Україна
Донецький окружний адміністративний суд
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2023 року Справа№200/4896/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до
Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427)
про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та скасувати рішення від 23.09.2021 року № 057250003822 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через не зарахування до її страхового стажу періодів її роботи з 11.10.1978 року по 01.01.1985 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.09.2021 року про призначення пенсії із зарахуванням до її страхового стажу періодів її роботи з 11.10.1978 року по 01.01.1985 року із урахуванням висновків суду.
Ухвалою від 11 вересня 2023 року суд прийняв до розгляду позовну заяву позивача, відкрив провадження в адміністративній справі № 200/4896/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Зазначеною ухвалою задоволено клопотання позивача, визнано поважними причини пропуску строку звернення позивача із позовом до суду та поновлено пропущений строк.
Ухвалою суду від 11 вересня 2023 року у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витребувані докази у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.
За правилами частини 5 та частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 16.09.2021 року вона звернулась із заявою до Пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з використанням кваліфікованого електронного підпису за допомогою веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду України, сервісу призначення пенсії в «один дотик». Заяву позивача розглянуто Головним управлінням пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. За результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії відповідачем прийнято Рішення від 23.09.2021 року № 057250003822, за яким відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 28 років. Відповідно до спірного рішення відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період її роботи з 11.10.1978 по 01.01.1985, оскільки відсутня дата у наказі про звільнення. Позивач зазначає, що бездіяльність Відповідача є протиправною, якою порушуються права та охоронювані законом інтереси позивача.
Відповідач надав на позовну заяву, в якому заперечував проти позовних вимог позивача, просив у позові відмовити. В обґрунтування відзиву зазначив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка згідно довідки від 15.09.2021 № 1443-5000395783 має статус внутрішньо переміщеної особи, зверталася 16.09.2021 до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою та необхідними документами на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, який уповноважений розглянути подану заяву ОСОБА_1 . Розглянувши заяву та додані до неї документи, відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 23.09.2021 прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за № 057250003822 у зв'язку з тим, що у Позивач на дату звернення відсутній необхідний страховий стаж, передбачений статтею 26 Закону №1058-ІV. До страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи з 11.10.1987 по 01.01.1985, оскільки відсутня дата в наказі про звільнення. В трудовій книжці Позивача запис у відповідності до Інструкції № 162 відсутній, а уточнюючу довідку, видану підприємством на підставі первинних документів за спірний період, не надано. З огляду на викладене вище, загальний страховий стаж Позивача, за наслідками розгляду поданих документів, склав 26 років 10 місяців 2 дні. В рішенні про відмову у призначенні Позивачу роз'яснено, що для зарахування спірного періоду до страхового стажу необхідно надати уточнюючи довідки, видані підприємством на підставі первинних документів. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зазначає, що Відповідачем жодним чином не порушені права ОСОБА_1 при реалізації нею права на призначення пенсії за віком. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області діє в межах повноважень, згідно діючого законодавства.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Мар'їнським РВ УМВС України в Донецькій області 11 жовтня 2001 року.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
16 вересня 2021 року ОСОБА_1 за допомогою веб-порталу електронних послуг звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 від 16 вересня 2021 року розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
За результатом розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 23 вересня 2021 року прийнято рішення № 057250003822 про відмову у призначенні пенсії.
У вказаному рішенні зазначено наступне. Вік заявника - 60 років. Страховий стаж особи становить 26 років 10 місяців 2 дні. Не працює. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує. За результатом розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано період роботи з 11.10.1978 року по 01.01.1985 року, оскільки відсутня дата у наказі про звільнення. Для зарахування даного періоду необхідно надати уточнюючу довідку з місця роботи, видану на підставі первинних документів. Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату - 01.05.2024 року.
Спірним питанням у розглядуваній справі є правомірність прийняття відповідачем рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії та незарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 11.10.1978 року по 01.01.1985 року,
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.
Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Згідно норм статті 1 Закону № 1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків( п. «а» ч. 3 ст. 56 Закону № 1788-ХІІ).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058- ІV).
Відповідно до положень статті 5 Закону України № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Суд зазначає, що оскільки датою звернення позивача до територіального органу Пенсійного фонду України є 19.06.2021 року та спірне рішення відповідачем прийняте 23 вересня 2021 року, застосуванню підлягають норми Закону України № 1058-IV в редакції від 14.08.2021 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 1 Закону України №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до приписів ст. 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058-ІV визначено, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
На підставі частини 1 статті 44 Закону № 1058-ІV, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач після досягнення шістдесятирічного віку звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та надала відповідні документи.
Згідно із статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Слід зазначити, що на момент внесення у трудову книжку записів була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, забезпечення та обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Пунктом 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» установлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Трудові книжки ведуться на усіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться лише за місцем основної роботи.
Пунктом 13 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» визначено, що при звільненні працівника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації, засвідчуються підписом керівника підприємства, установи, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.7 Інструкції № 162 визначено, що якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, виправлення вносяться правонаступником, а при його відсутності - вищою організацією, якій було підпорядковане підприємство.
17.08.1993 набула чинності інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі- Інструкція № 58), окремі положення якої повністю кореспондуються з положеннями Інструкції № 162
Судом встановлено, що у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 містяться наступні записи щодо спірного періоду праці:
- 11.10.1978 року прийнята ученицею чоловічого перукаря до Донецької фірми побутових послуг «Молодість» (запис № 1);
- 06.04.1979 року присвоєно кваліфікацію чоловічого перукаря (запис № 2);
- 01.01.1985 року звільнена за ст. 38 КЗпП УССР (запис № 3).
При цьому, у записі № 3 зазначено, що ОСОБА_1 було звільнено за ст. 38 КЗпП УССР на підставі наказу 2к, однак під час заповнення трудової книжки не було зазначено дату самого наказу про звільнення, а лише зазначено 1985 р.
Пунктом 18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» визначено, що відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та з видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2021року у справі № 300/860/17.
З наведених обставин вбачається, що пенсійний орган фактично переклав відповідальність за неналежне виконання роботодавцем своїх обов'язків на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Постановою КМ України від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (п.2 Порядку).
Пунктом 3 зазначеного Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З наведених норм вбачається, що основним документом, який підтверджує трудову діяльність працівника є трудова книжка, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній.
Так, на підтвердження роботи у спірний період позивачем надано архівні довідки від 03 серпня 2021 року № 1047/01-44 та № 1048/01-44, видані організацією, яка розташована на тимчасово непідконтрольній державні владі території України, а саме Державним архівом, так званої Донецької Народної Республіки.
Так, в архівній довідці від 03 серпня 2021 року № 1047/01-44 зазначено, що за документами Колективного підприємства «Фірма Молодість» (Донецька фірма побутових послуг «Молодість») наказом від 09 жовтня 1978 року № 166/к ОСОБА_2 прийнята з 11 жовтня у Фірму «Молодість ученицею чоловічого перукаря. Наказом від 04 квітня 1979 року № 35/к ОСОБА_3 присвоєно кваліфікацію чоловічого перукаря. Наказом від 02 січня 1985 року № 2к ОСОБА_1 звільнена за ст. 38 КЗпП УССР 01 січня 1985 року.
Архівна довідка 03 серпня 2021 року № 1048/01-44 містить інформацію щодо розміру заробітної плати, отриманої позивачкою за період з жовтня 1978 року по грудень 1984 року.
Оскільки зазначені довідки видані органом. який знаходиться на непідконтрольній українській владі території, а саме в м. Донецьк, суд зазначає наступне.
Відповідно до Додатку 1 Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р, місто Донецьк відноситься до території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 02 жовтня 2018 року (справа № 569/14531/16-а) проаналізував положення статті 19 Конституції України, статей 3, 4, 9, 17, 18 Закону № 1207-VІІ, у розрізі міжнародних принципів закладених у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» в якому у 1971 році Міжнародний суд Організацій Об'єднаних Націй (далі - ООН) зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів», у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) згідно з якими: «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
Верховний Суд зазначив, що у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Враховуючи наведене, суд вважає, що можливо застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на тимчасово не контрольованій владою території України, як доказів, оскільки неприйняття їх призведе до порушень і обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення в належному розмірі.
Таким чином, суд доходить висновку щодо можливості врахувати вказані вище довідки для підтвердження страхового стажу, оскільки підприємство знаходиться на непідконтрольній українській владі території, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження, та надання нових довідок, виправлення недоліків у наявних та можливість їх перевірки не залежить від волі позивача, оскільки підприємство розташоване на тимчасово непідконтрольній території України, де наразі відбуваються бойові дії.
Підстав вважати надані документи та наведені в них відомості недостовірними судом не встановлено.
Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, за наслідками судового розгляду справи судом встановлено, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період її роботи в Донецькій фірмі побутових послуг «Молодість» з 11 жовтня 1978 року по 01 січня 1985 року. Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні пенсії позивачу не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та підлягає скасуванню.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 1.9 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на вебпорталі.
Пунктом 4.2 цього Порядку визначено, що при прийманні документів працівник сервісного центру, зокрема, уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку.
Частинами другою та третьою статті 44 Закону України № 1058-ІV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Аналогічна норма міститься у статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», згідно з якою органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається великий обсяг прав та обов'язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного трудового стажу для її призначення.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що органи Пенсійного фонду України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження задля повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.
Проте, доказів вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на встановлення та перевірку спірних періодів роботи позивача, які мають бути враховані до її страхового стажу роботи для призначення пенсії, зокрема, направлення запитів щодо отримання таких документів до юридичних осіб, надання позивачу часу для подання додаткових документів, суду не подано.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає наступне.
Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
Приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, позивач в позовній заяві просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, скасувати рішення від 23.09.2021р. № 057250003822 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії та зобов'язати відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення її порушеного права.
Частинами першою та другою статті 245 КАС України визначено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Суд зазначає, що позивачем у розглядуваній справі оскаржується саме рішення територіального органу Пенсійного фонду України, а не бездіяльність відповідача. В межах спірних правовідносин бездіяльність відповідача судом не встановлена, внаслідок чого в цій частині позовних вимог суд відмовляє.
Отже, з урахуванням вищевикладеного та з метою ефективного захисту порушених прав, свобод, інтересів позивача, суд доходить висновку щодо задоволення позовних вимог позивача частково шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23 вересня 2021 року № 057250003822 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язання Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 вересня 2021 року про призначення пенсії із зарахуванням до її страхового стажу періодів роботи з 11.10.1978 року по 01.01.1985 року, із урахуванням висновків суду.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивачем був сплачений судовий збір у сумі 1073,60 грн. відповідно до наявної в матеріалах справи квитанції, який підлягає стягненню з відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) від 23 вересня 2021 року № 057250003822 про відмову у призначенні ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії за віком, згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 16 вересня 2021 року про призначення пенсії за віком із зарахуванням до її страхового стажу періодів її роботи з 11.10.1978 року по 01.01.1985 року, із урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
Рішення ухвалене та повне судове рішення складене 11 жовтня 2023 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар