ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.10.2023 року м.Дніпро Справа № 904/3212/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники учасників провадження:
від позивача: Кузьменко В.С., адвокат (в залі суду);
від відповідача: Лопатнікова А.В., адвокат (поза межами суду);
від третьої особи-1: не з'явився;
від третьої особи-2: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес-Авто” на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 (суддя Васильєв О.Ю., повний текст якого підписаний 03.07.2023) у справі 904/3212/18
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес-Авто”, м. Дніпро
до Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк”, м. Київ
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні АТ КБ “Приватбанк”: Національний банк України, м. Київ
про визнання протиправними дій, визнання недійсним правочину, визнання недійсним
пунктів договору
та за зустрічним позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк”, м.
Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес-Авто”, м. Дніпро
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні АТ КБ
“Приватбанк”: Товариство з обмеженою відповідальністю “Авто Бізнес Дніпро”, м. Івано-Франківськ
про усунення перешкод у користуванні майном,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Бізнес-Авто” (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до АТ КБ “ПриватБанк” (далі - Відповідач) про:
- визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження переважного права ТОВ “Бізнес-Авто” на користування приміщенням за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 32; літ. А-6, А1-4, Б-1, В-1 (об'єкт нежитлової нерухомості, реєстраційний номер №31995312101);
- визнання недійсним одностороннього правочину, що вчинений відповідачем у формі повідомлення від 27.06.2018 №Е.19.0.0.0/4-251245 про розірвання в односторонньому порядку договору оренди приміщення від 31.01.2018, укладеного між сторонами;
- визнання недійсними пунктів 7.3. та 7.5. договору оренди приміщення від 31.01.2018.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АТ КБ “ПриватБанк” направив на адресу ТОВ “Бізнес-Авто” повідомлення від 27.06.2018 №Е.19.0.0.0/4-251245 про розірвання в односторонньому порядку договору оренди приміщення від 31.01.2018 без достатніх на це правових підстав - в порушення вимог ч.3 ст.17 ЗУ “Про оренду державного та комунального майна”, за один місяць до закінчення терміну дії договору, а не за три місяці, як того вимагає закон. Оскільки банком не було дотримано процедури попередження про намір використовувати об'єкт оренди у власних цілях, у ТОВ “Бізнес-Авто” виникає переважне право на продовження орендних відносин. Також позивач вважає, що п.7.3. договору суперечить вимогам ст.ст. 782 и 783 ЦК України; а п.7.5. - вимогам ЗУ “Про оренду державного та комунального майна”, оскільки орендоване приміщення є власністю держави.
АТ КБ “Приватбанк” подано зустрічну позовну заяву до ТОВ “Бізнес-Авто” про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом примусового звільнення приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 32; літ.А-6, А1-4, Б-1, В-1 (об'єкт нежитлової нерухомості, реєстраційний номер №31995312101) від боржника - ТОВ “Бізнес-Авто” та його майна в порядку виконання рішень про виселення боржника; та про стягнення з ТОВ “Бізнес-Авто” 43 385, 99 грн. - заборгованості за спожити комунальні послуги за період з 01.06.2018 по 31.07.2018.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на закінчення строку дії договору оренди, необхідність в подальшому використовувати приміщення для власних потреб банку; приписи ст. 391 ЦК України та на невиконання ТОВ “Бізнес-Авто” своїх зобов'язань за договором оренди приміщення від 31.08.2018 щодо сплати комунальних послуг та звільнення орендованого приміщення після закінчення строку дії договору.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2018 відкрито провадження за зустрічним позовом, об'єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом у справі №904/3212/18.
03.08.2018 від АТ КБ “Приватбанк” надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій позивач просить зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом примусового звільнення приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 32; літ.А-6, А1-4, Б-1, В-1 (об'єкт нежитлової нерухомості, реєстраційний номер №31995312101) від боржника - ТОВ “Бізнес-Авто” та його майна в порядку виконання рішень про виселення боржника.
Заява обґрунтована добровільним виконанням 30.08.2018 ТОВ “Бізнес-Авто” частини вимог АТ КБ “Приватбанк”, а саме - сплатою заборгованості у розмірі 43 385, 99 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 у справі №904/3212/18 у задоволенні первісного позову відмовлено в повному обсязі, судові витрати покладено на позивача за первісним позовом.
Зустрічний позов задоволено в повному обсязі.
Усунуті перешкоди у користуванні власністю шляхом примусового звільнення приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 32; літ. А-6, А1-4, Б-1, В-1 (об'єкт нежитлової нерухомості, реєстраційний номер №31995312101) від боржника - ТОВ “Бізнес-Авто” та його майна в порядку виконання рішень про виселення боржника.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес-Авто” на користь Акціонерного товариства Комерційного банку “Приватбанк” 1780,00 грн. - витрат на сплату судового збору.
Закрито провадження в частині позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку “Приватбанк” про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес-Авто” 43 385,99 грн. - заборгованості за спожиті комунальні послуги.
Повернуто з державного бюджету на користь Акціонерного товариства Комерційного банку “Приватбанк” 1 762,00 грн. сплаченого судового збору.
Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Бізнес-Авто”, в якій, з посиланням на невідповідність застосування при його винесенні норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким первісні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
При цьому в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що стаття 7 Закону України «Про банки та банківську діяльність» дає визначення поняттю Державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Державний банк створюється за рішенням Кабінету Міністрів України.
Так як Держава набула право власності на 100% акцій Банку, а акція - це вид цінних паперів, що являє собою свідоцтво про власність на визначену частку статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства, то і відповідно до цього можна зробити висновок, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є Державним банком.
Таким чином, майно банку є державним майном, а тому на відносини за Договором оренди від 31.01.2018 розповсюджуються вимоги ЗУ «Про оренду державного та комунального майна».
Враховуючи зазначене, п. 7.5 Договору оренди щодо відмови сторін від застосування положень ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» порушує публічний порядок та, відповідно, є нікчемним.
Відповідно до ч. 3 ст. 17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» у разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
Таким чином, положення п. 7.3 Договору оренди суперечать вимогам ч. 3 ст. 17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», у зв'язку з чим даний пункт договору підлягає визнанню недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 285 ГК України наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором - в розумний строк.
На виконання вказаної норми ТОВ «Бізнес - Авто» 03.07.2018 направив на адресу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк.
У зв'язку із відсутністю заперечень АТ КБ «ПРИВАТБАНК» протягом місяця після 31.07.2018, договір був поновлений на такий самий строк, який був передбачений в Договорі, та на тих самих умовах. При цьому, законодавство не обмежує кількість таких поновлень, у зв'язку з чим договір було поновлено декілька разів. Наразі Договір є діючим.
З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження за позовною заявою є вимога АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 27.06.2018 за №Е. 19.0.0.0/4-251245, відповідно до якої АТ КБ «ПРИВАТБАНК» намагається достроково припинити дію Договору оренди нерухомого майна від 01.02.2018, чим в свою чергу порушує законні права ті інтереси ТОВ «БІЗНЕС-АВТО».
Детально вивчивши Договір оренди, пояснення Банку, та інші докази, які на сьогоднішній час зібрані у матеріалах справи, вбачається, шо Вимога на яку посилається АТ КБ « ПРИВАТБАНК» відсутня у Позивача та Відповідача в оригіналі, що в свою чергу може вплинути на розгляд справи, адже зазначений документ було нібито підписано Головою правління АТ КБ «ПРИВАТБАНК», яким на той час був ОСОБА_1 .
Із фото копії вимоги, можливо прийти до висновку, що її не підписував Голова правління, а отже, якщо її не підписував уповноважена на цю дію відповідна особа АТ КБ «ПРИВАТБАНК», то зазначений документ не має правової сили, щодо зміни будь - яких зобов'язань за Договором оренди нерухомого майна укладеного між ТОВ «БІЗНЕС-АВТО» та АТ КБ «ПРИВАТБАНК», в свою чергу вбачається, що можливо припустити, що весь цей час представникам АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було відомо ці обставини.
В той же час, судом першої інстанції не була надана належна оцінка такому доказу, у зв'язку з чим рішення не є обґрунтованим, що суперечить вимогам ст. 236 ГПК України, а також нормам ст. 86 ГПК України.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначив, що законодавство про акціонерні товариства, про банки та банківську діяльність та про здійснення оперативного управління державним майном не передбачає можливості набуття державою права власності на майно товариств за наслідками набуття права власності на частки (акції) в статутних капіталах таких самостійних господарюючих суб'єктів.
Проте, як вбачається з наведеного вище та з доказів наявних в матеріалах справи АТ КБ «ПриватБанк»:
- не є державним підприємством, установою або організацією;
- не засновувалось на майні, що належить АРК або перебуває у комунальній власності;
- майно, що є об'єктом оренди, та знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 32; літ. А-6, А1-4, Б-1, В-1, було набуте у власність АТ КБ «ПриватБанк» за наслідками здійснення власної господарської діяльності;
- майно, що є об'єктом оренди, та знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 32; літ. А-6, А1-4, Б-1, В-1 не належить на праві власності державі.
Відтак, ураховуючи зазначене та зібрані у справі докази, висновок суду, шо положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не розповсюджується на правовідносини між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Бізнес-Авто» за договором, оренди приміщення від 31.01.2018 є законним та обґрунтованим.
