ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.10.2023м. ДніпроСправа № 904/1746/23
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничотранспортна компанія", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольський кранобудівний завод", м. Нікополь Дніпропетровської області
про стягнення заборгованості в сумі 48 719 грн 65 коп. за договором поставки від 17.01.2019 № 17/01-20СБ
Суддя Рудь І.А.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
СУТЬ СПОРУ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гірничотранспортна компанія" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 29.03.2023 № 29/03-26, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольський кранобудівний завод" заборгованість в сумі 48 719 грн 65 коп., з яких: 27 000 грн 00 коп. - передплата за товар, 12 719 грн 65 коп. - інфляційні втрати, 9 000 грн 00 коп. - штраф, відповідно до умов договору поставки від 17.01.2019 № 17/01-20СБ.
Витрати позивача зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу, розмір яких відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку складає 9 000 грн 00 коп., просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині своєчасної поставки позивачу товару, за який останнім внесена передплата в сумі 27 000 грн 00 коп., що стало підставою для нарахування позивачем інфляційних втрат і штрафу та звернення до господарського суду із даним позовом.
Ухвалою господарського суду від 01.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами.
Господарський суд наголошує на тому, що ухвала суду від 01.05.2023 завчасно надіслана відповідачу за його місцезнаходженням, згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.
Відповідно до поштового повідомлення № 4930021893830, що повернулося до суду 23.05.2023, відповідачем ухвалу суду від 01.05.2023 отримано 09.05.2023.
Проте, відповідач не скористався правом на надання відзиву на позов та не подав витребувані судом документи.
Отже, відповідно до ч. 9 ст. 81, ч. 9 ст. 165 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Згідно зі ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Також судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
У пункті 3 постанови № 11 від 17.10.2014 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" визначено, що розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги військовий стан в Україні та перебування головуючого судді на лікарняному, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
17.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікопольський кранобудівний завод" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гірничотранспортна компанія" (покупець) укладено договір поставки № 17/01-20СБ (надалі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується в порядку, строки та умовах, визначених у цьому договорі, та/або специфікаціях чи інших додатках до цього договору, передати у власність покупцеві продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - продукцію), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі та/або специфікаціях чи інших додатках до цього договору, прийняти і оплатити її вартість.
Відповідно до п. 1.2. договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість і вартість продукції, що підлягає поставці за цим договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються на кожну окрему партію в специфікаціях, які погоджуються сторонами попередньо, додаються до цього договору та є його невід'ємною його частиною.
За умовами п. 2.2. договору постачальник зобов'язаний одночасно з продукцією передати покупцеві оригінали наступних документів: рахунок-фактуру; видаткову накладну на продукцію; документи, які підтверджують якість продукції відповідно до діючого законодавства України та які підлягають передачі постачальником (далі - супровідні документи); у випадку поставки продукції винесеної до переліку продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації Україні, сертифікат відповідності.
Згідно з п. 2.4. договору строк поставки продукції погоджується в цьому договорі та/або в специфікаціях. У випадку порушення постачальником строку поставки покупець має право встановити інший строк поставки, або відмовитись від прийняття відповідної партії та/або всієї продукції.
Право власності на продукцію переходить до покупця з моменту поставки продукції та підписання сторонами видаткової, або іншої накладної на продукцію (п. п. 2.5. договору).
Відповідно до п. 2.6. договору зобов'язання постачальника з поставки кожної окремої партії продукції вважається виконаними з моменту передачі покупцю якісної продукції та надання постачальником всіх належним чином оформлених документів, передбачених умовами даного договору та додаткових домовленостей.
Пунктом 2.7. договору передбачено, що якщо постачальник несвоєчасно поставив продукцію, або поставив не передбачену умовами цього договору продукцію (повністю, або частково), або передав покупцеві меншу кількість продукції, ніж погоджено сторонами, або поставив неякісну продукцію, або не передав (чи передав не ті) документи на підтвердження якості продукції, покупець має право на свій вибір: вимагати усунення вище зазначених порушень силами та за рахунок постачальника, встановивши строк їх усунення; або відмовитися від продукції та оплати її вартості (повністю або частково), а у разі оплати, вимагати повернення сплаченої суми коштів за неї (повністю або частково).
Згідно з п. п. 3.1., 3.2. договору загальна вартість визначається сумарною вартістю поставленої продукції протягом терміну його дії. Ціна продукції відповідає рівню звичайних цін, які склалися на ринку, та погоджується сторонами попередньо у цьому договорі та/або специфікаціях на кожну відповідну партію продукції, ціна продукції може бути змінена виключно за згодою сторін.
За умовами п. 3.3. договору розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті України гривні, у безготівковій формі, або, за погодженням, у будь-якій формі, що не забороненій чинним законодавством України, умови та порядок розрахунків вказуються у специфікаціях.
Відповідно до п. 5.1. договору у випадку недопоставки або прострочення поставки продукції постачальник зобов'язаний сплатити покупцеві штраф у розмірі 20% від вартості недопоставленої або невчасно поставленої продукції.
Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020. У випадку невиконання постачальником та покупцем своїх зобов'язань за цим договором у період його дії він вважається продовженим на строк до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 8.1. договору).
17.01.2020 сторони підписали специфікацію № 1 (надалі - специфікація), в якій погодили умови поставки товару (модельна оснастка зуб ковша кр. ГТК 40.001 та модельна оснастка зуб ковша кр. ГТК 40.006) у кількості 2 штуки на загальну суму 45 000 грн 00 коп. з ПДВ (п. 1). Строк поставки - протягом 60 днів з дати отримання попередньої оплати з можливістю дострокової поставки (п. 2). Умови оплати: 60% попередня оплата протягом 3-х банківських днів з дати отримання рахунку, залишок 40% - протягом 2-х банківських днів з дати отримання листа про готовність продукції (а.с. 11).
На виконання умов договору т специфікації відповідач виставив рахунок № Н-00000037 від 27.01.2020, а позивач у якості передплати за товар сплатив 28.01.2020 на користь відповідача 27 000 грн 00 коп., що підтверджується банківською випискою від 18.04.2023 (а.с. 12, 29).
Позивач стверджує, що з огляду на умови п. 2 специфікації, відповідач повинен був поставити товар до 30.03.2020.
В порушення умов договору та специфікації, відповідач попередньо оплачений товар не поставив, у зв'язку із чим позивач звернувся до відповідач із претензією від 08.02.2023 № б/н, в якій повідомив, що з огляду на тривалий термін прострочення поставки товару, відмовляється від його поставки та вимагає у відповідача повернення здійсненої передплати в сумі 27 000 грн 00 коп., а також сплати штрафу й інфляційних втрат (а.с.13-15).
Відповіді відповідача на претензію матеріали справи не містять.
На підставі п. 5.1. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 9 000 грн 00 коп. із розрахунку 20% від вартості непоставленого товару за специфікацією № 1 на загальну суму 45 000 грн 00 коп.
На підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував додатково до суми основного боргу та вимагає стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 12 719 грн 65 коп. за період з 31.03.2020 по 08.02.2023.
На час прийняття рішення у даній справі доказів оплати спірної заборгованості відповідачем або поставки товару позивачу сторонами до матеріалів справи не надано.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин укладання договору поставки, встановлення факту здійснення позивачем оплати товару, факту не здійснення відповідачем поставки товару у визначені договором строки, правомірності вимоги позивача про стягнення вартості оплаченого, але не поставленого товару та штрафу за порушення строку поставки товару.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
За нормами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до приписів ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання.
У відповідності до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За нормами ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Враховуючи погоджені сторонами терміни поставки (п. 2 специфікації № 1 від 17.01.2020) та зважаючи на дату внесення передплати позивачем, відповідач повинен був поставити товар у строк до 30.03.2020.
Частиною 1 ст. 670 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
За приписами ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
У цьому зв'язку, позивачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару шляхом пред'явлення вимоги.
За встановлених обставин, зважаючи на те, що грошові кошти в сумі 27 000 грн 00 коп. були перераховані позивачем на виконання умов договору, в той час як відповідачем свої зобов'язання виконані не були, доказів повернення передоплати у вказаному розмірі чи поставки товару матеріали справи не містять, відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникло право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від постачальника, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк, тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничотранспортна компанія" про стягнення з відповідача передплати за непоставлений товар у розмірі 27 000 грн 00 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарському кодексі України).
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України).
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Господарський суд зазначає, що з огляду на тривалість порушення строків поставки товару, позивачем правомірно нарахований штраф на підставі п. 5.1 договору.
Перевіркою виконаного позивачем розрахунку штрафу судом порушень умов договору та чинного законодавства не встановлено.
За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
У проданій позовній заяві позивачем визначений період нарахування інфляційних втрат з 31.03.2020 по 08.02.2023.
З огляду на викладене, за розрахунком суду до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 12 523 грн 60 коп. за період з квітня 2020 по січень 2023. У решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідач не скористався правом на надання заперечень, доводи позивача належними та допустимими доказами не спростував.
За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання, чим порушив умови укладеного із позивачем договору та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 27 000 грн 00 коп. передплати за товар, 9 000 грн 00 коп. штрафу, 12 523 грн 60 коп. інфляційних втрат - є обґрунтованими і підлягають задоволенню. У решті позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим судом враховано, що позивачем у поданій позовній заяві викладений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який, окрім витрат позивача на сплату судового збору, містить інформацію про очікування позивачем понесення витрат на професійну правничу допомогу у загальній сумі 9 000 грн. 00 коп.
Господарський суд констатує, що доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у зазначеній сумі матеріали справи не містять та позивачем під час судового розгляду справи не надано.
Господарський суд звертає увагу позивача, що за приписами ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За вказаних обставин, у господарського суду відсутні правові підстави для покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольський кранобудівний завод" (53207, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. К. Лібкнехта, буд. 169, код ЄДРПОУ 37837224) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничотранспортна компанія" (01014, м. Київ, б-р. Лесі Українки, буд. 34, під'їзд 2, кімн. 513, код ЄДРПОУ 32264561) 27 000 грн 00 коп. (двадцять сім тисяч грн 00 коп.) основного боргу, 9 000 грн 00 коп. (дев'ять тисяч грн 00 коп.) штрафу, 12 523 грн 60 коп. (дванадцять тисяч п'ятсот двадцять три грн 60 коп.) інфляційних втрат, 2 673 грн 20 коп. (дві тисячі шістсот сімдесят три грн 20 коп.) витрат зі сплати судового збору.
У решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 11.10.2023
Суддя І.А. Рудь