ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2023 року Справа № 280/5787/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В. розглянув в порядку письмового провадження в спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Кацюби Максима Володимировича ( АДРЕСА_2 ), до Запорізької обласної прокурори (вул. Матросова, буд. 29-а, м. Запоріжжя, 69009) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі,
ВСТАНОВИВ:
24.07.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач), в особі представника - адвоката Кацюби Максима Володимировича, до Запорізької обласної прокурори (далі - відповідач), в якій позивач просить суд: стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі №280/6269/20 про поновлення позивача на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Запорізьку область, прокуратури Запорізької області, починаючи з 21.04.2021 по 23.01.2022 в розмірі 194 972,92 грн.
Крім того, просить розглянути справу в порядку загального позовного провадження стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що він з 2012 року по 07.08.2020 він працював в органах прокуратури Запорізької області. Наказом керівника Запорізької обласної прокуратури №1494к від 06.08.2020 позивача було звільнено із займаної посади прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримки публічних обвинувачень Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Запорізьку область, прокуратури області, та з органів прокуратури Запорізької області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2021 по справі №280/6269/20, яке було залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.07.2021, позов позивача було задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ виконуючого обов'язки прокурора Запорізької області №1494к від 06.08.2020 про звільнення позивача з займаної посади та з органів прокуратури Запорізької області; поновлено позивача в органах прокуратури Запорізької області з 30.12.2020 на посаді рівнозначній попередньо займаній посаді з 08.08.2020; стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 08.08.2020 по 20.04.2021; допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді прокурора. Відповідачем зазначене судове рішення тривалий час не виконувалось, в тому числі в частині, яка підлягала негайному виконанню. Лише 24.01.2022 позивача було поновлено на посаді відповідно до наказу керівника відповідача №40к, при цьому підставою для видачі наказу стало рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі №280/6269/20. Разом з тим постановою Верховного Суду від 30.06.2022 касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури було задоволено, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду у справі №280/6269/20 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову позивачу відмовлено. Оскільки відповідачем рішення суду, яке підлягало негайному виконанню, не виконувалось з 21.04.2021 по 23.01.2022, то позивач звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 31.07.2023 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою від 15.08.2023 було відмовлено у задоволенні заяви Запорізької обласної прокурори про розгляд в порядку загального позовного провадження справи №280/5787/23.
18.08.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позов та заява про залишення позову без розгляду через пропуск позивачем визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України.
В обґрунтування заяви про залишення позову без розгляду відповідач, посилаючись на приписи ч. 5 ст. 122 КАС України, зазначає, що обставини, з якими позивач пов'язує порушення своїх прав, були йому відомі з 24.01.2022 (дати видачі наказу керівника відповідача від 24.01.2022 №40к про поновлення позивача на посаді на виконання судового рішення). Зазначає, що середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання судового рішення не входить до структури заробітної плати.
В обґрунтування відзиву зазначає, що Верховним Судом по справі №280/6269/20 встановлена правомірність звільнення позивача із займаної посади та відсутність підстав для його поновлення на роботі, відповідно позивача не визнано незаконно звільненим, а відпали нормативні підстави для його поновлення на посаді, виплати йому середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді. Також зазначає, що відповідач звертався до суду в справі №280/6269/20 із заявою про роз'яснення рішення суду від 20.04.2021 по цій справі в частині посади на яку слід поновити позивача. Ухвалою суду від 07.10.2021, яка залишена без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021 відмовлено у задоволенні заяви відповідача. Вважає, що ним вживались заходи для виконання судового рішення. Також вважає, умовою для видання наказу про поновлення працівника на роботі є надходження письмової заяви такого працівника, проте така заява позивачем до відповідача не подавалась, трудова книжка не надавалась. 13.01.2022 відповідачем було надіслано в адресу позивача лист №07-41вих-22 з роз'ясненням умов поновлення на посаді з 08.08.2020 та запрошено його до відділу кадрової роботи та державної служби обласної прокуратури для внесення відповідних відомостей до трудової книжки. Позивач до відповідача з серпня 200 року до січня 2022 року не звертався та трудову книжку не надав. Наказом відповідача від 24.01.2022 №40к позивача було поновлено на посаді з 08.08.2020. Наказом керівника відповідача від 04.07.2022 №645к позивача звільнено з посади та з органів прокуратури за власним бажанням. Вважає, що з боку відповідача відсутня відмова виконувати рішення суду та умисел, спрямований на такі дії чи бездіяльність. Просить відмовити у задоволенні позову.
