печерський районний суд міста києва
Справа № 757/8929/22-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2023 року
Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Хайнацького Є.С.,
при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,
за участю:
позивача: не з'явився,
представника відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Комунального концерну «Центр комунального сервісу», про захист прав споживачів, визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - відповідач, КП «Київтеплоенерго»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Комунального концерну «Центр комунального сервісу» (далі - третя особа, КК «Центр комунального сервісу»), в якому просить: визнати незаконними дії відповідача щодо здійсненого перерахунку (донарахування) плати за послугу з централізованого опалення по квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності позивачу, за період з жовтня 2019 року по листопад 2021 року у сумі 27 290,82 грн. та щодо нарахування 3% річних у розмірі 382,20 грн. та інфляційних втрат у розмірі 914,45 грн.; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок плати (нарахувань) за послугу з централізованого опалення по вказаній квартирі, власником якої є позивач, за опалювальні періоди 2019-2020 роки та 2020-2021 роки відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 (далі - Правила № 630), та договорів про надання комунальних послуг, укладених до 01.05.2019 року, провести відповідні коригування по особовому рахунку позивача та скасувати заборгованість у сумі 27 290,82 грн.; зобов'язати відповідача скасувати нарахування 3 % річних у розмірі 382,20 грн. та інфляційних втрат у розмірі 914,45 грн. по вищевказаній квартирі, власником якої є позивач; вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що він є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач сумлінно оплачує всі рахунки за спожиту теплову енергію та централізоване опалення його квартири.
З 01.05.2018 року виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_2 є КП «Київтеплоенерго».
Починаючи з грудня 2019 року позивачу надходять рахунки-повідомлення на оплату послуг з централізованого опалення з урахуванням сум перерахунку (коригування) за централізоване опалення, зокрема, з грудня 2019 року по жовтень 2021 року загальна сума таких донарахувань для позивача становить 27 290,82 грн.
Крім того, з липня 2021 року відповідач почав нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати позивачу, що станом на дату подання цього позову до суду становить: 382,20 грн. - три проценти річних, 914,45 грн. - інфляційні втрати.
На звернення та запити позивача відповідач та третя особа відповідей не дають, не надають кількісні показники спожитої теплової енергії в квартирі позивача за кожен розрахунковий період, показники теплової енергії, витрачені на опалення місць загального користування тощо.
Нарахування позивачу за послугу з централізованого опалення проводились як для приміщення, що не оснащене вузлом розподільного обліку.
Відповідач неправомірно застосував Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджену наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 року № 315, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 28.12.2018 року за № 1502/32954 (далі - Методика № 315), при проведенні перерахунку до договорів, укладених до 01.05.2019 року, оскільки її застосування можливо лише при переході на нові договірні відносини між споживачем та виконавцем комунальної послуги.
Позивач вважає, що виставлення рахунків-повідомлень та вимог оплати за спожиту теплову енергію в такому об'ємі, який фактично не споживала квартира позивача, дискримінує його права як споживача послуги з централізованого опалення та ставить у нерівне становище перед споживачами, у яких встановлені квартирні лічильники тепла. Перерахунок (коригування) плати за централізоване опалення у квартирі позивача та нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат проведено незаконно, з порушенням норм чинного законодавства, порушує права та законні інтереси позивача як споживача послуг.
Посилаючись на вказані обставини, на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Методики № 315 позивач звернувся до суду з указаним позовом.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.02.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23.11.2022 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до КП «Київтеплоенерго», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, КК «Центр комунального сервісу», про захист прав споживачів, визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 14.03.2023 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.03.2023 року розгляд справи відкладено на 29.05.2023 року.