Матеріалами справи підтверджується, що АТ КБ «ПриватБанк» належним чином та в належні строки повідомив Орендаря про припинення дії договору та про відсутність наміру у Орендодавця продовжувати правовідносини з ТОВ “Бізнес-Авто”. З огляду на вказане, вбачається, шо строк Договору оренди закінчився 31.07.2018, після якого користування ТОВ «Бізнес-Авто» орендованим приміщеннями є незаконним та безпідставним, шо вірно встановлено судом першої інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Дармін М.О., Орєшкіна Е.В.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 21.07.2023 здійснено запит матеріалів справи №904/3212/18 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
В той же час, розпорядженням керівника апарату суду №1382/23 від 26.07.2023, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_2 з посади судді Центрального апеляційного господарського суду у зв'язку з поданням заяви про відставку, призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи №904/3212/18 (зі скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес-Авто” на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2023 про скасування заходів забезпечення позову).
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.07.2023 для розгляду цієї скарги у справі визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Орєшкіна Е.В., Дармін М.О.
Відтак, саме з 26.07.2023 став можливим розгляд питання щодо апеляційної скарги ТОВ "Бізнес-Авто" на рішення суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.07.2023 (суддя - доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу первісного позивача залишено без руху через неподання останнім доказів оплати судового збору у встановленому порядку і розмірі (визначена сума доплати 2643,00 грн). Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.08.2023 (колегія суддів: головуючий, доповідач - Іванов О.Г., судді - Орєшкіна Е.В., Дармін М.О.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес-Авто” на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 у справі №904/3212/18; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 02.10.2023.
Розпорядженням керівника апарату суду № 2351/23 від 02.10.2023 відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Дарміна М.О. та рішенням ВРП від 29.08.2023 про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Центрального апеляційного господарського суду у зв'язку з поданням заяви про відставку, призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.
В судовому засіданні 02.10.2023 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
31.01.2018 між ПАТ КБ “Приватбанк” (орендодавець) та ТОВ “Бізнес-Авто” (орендар) укладено договір оренди приміщень, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати, а орендар - прийняти у тимчасове користування (оренду) приміщення, яке знаходиться за адресою: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 32; має загальну площу 1 872,10 кв.м. та складається з ЛСВ та гаражів і знаходиться у власності орендодавця на підставі договору іпотеки від 01.06.2016 (п.1.1.- 1.2.).
Приміщення надається орендареві для використання його у діяльності орендаря як СТО (п.1.4.).
Відповідно до п.2.2. орендна плата підлягає сплаті до 20 числа поточного місяця за наступний місяць оренди (розрахунковий), із розрахунку 22,00 грн. за 1 кв.м. ,в т.ч. ПДВ 3,67 грн., а за всю орендовану площу - 41 186.20грн., в т.ч. ПДВ- 6 864,37 грн., за перший місяць оренди та починає розраховуватися з моменту підписання акту здачі-приймання приміщення.
Компенсація орендарем орендодавцю плати за спожиті комунальні послуги здійснюється за водопостачання згідно показників лічильників на підставі рахунків орендодавця у термін 10 днів з моменту отримання цих рахунків орендарем (п.2.4.).
Відповідно до п. 4.2.15. орендар зобов'язаний звільнити приміщення та повернути його орендодавцю у разі закінчення строку дії договору або у разі його дострокового розірвання в останній день дії договору оренди .
У розділі 7 сторони погодили строк дії договору та інші умови. Так відповідно до п.7.1. цей договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення електронно-цифрового підпису усіма сторонами та діє з 01.02.2018 до 31.07.2018 до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
Згідно до умов п.7.3. цей договір може бути розірваний у випадках, передбачених чинним законодавством, а також у разі:
- порушення орендарем будь-якого із зобов'язань за цим договором; з ініціативи орендодавця. При цьому орендодавець направляє орендареві письмове повідомлення в строк не менше ніж за місяць до дати розірвання договору. Договір вважається розірваним у дату, що зазначена у повідомленні орендодавця;
- з ініціативи орендаря. При цьому орендар направляє орендодавцю письмове повідомлення в строк не менше ніж за один місяць до дати розірвання договору .Договір вважається розірваним у дату, що зазначена у повідомленні орендаря;
- зміни в договорі можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою сторін. Внесення змін до договору оренди протягом дії іпотечного договору здійснювати лише за попередньою письмовою згодою іпотеко держателя.
Відповідно до п.7.3.1. орендодавець має право в односторонньому порядку розірвати цей договір в разі припинення права на приміщення, зазначених у п.1.2. цього договору . При цьому підставою для розірвання цього договору є лист-повідомлення від орендодавця. Договір вважається розірваним у дату, що зазначена у листі-повідомленні орендодавця.
Зміни в договір можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою сторін… ( п.7.4.).
Відповідно до п.7.5. сторони домовилися, що до положень договору не застосовуються норми Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та постанови КМУ № 786 “Про Методику розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна” (т.1, а.с.14-20).
Договір був підписаний шляхом накладення електронно-цифрового підпису сторонами (т.1 а.с.21- 22).
01.02.2018 сторони уклали та підписали шляхом накладення електронно-цифрових підписів відповідний акт приймання-передачі у строкове платне користування нежилого приміщення, розташованого за адресою : 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.32; загальною площею 1 872,10 кв.м. (т.1, а.с.23,24-25).
01.07.2018 на адресу ТОВ “Бізнес-Авто” від АТ КБ “Приватбанк” надійшов лист від 27.06.2018 № Е.10.0.0.0/4-251245 “Про закінчення договору оренди приміщення від 01.02.2018, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 32”, в якому орендодавець повідомив орендаря про намір після закінчення строку дії договору оренди використовувати орендовані за ним приміщення для власних потреб та не буде продовжувати орендні відносини за договором оренди від 01.02.2018 після завершення строку його дії. Також просив орендаря за наявності у нього заборгованості за цим договором здійснити її погашення до дати підписання акту приймання-передачі (т.1, а.с.26).
У відповідь на цей лист ТОВ “Бізнес-Авто” 03.07.2018 направило на адресу АТ КБ “Приватбанк” лист вих. № 18/07С, в якому вказало наступне : ТОВ “Бізнес-Авто” не згодне з вищевказаним рішенням орендодавця, оскільки вважає його незаконним та таким, що грубо порушує права та законні інтереси орендаря. Звернув увагу орендодавця на приписи ч.3 ст.17 ЗУ “Про оренду державного та комунального майна”, згідно з якими після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі, якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше, ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
Повідомлення АТ КБ “Приватбанк” про використання орендованих приміщень для власних потреб не може розглядатися як підстава припинення договору оренди приміщення, оскільки орендодавець попередив про це орендаря 01.07.2018, тобто за один місяць до закінчення договору оренди, а не за три місяці , як це передбачено чинним законодавством.
Оскільки орендодавцем не було дотримано процедури попередження про намір використовувати об'єкт оренди у власних цілях, то у ТОВ “Бізнес-Авто” виникає переважне право наймача на продовження орендних відносин. Зважаючи на те, що орендар належним чином виконує обов'язки за договором оренди та вчасно направив письмове повідомлення про намір використовувати і надалі орендоване приміщення, він має переважне право на укладання договору оренди приміщення на новий строк (т.1, а.с.27-28).
Після обміну вищенаведеними листами ТОВ “Бізнес-Авто” не повернув орендовані приміщення АТ КБ “Приватбанк” за актом приймання-передачі та продовжував ними користуватися. При цьому станом на 15.08.2018 ТОВ “Бізнес-Авто” не було сплачено на користь АТ КБ “Приватбанк” вартість спожитих на орендованому об'єкті комунальних послуг за червень-липень 2018 року в загальному розмірі 43 385,99 грн. (що свідчить про неналежне виконання орендарем своїх зобов'язань за договором), які 30.08.2018 - вже після звернення АТ КБ “Приватбанк” із зустрічним позовом у цій справі були сплачені орендарем (т.1, а.с.168 - 169).
Звертаючись з позовом до АТ КБ “Приватбанк” про визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження переважного права ТОВ “Бізнес-Авто” на користування орендованим приміщенням; визнання недійсним одностороннього правочину, що вчинений відповідачем у формі повідомлення від 27.06.2018 №Е.19.0.0.0/4-251245 про розірвання в односторонньому порядку договору оренди приміщення від 31.01.2018; визнання недійсними пунктів 7.3. та 7.5. договору оренди приміщення від 31.01.2018, позивач за первісним позовом стверджував, що орендодавець направив на адресу ТОВ “Бізнес-Авто” повідомлення від 27.06.2018 №Е.19.0.0.0/4-251245 про розірвання в односторонньому порядку договору оренди приміщення від 31.01.2018 без достатніх на це правових підстав - в порушення вимог ч.3 ст.17 ЗУ “Про оренду державного та комунального майна”, за один місяць до закінчення терміну дії договору, а не за три місяці (як того вимагає закон). Оскільки банком не було дотримано процедури попередження про намір використовувати об'єкт оренди у власних цілях, у ТОВ “Бізнес-Авто” виникає переважне право на продовження орендних відносин. Також , позивач вважає, що п.7.3. договору суперечить вимогам ст.ст. 782 и 783 ЦК України; а п.7.5. - вимогам ЗУ “Про оренду державного та комунального майна”, оскільки орендоване приміщення є власністю держави.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив із того, що враховуючи приписи чинного законодавства України, положення Статуту АТ КБ “Приватбанк” та умови договору оренди від 31.01.2018, твердження ТОВ “Бізнес-Авто” про розповсюдження на правовідносини за цим договором вимог ЗУ “Про оренду державного та комунального майна” є безпідставними.