29.08.2023 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій він посилаючись на позиції Верховного Суду, викладені за аналогічними спорами, спростовує твердження відповідача. Зазначає, що виконання рішення суду в цьому випадку не викликало будь-яких труднощів та не вимагало вжиття якихось значних зусиль, а тому доводи відзиву є надуманими. Також висловлює незгоду із розрахунком середньоденного заробітку позивача, вчиненим відповідачем. Також зазначає, що визначені в довідках відповідача суми виплат позивачу не співпадають з періодом несвоєчасного виконання рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення учасників справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Позивач з 08.08.2012 по 07.08.2020 працював в органах прокуратури Запорізької області, перед звільненням на підставі наказу від 06.08.2020 №1494к займав посаду прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних правопорушеннях Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Запорізьку область, прокуратури області.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі №280/6269/20 було: визнано протиправним та скасовано наказ виконуючого обов'язки прокурора Запорізької області №1494к від 06.08.2020 про звільнення позивача з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідувань кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Запорізьку область, прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України “Про прокуратуру”; поновлено позивача в органах прокуратури в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідувань кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі що поширює свою діяльність на Запорізьку область, прокуратури Запорізької області з 08 серпня 2020 року; стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 08 серпня 2020 року по 20 квітня 2021 року у сумі 182 522,56 грн; допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місць у розмірі 22 296,79 грн; допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідувань кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі що поширює свою діяльність на Запорізьку область, прокуратури Запорізької області.
19.05.2021 позивачу були видані виконавчі листи в частині, яка підлягала негайному виконанню.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.07.2021 апеляційні скарги позивача та відповідача залишені без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2021 в адміністративній справі №280/6269/20 залишене без змін.
З доданого до відзиву відповідача розрахункового листа позивача за 2021 рік вбачається, що в травні 2021 року було здійснене безспірне списання з відповідача на користь позивача за судовим рішенням 17 948,92 грн (22 296,79 грн до утримання податків та зборів), а у вересні 2021 року 128 981,74 грн (160 225,77 грн до утримання податків та зборів). Інших нарахувань та виплат в 2021 році на користь позивача відповідачем не здійснювалось, це також підтверджується доданим відповідачем до відзиву листом від 18.08.2023 №15-1793-23.
28 вересня 2021 року Запорізька обласна прокуратура звернулася до суду з заявою про роз'яснення рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року щодо посади на якій слід поновити ОСОБА_1 .
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2021 відмовлено відповідачу в роз'ясненні судового рішення.
Не погодившись з ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2021, повний текст якої відповідач отримав 23.10.2021, 05.11.2021 засобами поштового зв'язку він її оскаржив до Третього апеляційного адміністративного суду (ця інформація викладена в ухвалі Третього апеляційного адміністративного суду від 13.09.2022 у справі №280/6269/20).
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової А.М. від 09.11.2021 було відкрите виконавче провадження №67411242 щодо поновлення позивача на займаній посаді на виконання рішення суду по справі №280/6269/20.
Ухвалою Верховного Суду від 08.11.2021 у справі №280/6269/20 зупинене виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2021 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 27.07.2021 у справі №280/6269/20 в частині стягнення коштів до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Наказом відповідача від 24.01.2022 №40к було скасовано наказ прокурора Запорізької області від 06.08.2020 №1494к про звільнення позивача з займаної посади та поновлено позивача на попередній посаді з 08.08.2020. В якості підстав для видання цього наказу визначені рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2021 та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 27.07.2021 у справі №280/6269/20.
З доданого до відзиву відповідача розрахункового листа позивача за 2022 рік та доданого відповідачем до відзиву листа від 18.08.2023 №15-1793-23 вбачається, що з 24 січня по 04 липні 2022 року позивачу було нарахована та виплачена заробітна плата за відпрацьований час в розмірі 53 076,40 грн (до утримання податків і зборів).
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової А.М. від 11.05.2022 було закінчене виконавче провадження №67411242 щодо поновлення позивача на роботі, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Постановою Верховного Суду від 30.06.2022 касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27.07.2021 задоволено: рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27.07.2021 у справі №280/6269/20 скасовано; ухвалено у цій справі нове рішення, яким у задоволенні позову позивача до відповідача відмовлено повністю.
Наказом відповідача від 04.07.2022 №645к позивача було звільнено з займаної посади з 04.07.2022 за його заявою.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.10.2022 апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури залишено без задоволення, а ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2021 року у справі №280/6269/20 - без змін.
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд виходить з наступного.
Щодо додержання позивачем строку звернення до суду із цим позовом суд зазначає наступне.
В цій справі, з викладених у позові обґрунтувань позивача, судом встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі №280/6269/20, зокрема, поновлено позивача в органах прокуратури в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідувань кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі що поширює свою діяльність на Запорізьку область, прокуратури Запорізької області з 08 серпня 2020 року.