15.03.2023 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відзив обґрунтований тим, що нарахування плати за отриману послугу з централізованого опалення мешканцям будинку позивача проводяться відповідно до Правил № 630 (які були чинними на час виникнення спірних правовідносин). В період з грудня 2019 року по серпень 2021 року в програмного комплексі для проведення розрахунків за житлово-комунальні послуги відповідно до п. 4 ст. 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» проводився перерозподіл обсягу теплової енергії, використаної на потреби централізованого опалення будинку. Суми, отримані в результаті перерахунку, було відображено в квитанціях для сплати за послугу централізованого опалення. Нарахування плати за отриману послугу з постачання гарячої води по квартирі позивача проводились відповідно до наданих власником квартири показників індивідуального засобу обліку гарячої води, при ненаданні показників нарахування плати за отриману послугу з постачання гарячої води по квартирі позивача здійснювалось по середньодобовому споживанню відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання». Договори про надання комунальних послуг, укладені до 01.05.2019 року, передбачають застосування положень Правил № 630 та Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Мінбуду України від 31.10.2006 року № 359, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.11.2006 року за № 1237/13111 (далі - Методика № 359). Крім того, виставлення рахунків за надані послуги за своєю суттю є претензією.
27.03.2023 року до суду надійшла відповідь представника позивача на відзив на позовну заяву, у якій зазначено, що до серпня 2020 року позивач не мав квартирного (індивідкального) засобу обліку теплової енергії. Фактично відповідачем застосовувались положення Методики № 315, яка не могла застосовуватись до договорів, укладених до 01.05.2019 року. Крім того, зазначені інші доводи, які вже викладені позивачем у позовній заяві. Також позивач указує, що представник відповідача наводить відмінні від викладених у листах відповідача підстави нарахування перерахунку, а саме зміну показників будинкового засобу обліку.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29.05.2023 року розгляд справи відкладено на 03.08.2023 року.
Позивач у судове засідання не з'явився; про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином; представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився; про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином; подав до суду заяву, у якій просив відмовити в задоволенні позову.
Вислухавши думку учасників справи, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади м. Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». Підприємство здійснює постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води споживачам у м. Києві з 01.05.2018 року.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
З 01.05.2018 року житлово-комунальні послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в м. Києві надає відповідач на підставі публічного договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води населенню, який був опублікований в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 року № 34 (5085).
ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка від 07.02.2022 року № 298153923).
ОСОБА_1 є споживачем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, які надає КП «Київтеплоенерго» у зазначеному житловому будинку.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що користувався послугами з центрального опалення зазначеної квартири, що надавалися КП «Київтеплоенерго», та вчасно виконував свої обов'язки зі сплати за надані послуги, проте, починаючи з грудня 2019 року позивачу надходять рахунки-повідомлення на оплату послуг з централізованого опалення з урахуванням сум перерахунку (коригування) за централізоване опалення, зокрема, з жовтня 2019 року по листопад 2021 року загальна сума таких донарахувань для позивача становить 27 290,82 грн., що вважається заборгованістю позивача перед відповідачем.
Стосовно позовних вимог про визнання незаконними дій відповідача щодо здійсненого перерахунку (донарахування) плати за послугу з централізованого опалення по квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності позивачу, за період з жовтня 2019 року по листопад 2021 року у сумі 27 290,82 грн. та щодо нарахування 3% річних у розмірі 382,20 грн. та інфляційних втрат у розмірі 914,45 грн., суд зазначає наступне.
Спосіб захисту, що визначається ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має бути «ефективним» як у законі, так й на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (&75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєва проти України» від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Право визначення способу захисту порушеного покладено на позивача, суд не вправі втручатися у визначення позивачем способу захисту порушеного права.
Невірно обраний спосіб захисту порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову.
Так, у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 року у справі № 462/5889/16-ц міститься правовий висновок, що оспорювання правильності нарахування розміру плати за певні види житлово-комунальних послуг (заборгованості за такими), що є різновидом претензії, - чинним законодавством як спосіб захисту не передбачений, споживачі вправі у випадку пред'явлення до них вимог про стягнення таких нарахувань заперечувати стосовно них з наданням відповідних доказів.
Такий висновок підтверджено іншими судовими рішеннями Верховного Суду.
