номер провадження справи 9/173/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.10.2023 Справа № 908/2565/23
м.Запоріжжя Запорізької області
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД МЕТАРУРГ ЗАПОРІЖЖЯ», код ЄДРПОУ 42985004 (69001, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 45-Б)
до відповідача: Приватного акціонерного товариства «ЗАПОРІЗЬКИЙ ЕЛЕКТРОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД», код ЄДРПОУ 01056273 (69095, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, буд. 2)
про стягнення суми 10386,14 грн.
Суддя Боєва О.С.
Без виклику сторін
СУТЬ СПОРУ:
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД МЕТАРУРГ ЗАПОРІЖЖЯ» про стягнення з відповідача: Приватного акціонерного товариства «ЗАПОРІЗЬКИЙ ЕЛЕКТРОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД» суми 10386,14 грн, яка складається з: суми 7234,37 грн інфляційних втрат, суми 2591,58 грн 3% річних та суми 560,19 грн пені.
Підставою для звернення з позовом зазначено порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки №220603-3 від 03.06.2022, що було встановлено рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.03.2023 у справі №908/2698/22, яке набрало законної сили 31.07.2023. У зв'язку з остаточним виконанням відповідачем зобов'язань з перерахування грошових коштів за договором поставки №220603-3 від 03.06.2022, стягнутих за рішенням суду, лише 08.08.2023, позивач, враховуючи умови договору та положення ст.ст. 611, 625 ЦК України, нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню за період прострочення з 20.12.2022 по 31.12.2022, 3% річних за період з 20.12.2022 по 07.08.2023 та інфляційні втрати за період з грудня 2022 по червень 2023. Також просив покласти на відповідача судові витрати, орієнтовний розмір яких наведений позивачем у позові. Зазначив, що докази на підтвердження понесення судових втрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу будуть надані протягом п'яти днів після ухвалення судом рішення.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 11.08.2023 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2565/23 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.
Ухвалою суду від 16.08.2023 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2565/23, присвоєний номер провадження 9/173/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
06.09.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач, посилаючись на положення ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, просив суд зменшити розмір пені, процентів річних та інфляційних втрат на 50%. Зазначив, що розмір штрафних санкцій, річних процентів та інфляційних втрат є надмірно великими, тому на його думку є всі підстави для їх зменшення. В обґрунтування своїх доводів посилався на виконання грошового зобов'язання з оплати суми основного боргу, суми пені, суми 3% річних, суми інфляційних втрат, які були стягнуті рішенням Господарського суду Запорізької області по справі №908/2698/22. Звертав увагу, що несвоєчасна оплата товару пов'язана з декількома важливими факторами, а саме - введення воєнного стану в України, знаходження відповідача у районі введення бойових дій, важкий фінансовий стан відповідача.
12.09.2023 до суду від позивача надійшла заява про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн, з відповідними додатками (доказами) на їх підтвердження.
Розглянувши матеріали справи, суд
УСТАНОВИВ:
03 червня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД МЕТАРУРГ ЗАПОРІЖЖЯ» (Постачальник; позивач у даній справі) та Приватним акціонерним товариством «ЗАПОРІЗЬКИЙ ЕЛЕКТРОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД» (Замовник; відповідач у справі) був укладений Договір поставки № 220603-3 (далі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався у 2022 році поставити (передати у власність) Замовникові товари, зазначені в Специфікації(ях) - додатку(ах) до цього договору, а Замовник - прийняти і оплатити такі товари на умовах цього договору.
Пунктом 1.2 Договору встановлено, що найменування, номенклатура, асортимент, марка, кількість товарів: відповідно до Специфікації(ій) - додатку(ів) до цього договору.
Відповідно до п. 3.1 Договору ціна (сума, загальна вартість) цього договору становить 198739,20 грн, у тому числі ПДВ 20%: 33123,20 грн. Ціна за одиницю товару зазначається у Специфікації(ях) - додатку(ах) до цього договору.
Пунктом 4.2 Договору встановлено, що Замовник здійснює оплату поставленого товару (поставленої партії товару) протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дати підписання сторонами видаткової накладної та отриманої замовником оригіналу рахунку на оплату товарів. При цьому (за виключенням випадку здійснення попередньої оплати), Замовник здійснює оплату поставленого товару тільки після реєстрації постачальником відповідної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (надалі - ЄРПН), а у разі, якщо після постачання товару здійснюється будь-яке збільшення суми компенсації його вартості, Замовник здійснює оплату поставленого товару тільки після реєстрації Постачальником відповідного розрахунку коригування до податкової накладної в ЄРПН. У разі, якщо до закінчення строку оплати поставленого товару, який зазначений у першому реченні п. 4.2 цього Договору, Постачальник не здійснив реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування до неї в ЄРПН, строк оплати поставленого товару за цим Договором продовжується до дати реєстрації Постачальником податкової накладної та/або розрахунку коригування до неї в ЄРПН.
Сторонами підписано Специфікацію № 1 (Додаток №1 до Договору), в якій погоджено поставку Товару (металопродукції) на загальну суму 198 739,20 грн.
На підставі заявки відповідача від 08.06.2022 за вих. №3506 позивачем на адресу відповідача було поставлено партію товару на загальну суму 136 497,60 грн з урахуванням ПДВ, про що свідчить видаткова накладна №26 від 08.06.2022.
Відповідач поставлений товар прийняв без зауважень, проте в порушення умов договору, оплату в установлені строки не здійснив.
У зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати отриманого товару в рамках договору поставки №220603-3 від 03.06.2022, позивач звернувся з позовом до суду.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.03.2023 у справі №908/2698/22 позовні вимоги ТОВ «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ» до відповідача: Приватного акціонерного товариства «ЗАПОРІЗЬКИЙ ЕЛЕКТРОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД» про стягнення суми 153 897,93 грн задоволено частково. З ПрАТ «ЗАПОРІЗЬКИЙ ЕЛЕКТРОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД» на користь ТОВ «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ» стягнуто суму 136497,60 грн основного боргу, суму 7095,69 пені, суму 1705,29 грн 3% річних та суму 8599,35 грн інфляційних втрат.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 31.07.2023 рішення Господарського суду Запорізької області від 09.03.2023 у справі №908/2698/22 залишено без змін.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Факт порушення строків оплати та наявності заборгованості у відповідача перед позивачем у сумі 136497,60 грн за Договором поставки №220603-3 від 03.06.2022 були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи № 908/2698/22, тому враховуючи положення статті 75 ГПК України вказані обставини не потребують додаткового доказування.
Відповідач остаточне перерахування позивачу стягнутої за вказаним вище рішенням Господарського суду Запорізької області у справі № 908/2698/22 заборгованості, яка виникла в рамках договору поставки №220603-3 від 03.06.2022, здійснив 08.08.2023, про що свідчить заключна виписка банку за період з 08.08.2023 по 08.08.2023 (копія міститься в матеріалах справи).
У зв'язку з наявністю прострочення відповідачем грошового зобов'язання позивач, враховуючи умови договору та приписи ст.ст. 611, 625 ЦК України, нарахував та заявив до стягнення з відповідача (розрахунок наведений безпосередньо у позові та окремо додано до позову) пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень частин 1 і 2 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Частиною 1 ст. 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У частині 1 ст. 175 ГК України закріплено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Аналогічні приписи зазначені в ч. ч. 1, 6 ст. 265 Господарського кодексу України.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Як вже зазначалося судом вище, під час розгляду справи №908/2698/22 (суд першої інстанції та апеляційної інстанцій) надали правову оцінку порушенням відповідачем строків оплати отриманого товару та наявності заборгованості в рамках договору поставки №220603-3 від 03.06.2022.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.04.2018 року по справі № 908/1394/17 зазначено: «Виходячи зі змісту частини 1 статті 598, статей 599, 600, 604-609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 цього Кодексу».
Відповідно до приписів ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7.2.1 Договору встановлено, що Замовник за даним договором несе наступну відповідальність: у разі порушення строків оплати отриманого товару Замовник сплачує Постачальнику пеню у розмірі половини облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочки.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин між сторонами, на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Матеріали справи містять докази погашення відповідачем заборгованості, стягнутої за рішенням суду по справі 908/2698/22 лише 08.08.2023.
Таким чином, суд погоджується з доводами позивача щодо наявності порушення відповідачем грошового зобов'язання до 08.08.2023 (дата погашення боргу) та наявності правових підстав для застосування положень ст. 611, ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Суд також зазначає, що невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).
З огляду на те, що відповідачем неналежним чином виконано його грошове зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару, нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат є правомірним.
Згідно з наданими позивачем розрахунком, пеня нарахована на суму простроченого грошового зобов'язання за загальний період з 20.12.2022 по 31.12.2022 (12 днів), 3% річних нараховані за період прострочення з 20.12.2022 по 07.08.2023 включно, втрати від інфляції за період прострочення з грудня 2022 по червень 2023 включно.
Суд зазначає, що згідно з рішенням по справі № 908/2698/22 судом розглядалась, зокрема, вимога про стягнення суми пені за період прострочення з 21.07.2022 по 19.12.2022 (152 дня прострочення).
Таким чином застосування позивачем положень ст. 611 ЦК України, умов п. 7.2.1 договору та нарахування суми пені за період прострочення з 20.12.2022 по 31.12.2022 (12 днів) є правомірним.
Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені та інфляційних втрат, суд встановив, що заявлені до стягнення суми пені та інфляційних втрат є меншими, ніж встановлено судом за наслідками перерахунку. Разом з тим, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача про стягнення пені та інфляційних втрат у заявлених позивачем розмірах, а саме - пеню в розмірі 560,19 грн, інфляційні втрати в розмірі 7234,37 грн., тобто не входячи за межі зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань.
Розрахунок 3% річних перевірений судом та визнаний правильним, а тому позовна вимога в цій частині є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в заявленому позивачем розмірі.
У відзиві на позов відповідач зазначав, що розмір штрафних санкцій, річних та інфляційних втрат є надмірно великими, тому просив суд зменшити їх розмір на 50%. В обґрунтування своїх доводів відповідач посилається на повну сплату основного боргу за поставлений товар, пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідно до рішення суду у справі № 908/2698/22, зазначаючи, що порушення строків оплати товару сталося внаслідок введення воєнного стану в Україні, знаходження відповідача у районі ведення бойових дій, важкий фінансовий стан відповідача - збиток за 2022 рік склав 112391000,00 грн., кредиторська заборгованість за розрахунками з бюджетом на початок 2022 року становила близько 10 мільйонів гривень, а на кінець року - близько 5 мільйонів гривень, кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги на 31.12.2022 склала 268 млн. грн.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 83 від 04.03.2015 ПрАТ «ЗАПОРІЗЬКИЙ ЕЛЕКТРОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД» є підприємством, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, 100% акцій відповідача належать АТ «Укрзалізниця». Стягнення такої великої суми пені, процентів та інфляційних втрат значно утруднить роботу стратегічного підприємства. Відповідач є великим платником податків. Вказав на неспівмірність заявлених до стягнення сум пені, відсотків та інфляційних втрат з сумою заборгованості, яка вже сплачена, оскілки очевидно, що наслідки невиконання боржником зобов'язання більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання. На підтвердження скрутного фінансового стану відповідачем надано копію виписки з Інформації про фінансово-майновий стан у 2022 році та фінансові результати підприємства відповідача за 2022 рік. У відзиві відповідач також посилається на постанову Великої Палати Верховного суду України від 18.03.2020 по справі № 902/417/18 в якій зазначено, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки (пені та штрафу), так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Разом з тим суд зазначає, що зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних нарахованих відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачено положеннями чинного законодавства, а можливість зменшення відсотків річних передбачено виключно одиничною наведеною відповідачем судовою практикою Великої Палати Верховного суду України в постанові від 18.03.2020 по справі № 902/417/18, яку суд не застосовує в даному випадку з огляду на те, що в справі № 902/417/18 позивачем була заявлена до стягнення з відповідача сума річних у визначеному сторонами за договором розмірі від простроченої суми (договірний розмір річних), який був значно більший 3% річних, а у даній справі позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України (розмір річних передбачений нормою права), у зв'язку з чим, спірні правовідносини у справах не є подібними.
До того ж, вказаний висновок не стосується інфляційних втрат, а отже не може бути застосовний до цієї справи в частині вимог про стягнення інфляційних втрат. У зв'язку з чим відсутні правові підстави для зменшення розміру інфляційних втрат.
Також суд зазначає, що розмір 3% річних, заявлених до стягнення з відповідача у даній справі № 908/2565/23 та який визнаний судом обґрунтованим, становить 2591,58 грн та складає 1,90% від суми заборгованості за поставлений товар в рамках договору №220603-3 від 03.06.2022 (136497,60 грн). А отже, їх зменшення явно не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. З урахуванням цього підстави для зменшення нарахованих відповідачеві відсотків річних також відсутні.
Щодо клопотання відповідача в частині зменшення розміру пені, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Водночас, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Суд оцінює чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Отже зменшення неустойки, яка нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 ст. 3 ЦК України) та засадах господарського судочинства, визначених ст. 2 ГПК України.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на введення в Україні воєнного стану, знаходження його в районі ведення бойових дій, оскільки правовідносини сторін виникли у червні 2022 року, тобто відповідач був обізнаний про дію воєнного стану в Україні, знаходження відповідача у районі ведення бойових дій та необхідність виконання зобов'язань за договором поставки № 2260603-3 від 03.06.2022, в т.ч. грошових.
З листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 вбачається, що Торгово-промислова палата України (далі по тексту - ТПП України) на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Слід відмітити, що існування обставин форс-мажору щодо порушення/невиконання зобов'язань може доводитися будь-якими доказами (постанова Верховного Суду у справі № 912/3323/20 від 21 липня 2021 року).
Отже форс-мажор, як обставина непереборної сили, потребує доведення і належного правового оформлення сторонами в судовому процесі. Саме по собі існування таких надзвичайних і невідворотних обставин не звільняє сторону від відповідальності за порушення взятих на себе зобов'язань.
Слід також звернути увагу й на встановлену законодавством форму підтвердження форс-мажорних обставин з боку третіх осіб, якими в Україні виступають Торгово-промислова палата та її регіональні представництва. Ці органи в межах своєї компетенції видають сертифікати про такі обставини за зверненням суб'єкта господарської діяльності. Але лише у разі існування та належного підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між дією форс-мажорних обставин і неможливістю виконання зобов'язання.
Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 19 серпня 2022 року у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 926/2343/16, від 16 липня 2019 року у справі № 917/1053/18 та від 25 листопада 2021 року у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
При цьому, відповідачем не надано відповідного сертифіката торгово-промислової палати, яким би підтверджувався факт настання для ПрАТ «ЗАПОРІЗЬКИЙ ЕЛЕКТРОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД» форс-мажорних обставин, що об'єктивно унеможливлюють(-вили) виконання зобов'язань, передбачених умовами договору поставки №220603-3 від 03.06.2022.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що сам факт введення воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для невиконання зобов'язань, а обставини, які виникли у зв'язку з війною мають безпосередньо впливати на можливість контрагента виконати свій обов'язок, отже сторона, яка посилається на вказану обставину повинна довести зв'язок між неможливістю виконання зобов'язання та військовими діями.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували вплив агресії РФ на можливість належного виконання відповідачем зобов'язань за договором.
Слід також зазначити, що обставини та наслідки введеного в Україні воєнного стану настали не тільки для відповідача, але й для позивача. Всі суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі в країні та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, відповідач жодним чином не підтвердив існування скрутного фінансового стану на час розгляду справи. Так, відповідачем надана інформація щодо фінансово-майнового стану за 2022 рік.
Також є безпідставним посилання відповідача на те, що сума пені (560,19 грн) є надмірно великою та неспівмірною з сумою заборгованості.
Щодо доводів відповідача про повну сплату основного боргу за поставлений товар, пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що сплата основного боргу була здійснена відповідачем на підставі рішення суду у справі № 908/2698/22 та після набрання ним законної сили (після перегляду в апеляційному порядку), тобто не у строки встановлені договором, а на виконання судового рішення.
На підставі викладеного, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені.
Отже позовні вимоги задовольняються судом в повному обсязі.
Згідно з приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Крім того позивачем заявлено про стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 4, ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Зі змісту ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вбачається, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 4000,00 грн, позивачем додано до матеріалів справи в копіях: Договір про надання правничої (правової) допомоги від 03.05.2022, укладений з Адвокатським об'єднанням «ЛЕГЕС», додаткову угоду №11 від 08.08.2023, акт приймання-передачі послуг від 11.08.2023, рахунок №13/08 від 11.08.2023, платіжну інструкцію №322 від 04.09.2023 на суму 4000,00 грн, договір про надання послуг від 08.08.2023, укладений між АО «ЛЕГЕС» та адвокатом Борисенковим В.С.
Дослідивши зміст наданої адвокатом професійної правничої допомоги, про яку зазначено в акті приймання-передачі послуг від 11.08.2023, суд вважає, що такий зміст наданої правничої допомоги відповідає умовам Договору про надання правничої (правової) допомоги від 03.05.2022.
Відповідач клопотань щодо зменшення розміру заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу відповідно до приписів ч. 5 ст. 126 ГПК України не надав, будь-яких заперечень із викладенням своєї правової позиції не навів.
При цьому, судом взято до уваги, що виходячи із конкретних обставин справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану роботу, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.
Підсумовуючи вищевикладене, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн є доведеним, підтверджений належними доказами та є співмірним і розумним, враховуючи обсяг виконаних робіт (наданих послуг) у даній справі, а тому відповідно до положень ст. 129 ГПК України вказані витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод», код ЄДРПОУ 01056273 (69095, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ», код ЄДРПОУ 42985004 (69001, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 45-Б) суму 7234 (сім тисяч двісті тридцять чотири) грн 37 коп. інфляційних витрат, суму 2591 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто одну) грн 58 коп. - 3% річних та суму 560 (п'ятсот шістдесят) грн 19 коп. пені.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод», код ЄДРПОУ 01056273 (69095, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ», код ЄДРПОУ 42985004 (69001, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 45-Б) суму 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору та суму 4000 (чотири тисячі) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення складено та підписано 11.10.2023.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.С. Боєва