ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.10.2023м. ДніпроСправа № 904/1580/23
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Брагінець В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошлях-Транс", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд", с. Олександрівка, Покровський район, Дніпропетровська область
Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс", м. Маріуполь, Донецька область
Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДС Пром Груп", м. Бровари, Київська область
про стягнення заборгованості за договором на надання автотранспортних послуг в розмірі 475 359,37 грн.
Представники:
Від позивача: Сиротюк Р.В., ордер серії АО № 1084717 від 23.03.2023, адвокат
Від відповідача: Сіроштан О.О., ордер серії СВ № 1044976 від 30.01.2023, адвокат
Від третьої особи-1: не з'явився
Від третьої особи-2: не з'явився
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Автошлях-Транс" звернулось до Господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" про стягнення заборгованості за договором на надання автотранспортних послуг № 20/08 від 20.08.2021 в розмірі 475 359,37 грн., з яких:
- 121 995,41 грн. - основний борг,
- 310 520,29 грн. - пеня,
- 5 095,00 грн. - 3% річних,
- 37 748,67 грн. - інфляційні втрати.
Крім того, позивач просить зазначити в рішенні суду, що орган (особа), який буде здійснювати примусове виконання цього рішення, має нараховувати штрафні санкції відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України до моменту виконання цього рішення в частині основного боргу (121 995,41 грн.) і стягнути отриману суму пені, процентів та інфляційних збитків з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Автошлях-Транс".
Ухвалою суду від 31.03.2023 відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошлях-Транс" про забезпечення позову.
Ухвалою від 31.03.2023 позовну заяву залишено без руху.
03.04.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 07.04.2023 прийнято позовну заяву прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами. Зобов'язано позивача надати суду копії рахунків на які є посилання в актах приймання-передачі виконаних робіт: № АТ- 0000059 від 30.08.2021; № АТ- 0000060 від 31.08.2021; № АТ- 0000061 від 01.09.2021; № АТ- 0000062 від 07.09.2021; № АТ- 0000063 від 08.09.2021; № АТ- 0000064 від 09.09.2021; № АТ- 0000065 від 10.09.2021.
02.05.2023 від відповідача надійшли наступні документи:
- відзив на позовну заяву, в якому він проти позовних вимог заперечив, просив зобов'язати позивача надати до суду оригінали актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), визнати акти неналежними доказами та виключити їх з числа доказів, застосувати позовну давність до позовної вимоги в частині стягнення з відповідача пені;
- клопотання про призначення почеркознавчої експертизи та зупинення провадження у справі, оскільки у відповідача є сумніви щодо підпису директором підприємства Листопадом О.І. актів приймання-передачі виконаних робіт,
- заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки проведення експертизи можливе лише під час підготовчого засідання,
- клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою від 08.05.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" про перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 29.05.2023 о 12:00 год.
15.05.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив.
16.05.2023 від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Також позивач направив оригінали витребуваних судом документів.
Ухвалою від 22.05.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошлях-Транс" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
29.05.2023 позивач в підготовчому засіданні підтримав позовні вимоги.
Відповідач в підготовче засідання не з'явився, направив заяву про проведення підготовчого засідання без його участі. Клопотання про проведення почеркознавчої експертизи підтримав, просив подальший розгляд справи проводити в режимі відеоконференції.
Ухвалою від 29.05.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено. Відкладено підготовче засідання на 27.06.2023.
16.06.2023 від позивача надійшла заява про долучення оригіналів товарно-транспортних накладних.
27.06.2023 позивач в підготовчому засіданні підтримав позовні вимоги.
Відповідач заявив про неотримання ним копій товарно-транспортних накладних.
Клопотання про проведення почеркознавчої експертизи залишено на розгляді суду.
Ухвалою від 27.06.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 06.08.2023. Оголошено перерву в підготовчому засіданні до 18.07.2023.
18.07.2023 в підготовчому засідання представник позивача проти експертизи заперечив, надав усні пояснення по справі.