Так, у постанові від 06.07.2021 року у справі № 910/11948/18 Верховний Суд визначив таку позицію. Предметом позову у справі є вимоги ОСББ «Гончара 62» про визнання безпідставними та незаконними проведені Керуючою компанією в повному обсязі нарахування платежів співвласникам будинку АДРЕСА_3 за період з 01.09.2017 року по 01.12.2017 року на загальну суму 309688,87 грн. Отже, вирішуючи спір у цій справі, суди повинні були визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права, на захист якого звернулось ОСББ «Гончара 62». Велика Палата Верховного Суду у п. 57 постанови від 5.06.2018 року у справі № 338/180/17 звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Також, відповідно до практики ЄСПЛ (п. 145 рішення від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та п. 75 рішення від 05.04.2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02), в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту). (Аналогічний за змістом висновок викладено у п.п. 63, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі № 910/3009/18). Суд вважає, що задоволення позовних вимог ОСББ «Гончара 62», у такому вигляді як вони заявлені у цій справі, не призведе до захисту ані прав останнього, ані прав та охоронюваних законом інтересів співвласників будинку АДРЕСА_3 , оскільки внаслідок їх задоволення не вирішено конфлікт щодо нарахування споживачам житлово-комунальних послуг за спірний період. За обставин цієї справи належним способом захисту прав міг би бути: (1) позов споживачів житлово-комунальних послуг до Керуючої компанії про повернення (стягнення) грошових коштів (в разі сплати нарахованих житлово-комунальних послуг); (2) позов Керуючої компанії до споживачів житлово-комунальних послуг про стягнення заборгованості зі сплати житлово-комунальних послуг (в разі несплати житлово-комунальних послуг), в яких і мали б доводитись обставини безпідставного/неправомірного нарахування/ стягнення або несплати споживачами житлово-комунальних послуг їх вартості. Втім такі позови підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. Отже, заявлений ОСББ «Гончара 62» позов не містить вимог про усунення порушень прав або інтересів ані самого позивача, ані співвласників багатоквартирного будинку, а відтак ані позивач, ані співвласники багатоквартирного будинку за наслідком задоволення позову відновлення в правах не отримають. З урахуванням зазначеного вбачається, що такий позов пред'явлено лише з метою довести обставину (створити доказ), яка підлягає доведенню при розгляді спору про право. Суд також відзначає, що звертаючись до суду із позовом у цій справі, ОСББ «Гончара 62» фактично заявляє про непогодження із нарахуванням комунальних платежів всім співвласникам багатоквартирного будинку за відсутності укладених з ними відповідних договорів. При цьому, такі вимоги не можуть бути заявлені в якості самостійного позову ще і тому, що за своєю суттю вони є запереченням відносно стягнення заборгованості зі сплати вартості комунальних послуг, а отже, не можуть розглядатись у відриві від вимог Керуючої компанії до споживачів житлово-комунальних послуг, які вже пред'явлені в Шевченківському районному суді міста Києва. Звідси висновок, що суди попередніх інстанцій помилково не врахували, що визнання безпідставними та незаконними проведених Керуючою компанією в повному обсязі нарахувань платежів співвласникам будинку АДРЕСА_3 за період з 01.09.2017 року по 01.12.2017 року на загальну суму 309688,87 грн. не є ефективним способом захисту. Адже задоволення цієї позовної вимоги не здатне поновити майнові права ані позивача, ані споживачів житлово-комунальних послуг, а тому така вимога не відповідає ефективному способу захисту.
У постанові від 31.08.2021 року у справі № 910/931/20 за позовом житлово-будівельного кооперативу «АТЕК» до КП «Київтеплоенерго» про визнання незаконними дій щодо нарахування плати з постачання теплової енергії та зобов'язання зробити перерахунок Верховний Суд звернув увагу на те, що, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (подібна позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року по справі № 916/1415/19. При цьому судами попередніх інстанцій не з'ясовано, в чому полягає порушення прав позивача та чи можуть бути поновлені його права з допомогою такого способу захисту як визнання незаконними дій щодо нарахування плати з постачання теплової енергії. Також судами не враховано, що оспорювання правильності нарахування плати за постачання теплової енергії чи за певні види житлово-комунальних послуг (заборгованості за такими) чинним законодавством як спосіб захисту не передбачений, споживачі вправі в разі пред'явлення до них вимог про стягнення таких нарахувань заперечувати стосовно них з наданням відповідних доказів. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 року по справі № 591/5619/17, постанові Верховного Суду від 08.04.2020 року у справі № 462/5889/16-ц.
В ухвалі від 28.04.2021 року у справі № 753/7884/20 Верховний Суд, відмовляючи у відкритті касаційного провадження ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до КП «Київтеплоенерго» про визнання її заборгованості перед КП «Київтеплоенерго» у розмірі 29 989,35 грн. безпідставною та такою, що підлягає скасуванню, зобов'язання КП «Київтеплоенерго» надати довідку про відсутність заборгованості, прийшов до висновку, що вирішуючи спір, дослідивши та надавши оцінку поданим сторонами доказам, урахувавши норми права та висновки Верховного Суду, з'ясувавши характер спірних правовідносин і можливість поновлення (захисту) порушених прав в обраний позивачем спосіб, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем обрано спосіб захисту, який не є ефективним. Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, ухваленими із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Конюшко Д. Б., на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15.09.2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28.01.2021 року суд відмовив.
У постанові від 02.12.2020 року у справі № 464/1350/18 Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгагззбут» про визнання дій незаконними, що полягають в нарахуванні обсягу за спожитий газ у квартирі АДРЕСА_1 на підставі показників загальнобудинкового газового лічильника. Верховний Суд висловив позицію, що в п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав». Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Аналіз ч. 2 ст. 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта. Тлумачення ст.ст. 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дій відповідачів з нарахування позивачеві плати за спожитий природний газ, без вирішення питання про цивільно-правові наслідки вчинення таких дій. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 08.04.2020 року у справі № 462/5889/16-ц, оспорювання правильності нарахування розміру плати за певні види житлово-комунальних послуг (заборгованості за такими), що є різновидом претензії, - чинним законодавством як спосіб захисту не передбачений, споживачі вправі у випадку пред'явлення до них вимог про стягнення таких нарахувань заперечувати стосовно них з наданням відповідних доказів. Отже, обраний позивачем спосіб захисту, з урахуванням також того, що позивач не вимагав здійснення відповідного перерахунку плати за спожитий природний газ, не відновлює можливе порушене право позивача.
Аналіз наведених висновків Верховного Суду свідчить про те, що оспорювання правильності нарахування розміру плати за певні види житлово-комунальних послуг (заборгованості за такими), що є різновидом претензії, у тому числі, визнання незаконними дій щодо нарахування плати за житлово-комунальні послуги, чинним законодавством як спосіб захисту не передбачений, споживачі вправі у випадку пред'явлення до них вимог про стягнення таких нарахувань заперечувати стосовно них з наданням відповідних доказів.
Враховуючи кількість судових рішень Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права у подібних відносинах та зроблені Верховним Судом неодноразово висновки з цього приводу, з огляду на вищенаведені судові рішення, вбачається, що така позиція Верховного Суду є усталеною практикою, що має враховуватись судами (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Крім того, Верховний Суд не відступав від своїх висновків, викладених у вищевказаних постановах.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Таким чином, у справі, що розглядається, повідомлення-рахунки на оплату послуг центрального опалення фактично є претензіями та не свідчать про порушення прав споживача, а є підставою для подальшого звернення виконавця послуг з відповідним позовом до суду.
З огляду на зазначені норми права, висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, та обраний позивачем спосіб захисту, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання незаконними дій відповідача щодо здійсненого перерахунку (донарахування) плати за послугу з централізованого опалення по квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності позивачу, за період з жовтня 2019 року по листопад 2021 року у сумі 27 290,82 грн. та щодо нарахування 3 % річних у розмірі 382,20 грн. та інфляційних втрат у розмірі 914,45 грн., задоволенню не підлягають.
Разом з тим, позивачем заявлено позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок плати (нарахувань) за послугу з централізованого опалення по вищевказаній квартирі, власником якої є позивач, за опалювальні періоди 2019-2020 роки та 2020-2021 роки відповідно до Правил № 630, та договорів про надання комунальних послуг, укладених до 01.05.2019 року, проведення відповідних коригувань по особовому рахунку позивача, скасування заборгованості у сумі 27 290,82 грн. та зобов'язання відповідача скасувати нарахування 3% річних у розмірі 382,20 грн. та інфляційних втрат у розмірі 914,45 грн. по вищевказаній квартирі, власником якої є позивач.
Суд вважає, що такий спосіб захисту як зобов'язання здійснити перерахунок, скасування заборгованості та зобов'язання скасувати нарахування 3 % річних та інфляційних втрат може захистити права позивача та відновити його можливе порушене право.
