КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2023 року № 320/15500/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату одноразової грошової допомоги при звільненні) у розмірі 22912,77 гривень із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскільки виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби відповідачем у день звільнення позивачеві не проведено, то відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку з 02.02.2019 по 28.10.2021 включно.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
21 лютого 2022 р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Стверджує, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. В свою чергу, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Також відповідач зазначає, що статті 116-117 Кодексу законів про працю України не поширюються та не застосовуються до військовослужбовців Збройних Сил України, оскільки позивач не перебував у трудових відносинах з військовою частиною, а тому розрахунок і виплата середнього заробітку за весь час затримки не може бути проведений.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 13.08.2007 Заліщицьким РВ ГУМВС України у Тернопільській області.
Позивач в період з 11.04.2006 по 10.04.2007, з 28.01.2015 по 29.03.2016 та з 29.03.2016 по 01.02.2019 проходив військову службу у Збройних силах України, що не спростовується та не заперечується сторонами.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.02.2019 №33, ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.02.2019 №29-РС з військової служби в запас за підпунктом «й» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (які укладали контракт на строк до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду). З 01.02.2019 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. В наказі зазначено, що календарна вислуга років у Збройних Силах України на день звільнення становить 05 років 00 місяців 01 день, пільгова 05 років 01 місяць 00 днів.
Позивач 22.01.2021 звертався із заявою до відповідача щодо нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен календарний рік служби, встановленої ч.2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Проте, листом від 25.01.2021 №121, відповідач відмовив позивачу у такій виплаті.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2021 у справі № 320/1285/21, яке набрало законної сили 02.08.2021, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу військової частини (01.02.2019) одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
На виконання вказаного судового рішення відповідачем 29.10.2021 на рахунок позивача перераховано грошові кошти у розмірі 22912,77 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою та листом Військової частини НОМЕР_1 від 17.11.2021.
ОСОБА_1 вважає, що оскільки виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби Військовою частиною НОМЕР_1 у день звільнення позивачеві не проведено, то відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку з 02.02.2019 по 28.10.2021 включно.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».
Водночас указані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже спірні правовідносини врегульовані трудовим законодавством, зокрема, статтею 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні і здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
А враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає за можливим застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18, від 20.01.2021 у справі № 200/4185/20-а, від 20.01.2021 у справі № 240/12238/19, від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20, від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 висловлено правову позицію, яка підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, а саме: в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Водночас, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Положення частини першої та частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, водночас істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.
Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.
Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Зрештою, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Як встановлено судом, у день виключення позивача із списків особового складу військової частини, позивачу не була виплачена одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Вказана заборгованість, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2021 у справі № 320/1285/21, у розмірі 22912,77 грн. була остаточно сплачена відповідачем позивачу 29.10.2021, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою та листом Військової частини НОМЕР_1 від 17.11.2021.
За таких обставин Позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів ст.117 КЗпП України. Відтак, наявні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, виданої позивачу відповідачем 29.07.2019 №131а, за останні два місяці, що передували звільненню Позивача з військової служби, розмір місячного грошового забезпечення за грудень 2018 та січень 2019 складає 20159,05 грн.
Кількість календарних днів за грудень 2018 та січень 2019 складає 62 днів. Отже середньоденне грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням складає 325,14 грн. в день (20159,05 / 62 дні).
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (02.02.2019 - 29.10.2021) позивача складає 326 115,42 грн (325,14 грн * 1003 дні).
Водночас, позивач, з огляду на практику Верховного Суду від 04.09.2020 у справі № 260/348/19 в аналогічних спорах вважає справедливим та пропорційним стягнути з відповідача 22912,77 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Отже з огляду на положення ч.2 ст. 9 КАС України, а також враховуючи постанову Верховного Суду від 04.09.2020 у справі № 260/348/19, постанову Велика Палата Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, суд задовольняє позовні вимоги у розмірі 22912,77 грн.
У відзиві на позов відповідач, керуючись судовою практикою Європейського суду з прав людини (справа «Меньшакова проти України»), зазначав, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Також відповідач вказує на висновки Верховного Суду викладені у постановах від 18 листопада 2019 року у справі №0940/1532/18 та від 28 січня 2020 року у справі № 822/2663/15.
Проте суд з цього приводу зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року справа № 821/1083/17 та від 13 травня 2020 року справа №810/451/17 дійшла висновку, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв'язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.
Таким чином доводи відповідача, що положення статті 117 КЗпП України не поширюються на правовідносини, які виникають у зв'язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості, є помилковими.
Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату одноразової грошової допомоги при звільненні) у розмірі 22912,77 гривень (двадцять дві тисячі дев'ятсот дванадцять гривень 77 копійок) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.