Сторонами не заперечується факт виконання зазначеного судового рішення в частині поновлення позивача на роботі лише 24.01.2022. Отже, факт обізнаності позивача із несвоєчасним виконанням відповідачем рішення суду станом на 24.01.2022 є неспростовним.
Вважаючи, що відповідачі зобов'язані виплатити середній заробіток за час затримки виконання указаного судового рішення, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Статтею 233 КЗпП України (в редакції, яка була чинною до 19.07.2022) передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. Частиною другою цієї статті передбачалось, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Поточною редакцією ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
За змістом статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 в справі № 755/12623/19 визначила природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши, що такий заробіток за природою є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію. Незаконне звільненні - це незаконне припинення роботодавцем із працівником трудового договору в односторонньому порядку. Водночас виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений.
Статтею 233 КЗпП України визначені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. На момент виникнення спірних правовідносин частина друга вказаної норми встановлювала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частині другій статті 233 КЗпП України. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.
До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.
За наведеного суд зазначає, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України. Водночас указані положення КАС України не містять норми, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Отже, право на заробітну плату щодо правовідносин, які існували до 19.07.2022 не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, яка була чинною до 19.07.2022).
Аналогічна за своїм змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 420/10861/21, від 04.08.2022 у справі № 380/6129/20, від 18.08.2022 у справі № 560/7496/20, від 04.05.2023 у справі № 560/3294/22, а також в постанові Верховного Суду від 11.07.2023 по справі №440/5726/22.
Разом з тим, з 19.07.2022 визначений ст. 233 КЗпП України строк обмежується трьома місяцями з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Проте, в даному випадку слід враховувати приписи п. 1 Глави ХІХ КЗпП України, відповідно до яких:
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, в період дії зазначеного карантину було продовжено строки, визначені ст. 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відмінено на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Отже, з 01.07.2023 продовжено перебіг строку звернення позивача до суду із цим позовом.
Правова позиція Верховного Суду з питань застосування законодавства про продовження процесуальних строків під час дії карантину, викладена на офіційній сторінці Верховного Суду в мережі Інтернет в загальному доступі за посиланням https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/928802/. Ця позиція Верховного Суду є загальновідомою та відповідає принципам права.
З врахуванням цієї позиції Верховного Суду, а також того, що обставини, яким позивач обґрунтовує свої вимоги існували в період дії зазначеного карантину, з 01.07.2023 для позивача розпочався відлік тримісячного строку звернення до суду із цим позовом, а із цим позовом позивач звернувся до суду 24.07.2023, тобто в межах визначеного ст. 233 КЗпП України строку.
Щодо суті спору.
Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ч.2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до п.п. 2, 3 ч.1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються постанови суду присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Частиною 2 ст.372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
За приписами положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з ч. 8 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняття органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до п. 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Відповідно ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно зі ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст. 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 31.07.2019 у справі №813/593/17, від 25.09.2019 у справі №813/4668/16, від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі №2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі №815/1676/18, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 26.11.2020 у справі №500/2501/19, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18.
Суд зазначає, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24.09.2021 у справі №640/755/19.
За приписами ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.
Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Отже, законодавчо закріплено обов'язок боржника виконати рішення суду щодо поновлення стягувача на роботі негайно після проголошення судового рішення.
В даному випадку негайного поновлення позивача на роботі не відбулось, внаслідок чого відповідач має виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.
Щодо посилань відповідача на те, що Запорізького окружного адміністративного рішення суду у справі №280/6269/20 ним оскаржувалось та в подальшому було скасоване Верховним Судом, а також на те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про поновлення на посаді та не надавав трудову книжку, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 48 КЗпП України облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
На вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов'язковому порядку не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу.
Роботодавець на вимогу працівника зобов'язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.
Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
З наведеного вбачається, що облік трудової діяльності здійснюється в електронній формі, а трудова книжка зберігається у працівника, і лише на його вимогу до неї вносяться відповідні записи. Відтак, доводи відповідача про ненадання позивачем трудової книжки не відповідають приписам ст. 48 КЗпП України.
У постанові від 15.02.2023 по справі №460/16522/21 Верховний Суд за аналогічних обставин виклав наступну позицію:
«52. У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин статтю 236 КЗпП, мотивувавши це тим, що рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 5 липня 2021 року у справі №460/6002/20 в частині поновлення позивача на роботі було скасоване постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2021 року.
53. Слід віддати належне цьому висновку судів попередніх інстанцій, позаяк викладена мотивація причини через яку, на їхній погляд, стаття 236 КЗпП не може бути застосована у справі ОСОБА_1 , має певну логіку і містить у собі раціональне зерно.
54. Водночас сформований ними погляд на розв'язання указаного питання є неповним, адже не враховує того, що незастосування статті 236 КЗпП у подібних випадках здатне потурати невиконанню судових рішень.
55. Також подібне правозастосування сприяє негативній практиці, за якої роботодавець зволікатиме з виконанням рішення про поновлення особи на роботі допоки апеляційний суд не перегляне справу.
56. У цьому контексті слід зважати й на те, що інститут звернення рішення суду до негайного виконання покликаний забезпечувати швидкий і реальний захист прав працівника. Цей інститут не заперечує можливості скасування в апеляційному порядку рішення, допущеного до негайного виконання, проте на стадії апеляційного оскарження віддає перевагу інтересам працівника.
57. Зрештою стаття 236 КЗпП не містить у собі застереження про те, що скасування рішення про поновлення на роботі звільняє роботодавця від обов'язку оплатити працівнику вимушений прогул при затримці його виконання.
58. На основі цих обставин і міркувань Суд дійшов висновку, що у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі факт подальшого скасування цього рішення в апеляційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов'язку здійснити таку виплату.
59. Інакше застосування статті 236 КЗпП може атакувати принцип обов'язковості судового рішення та здатне підважити процесуальний інститут звернення рішення суду до негайного виконання.
60. З огляду на викладене Суд не може погодитися з висновком судів попередніх інстанцій стосовно того, що скасування рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 5 липня 2021 року у справі №460/6002/20 у частині поновлення на роботі виключає можливість застосування статті 236 КЗпП до спірних правовідносин.
61. Тож Суд констатує, що у справі ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 236 КЗпП, їхні висновки є необґрунтованими й такими, що не враховують правові позиції касаційного суду».
З врахуванням зазначеної правової позиції Верховного Суду суд відхиляє посилання відповідача на скасування Верховним Судом рішень судів попередніх інстанцій у справі №280/6269/23.
Крім того, у постанові від 01.08.2023 по справі №640/34546/21 Верховний Суд зазначив наступне:
«Щодо твердження скаржника про те, що позивачем не подавалося жодної заяви про поновлення на посаді в Офісі Генерального прокурора, що слугувало б підтвердженням його волевиявлення продовжувати фактичну службу на відповідній посаді, Верховний Суд зазначає, що усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 05.02.2022 у справі №280/4402/21».
З врахуванням викладеного доводи відповідача про неподання позивачем заяви про поновлення на посаді судом не беруться до уваги.
Щодо посилання відповідача на звернення до суду із заявою про роз'яснення судового рішення, суд зазначає, що за приписами ч. 4 ст. 254 КАС України подання заяви про роз'яснення судового рішення зупиняє перебіг строку, встановленого судом для виконання судового рішення, а так само строку, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.
Разом з тим, в даному випадку строк виконання рішення суду про поновлення на роботі встановлений не судом, а законом (п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України та ч. 1 ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження»), а перебіг строку, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання, не впливає на обов'язок боржника виконати судове рішення негайно.
Крім того, конструкція норми ст. 236 КЗпП України не містить застереження щодо необхідності встановлення провини роботодавця у несвоєчасному виконанні рішення суду про поновлення звільненого працівника, сам факт затримки виконання рішення є підставою для застосування приписів цієї статті.
Враховуючи викладене судом встановлено факт несвоєчасного виконання відповідачем рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі №280/6269/20 в частині поновлення позивача на посаді.
Період затримки виконання рішення становить з 21.04.2021 (середа, наступний день після проголошення рішення суду у справі №280/6269/20) по 23.01.2022 (неділя, день напередодні видання відповідачем наказу про поновлення позивача на роботі) - 278 календарних дні (188 робочих днів).
Відповідно до довідки відповідача від 01.02.2022 №21-39 (була додана до позову) середньоденна заробітна плата позивача становила 1037,09 грн.
Отже, середній заробіток позивача за час затримки виконання відповідачем рішення суду становить: 1037,09 грн * 188 робочих днів = 194 972,92 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на викладене, суд висновує про обґрунтованість та доведеність позовних вимог та наявність правових підстав для задоволення позову.
Статтею 139 КАС України, визначено порядок розподілу судових витрат.
Зважаючи на той факт, що у позивач звільнений від сплати судового збору в силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а доказів здійснення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять, то питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Кацюби Максима Володимировича ( АДРЕСА_2 ), до Запорізької обласної прокурори (вул. Матросова, буд. 29-а, м. Запоріжжя, 69009) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі задовольнити.
Стягнути з Запорізької обласної прокурори на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі №280/6269/20 в частині негайного поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Запорізьку область, прокуратури Запорізької області, за період з 21.04.2021 по 23.01.2022 в розмірі 194 972,92 грн. (сто дев'яносто чотири тисячі дев'ятсот сімдесят дві гривні дев'яносто дві копійки).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано «11» жовтня 2023 року.
Суддя Р.В. Кисіль