Така позиція підтверджується висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 07.12.2022 року у справі № 753/8902/20-ц, від 19.12.2022 року у справі № 759/15184/19.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2021 року у справі № 766/20797/18 зроблено висновок, що вимога про визнання боргу безпідставним є вимогою про визнання відсутності права відповідача донарахувати обсяг спожитого природного газу та відсутності обов'язку позивачки, який кореспондує вказаному праву, з оплати боргу, що виник унаслідок донарахування. Така вимога є ефективним способом захисту інтересу позивачки в юридичній визначеності у спірних правовідносинах. Крім того, ефективним способом захисту прав є і вимога зобов'язати відповідача списати з особового рахунку донараховану заборгованість за спожитий природний газ. Така вимога є вимогою про примусове виконання обов'язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Її можна заявити як разом із вимогою про визнання боргу безпідставним, так і окремо.
Задоволення вимоги зобов'язати постачальника списати з особового рахунку донараховану заборгованість може бути способом захисту права споживача на мирне володіння майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції). Якщо споживач не має наміру сплачувати борг (тому, що не згоден із його існуванням; тому, що постачальник пропустив позовну давність для стягнення боргу у судовому порядку, тощо), а постачальник і не списує борг з особового рахунку на вимогу споживача, і не звертається до суду за його стягненням, то споживач буде надалі одержувати від постачальника рахунки із зазначенням боргу. Таке відображення спірного боргу в особовому рахунку може спровокувати споживача на помилкову сплату коштів всупереч його волі.
Задоволення вимоги зобов'язати постачальника природного газу списати з особового рахунку споживача донараховану заборгованість унеможливить виставлення цим постачальником рахунків на суму боргу. Тоді як списання постачальником суми боргу з особового рахунку споживача на письмову вимогу останнього (у позасудовому порядку) не позбавляє постачальника права звернутися до суду з вимогою про стягнення боргу, якщо суд не визнав цей борг безпідставним.
Вимога про скасування боргу по суті є вимогою про припинення правовідношення (п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України): якщо особа вважає, що її борг існує (тобто існує і правовідношення, змістом якого є право кредитора вимагати сплати боргу та кореспондуючий обов'язок боржника), вона може просити суд цей борг скасувати (тобто припинити зазначене правовідношення) з підстав, передбачених законом. Водночас у цій справі позивач вважає, що борг відсутній.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Тому у випадку порушення юридичною особою законодавства при нарахуванні плати за постачання централізованого опалення споживач має право оскаржити у судовому порядку такі його дії та вимагати здійснення відповідного перерахунку.
Відповідно до ст. 10 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) громадяни зобов'язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства.
За положеннями ст. 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Правовідносини між виконавцем/виробником послуг з централізованого опалення та споживачем фізичною особою регулюється Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами № 630, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин. Правовідносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії та індивідуальним/колективним споживачем, який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії, вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії та порядок оплати врегульовано положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами № 630. Порядок оснащення будівель вузлами комерційного обліку визначено ст. 3 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг (ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
За приписами ст. 5 цього Закону до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлові послуги - послуги з управління багатоквартирним будинком; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець комунальної послуги зобов'язаний розглядати у визначений законодавством строк претензії та скарги споживачів, у визначених законом випадках - управителів, і проводити відповідні перерахунки розміру плати за комунальні послуги в разі їх ненадання, надання не в повному обсязі, несвоєчасно або неналежної якості, а також в інших випадках, визначених договором про надання комунальних послуг.
Споживач має право одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо (п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV).
Виконавець, тобто суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, зобов'язаний надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру цін/тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо (абз. 5 ч. 1 ст. 1, п. 4 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV).
Норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (абз. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV).
Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У платіжному документі мають бути передбачені графи для зазначення поточних та попередніх показань засобів обліку споживання комунальних послуг, різниці цих показань або затверджених норм, ціни/тарифу на даний вид комунальних послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу (ч.ч. 2, 4 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV).
