ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.10.2023м. ДніпроСправа № 904/4003/23
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м.Дніпро)
до Фізичної особи ОСОБА_1 (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область)
про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № ПР/ДН-2-16-030/НКМ-В від 01.08.2016 у загальному розмірі 4 156 грн. 66 коп.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 (далі - відповідач) заборгованість за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № ПР/ДН-2-16-030/НКМ-В від 01.08.2016 у загальному розмірі 4 156 грн. 66 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 2 139 грн. 60 коп. - пеня;
- 1 837 грн. 69 коп. - інфляційні втрати;
- 179 грн. 37 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № ПР/ДН-2-16-030/НКМ-В від 01.08.2016 за період з серпня 2021 року по березень 2022 року, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в загальній сумі 14 918 грн. 30 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 4.2. договору, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 24.02.2022 по 11.10.2022 в сумі 2 139 грн. 60 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня по вересень 2022 року у загальній сумі 1 837 грн. 69 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 24.02.2022 по 11.10.2022 в сумі 179 грн. 37 коп.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь судовий збір у розмірі 2 684 грн. 00 коп.
З приводу предметної та суб'єктної юрисдикції даного спору суд зазначає таке.
Судом встановлено, що станом на момент звернення із позовною заявою до суду діяльність Фізичної особи - підприємця Ментій Валентина Вікторовича, який є стороною спірного договору, припинена, про що 02.01.2023 внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с.38).
З цього приводу суд зазначає таке.
Договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № ПР/ДН-2-16-030/НКМ-В від 01.08.2016 було укладено між позивачем та Фізичною особою - підприємцем Ментій Валентином Вікторовичем 01.08.2016, отже, відповідач у вказаних правовідносинах виступав як суб'єкт господарювання, а правовідносини за вказаним договором є господарськими.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (зокрема, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини 8 статті 4 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18) та від 25.06.2019 по справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).
Враховуючи, що позивач просить суд стягнути заборгованість, яка виникла за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № ПР/ДН-2-16-030/НКМ-В від 01.08.2016, укладеним між двома суб'єктами господарювання - юридичною особою (позивач) та Фізичною особою - підприємцем (відповідач), договором, а підприємницька діяльність відповідача була припинена тільки 02.01.2023 (через 6,5 роки після виникнення спірних правовідносин), судом встановлено, що належним відповідачем у даній справі є ОСОБА_1 ; справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
За змістом абзацу 2 частини 1, частин 6, 7 статті 176 Господарського процесуального кодексу України до відкриття провадження у справі суд повинен отримати інформацію про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача, яка не є підприємцем. Так, якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не є підприємцем, суд відкриває провадження протягом п'яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача. У разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п'яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
Керуючись вказаними положеннями закону, судом здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру, на який отримано відповідь № 156206 від 24.07.2023, з якої вбачається, що за заданими параметрами пошуку особу не знайдено.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне звернутися до Територіального підрозділу центру адміністративних послуг "Віза" виконавчого комітету Криворізької міської ради в Довгинцівському районі для отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Так, ухвалою суду від 26.07.2023 постановлено Територіальному підрозділу центру адміністративних послуг "Віза" виконавчого комітету Криворізької міської ради в Довгинцівському районі у строк протягом 5 днів з моменту отримання цієї ухвали суду надіслати на адресу Господарського суду Дніпропетровської області у паперовій формі інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
На виконання вказаної ухвали Департаментом адміністративних послуг Криворізької міської ради надано відповідь - лист № 12/02-01-21/2076 від 23.08.2023, в якому зазначено, що адресою реєстрації Ментій Валентина Вікторовича є АДРЕСА_1 (а.с.66)
З урахуванням викладеного, ухвалою суду від 04.09.2023 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 04.09.2023, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "Адресат відсутній за вказаною адресою" від 14.09.2023 (а.с. 71-74).
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, в розумінні частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 04.09.2023 вважається врученою відповідачу 14.09.2023.
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв'язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу - підприємця, фізичну особу).
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (адресою реєстрації), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Так, ухвалою суду від 04.09.2023, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Враховуючи встановлену вище дату вручення ухвали суду відповідачу (14.09.2023), граничним строком для надання відзиву на позовну заяву є 29.09.2023.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково надані майже два тижні господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.
Отже, станом на 11.10.2022 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Тобто у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Крім того, згідно із частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 04.10.2023, а строк розгляду даної справи закінчується 03.11.2023, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.
Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи. Також під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи Господарського суду Дніпропетровської області № 904/3052/22 з виготовленням копії розрахунку заборгованості, заявленої до стягнення у справі №904/3052/22, оскільки у вказаній справі предметом спору були вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних за період, що передував спірному у справі, що розглядається.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
ВСТАНОВИВ:
Предметом доказування у даній справі є: обставини, пов'язані з укладенням договору оренди майна, строк дії договору, умови передачі майна в оренду та повернення його з оренди, час користування ним орендарем; обставини, пов'язані з укладенням договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, строк дії договору, наявність часткової чи повної оплати послуг, наявність заборгованості та наявність підстав для стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення внесення платежів з відшкодування витрат на утримання орендованого майна.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 24.12.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (далі - орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Ментій Валентином Вікторовичем (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-3832-ОД (далі - договір оренди, а.с.27-30), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно - нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 280,0 кв.м., розміщене за адресою: Дніпропетровська область м. Кривий Ріг, вул. Кириленка будинок 14-А, на другому поверсі 3-хповерхового будинку, що перебуває на балансі Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 27.08.2009 і становить за незалежною оцінкою/залишковою вартістю 795 505 грн. 00 коп.
У пункті 10.1 договору оренди сторони погодили, що договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 24.12.2009 до 23.11.2012. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов цього договору, а саме наявності договору страхування, дозволу або декларації, наданої органом пожежного нагляду, та узгодження з балансоутримувачем, договір за заявою орендаря щодо продовження терміну дії може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені у договорі.
Доказів визнання недійсним вказаного договору оренди сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що внаслідок укладання договору № 12/02-3832-ОД від 24.12.2009, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У пункті 1.2. договору оренди визначено, що майно передається в оренду з метою продажу промтоварів, продтоварів. Використання орендованого державного майна не за призначенням забороняється.
Відповідно до пункту 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акта приймання - передачі майна.
На виконання умов договору, 24.12.2009 орендодавець передав, а орендар прийняв об'єкт оренди - нежитлові вбудовані приміщення площею 280 м2 у будівлі, що знаходиться на балансі ДП "Придніпровська залізниця" за адресою: м. Кривий Ріг, вулиця Кириленка, будинок 14-А, вартістю 795 505 грн. 00 коп. за незалежною оцінкою на 27.08.2009, що підтверджується актом приймання-передачі в оренду від 24.12.2009 (а.с.31 на звороті).
Враховуючи положення укладеного договору та приймаючи до уваги підписання сторонами акту від 24.12.2009, суд дійшов висновку щодо належного виконання орендодавцем обов'язку щодо надання відповідачу в оренду відповідного нерухомого майна.
Пунктом 10.7. договору визначено, що реорганізація орендодавця не є підставою для зміни або припинення чинності договору, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступників).
При цьому, у пункті 10.14. договору оренди визначено, що взаємовідносини сторін, не врегульовані договором, регулюються чинним законодавством України.
Статтею 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", передбачено утворення на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності.
Пунктом 2 Постанови встановлено, що статутний капітал товариства формується шляхом внесення до нього, зокрема майна Укрзалізниці, підприємств, зазначених у додатку 1, крім майна, яке закріплюється за товариством на праві господарського відання згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", та іншого майна, яке відповідно до законодавства не може бути включене до статутного капіталу.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" передбачено, що внесення нерухомого майна залізничного транспорту до статутного капіталу товариства може здійснюватися на підставі обліку майна на балансах Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств залізничного транспорту відповідно до законодавства без попередньої державної реєстрації права власності на таке майно.
Відповідно до частини 2 статті 5 вищезазначеного Закону, переоформлення правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, внесені до статутного капіталу товариства, здійснюється протягом двох років з дня державної реєстрації товариства.
Державна реєстрація прав на нерухоме майно, внесеного до статутного капіталу товариства, здійснюється на підставі передавального акту та акту оцінки майна залізничного транспорту, внесеного до статутного капіталу товариства. Передавальний акт та/або акт оцінки майна залізничного транспорту є документами, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на майно, внесене до статутного капіталу товариства.
Так, 18.08.2015 Міністерством інфраструктури України, затверджено передавальний акт по ДП "Придніпровська залізниця", зведений акт оцінки майна, що вноситься до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця", а також, зведений передавальний акт майна, що вноситься до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця".
Згідно зі статтею 329 Цивільного кодексу України, юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.
Відповідно до статті 85 Господарського кодексу України, статті 115 Цивільного кодексу України, господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 затверджено Статут публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Статут).
Пунктом 2 Статуту встановлено, що товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту та підприємств залізничного транспорту.
Відповідно до пункту 20 Статуту, товариство має у власності майно, що внесене до його статутного капіталу, та/або інше майно, набуте ним на підставах, що не заборонені законодавством. Товариство здійснює володіння, користування та розпорядження таким майном згідно з метою своєї діяльності з урахуванням вимог законодавства та цього Статуту.
Пунктом 33 Статуту передбачено, що товариство здійснюючи право власності, володіє, користується та розпоряджається належним йому майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, Статуту та меті діяльності підприємства.
З урахуванням наведених вище норм права та положень статуту ПАТ "Українська залізниця", слід дійти висновку, що остання набула право власності на майно, в тому числі, об'єкт нерухомості, що є предметом оренди за договором № 12/02-3832-ОД.
Частиною 1 статті 770 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.
Таким чином, у зв'язку з переходом права власності на майно, яке є об'єктом оренди, в силу вимог закону, відбулася заміна сторони в зобов'язанні, внаслідок чого до позивача перейшли права та обов'язки орендодавця по договору оренди №12/02-3832-ОД.
При цьому, 10.03.2016 між ПАТ "Українська залізниця" та ФОП Ментій В.В. укладено Додатковий договір до договору оренди № 12/02-3832-ОД, згідно з пунктом 1 якого сторонами погоджено, що орендодавцем майна, визначеного договором оренди № 12/02-3832-ОД, є ПАТ "Українська залізниця". Крім того, сторони зазначеного Додаткового договору продовжили термін дії договору оренди до 31.03.2016 (а.с.37-38).
У подальшому термін дії договору оренди неодноразово продовжувався. За доводами позивача, які не спростовані відповідачем у справі, останнє продовження договору відбулося на строк з 01.08.2019 по 31.10.2019.
Як убачається з матеріалів справи, Акт приймання-передавання нерухомого майна орендованого по договору оренди від 24.12.2009 № 12/02-3832-ОД, за яким ФОП Ментій В.В. повернув позивачу об'єкт оренди, складений сторонами 31.03.2022 (а.с.46).
Слід також відзначити, що 01.08.2016 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі структурного підрозділу "Криворізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" (далі - балансоутримувач, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Ментій Валентином Вікторовичем (далі - орендар, відповідач) було укладено договір № ПР/ДН-2-16-030/НКМ-В про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю до договору оренди від 24.12.2009 №12/02-3832-ОД (далі - договір, а.с.8-11), відповідно до умов пункту 1.1. якого балансоутримувач структурний підрозділ "Криворізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" здійснює обслуговування майна, що знаходиться за адресою; м. Кривий Ріг, вулиця Кириленко, 14А (надалі - майно), загальною площею 280,0 кв. м, а також утримання прилеглої території, а орендар відшкодовує витрати балансоутримувача на утримання орендованого майна, експлуатаційні витрати та комунальні послуги, у тому числі на компенсацію плати податку на землю, пропорційно до займаної ним площі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.
У пункті 7.1. вказаного договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту укладання та діє протягом строку дії договору оренди. У будь-якому випадку його умови розповсюджуються на відносини сторін до повернення майна орендарем балансоутримувачу згідно з актом приймання-передачі.
Доказів визнання недійсним чи розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Відповідно до пункту 1.2. договору орендар користується майном, загальною площею 280,0 кв.м, яке розміщене на другому поверсі будівлі крамниці № 15, відповідно до плану розміщення орендованого майна, що додається до договору (додаток № 1), вартість якого згідно зі звітом про оцінку (незалежну), станом на 04.10.2012 становить 806 132 грн.
Згідно з підпунктами 2.1.1 - 2.1.5 пункту 2.1. договору балансоутримувач майна зобов'язується забезпечити:
- виконання всього комплексу робіт, пов'язаних з обслуговуванням та утриманням орендованого майна та прилеглої території. Розмір плати за обслуговування майна та прилеглої території залежить від переліку та складу робіт і послуг, які надаються балансоутримувачем, і визначається розрахунком щомісячних платежів (кошторисом витрат) згідно з додатком №2, який є невід'ємною частиною цього договору. Перелік таких робіт та послуг, порядок та умови їх оплати встановлюються цим договором;
- надання орендарю комунальних послуг за діючими розцінками і тарифами;
- інформування орендаря про зміни витрат на утримання орендованого майна і тарифів на послуги. У разі зміни витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна складати розрахунок щомісячних платежів, який є невід'ємною частиною цього договору та узгоджувати його з обох сторін;
- виконання розрахунку витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна згідно фактично понесених витрат на обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі;
- щомісячно не пізніше 25 числа звітного місяця надавати на підпис орендарю рахунок та акт виконаних робіт (послуг) згідно фактично наданих послуг.