Представник відповідача в усній формі заперечив проти поданих позивачем оригіналів товарно-транспортних накладних в якості доказів, у зв'язку з тим, що деякі з них містять виправлення та підписані з боку відповідача невідомими особами, штамп ТОВ "Шляхбуд" на підприємстві відсутній.
В свою чергу, позивач зазначив, що суми податкових накладних співпадають із сумами актів, що свідчить про виконання позивачем перевезень.
Клопотання про призначення експертизи залишено на розгляді суду.
Ухвалою від 18.07.2023 залучено в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс", залучено в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДС Пром Груп". Відкладено підготовче засідання на 07.08.2023.
26.07.2023 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів направлення позовної заяви третім особам.
03.08.2023 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів та клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
07.08.2023 позивач в підготовчому засіданні підтримав позовні вимоги.
Відповідач та треті особи в підготовче засідання не з'явилися.
Відповідач направив заяву про проведення судового засідання без його участі, у зв'язку із зайнятістю повноважного представника. Клопотання про призначення почеркознавчої експертизи підтримав.
Також відповідач направив заяву про долучення доказів направлення відзиву третій особі-2 та зазначив про неможливість направлення відзиву з додатками третій особі-1, у зв'язку з закриттям поштового відділення за місцезнаходженням підприємства.
Ухвалою від 07.08.2023 відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" про призначення експертизи.
28.08.2023 від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
04.09.2023 в судовому засіданні розпочато розгляд справи по суті позовних вимог.
Суд заслухав вступне слово позивача та відповідача, а також питання та відповіді повноважних представників.
Треті особи в судове засідання з розгляду справи по суті не з'явилися.
Ухвалою від 04.09.2023 відкладено розгляд справи по суті позовних вимог на 02.10.2023.
02.10.2023 позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги.
Відповідач проти позову заперечив.
Треті особи в судове засідання з розгляду справи по суті не з'явилися.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
02.10.2023 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 20/68 про надання автотранспортних послуг від 20.08.2021 в частині своєчасної та повної оплати за надані послуги.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначив, що надані позивачем копії актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), містять підпис невстановленої особи.
Відповідач вказує, що акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) оформлені з порушенням норм чинного законодавства не є доказом волевиявлення повноважної особи відповідача - директора, на підписання документів, тому відсутні підстави вважати, що зобов'язання, які взяв на себе позивач згідно договору були надані своєчасно та в повному обсязі та прийняті відповідачем.
Також відповідач заперечив проти отримання від позивача актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) та рахунків на оплату. Додані до позовної заяви матеріали не містять підтвердження направлення та/або отримання відповідачу (-ем) актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) та рахунків на оплату.
За твердженням відповідача, матеріали справи не містять, а позивачем в свою чергу не подано до суду товарно-транспортних накладних або інших доказів, які б містили інформацію про перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси тощо, та вказували б на реальність надання послуг позивачем з перевезення вантажу.
Відповідач вважає, що самі лише податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій, не можуть бути єдиними доказами на підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, оскільки докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.
Щодо відсотків та інфляційних втрат відповідач стверджує, що оскільки позивачем не надано суду документів, що б підтверджували належне виконання останнім своїх договірних зобов'язань, прийняття їх відповідачем, що в свою чергу, породжувало б обов'язок провести з позивачем розрахунки, підстави для нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат та пені відсутні.
Також відповідач вказує, що позивачем здійснено розрахунок пені в порушення ст.. 232 ГК України більше ніж за 6 місяців, а також просить суд застосувати позовну давність до її стягнення.
ВІДПОВІДЬ ПОЗИВАЧА НА ВІДЗИВ.
Позивач проти позиції відповідача заперечив, зазначив, що відповідачем обрано спосіб захисту для затягування розгляду справи.
Також позивач зазначив, що відповідач не заперечує факт підписання директором Листопадом О.І. спірного договору, таким чином він є чинним.
На думку позивача, відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій та підставою для визнання господарської операції такою, що не відбулася.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування по справам даної категорії є: обставини укладання договору, строк дії договору, строки виконання робіт; вартість робіт за договором; умови оплати робіт; наявність прострочення оплати робіт, правомірність нарахування штрафних санкцій.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автошлях-Транс" (далі позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шляхбуд» (далі відповідач, замовник) було укладено договір № 20/68 на надання автотранспортних послуг від 20.08.2021 (далі договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець зобов'язується за завданням Замовника надати послуги з допомогою автомобільної техніки, спеціальної техніки та інших технічних засобів (далі по тексту - техніка), а також послуги з її управління (далі за текстом - послуги), а Замовник зобов'язується оплатити надані послуги.
Ціна договору складається з вартості роботи техніки і буде визначена на підставі специфікації, за фактично виконані роботи.
Вартість роботи техніки визначається специфікацією. Специфікація є невід'ємною частиною і оформляється у вигляді додатка до нього (п.п. 2.1., 2.2. договору).
Відповідно до п. 3.1. договору, здача-приймання наданих послуг оформлюється шляхом підписання акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) (далі -акт) один раз на 30 днів або після повного виконання послуг та робіт згідно домовленостям.
Замовник зобов'язаний підписати акт протягом 3-х календарних днів з моменту надання виконавцем (п. 3.2. договору).
Пунктом 3.3. договору передбачено, що у разі не підписання, неповернення наданого акта протягом 10 календарних днів замовником виконавцю, роботи вважаються прийнятими на 11 календарний день з моменту отримання замовником акта.
Згідно п. 4.2. договору. Платіж за фактично виконану роботу техніки здійснюється протягом 10 банківських днів після закінчення звітного місяця, замовник повністю оплачує послуги, надані в цьому місяці, на підставі акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг).
Термін дії цього договору встановлюється з моменту підписання його сторонами і до 31.12.2021.
Якщо за 1 місяць до закінчення строку договору жодна зі сторін не заявить про розірвання договору, даний договір вважається пролонгованим на тих же умовах і на термін до 31 грудня наступного року. (п.п. 5.1., 5.2. договору).
Сторони також підписали специфікацію до договору від 20.08.2021, якою встановили найменування робіт - перевезення продукції та ціну в грн.. за 1 ткм. З ПДВ - 1,90.
На виконання умов договору виконавець надавав, а замовник отримав послуги з перевезення вантажу, що підтверджується наданими позивачем актами надання послуг:
- № АТ-0000062 від 30.08.2021 на суму 9905,00 грн., в т.ч. ПДВ 1 650,83 грн.,
- № АТ-0000063 від 31.08.2021 на суму 18840,44 грн., в т.ч. ПДВ 3140,07 грн.,
- № АТ-0000064 від 01.09.2021 на суму 15364,96 грн., в т.ч. ПДВ 2560,82 грн.,
- № АТ-0000065 від 07.09.2021 на суму 21216,65 грн., в т.ч. ПДВ 3536,11 грн.,
- № АТ-0000066 від 08.09.2021 на суму 21592,16 грн., в т.ч. ПДВ 3598,69 грн.,
- № АТ-0000067 від 09.09.2021 на суму 16338,02 грн., в т.ч. ПДВ 2723,00 грн.,
- № АТ-0000068 від 10.09.2021 на суму 18738,18 грн., в т.ч. ПДВ 3123,03 грн.,
та підписаними в односторонньому порядку рахунками на оплату автопослуги за тонно кілометр:
- № АТ-0000059 від 30.08.2021 на загальну суму 9905,00 грн, у т.ч ПДВ 1650,83 грн;
- № АТ-0000060 від 31.08.2021 на загальну суму 18840,44 грн, у т.ч ПДВ 3140,07 грн;
- № АТ-0000061 від 01.09.2021 на загальну суму 15364,96 грн, у т.ч ПДВ 2560,82 грн;
- № АТ-0000062 від 07.09.2021 на загальну суму 21216,65 грн, у т.ч ПДВ 3536,11 грн;
- № АТ-0000063 від 08.09.2021 на загальну суму 21592,16 грн, у т.ч ПДВ 3598,69 грн;
- № АТ-0000064 від 09.09.2021 на загальну суму 16338,02 грн, у т.ч ПДВ 2723,00 грн;
- № АТ-0000065 від 10.09.2021 на загальну суму 18738,18 грн, у т.ч ПДВ 3123,03 грн.
Позивач свої зобов'язання щодо надання послуг з перевезення вантажу виконав на загальну суму 121 995,41 грн.
В порушення умов договору відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної та в повному обсязі оплати наданих послуг не виконав.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за договором складає 121 995,41 грн.
Зазначені обставини і стали причиною звернення позивача до суду.
Крім того, позивач просить стягнути пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань, у сумі 310 520,29 грн за загальний період з 15.09.2021 по 28.02.2023, відсотки за користування грошовими коштами у сумі 5 095,00 грн за загальний період з 15.09.2021 по 28.02.2023та інфляційні збитки у сумі 37 748,67 грн. за загальний період з 15.09.2021 по 28.02.2023, передбачені ст.625 ЦК України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
З огляду на наявний в матеріалах справи договір, між сторонами склались правовідносини з надання послуг.
Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Укладений між Позивачем та Відповідачем Договір №20/68 є підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України (статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України) і відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України та статтею193 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Суд не приймає заперечення відповідача щодо того, що самі лише податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій, не можуть бути єдиними доказами на підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, з огляду на наступне.
Так, за приписами ст.91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.
Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Позивачем надано оригінали актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), рахунків-фактур та товарно-транспортних накладних (т.1, а.с. 165-178, 202-219).
При цьому, Відповідач не надав будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів у спростування того, що ним не підписувалися акти приймання-передачі наданих послуг.
Суд наголошує, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Таким чином, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.
При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
У справі спір між сторонами полягає у факті надання послуг, які підтверджуються актами наданих послуг. Саме від їх підписання залежало, чи виникли обов'язки у відповідача, чи ні. Позивач на підтвердження надання послуг надав підписані сторонами та скріплені печатками підприємств акти наданих послуг, а відповідач, в свою чергу, замість того, щоб надати докази непідписання цих актів зі свого боку, або підписання неуповноваженою особою, або за допомогою факсимільного відтворення підпису побудував свою правову позицію таким чином: оскільки позивач прямо не заперечує факт факсимільного відтворення підпису та вважає таке порушення дефектом документів, то це і є достатнім доказом, який беззаперечно доводить непідписання актів з боку відповідача.
В той же час, згідно з принципом змагальності саме відповідач має довести непідписання актів або підписання їх за допомогою факсиміле, а перекладення цього обов'язку на позивача або суд нівелює застосування принципу змагальності.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України). Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення своїх вимог. При цьому, як зазначалось вище, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню у спосіб, який дозволить дотриматись переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної стороною обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.
Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms"), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.
Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996).
Так, позивачем окрім наданих разом з позовною заявою документів первинного бухгалтерського обліку, додатково надавались інші документи, що підтверджували прийняття відповідачем наданих позивачем послуг. Зокрема, на виконання вимог Податкового кодексу України, позивачем на надані ТОВ «ШЛЯХБУД» послуги з перевезення вантажу було складно податкові накладні, які прийняті та зареєстровані у встановленому законодавством порядку відповідачем без будь-яких коригувань чи зауважень, про що свідчать квитанції про реєстрацію податкової накладної (т. 1, а.с. 21-27).
Відтак, на суму наданих послуг відповідач скористався податковим кредитом.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.
З урахуванням наведеного Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 03.06.2022 у справі №922/2115/19 зазначила, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.
Таким чином, у цій постанові Верховний Суд конкретизував правовий висновок, наведений у п.44 постанови від 28.08.2020 по справі №922/2081/19, зокрема, що податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.
Як зазначено у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/7195/21 від 07.09.2023 у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, в якій зазначено, що, згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постанові Касаційного господарського суду від 29 січня 2020 року у справі № 916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару
Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
У своїй постанові від 11.07.2023 у справі № 905/1223/21 КГС ВС зазначив, що підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Відповідно до пункту 2.4 Положення обов'язковими реквізитами документа є: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв'язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов'язків, зокрема, і щодо обов'язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості наданих послуг.
За умови подання платником податків належним чином оформлених документів, які згідно з правовими нормами повинні бути виписані на господарські операції певного виду, та підтвердження суми ПДВ податковими накладними, зареєстрованими відповідно до вимог статті 201 ПК України, задекларовані платником податків дані податкового обліку вважаються підтвердженими (правомірними), якщо не буде доведено зворотного.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.
Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Схожий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи №910/23097/17.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 121 995,41 грн. з тих підстав, що підписання договору від 20.08.21 №20/08 не заперечується сторонами, виконання робіт за договором підтверджується не тільки Актами здачі-прийняття робіт, а й реєстрацією податкових накладних за ними, дати і суми яких співпадають з датами і сумами в Актах (т.1, а.с. 14-27), товарно-транспортні накладні (т.1, а.с. 202-219) також підтверджують існування у спірний період правовідносин між позивачем та відповідачем та виконання позивачем робіт з перевезення на замовлення відповідача. При цьому, відповідач не заперечуючи проти підписання ним спірного договору, посилається на підписання спірних Актів з боку відповідача невідомою особою, хоча підписи на договорі і на Актах не відрізняються один від одного, крім того, підписи відповідача завірені печаткою підприємства відповідача, доказів її втрати відповідач суду не надав, як і не надав доказів існування між сторонами іншого договору, в рамках якого відбувалися перевезення за товарно-транспортними накладними, наданими позивачем.
Крім того, в матеріалах справи є заява свідка (т.2, а.с. 17) ОСОБА_1 , який станом на дату 30.08.2021 - 10.09.2021 працював головним інженером ТОВ "ПБП "АЗОВІНТЕКС", яке мало договірні відносини з відповідачем щодо постачання будівельних матеріалів, договір № 522/2020-70 від 30.07.2020, згідно якого на умовах самовивозу ТОВ "ПБП "АЗОВІНТЕКС" відвантажувало відповідачу на території Кальчицького кар'єру щебінь.
В актах здачі-прийняття робіт зазначається про проведення робіт (надання послуг) з перевезення вантажу Кальчік - Червона Поляна.
Відповідач проти обставин, викладених в заяві свідка, не заперечив.
Правомірність нарахування пені.
У відповідності до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Одним із наслідків порушення зобов'язання є оплата пені.
Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.1 договору визначено, що за порушення розрахунків, передбачених у п. 4.2. цього договору, замовник сплачує пеню в розмірі 0,5% за кожен день прострочення платежу. Момент нарахування пені здійснюється з наступного дня, по закінченню строків, зазначених у п. 4.2.
Позивач нарахував 310 520,29 грн. пені за загальний період прострочення з 15.09.2021 по 28.02.2023.
Суд перевірив розрахунки позивача, виявив в ньому помилки, оскільки позивачем не враховано положення ч. 6 ст. 232 ГК України про припинення нарахування пені через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Інших умов нарахування пені не передбачено договором.
Крім того, позивачем в розрахунку не враховано ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, щодо того, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, оскільки розмір пені, встановлений договором (0,5%) більший, ніж подвійна облікова ставка НБУ, суд здійснив перерахунок відповідно до вимог законодавства України та зазначає, що позовна вимога в частині стягнення пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 11 304,07 грн.
В частині стягнення пені в розмірі 299 216,22 грн. слід відмовити.
Відповідач заявив про пропуск позивачем позовної давності щодо стягення пені.
Положеннями ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ст. 258 ЦК України).
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Разом з тим суд звертає увагу, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 Розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено п. 12 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими протягом 2020, 2021 та 2022 років, дія карантину продовжувалась на всій території України та діє до цього часу. Розпорядженням КМУ «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» від 23.03.2020 № 338-р зі змінами від 19.08.2022 № 928, установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 31 грудня 2022 року.
Станом на 15.04.2022 (кінцеву дату нарахування пені за розрахунком суду) на усій території України продовжував діяти карантин, пов'язаний із запобіганням поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).
За таких обставин суд вказує, що строк позовної давності в силу п. 12 Розділу Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України продовжується на строк дії карантину, у зв'язку з чим суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску Позивачем строку позовної давності.
Правомірність нарахування 3% річних.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. ст. 216-217, 230-231 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 5 095,00 грн. 3% річних за загальний період прострочення з 15.09.2021 по 28.02.2023.
Суд перевірив розрахунок 3% річних та зазначає, що розмір 3% річних більший, ніж визначено позивачем, однак, зважаючи на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, вимога є такою, що підлягає задоволенню в розмірі 5 095,00 грн.
Правомірність нарахування інфляційних втрат.
Пунктом. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).
Позивач заявив вимогу про стягнення 37 748,67 грн. інфляційних втрат за загальний період прострочення 15.09.2021 по 28.02.2023.
Перевіривши розрахунки інфляційних втрат, суд виявив помилку у визначенні початку періодів нарахування, тому задоволенню підлягають інфляційні втрати у розмірі 37 319,62 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 429,05 грн. слід відмовити.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача: 121 995,41 грн. - основного боргу, 5 095,00 грн. - 3% річних, 37 319,62 грн. - інфляційних втрат, 11 304,07 грн. - пені.
В частині стягнення пені в розмірі 299 216,22 грн. та інфляційних втрат у розмірі 429,05 грн. слід відмовити.
За частиною десятою статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Таким чином, заява позивача щодо нарахування пені, процентів та інфляційних збитків із заборгованості за отриманий товар до виконання рішення підлягає частковому задоволенню.
До моменту виконання рішення суду нарахування 3% річних має здійснюватися від остаточної заборгованості відповідача, які на момент винесення рішення становить 121 995,41 грн., починаючи з 01.03.2023.
Суд відмовляє в задоволенні заяви в частині нарахування інфляційних втрат до виконання рішення, оскільки ч. 10 ст. 238 ГПК України не передбачає можливість такого нарахування щодо інфляційних втрат.
Щодо пені суд зазначає, що позивачем невірно здійснено розрахунок з порушенням шестимісячного терміну. Таким чином, оскільки нарахування пені закінчується 15.04.2022, суд також відмовляє в задоволенні заяви позивача в частині нарахування пені до виконання рішення.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошлях-Транс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд", Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс", Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДС Пром Груп" про стягнення заборгованості за договором на надання автотранспортних послуг в розмірі 475 359,37 грн.- задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" (53600, Дніпропетровська область, Синельниківський (Покровський) район, с. Олександрівка, вул.. Степова, буд. 4; ідентифікаційний код 03579868) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошлях-Транс" (03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 1, оф. 211; ідентифікаційний код 42595565) 121 995,41 грн. - основного боргу, 5 095,00 грн. - 3% річних, 37 319,62 грн. - інфляційних втрат, 11 304,07 грн. - пені, 2 635,71 грн. - витрат на сплату судового збору.
Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду здійснювати нарахування 3% річних, з визначенням граничного строку нарахування відсотків до моменту виконання судового рішення в частині стягнення простроченої заборгованості в розмірі 121 995,41 грн., яка буде існувати в цей період з урахуванням приписів законодавства України, починаючи з 01.03.2023.
В іншій частині позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням чинності.
Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення .
Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено та підписано 11.10.2023.
Суддя Н.Г. Назаренко