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про теплопостачання» державна політика у сфері теплопостачання базується на принципах: зокрема, забезпечення захисту прав та інтересів споживачів; забезпечення впровадження засобів обліку і приладів регулювання споживання теплової енергії.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону Україну «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» оснащення будівель вузлами комерційного обліку та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку здійснюється відповідно до проектної документації з дотриманням будівельних норм і правил у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Таке оснащення та відповідна проектна документація не потребують видачі технічних умов та інших вимог до встановлення вузла комерційного обліку, погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, операторами зовнішніх інженерних мереж, виконавцями комунальних послуг.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 6 Закону Україну «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обслуговування вузлів комерційного обліку здійснюються оператором зовнішніх інженерних мереж відповідно до цього Закону з урахуванням вимог Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».
Періодична повірка засобів вимірювальної техніки вузлів розподільного обліку здійснюється згідно з міжповірочним інтервалом, зазначеним у технічному паспорті на цей засіб, але не менш як один раз на шість років для засобів механічного типу та не менш як один раз на дев'ять років для засобів інших типів (абз. 3 ч. 2 ст. 6 Закону Україну «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» у сфері законодавчо регульованої метрології застосовуються засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам щодо точності, регламентованим для таких засобів, у встановлених умовах їх експлуатації.
Експлуатація засобів вимірювальної техніки, які застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології (далі - законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки), здійснюється з дотриманням правил застосування таких засобів, встановлених у нормативно-правових актах, і вимог щодо їх експлуатації, встановлених в експлуатаційних документах на такі засоби.
За приписами ч. 1 ст. 16 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» передбачено, що оцінка відповідності законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки вимогам технічних регламентів проводиться у разі, коли це передбачено відповідними технічними регламентами.
Законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту (ч. 1 ст. 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність»).
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону Україну «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 10 Закону Україну «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в такому порядку: загальний обсяг теплової енергії, що надходить до індивідуального теплового пункту, зменшується на обсяг теплової енергії, витраченої на приготування гарячої води, визначений на підставі показань відповідних вузлів обліку, а в разі їх відсутності - за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Відповідно до п. 12 Правил № 630 у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку. У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку. У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку.
Плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання у таких випадках: у разі відсутності засобів обліку теплової енергії, встановлених у квартирі (будинку садибного типу); у разі несправності квартирних засобів обліку, що не підлягає усуненню, з моменту її виявлення; у разі відсутності у виконавця показань квартирних засобів обліку теплової енергії за розрахунковий період з подальшим перерахунком відповідно до пункту 18 цих Правил.
За змістом п. 21 Правил № 630 у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. м (куб. метр) опалюваної площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим.
З матеріалів справи вбачається, що за результатами дій відповідача щодо перерозподілення обсягу теплової енергії використаної на потреби централізованого опалення будинку, в період з грудня 2019 року по серпень 2021 року, позивачу були здійснені донарахування, зокрема, з урахуванням обсягу теплової енергії, спожитої будинком на потреби ЦО, та зняттям нарахованих Гкал на потреби опалення МЗК. У зв'язку із зазначеним, по квартирі позивача у вказаному будинку нарахована загальна заборгованість в розмірі 27 290,82 грн.
Розрахунку щодо нарахування, у тому числі, Гкал на потреби опалення МЗК відповідач не навів, разом з тим, у відзиві на позов відповідач зазначив, що до договорів про надання комунальних послуг, укладених до 01.05.2019 року (яким є договір, укладений з позивачем), не передбачено можливості застосування виконавцями послуг Методики № 315, відповідно до якої здійснювалось оплата послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку. Такі договори передбачають застосування положень Правил № 630 та Методики № 359.
З відзиву відповідача на позов також вбачається, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 оснащено будинковим засобом обліку теплової енергії, який встановлено на загальному вводі.
При цьому, у відзиві відповідач зазначає, що в належній позивачу квартирі АДРЕСА_4 вказаного будинку облік спожитих послуг з централізованого опалення здійснюється індивідуальним засобом обліку теплової енергії.
Проте, позивач зазначає у позові та у відповіді на відзив на позов, що до серпня 2020 року позивач не мав квартирного (індивідуального) засобу обліку теплової енергії. Нарахування позивачу за послугу з централізованого опалення проводились як для приміщення, що не оснащене вузлом розподільного обліку.