Позивач надав розрахунки за період з серпня 2021 року по березень 2022 роки до договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № ПР/ДН-2-16-030/НКМ-В від 01.08.2016, підписані представниками позивача. В цих розрахунках зазначено, що до складу витрат балансоутримувача включені суми відшкодування земельного податку, суми відшкодування податку на нерухоме майно: розмір щоквартальної плати з відшкодування податку на нерухомість та відшкодування щомісячних витрат надання послуг з ведення розрахунків за договорами оренди нерухомого майна та договору щодо відшкодування витрат балансоутримувача.
Відповідно до підпунктів 2.2.3 та 2.2.6 пункту 2.2 договору орендар зобов'язується:
- не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, вносити плату на рахунок балансоутримувача за утримання орендованого майна та прилеглої території, згідно з виставленим рахунком - фактурою наданих послуг;
- щомісячно до 5 числа місяця, наступного за звітним, погоджувати акт виконаних робіт (послуг).
За умовами підпункту 3.1.2 пункту 3.1 договору, балансоутримувач орендованого майна має право стягнути в установленому порядку прострочену заборгованість по платежах, що наведені в пункті 2.2.3 договору, зі штрафними санкціями.
На підтвердження витрат на утримання орендованого нерухомого майна та послуг з ведення розрахунків за договором від 01.08.2016 за період з серпня 2021 року по березень 2022 року позивач долучив до матеріалів справи рахунки-фактури на загальну суму 14 918 грн. 30 коп., а саме:
- рахунок-фактуру № 99/8 від 10.08.2021 на суму 199 грн. 55 коп. (а.с. 19);
- рахунок-фактуру № 112/9 від 10.09.2021 на суму 2 713 грн. 57 коп. (а.с. 20);
- рахунок-фактуру № 124/10 від 18.10.2021 на суму 193 грн. 57 коп. (а.с. 21);
- рахунок-фактуру № 136/11 від 10.11.2021 на суму 193 грн. 57 коп. (а.с. 22);
- рахунок-фактуру № 147/12 від 16.12.2021 на суму 2 713 грн. 57 коп. (а.с. 23);
- рахунок-фактуру № 2/1 від 10.01.2022 на суму 74 грн. 06 коп. (а.с. 24);
- рахунок-фактуру № 10/2 від 10.02.2022 на суму 4 042 грн. 25 коп. (а.с. 25);
- рахунок-фактуру № 15/3 від 11.03.2022 на суму 4 788 грн. 16 коп. (а.с. 26).
При цьому, як було вказано вище, у даній справі позивач заявив до стягнення пеню, інфляційні втрати та 3% річних за прострочення оплати вказаних рахунків в період з 24.02.2022 по 11.10.2022.
З приводу визначеного позивачем періоду прострочення суд зазначає таке.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до відкритих даних з Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебувала справа № 904/9571/21 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Фізичної особи-підприємця Ментія Валентина Вікторовича про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди № 12/02-3832-ОД від 24.12.2009 за період з серпня 2019 року по листопад 2021 року у розмірі 109 7052 грн. 25 коп., неустойки за період з жовтня 2019 року по листопад 2021 року у розмірі 1 696 269 грн. 65 коп. та заборгованості з відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна за період з серпня 2019 року по листопад 2021 року у сумі 24 356 грн. 50 коп.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2022 у справі №904/9571/21, яке набрало законної сили, позовні вимоги задоволені частково та стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ментія Валентина Вікторовича на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" заборгованість з орендної плати у сумі 110 777 грн. 86 коп., неустойки в розмірі 1 634 459 грн. 29 коп., заборгованості з відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна за період з серпня 2019 року по листопад 2021 року в сумі 23 714 грн. 62 коп., витрат по сплаті судового збору в сумі 26 534 грн. 28 коп. В даній справі, наполягаючи на порушенні відповідачем зобов'язань з відшкодування витрат за період з жовтня 2020 по січень 2022 на підставі договору від 01.08.2016, позивач заявив до стягнення пеню 839 грн. 75 коп., 3% річних в розмірі 149 грн. 97 коп. та інфляційну складову в розмірі 379 грн. 28 коп.
Отже, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2022 у справі №904/9571/21 встановлено невиконання відповідачем зобов'язань з відшкодування витрат позивача за серпень 2019 року - листопад 2021 року у загальному розмірі 23 714 грн. 62 коп.
Слід також відзначити, що з відкритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебувала справа № 904/3052/22 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Фізичної особи-підприємця Ментія Валентина Вікторовича про стягнення заборгованості за договором № ПР/ДН-2-16-030/НКМ-В від 01.08.2016 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю до договору оренди № 12/02-3832-ОД від 24.12.2009. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.12.2022 у справі №904/3052/22, яке набрало законної сили, позовні вимоги задоволені у повному обсязі та стягнуто з Фізичної особи - підприємця Ментія Валентина Вікторовича на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" пеню у розмірі 839 грн. 75 коп., інфляційну складову у розмірі 379 грн. 28 коп., 3% річних у розмірі 149 грн. 97 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 481 грн. 00 коп.
З метою перевірки обставин щодо правомірності визначення періоду прострочення у справі, що розглядається, судом здійснено запит матеріалів справи № 904/3052/22 для огляду. Так, під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи Господарського суду Дніпропетровської області № 904/3052/22 з виготовленням копії розрахунку заборгованості, заявленої до стягнення у справі № 904/3052/22, оскільки у вказаній справі предметом спору були вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних за період, що передував спірному у справі, що розглядається, періоду. Судом встановлено, що у справі № 904/3052/22 пеня, інфляційні втрати та 3% річних були заявлені позивачем за період з 01.05.2021 по 23.02.2022.
У справі, що розглядається, позивач заявив до стягнення пеню, інфляційні втрати та 3% річних за період з 24.02.2022 по 11.10.2022, отже періоди нарахування у цих справах є відмінними та не накладаються.
Позивач посилається на те, що відповідачем були порушені зобов'язання за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № ПР/ДН-2-16-030/НКМ-В від 01.08.2016 до договору оренди нерухомого майна № 12/02-3832-ОД від 01.08.2009 в частині відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг за період з серпня 2021 року по березень 2022 року, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 14 918 грн. 30 коп. У зв'язку з чим за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 4.2. договору, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 24.02.2022 по 11.10.2022 в сумі 2 139 грн. 60 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня по вересень 2022 року у загальній сумі 1 837 грн. 69 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 24.02.2022 по 11.10.2022 в сумі 179 грн. 37 коп.
Наведені вище обставини і стали причиною виникнення спору у даній справі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання.
За нормами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, з огляду на умови пункту 2.2.3. договору № ПР/ДН-2-16-030/НКМ-В про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю до договору оренди від 01.08.2016 № 12/02-3832-ОД від 24.12.2009, строк оплати послуг на загальну суму 14 918 грн. 30 коп., наданих у період з серпня 2021 року по березень 2022 року балансоутримувачем є таким, що настав, проте відповідачем своєчасно не вносилися кошти на відшкодування витрат, понесених балансоутримувачем.
Слід відзначити, що обов'язок відповідача вносити плату на рахунок балансоутримувача за утримання орендованого майна та прилеглої території згідно з виставленим рахунком фактично наданих послуг передбачений договором; розмір земельного податку та податку на нерухоме майно визначений на законодавчому рівні.
При цьому, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження відшкодування витрат, понесених балансоутримувачем (позивачем) за період з серпня 2021 року по березень 2022 року у загальній сумі 14 918 грн. 30 коп., відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Отже, порушення відповідачем умов спірного договору підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.
При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 4.2. договору передбачено, що за несвоєчасні розрахунки згідно з пунктом 2.2.3 договору, орендар сплачує на користь балансоутримувача пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України на дату нарахування пені за кожний день прострочення платежу.
За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 4.2. договору, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 24.02.2022 по 11.10.2022 в сумі 2 139 грн. 60 коп.
З приводу періоду нарахування пені суд зазначає також таке.
Відповідно до положень пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний розділ доповнено пунктом 7 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020, який набув чинності 02.04.2020.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236, від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 №405 був неодноразово продовжений і тривав у заявлений позивачем період прострочення (з 2402.2022 по 11.10.2022).
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, проведеного позивачем (а.с.16-18), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно.
Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с. 16-18), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 2 139 грн. 60 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строки, визначені умовами договору, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня по вересень 2022 року у загальній сумі 1 837 грн. 69 коп.
З приводу вказаних вимог позивача суд зазначає таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.16-18), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди нарахування інфляційних втрат; розрахунок проведено з урахуванням вказаних вище положень.
Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем (а.с. 16-18), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 1 837 грн. 69 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення 3% річних за період прострочення з 24.02.2022 по 11.10.2022 в сумі 179 грн. 37 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.16-18), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі 179 грн. 37 коп.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 2 684 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № ПР/ДН-2-16-030/НКМ-В від 01.08.2016 у загальному розмірі 4 156 грн. 66 коп. - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (проспект Дмитра Яворницького, будинок 108, м. Дніпро, 49602; ідентифікаційний код 40081237) - 2 139 грн. 60 коп. пені, 1 837 грн. 69 коп. інфляційних втрат, 179 грн. 37 коп. 3% річних та 2 684 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений та підписаний 11.10.2023.
Суддя Ю.В. Фещенко