказував, що військова частина НОМЕР_1 - це бойовий підрозділ Збройних Сил України, військовослужбовці якого відповідно до бойового розпорядження та залучаються до відсічі і стримуванні збройній агресії російської федерації на всій території України.
Вказані обставини об'єктивно, як зазначав позивач, вплинули на його можливість вчасно з'ясувати причини не виплати йому належного розміру додаткової винагороди за участь у бойових діях та вчасно звернутися до суду з даним позовом, враховуючи, що він позбавлений можливості вільно та на власний розсуд розпоряджатися своїм часом.
Зазначав, що будучи мобілізованим він перебуває у розпорядженні керівництва військової частини, виконує накази та розпорядження свого керівництва.
У зв'язку із цим, суд звертає увагу відповідача на те, що перевіряючи матеріали позовної заяви на їх відповідність процесуальним вимогам, суд на стадії відкриття провадження у справі встановив підтвердження матеріалами справи факту проходження позивачем військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 до теперішнього часу.
Наведені позивачем у позовній заяві обставини та додані на їх підтвердження матеріали, суд, враховуючи приписи Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" та Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України щодо характеру проходження військової служби у разі введення воєнного стану, на стадії відкриття провадження у справі, дійшов висновку, що строк звернення до суду пропущено позивачем з поважних причин.
У зв'язку із цим, суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 звернув увагу на те, що при застосуванні процесуальних норм (зокрема щодо дотримання строку звернення до суду) слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвеції про захист прав людини і основоположних свобод.
Верховний Суд також вказав, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст.55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадські і політичні права та ст. 6 Конвеції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зважаючи на зазначене вище, суд прийшов до висновку, що подана представником Військової частини НОМЕР_1 заява про залишення позовної заяви без руху є безпідставною, необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 241 та 248 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. У задоволенні заяви представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без руху у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Павалюк Галина Василівна до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя В.О. Григораш