В той же час, відповідачем не надано доказів на підтвердження проведення у належній позивачу квартирі перевірки наявності та коректності роботи вузла розподільного обліку теплової енергії, а також результатів такої перевірки (акту про відсутність вузла розподільного обліку).
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
За змістом ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За відсутності в матеріалах справи доказів, які підтверджують наявність у КП «Київтеплоенерго» підстав для здійснення перерахунку обсягу отриманої позивачем послуги з централізованого опалення, таких, наприклад, як акт про встановлення відсутності до серпня 2020 року приладу обліку теплової енергії, з урахуванням доводів відповідача, що в належній позивачу квартирі облік спожитих послуг з централізованого опалення здійснюється індивідуальним засобом обліку теплової енергії та заперечень позивача з посиланням, що до серпня 2020 року він не мав квартирного (індивідуального) засобу обліку теплової енергії, суд приходить до висновку про безпідставність нарахування відповідачем заборгованості за послуги з централізованого опалення в розмірі 27 290,82 грн., а відтак, і нарахування 3 % річних у розмірі 382,20 грн. та інфляційних втрат у розмірі 914,45 грн.
З огляду на зазначене, позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок плати (нарахувань) за послугу з централізованого опалення по вказаній квартирі, власником якої є позивач, за опалювальні періоди 2019-2020 роки та 2020-2021 роки відповідно до Правил № 630 та договорів про надання комунальних послуг, укладених до 01.05.2019 року, проведення відповідних коригувань по особовому рахунку позивача, скасування заборгованості у сумі 27 290,82 грн. та зобов'язання відповідача скасувати нарахування 3 % річних у розмірі 382,20 грн. та інфляційних втрат у розмірі 914,45 грн. по вищевказаній квартирі, власником якої є позивач, підлягають задоволенню, отже, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 10 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, позивачем понесені в якості судових витрат витрати зі сплати судового збору за подання позову до суду в розмірі 2 977,20 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.2740640288.1 від 14.11.2022 року.
Оскільки суд задовольняє позовні вимоги лише в частині зобов'язання здійснити перерахунок та скасування заборгованості з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1 984,80 грн. у відшкодування судових витрат.
Крім того, в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу.
15.05.2023 року представник позивача подав до суду клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у якому зазначив, що на час подання клопотання сума таких витрат становить 13 000,00 грн. При цьому, остаточний розрахунок цих витрат, детальний опис наданих послуг (виконаних робіт) адвокатом та решту доказів буде надано позивачем після ухвалення рішення суду.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як визначено у ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, детального опису робіт (наданих послуг) або акту виконаних робіт, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На час ухвалення судом рішення позивач не надав до суду документального підтвердження розміру здійснених ним витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, оформлених у встановленому законом порядку, а саме, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та розрахунку таких витрат, тому суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.
Разом з тим, відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на те, що позивач зазначив, що додаткові докази судових витрат позивача на професійну правничу допомогу будуть надані після ухвалення рішення суду на підставі абз. 2 ч. 8 ст. 141 ЦПК України, питання стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу може бути розглянуто після надання позивачем протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду доказів про розмір витрат на професійну правничу допомогу, які він сплатив у зв'язку з розглядом справи.
Враховуючи викладене, керуючись Житловим кодексом України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», Законом Україну «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, ст.ст. 14, 16 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 274, 275, 278, 279, 353-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Комунального концерну «Центр комунального сервісу», про захист прав споживачів, визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»: здійснити перерахунок плати (нарахувань) за послугу з централізованого опалення по квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 , за опалювальні періоди 2019-2020 роки та 2020-2021 роки відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 (які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) та договорів про надання комунальних послуг, укладених до 01.05.2019 року; провести відповідні коригування по особовому рахунку ОСОБА_1 та скасувати заборгованість у сумі 27 290,82 грн.
Зобов'язати Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» скасувати нарахування трьох процентів річних у розмірі 382,20 грн. та інфляційних втрат у розмірі 914,45 грн. по квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 984 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 80 коп.
Позивач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»: 01001, м. Київ, вул. Івана Франка, буд. 5; код ЄДРПОУ 40538421.
Третя особа - Комунальний концерн «Центр комунального сервісу»: 03179, м. Київ, вул. Львівська, буд. 57-А.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 14.08.2023 року.
Суддя Є.С. Хайнацький