В цій справі орендодавець не ініціював дострокове розірвання договору найму, а своїм листом повідомив орендаря про закінчення строку дії договору оренди (погодженого сторонами під час його укладання) та небажання після закінчення строку оренди продовжувати орендні відносини. Отже, його дії в повній мірі відповідають вищенаведеним вимогам ЦК України та умовам оспорюваного договору та не вимагали згоди на це орендаря та направлення відповідного повідомлення за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Строк договору оренди закінчився 31.07.2018, після якого користування ТОВ “Бізнес-Авто” вищенаведеними приміщеннями є безпідставним.
Задовольняючи зустрічну позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки під час розгляду первісного позову суд дійшов до висновку про закінчення строку дії договору оренди саме 31.07.2018 (дата, погоджена під час укладання сторонами цього договору) та про відсутність у орендаря права користуватися орендованими приміщеннями після цієї календарної дати, то його перебування в цих приміщеннях після закінчення строку дії договору оренди є безпідставним та незаконним. А відтак, АТ КБ “Приватбанк”, як законний власник цих приміщень має право відповідно до вимог ст.391 ЦК України вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування своїм майном.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Укладений між сторонами Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.
Для вирішення цього спору суду насамперед слід з'ясувати чи розповсюджуються вимоги ЗУ “Про оренду державного та комунального майна” на правовідносини за вищезазначеним договором оренди, та чи повинен був орендодавець повідомляти орендаря за три місяці до закінчення строку його дії про небажання після закінчення цього строку укладати його на новий строк внаслідок мети використовувати об'єкт оренди у власних цілях; та чи виникло у зв'язку з цим у орендаря переважне право на продовження орендних відносин.
Згідно з частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17).
Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 статті 761 ЦК України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
У відповідності до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи» від 18 грудня 2016 року № 961 (далі - Постанова) Кабінетом Міністрів України було прийнято пропозицію Національного банку щодо участі держави в особі Міністерства фінансів у виведенні з ринку Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" у спосіб, визначений п. 5 ч. 2 ст. 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (продаж неплатоспроможного банку інвестору).
Згідно з абзацом 2 п. 2 Постанови держава в особі Міністерства фінансів придбаває акції ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у повному обсязі за одну гривню.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» інвестор - особа, яка виявила намір і надала Фонду письмове зобов'язання про придбання акцій неплатоспроможного банку або перехідного банку у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку.
Із зазначеного вбачається, що Кабінетом Міністрів України було прийнято рішення саме про викуп акцій неплатоспроможного банку за процедурою визначеною статтями 39-411 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та за наслідками такого викупу набуте право власності на 100% акцій такого банку.
Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства або кооперативного банку.
Згідно з ч. 3 зазначеної статті законодавство про акціонерні товариства застосовується до банків з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі суперечності положень цього Закону та законодавства про акціонерні товариства перевагу мають положення цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 152 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 3 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.
Згідно з п. 8 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
З огляду на положення ч. 1 ст. 20 Закону України «Про акціонерні товариства» акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
Згідно з ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Водночас, Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» корпоративні права розглядаються виключно, як майнові права.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦУ України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з ч. 1 ст. 190 ЦК України майном, як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Частиною 1 ст. 178 ЦК України, в свою чергу, визначено, що об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
З огляду на наведене, належним є висновок, що акції як частка у статутному капіталі акціонерного товариства посвідчує корпоративні права, як сукупність майнових та немайнових прав, які є оборотоздатними об'єктами цивільних прав у розумінні Розділу III Книги першої Цивільного кодексу України та можуть належати на праві власності особі, що їх набула у визначений законом спосіб. Корпоративні права не наділяють їх власника майновими правами стосовно майна, що на праві власності належить товариству.
Отже, законодавство про акціонерні товариства, про банки та банківську діяльність та про здійснення оперативного управління державним майном не передбачає можливості набуття державою права власності на майно товариств за наслідками набуття права власності на частки (акції) в статутних капіталах таких самостійних господарюючих суб'єктів.
Разом з цим, відповідно до приписів ЗУ “Про оренду державного та комунального майна” (станом на час укладання спірного договору оренди - 31.01.2018) цей Закон регулює:
- організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності (абзац другий частини першої статті 1 в редакції Закону № 768/97-ВР від 23.12.1997 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3269-VI (3269-17) від 21.04.2011);
- майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (абзац третій частини першої статті 1 в редакції Закону № 768/97-ВР від 23.12.1997).
2. Відносини оренди рухомого та нерухомого майна, об'єктів майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук” (3065-14) (статтю 1 доповнено частиною другою згідно із Законом № 3065-III (3065-14 ) від 07.02.2002, із змінами, внесеними згідно із Законами № 1911-IV (1911-15) від 29.06.2004).
3. Відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” (1076-14) (статтю 1 доповнено частиною згідно із Законом № 1083-XIV (1083-14) від 21.09.99; із змінами, внесеними згідно із Законом № 879-VI (879-17) від 15.01.2009).
4. Відносини оренди рухомого та нерухомого майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що є засновниками наукового парку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про наукові парки” (1563-17) (статтю 1 доповнено частиною згідно із Законом № 1563-VI (1563-17) від 25.06.2009).
5. Оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.
6. Відносини оренди об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності” (2624-17) (статтю 1 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 2624-VI (2624-17) від 21.10.2010).
7. Відносини оренди об'єктів паливно-енергетичного комплексу, що перебувають у державній власності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про особливості оренди чи концесії об'єктів паливно-енергетичного комплексу, що перебувають у державній власності” (3687-17) (статтю 1 доповнено частиною сьомою згідно із Законом № 3687-VI (3687-17) від 08.07.2011).
8. Відносини оренди рухомого та нерухомого майна державних підприємств, у тому числі казенних підприємств, оборонно-промислового комплексу, які включені до складу Державного концерну “Укроборонпром”, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну “Укроборонпром” та забезпечення їх стабільного розвитку" (5213-17) (статтю 1 доповнено частиною восьмою згідно із Законом № 5213-VI (5213-17) від 06.09.2012).
9. Відносини оренди об'єктів портової інфраструктури, що перебувають у державній власності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про морські порти України” (4709-17) (статтю 1 доповнено частиною восьмою згідно із Законом № 4709-VI (4709-17) від 17.05.2012).
10. Відносини користування державним майном, створеним або придбаним інвестором для виконання угоди про розподіл продукції, після переходу прав власності на таке майно до держави регулюються Законом України “Про угоди про розподіл продукції” (1039-14) (статтю 1 доповнено частиною дев'ятою згідно із Законом № 5406-VI (5406-17) від 02.10.2012).
11. Відносини користування приватним партнером державним, комунальним майном та майном, що належить Автономній Республіці Крим, створеним або придбаним цим приватним партнером на виконання договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, після переходу права власності на таке майно до держави, територіальної громади чи Автономної Республіки Крим регулюються Законом України “Про державно-приватне партнерство” (2404-17) (статтю 1 доповнено частиною десятою згідно із Законом № 817-VIII (817-19) від 24.11.2015).
Проте, як вбачається з наведеного вище та з доказів наявних в матеріалах справи АТ КБ «ПриватБанк»:
- не є державним підприємством, установою або організацією;
- не засновувалось на майні, що належить АРК або перебуває у комунальній власності;
- майно, що є об'єктом оренди, та знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 32; літ. А-6, А1-4, Б-1, В-1, було набуте у власність АТ КБ «ПриватБанк» за наслідками здійснення власної господарської діяльності;
- майно, що є об'єктом оренди, та знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 32; літ. А-6, А1-4, Б-1, В-1 не належить на праві власності державі.
Відповідно до Статуту АТ КБ “Приватбанк” (нова редакція): організаційно-правова форма банку - акціонерне товариство; тип акціонерного товариства - приватне; єдиним акціонером банку, якому належить 100% акцій банку, є держава в особі Міністерства фінансів України; банк є юридичною особою приватного права; банк як юридична особа має у власності рухоме і нерухоме майно, яким володіє, користується та розпоряджається відповідно до цілей своєї діяльності, передбачених цим Статутом. Право власності банку охороняється у відповідності з чинним законодавством України (т.1, а.с.83-88).
Згідно з відомостями, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (будівлі літ.А-6,А1-4,Б-1,В-1; загальною площею 16 927,3 кв.м., розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.32); це приміщення на праві приватної власності належить ПАТ КБ “Приватбанк” (т.1, а.с.55-57).
Відповідно до п.7.5. сторони домовилися, що до положень договору не застосовуються норми Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та постанови КМУ № 786 “Про Методику розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна” (т.1, а.с.14-20).
Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, враховуючи вищенаведені приписи чинного законодавства України, положення Статуту АТ КБ “Приватбанк” та умови договору оренди від 31.01.2018, доводи заявника апеляційної скарги про розповсюдження на правовідносини за цим договором вимог ЗУ “Про оренду державного та комунального майна” є безпідставними. Отже, правовідносини за цим договором регламентуються вимогами ЦК України, оскільки за своєю правовою природою цей договір відноситься до договорів найму (оренди).
Доводи заявника апеляційної скарги про нікчемність п. 7.5 договору оренди приміщення від 31.01.2018 є безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 910/24075/16, від 02.07.2020 у справі № 910/4932/19.
Апелянт, посилаючись на порушення п. 7.5 Договору оренди публічного порядку, не навів жодних обґрунтувань в підтвердження власних тверджень. Також в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про порушення публічного порядку та наявність вини сторін.
Отже, доводи ТОВ «Бізнес-Авто» про порушення публічного порядку та нікчемність/недійсність п. 7.5 Договору оренди приміщення від 31.01.2018 є необґрунтованими та недоведеними.
Як наслідок, всі доводи апеляційної скарги, які наведені виходячи з нікчемності/недійсності п. 7.5 Договору оренди є безпідставними та не приймаються колегією суддів до уваги.
Стосовно строку дії Договору оренди.
Статтею 764 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Відповідно до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим, на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Правовий аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.
В свою чергу, чинне законодавство не містить заборони на повідомлення орендодавцем орендаря про закінчення договірних відносин після визначеного строку дії договору ще під час його дії.
Таким чином, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
Правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 914/433/16, від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18, від 22.10.2019 у справі № 910/3705/19, від 03.12.2019 у справі № 910/5868/18, від 20.02.2020 у справі № 916/1256/19.
Пунктом 7.1. Договору оренди сторонами було погоджено строк дії Договору оренди, а саме з 01 лютого 2018 року по 31 липня 2018 року.
Разом з цим, пунктом 4.2.15 Договору оренди визначено, що Орендар зобов'язується звільнити Приміщення та повернути його Орендодавцю в разі закінчення строку дії договору або у разі його дострокового розірвання в останній день дії Договору у стані, в якому приміщення було отримано, з урахуванням нормального зносу.
Умовами спірного договору оренди не передбачено можливості автоматичного продовження цього договору, а в матеріалах справи відсутні докази вчинення сторонами договору дій, направлених на його пролонгацію.
Натомість, в матеріалах справи наявний лист АТ КБ “ПриватБанк” № Е. 19.0.0.0/4 251245 від 27.06.2018, яким Орендодавець повідомив Орендаря ТОВ “Бізнес-Авто” про неможливість продовження орендних відносин після завершення строку його дії, а саме - 31.07.2018, у зв'язку з бажанням використовувати надані в оренду площі для власних потреб (заперечення наймодавця). Також наявний доказ відправки листа кур'єрською службою “Меркурій” - накладна № Я027331 від 27.06.2018.
Таким чином, даним повідомленням Відповідач повідомив ТОВ “Бізнес-Авто” про необхідність передачі приміщення Орендодавцю за умовами Договору оренди у зв'язку із закінченням строку дії відповідного Договору оренди, та про відсутність власної зацікавленості в подальшій передачі орендованих приміщень у тимчасове оплатне користування третім особам.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що АТ КБ «ПриватБанк» належним чином та в належні строки повідомив Орендаря про припинення дії договору та про відсутність наміру у Орендодавця продовжувати правовідносини з ТОВ “Бізнес-Авто”.
При цьому вказані лист та накладна надані в матеріали справи безпосередньо ТОВ «Бізнес-Авто» разом з позовною заявою, адже саме отримання листа від АТ КБ “ПриватБанк” № Е.19.0.0.0/4-251245 від 27.06.2018 спонукало ТОВ “Бізнес-Авто” звернутися до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до АТ КБ “ПриватБанк” про визнання протиправними дій щодо обмеження переважного права ТОВ «Бізнес-Авто» на користування приміщенням за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 32; літ. А-6, А1-4, Б-1, В-1 (об'єкт нежитлової нерухомості, реєстраційний номер № 31995312101); визнання недійсним одностороннього правочину, що вчинений відповідачем у формі повідомлення від 27.06.2018 № Е.19.0.0.0/4-251245 про розірвання в односторонньому порядку договору оренди приміщення від 31.01.2018, укладеного між сторонами; визнання недійсними пунктів 7.3. та 7.5. договору оренди приміщення від 31.01.2018.
Додані до позову лист та накладна завірені ТОВ “Бізнес-Авто” “згідно з оригіналом, представник О.І. Яшинська, 18.07.2018”.
По тексту позовної заяви ТОВ “Бізнес-Авто” наявні зокрема наступні твердження: “01.07.2018 на адресу ТОВ “Бізнес-Авто” надійшов лист від 27.06.2018 № Е.19.0.0.0/4- 251245 від АТ КБ “ПриватБанк”, в якому останній повідомив про намір розірвати вказаний договір після завершення строку його дії, а саме: 31.07.2018, у зв'язку з необхідністю використовувати надані в оренду площі для власних потреб.
Проте, ТОВ “Бізнес-Авто” не згоден з вищевказаним рішенням Відповідача, оскільки, вважає його незаконним та таким, що грубо порушує права та законні інтереси Позивача, у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом, свого порушеного права”.
Таким чином, все вищевказане підтверджує не тільки факт обізнаності ТОВ “Бізнес-Авто” про припинення дії Договору оренди з 31.07.2018, але і свідчить про введення Позивачем суду в оману щодо фактичних обставин справи, а саме про відсутність оригіналу листа АТ КБ “ПриватБанк” № Е.19.0.0.0/4-251245 від 27.06.2018 у ТОВ “Бізнес-Авто”.
Стосовно доводів заявника апеляційної скарги про наявність у нього сумнівів щодо підписання листа АТ КБ “ПриватБанк” № Е.19.0.0.0/4-251245 від 27.06.2018 саме Головою Правління АГ КБ «ПриватБанк» Петром Крумханзлом, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Пунктом 5 ч. 3 ст. 165 ГПК України передбачено, що відзив повинен містити заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.
Також частина 4 ст. 165 ГПК України встановлює, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких гуртуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю “Бізнес-Авто” як у первісній позовній заяві, так і у відзиві на зустрічну позовну заяву, а також у жодній іншій заяві по суті, поданих до суду першої інстанції, не ставив під сумнівів факт підписання листа АТ КБ “ПриватБанк” № Е.19.0.0.0/4-251245 від 27.06.2018 саме Головою Правління АГ КБ «ПриватБанк» Петром Крумханзлом. Отже не заперечував, що цей лист підписаний уповноваженою особою АТ КБ “ПриватБанк”.
Таким чином, на даний момент заявник апеляційної скарги (Відповідач за зустрічним позовом) на підставі частини 4 ст. 165 ГПК України втратив право заперечувати проти позовних вимог за зустрічним позовом з посиланням на те, що лист АТ КБ “ПриватБанк” № Е.19.0.0.0/4-251245 від 27.06.2018 підписаний не уповноваженою особою Банку.
Таким чином, господарський суд прийшов до правильного висновку, що орендодавець не ініціював дострокове розірвання договору найму, а своїм листом повідомив орендаря про закінчення строку дії договору оренди (погодженого сторонами під час його укладання) та небажання після закінчення строку оренди продовжувати орендні відносини.
Отже, його дії в повній мірі відповідають вимогам цивільного законодавства та умовам оспорюваного договору та не вимагали згоди на це орендаря та направлення відповідного повідомлення за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Строк договору оренди закінчився 31.07.2018, після якого користування ТОВ “Бізнес-Авто” вищенаведеними приміщеннями є безпідставним. А відтак, позовні вимоги ТОВ “Бізнес-Авто” про визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження переважного права ТОВ “Бізнес-Авто” на користування спірним приміщенням; визнання недійсним одностороннього правочину, що вчинений відповідачем у формі повідомлення від 27.06.2018 №Е.19.0.0.0/4-251245 про розірвання в односторонньому порядку договору оренди приміщення від 31.01.2018, укладеного між сторонами; визнання недійсними пунктів 7.3. та 7.5. договору оренди приміщення від 31.01.2018 не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та вимогах чинного законодавства, а тому правомірно не задоволені господарським судом.
Відповідно до ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Оскільки під час розгляду первісного позову ТОВ “Бізнес-Авто” колегія суддів дійшла до висновку про закінчення строку дії договору оренди саме 31.07.2018 (дата, погоджена під час укладання сторонами цього договору) та про відсутність у орендаря права користуватися орендованими приміщеннями після цієї календарної дати, то його перебування в цих приміщеннях після закінчення строку дії договору оренди є безпідставним та незаконним.
А відтак, АТ КБ “Приватбанк”, як законний власник цих приміщень, має право відповідно до вимог ст.391 ЦК України вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування своїм майном.
ТОВ “Бізнес-Авто”, заперечуючи проти задоволення зустрічного позову, вказував на недоведеність АТ КБ “Приватбанк” тієї обставини, що товариство продовжує до цього часу користуватися вищенаведеними орендованими приміщеннями. З метою встановлення цієї обставини господарський суд змушений був повернутися від розгляду справи по суті до підготовчого провадження, в ході якого були зібрані та досліджені докази, що свідчать про перебування ТОВ “Бізнес-Авто” в орендованих ним раніше приміщеннях за договором оренди від 31.01.2018 без правових підстав та неповерненні їх власнику - АТ КБ “Приватбанк” за відповідним актом. При цьому ТОВ “Бізнес-Авто” не надало належних та достатніх доказів та правового обґрунтування на підтвердження законності перебування його в орендованих приміщеннях після закінчення строку дії договору оренди та за умови відсутності його пролонгації.
Враховуючи вищевикладене, зустрічний позов правильно задоволений господарським судом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес-Авто” на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 у справі №904/3212/18 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 у справі №904/3212/18 - залишити без змін.
Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес-Авто” за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 11.10.2023.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков