Справа № 162/10/22 Провадження №11-кп/802/453/23 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Доповідач : ОСОБА_2
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 12021030530000368 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Любешівського районного суду Волинської області від 30 березня 2023 року щодо ОСОБА_7 , яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , українець, громадянин України, з середньою освітою, неодружений, не працює, раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і йому призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
На підставі ст. ст. 75, 76 Кримінального кодексу України обвинуваченого ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 2 років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, а саме: - періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; - повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Вироком суду вирішено питання речових доказів, процесуальних витрат на арешту майна.
ВСТАНОВИВ
Згідно із вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він 09 жовтня 2021 року близько 06 години, керуючи технічно справним транспортним засобом марки «BMW» моделі «530D» державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись у с. Нові Березичі Камінь-Каширського району Волинської області зі швидкістю 70 км/год, проявив безпечність та неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, не відреагував на її зміну, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу чим порушив вимоги п. п. 2.3б, 12.3, 12.4, 12.9 б Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), у результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , яка переходила проїжджу частину зліва направо відносно руху вказаного автомобіля. Внаслідок вищевказаних грубих порушень ПДР ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження, а саме закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку, крововиливи під мозкові оболонки, забійні рани голови, злами ребер справ із пошкодженням парієтальної плеври, гемоторакс, крововиливи в середостіння, забій легень, відрив передньої гомілкової артерії зліва, відкритий перелом середньої третини обох кісток лівої гомілки, закритий перелом обох кісток правого передпліччя зі зміщенням, закритий уламковий перелом правої великогомілкової кістки, злам клубової кістки зліва, забійно-рвана рана підколінної ділянки зліва, синці верхній та нижніх кінцівок. У результаті чого 10 жовтня 2021 року близько 21 години 10 хвилин померла у реанімаційному відділенні КНП «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради.
У поданих на вирок суду першої інстанції апеляційних скаргах:
- прокурор, не оспорюючи правильність кваліфікації дій та доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненому, оскаржує вирок через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого і особі обвинуваченого, унаслідок м'якості. Вказує, що судом, при застосуванні положень ст. ст. 75, 76 КК України, обвинуваченого ОСОБА_7 одночасно звільнено від основного та додаткового покарання, оскільки таке розмежування у вироку суду не прописано. Крім того, застосування судом щодо обвинуваченого положень ч. 3 ст. 75 КК України не відповідає точному їх змісту, оскільки вчинення під час іспитового строку нового кримінального правопорушення (як злочину, так і проступку), є підставою для скасування такого випробування. Натомість, судом допущено довільне трактування такої норми, звузивши її застосування, визначивши підставою для скасування випробування ОСОБА_7 вчинення ним лише нового злочину. Також вважає, що при призначенні обвинуваченому покарання не дотримано положень ст. 65 КК України та не враховано факту вчинення ним тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, наслідком якого є смерть людини. Наведені обставини, на його думку, є свідченням необхідності призначення ОСОБА_7 суворішого остаточного покарання. У зв'язку із цим, просить вирок суду першої інстанції від 30 березня 2023 року скасувати. Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки;
- обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 вважають оскаржуваний ними вирок суду незаконним та необґрунтованим через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого та особі обвинуваченого, унаслідок суворості. Зазначають про недопустимість окремих доказів, зокрема постанови про визначення групи прокурорів від 09 жовтня 2021 року через розбіжності у постанові, яка була відкрита стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України після закінчення досудового розслідування та постановою, наявною у матеріалах кримінального провадження; висновку судово-медичної експертизи трупа № 129, при підготовці якого, в основу були покладені медичні картки, які були здобуті стороною обвинувачення у не процесуальний спосіб, без попереднього дозволу суду, що є істотним порушенням прав людини та основоположних свобод, згідно із п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України. Окрім того, такі медичні картки ОСОБА_10 не були відкриті стороні захисту, в порядку ознайомлення із матеріалами досудового розслідування. Зазначають про недопустимість висновку судово-інженерної експертизи від 20 грудня 2021 року № СЕ-19/103-21/10339-ІТ через надання у розпорядження експертів копій матеріалів кримінального провадження без зазначення їх точного найменування, у зв'язку із чим виникає обґрунтований сумнів щодо достовірності та повноти такого висновку. Також вважають, що суд формально підійшов до з'ясування обставин вчиненого, зосередившись виключно на самому факті дорожньо-транспортної пригоди, залишивши поза увагою умови, за яких сталась подія, зокрема засліплення водія світлом фар зустрічного автомобіля, туман, ожеледиця, а також те, що потерпіла переходила проїзну частину дороги у невстановленому для цього місці. Не погоджуються із призначеними обвинуваченому покараннями. Вважають, що судом безпідставно не віднесено до обставин, які пом'якшують покарання - дії ОСОБА_7 , спрямовані на надання медичної допомоги ОСОБА_10 та не з достатньою повнотою ураховано факт відшкодування потерпілій стороні усіх витрат на лікування та поховання, а також надання протягом тривалого проміжку часу матеріальної допомоги сім'ї ОСОБА_11 . Тоді як позбавлення права керувати транспортними засобами є безпідставним та надмірним заходом примусу. Просять вирок суду скасувати, а кримінальне провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_7 закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КК України через не встановлення достатніх доказів його винуватості у суді та вичерпання можливості їх отримання.
В запереченні на апеляційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_8 просить у її задоволенні відмовити, вважаючи її необґрунтованою.
У окремо поданому від апеляційної скарги клопотанні захисник просить повторно дослідити докази у даному кримінальному провадженні.
Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та виклав доводи апеляційних скарг, прокурора, яка подану апеляційну скаргу підтримала, просила задовольнити, заперечила апеляційну скаргу сторони захисту, обвинуваченого та його захисника, які підтримали подану ними апеляційну скаргу, заперечили апеляцію прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить такого висновку.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Диспозиція статті 286 КК України сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, для з'ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, яка керувала транспортним засобом у момент ДТП.
При цьому належить ураховувати, що злочин, передбачений статтею 286 КК України, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов'язковою ознакою його об'єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 статті 286 КК України, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв'язку.
Судом першої інстанції, при розгляді матеріалів даного кримінального провадження, установлено, що обвинуваченим ОСОБА_7 порушено вимоги п. п. 2.3б, 12.3, 12.4, 12.9 б Правил дорожнього руху України, які перебувають у прямому причинному зв'язку із даною дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками.
Обґрунтовуючи такий свій висновок, суд ретельно дослідив докази, що мають значення для з'ясування усіх обставин кримінального правопорушення та на підтвердження винуватості обвинуваченого послався, у тому числі, на його показання який, будучи безпосередньо допитаний судом, винуватість за усім обсягом пред'явленого йому обвинувачення визнав повністю та беззастережно. Додатково суду показав, що рухався із швидкістю не більше 70 км/год. ОСОБА_10 , яка переходила проїзну частину у невстановленому для цього місці, побачив за 5-10 м. Розминаючись із зустрічним автомобілем, його засліпило світло фар, тому загальмувати не встиг, повертав кермо вліво, вправо, проте зіткнення уникнути не зміг.
Такі його показання були підтверджені у суді показаннями дочки потерпілої - ОСОБА_11 , а також свідків: ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які перебували у автомобілі обвинуваченого в якості пасажирів.
Також суд безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обґрунтовано послався у вироку на дані, що містяться у протоколі огляду місця події від 09 жовтня 2021 року з додатками, проведеного у присутності понятих, за місцем дорожньо-транспортної пригоди - регіональна автомобільна дорога державного значення Р-14, а саме її ділянка неподалік будинку АДРЕСА_2 та перехрестям з вулицею Вишнева; письмових поясненнях ОСОБА_7 від 09 жовтня 2021 року, аналогічних за змістом, наданих ним у судовому засіданні; протоколі огляду місця події від 10 жовтня 2021 року з фототаблицями до нього. Огляд проведений у присутності понятих та за участю спеціаліста - лікаря ОСОБА_14 , відповідно до якого виявлено та вилучено труп ОСОБА_10 , який направлений до Ратнівського міжрайонного відділення бюро судово-медичних експертиз для розтину; запиті заступника начальника СВ Камінь-Каширського РВП ГУПН у Волинській області ОСОБА_15 до директора КНП «Любешівська багатопрофільна лікарня» про надання медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_10 від 10 жовтня 2021 року; відповіді на запит в.о. директора КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» від 11 жовтня 2021 року, відповідно до якого надається медична карта стаціонарного хворого ОСОБА_10 №1826/778 на 14 стор. та 26 вкладок; лікарському свідоцтві про смерть ОСОБА_10 №139 від 11 жовтня 2021 року; постанові про призначення та доручення проведення судово-медичної експертизи трупа від 11 жовтня 2021 року; постанові про призначення та доручення проведення судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження технічного стану транспортного засобу від 11 жовтня 2021 року; ухвалі слідчого судді Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 13 жовтня 2021 року про накладення арешту на тимчасово вилученого 09 жовтня 2021 року під час проведення огляду місці події легковий автомобіль марки «BMW» моделі «530D» 2006 року випуску сірого кольору реєстраційний номер НОМЕР_1 ; клопотанні експерта №СЕ-19/103-21/8603-ІТ від 19 жовтня 2021 року; відповіді на клопотання експерта №1398/53/02-21 від 22 жовтня 2021 року; протоколі проведення слідчого експерименту від 12 листопада 2021 року з додатками; постанові про призначення інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю дослідження обставин і механізму ДТП від 02 грудня 2021 року.
Висновком експерта № СЕ-19/103-21/8603-ІТ від 06 грудня 2021 року установлено, що на момент експертного огляду автомобіля BMW 530D р.н.з. НОМЕР_1 робоча гальмова система, система рульового керування, ходова частина та зовнішні світлові прилади знаходились у працездатному стані.
Висновком експерта №129 від 20 грудня 2021 року стверджується, що комплекс тілесних ушкоджень трупа ОСОБА_10 міг виникнути унаслідок ДТП, найбільш ймовірно в момент наїзду автомобіля потерпіла знаходилася у вертикальному положенні в динаміці (рухалася) правою боковою поверхнею тулуба до автомобіля, первинний контакт відбувся в ділянку лівої та правої гомілки з послідуючим падінням на дорожнє покриття. Дані ушкодження виникли одночасно, чи в швидкій послідовності одне за одним та належать до тяжких, як небезпечних для життя в момент спричинення, і у даному конкретному випадку викликали смерть потерпілого.
Згідно із висновком експерта № СЕ-19/103-21/10339-ІТ від 20 грудня 2021 року, у заданій дорожній ситуації, з технічної точки зору, водій автомобіля BMW 530D р.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_7 повинен був діяти у відповідності до вимог п.п. 12.3, 12.4, 12.9 б) ПДР України: - йому заборонялось перевищувати максимальну дозволену швидкість руху у населеному пункті - 50 км/год; - ОСОБА_7 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_10 з моменту виникнення небезпеки для руху заданого слідством, при дотриманні ПДР України; - дії ОСОБА_7 , які не відповідали вимогам п. 12.3 ПДР України, знаходяться у причинному зв'язку з виникненням даної ДТП.
Зазначені докази здобуті на етапі досудового розслідування, в ході проведення слідчих (розшукових) дій, у відповідності до положень КПК України, без допущення істотних порушень прав та свобод обвинуваченого, висновки експертів є науково -обґрунтованими, об'єктивних підстав не брати їх до уваги не установлено і апеляційним судом.
Аналіз викладеного, діє підстави для висновку, що у виниклій ситуації - обвинувачений, як водій транспортного засобу - джерела підвищеної небезпеки, рухаючись на проїзній частині, проявив безпечність та неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, не відреагував на її зміну, не своєчасно вжив заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, натомість, почав змінювати напрямок руху транспортного засобу, повертаючи кермо ліворуч, праворуч, однак, зіткнення уникнути не зміг.
Тому, висновок суду щодо наявності у його діях порушень пунктів ПДР України, як головної, вирішальної умови, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у даній дорожньо-транспортній пригоді, тобто його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за наведених обставин, є законним та обґрунтованим.
При оцінці доводів апеляційної скарги сторони захисту колегією суддів також не убачається підстав для визнання постанови про призначення (зміни) групи прокурорів від 09 жовтня 2021 року недопустимим доказом. Так, у матеріалах провадження міститься оригінал зазначеної постанови із підписом керівника окружної прокуратури - ОСОБА_16 , до складу групи прокурорів включено: ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , а старшим групи прокурорів визначено прокурора ОСОБА_9 , що цілком узгоджується із даними витягу з Єдиного реєстру досудового розслідування. Витребуваними та дослідженими судом копіями матеріалів справи № 157/1360/21 щодо розгляду клопотання слідчого про арешт майна стверджується наявність постанови про призначення (зміни) групи прокурорів від 09 жовтня 2021 року із відповідним підписом керівника. Оскільки процесуальне рішення про призначення чи зміну прокурорів (групи прокурорів) не є самостійним доказом у розумінні ст. 84 КПК України, так як не містить зафіксованих та зібраних відповідними суб'єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб, тому відсутність такої постанови із відповідним підписом у розпорядженні слідчого, не свідчить про її відсутність у цілому та за умови її представлення органом обвинувачення у формі оригіналу на стадії судового розгляду та безпосереднього дослідження судом, не дає підстав для визнання її недопустимим доказом. Наведене цілком узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у (постанові від 05 липня 2022 року, справа № 720/1277/20).
Погоджується колегія суддів із висновком суду першої інстанції щодо оцінки як доказу - висновку експерта № 129 від 20 грудня 2021 року. Допустимість якого цілком підставно обґрунтована судом обсягом повноважень слідчого, визначених ст. 40 КПК України. З урахуванням того, що уся медична документація ОСОБА_10 була у добровільному порядку надана на запит слідчого, процесуальних підстав для здобуття такої документації виключно у порядку, визначеному ст. ст. 159, 160 КПК України, як помилково вважає захисник, не установлено. Такі мотиви суду є цілком законними та відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у (постанові від 06 жовтня 2020 року, справа № 761/480/19).
Окрім того, судом підставо зазначено про те, що не відкриття медичної документації стороні захисту на стадії досудового розслідування, яка жодних клопотань не заявляла чим висловила безспірну мовчазну відмову від реалізації такого права, автоматично не може ставити під сумнів допустимість зазначеного висновку експерта. Також судом слушно зазначено про те, що таке право може бути реалізоване на стадії судового розгляду матеріалів кримінального провадження, що не суперечить меті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та було реалізовано, шляхом безпосереднього дослідження судом оригіналу медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_10 , безпосередньо, в ході судового розгляду. Аналогічна правова позиція Верховного Суду, викладена і у (постанові від 27 січня 2020 року, справа № 754/14281/17).
Підстави визнання недопустимим висновку експерта № СЕ -19/103-21/10339-ІТ, зазначені у апеляційній скарзі, цілком спростовані поясненнями експерта ОСОБА_19 та слідчого ОСОБА_20 , які у суді чітко та повно ідентифікували перелік документів, наданих на дослідження експерту (постанову про призначення експертизи, протокол огляду місця пригоди та протокол слідчого експерименту із схемами до нього). При цьому, вихідні дані, що містяться у зазначених процесуальних документах, і якими оперував експерт, зібрані у ході проведених на стадії досудового розслідування процесуальних дій із участю обвинуваченого ОСОБА_7 , який надавав пояснення з приводу обставин вчиненого, був ознайомлений із їх змістом. Як пояснив експерт, зазначених вище матеріалів було достатньо для проведення експертизи, потреби у витребуванні додаткових матеріалів, не виникло.
Сторона захисту, у поданій апеляційній скарзі, не навела розумних доводів істотного значення та впливу умов, за яких сталась подія, безпосередньо на доведеність факту винуватості обвинуваченого, при встановленні якої, основним чинником залишається можливість водія вчасно виявити небезпеку та вжити усіх необхідних заходів для її уникнення чи зменшення. Тоді як причина, через яку створена небезпека для руху, за умови можливості водія її виявити, значення не має.
Відтак, висновок суду про наявність у діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, є цілком законним та обґрунтованим, відповідає критерію доведення поза розумним сумнівом та не спростований доводами апеляційної скарги сторони захисту.
Разом з тим, доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, убачаються частково обґрунтованими.
Згідно із ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно із ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Так, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 основне покарання у виді позбавлення волі у розмірі, наближеному до мінімального та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, судом першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, із достатньою повнотою ураховано характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення (злочину) який, у відповідності до ст. 12 КК України, є тяжким, проте вчинений із необережності, дані про особу обвинуваченого, який є особою молодого віку, до кримінальної відповідальності притягується уперше, за місцем проживання характеризується виключно позитивно, надаючи показання у суді, винуватість у вчиненому за усім обсягом пред'явленого йому обвинувачення визнав повністю та беззастережно, щиро розкаявся, висловлював жаль з приводу вчиненого. Ураховано судом і конкретні обставини вчиненого, характер та зміст допущених обвинуваченим порушень ПДР, обставини, що пов'язані із вчиненням даної дорожньо-транспортної пригоди, його поведінку, безпосередньо після вчинення злочину, позицію потерпілої, яка підтвердила факт повного відшкодування ОСОБА_7 усіх понесених ними витрат, у тому числі, на поховання матері та просила суд не позбавляти його волі.
До обставин, які пом'якшують покарання судом віднесено щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування збитків. Обставин, які обтяжують покарання, не встановлено.
Позиція обвинуваченого, який у суді винуватість у вчиненому визнав повністю, щиро розкаявся, ствердив про щирий жаль та співчуття потерпілій стороні, повністю відшкодував усі понесені нею витрати, відтак, не лише висловлював, а й своїми діями продемонстрував готовність нести відповідальність за вчинене, на думку колегії суддів, давала суду підстави для віднесення щирого каяття до обставин, які у відповідності до ст. 66 КК України пом'якшують покарання.
Із достатньою повнотою вмотивовано судом і підставність застосування щодо обвинуваченого додаткового альтернативного виду покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
Водночас загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування.
При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Таким чином, ураховуючи, що у апеляційній скарзі прокурора відсутнє таке обґрунтування безпідставності застосування щодо обвинуваченого положень ст. 75 КК України, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненим кримінальним правопорушенням, колегія суддів вважає, що застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , не порушує загальних засад його призначення, установлених КК України та відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, і не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо прийняття рішення про звільнення від відбування покарання. У зв'язку з цим, підстав для скасування вироку суду з мотивів безпідставного та необґрунтованого застосування ст. 75 КК України, не убачається.
Однак, слід погодитись із доводами прокурора, що при застосуванні положень ст. 75 КК України та звільненні обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, судом першої інстанції допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Так, згідно вироку суду ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробовуванням із встановленням іспитового строку 2 роки, тобто обвинуваченого звільнено від відбування покарання у цілому, що слід розуміти, як звільнення від основного та додаткового покарання.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 75 КК України, особа може бути звільнена лише від відбування покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі та позбавлення волі.
Згідно із роз'ясненнями, зазначеними у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначені обвинуваченому покарання, із застосуванням положень ст. 75 КК України, звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання не допускається.
Відповідно, звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання положеннями кримінального закону не передбачено і не допускається.
Окрім того, застосування щодо ОСОБА_7 положень ч. 3 ст. 75 КК України, не відповідає точному її змісту, так як вчинення під час іспитового строку нового кримінального правопорушення (як злочину, так і проступку), є підставою для скасування випробування. Натомість, судом допущено довільне трактування цієї норми закону, звузивши її застосування, визначивши підставою для скасування випробування обвинуваченого вчинення ним лише нового злочину.
Ураховуючи передбачену законом можливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 лише від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, а не від покарання у цілому, що погіршує становище обвинуваченого, у порівнянні із покаранням, призначеним оскаржуваним вироком, вирок суду першої інстанції, у відповідності до положень п. 3 ч. 1 ст. 407, п. 4 ч. 1 ст. 409, ч. 1 ст. 418 КПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку, а тому у цій частині вимоги апеляційної скарги прокурора підлягають задоволенню.
Колегія суддів вважає, що визначений судом обвинуваченому ОСОБА_7 іспитовий строк тривалістю 2 роки буде необхідним та достатнім для його виправлення та перевиховання, дасть змогу протягом зазначеного строку органу пробації здійснювати контроль за його поведінкою.
Що стосується вимог апеляційної скарги прокурора про збільшення строку додаткового покарання до 3 років, колегія судів вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, оскільки строк додаткового покарання судом першої інстанції призначено з урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, даних про особу обвинуваченого у сукупності та взаємозв'язку, а також позицією потерпілої сторони.
Відтак, призначене судом додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, є цілком законним та достатньо обґрунтованим.
Таким чином, апеляційна скарга сторони захисту підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга прокурора частковому задоволенню із скасуванням вироку суду в частині застосування положень ст. ст. 75, 76 КК України.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 420 КПК України, Волинський апеляційний суд,
УХВАЛИВ
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Любешівського районного суду Волинської області від 30 березня 2023 року щодо ОСОБА_7 в частині застосування положень ст.ст. 75, 76 КК України скасувати.
Ухвалити у цій частині новий вирок, яким обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування призначеного йому судом першої інстанції основного покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом 2 (двох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України обов'язки: 1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
В іншій частині вироку суду залишити без зміни.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий
Судді: