Номер провадження: 22-ц/813/770/23
Справа № 496/2328/18
Головуючий у першій інстанції Пендюра Л. О.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.10.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18 листопада 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - Біляївська міська рада Одеської області, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, -
ВСТАНОВИВ:
У червні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Біляївського районного суду Одеської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном, третя особа: Біляївська міська рада Одеської області.
Позовна заява обґрунтована тим, що в кінці квітня 2018 року відповідач самовільно знищив частину огорожі позивача, переніс огорожу, яка знаходилася на відстані 1 метра від стіни будинку, до стіни будинку, у зв'язку з чим позбавив позивача можливості обслуговувати свій будинок. Крім того, відповідач розпочав будівництво сараю з порушенням Державних будівельних норм. На зауваження позивача відповідач не реагує, продовжує будувати сарай та не дає можливості позивачу відновити кордони її земельної ділянки, у зв'язку з чим позивач не має можливості в повній мірі обслуговувати свій будинок.
На підставі зазначеного позивач звернулася з вказаною позовною заявою до суду та просила суд усунути перешкоди у користуванні її земельною ділянкою та житловим будинком, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання відповідача припинити будівництво сараю на межі її ділянки, демонтувати фундамент, який знаходиться біля межі та поновити межі ділянок, які існували до кінця квітня 2018 року, відповідно до акту та схеми до нього від 08 травня 2018 року комісії Біляївської міської ради.
Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 13 вересня 2018 року до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача залучено ОСОБА_3 .
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 18 листопада 2020 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 земельною ділянкою та житловим будинком шляхом зобов'язання припинити будівництво сараю на межі земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , демонтувати фундамент сараю, який знаходиться біля межі вказаних земельних ділянок та поновити межі ділянок до їх порушення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Фактично рішення суду оскаржено в частині задоволених вимог про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 земельною ділянкою та житловим будинком шляхом зобов'язання припинити будівництво сараю на межі земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , демонтування фундаменту сараю, який знаходиться біля межі вказаних земельних ділянок та поновлення межі ділянок до її порушення. В іншій частині вимог, в задоволенні яких відмовлено, рішення суду першої інстанції не оскаржено і тому в апеляційному порядку не переглядається.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання, призначене на 03.10.2023 року на 14-30 г. відповідач ОСОБА_1 , його представник ОСОБА_4 та треті особи ОСОБА_3 та Біляївська міська рада не з'явились, про причини не явки не повідомили, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не виявили та заяв про відкладення судового засідання не подавали.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Оскільки поважність причин відсутності на судовому засіданні вказаних сторін не встановлено, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та поясненнях в судовому засіданні, і наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Задовольняючи позов частково, зобов'язуючи ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 земельною ділянкою та житловим будинком шляхом зобов'язання припинити будівництво сараю на межі земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , демонтувати фундамент сараю, який знаходиться біля межі вказаних земельних ділянок та поновити межі ділянок до їх порушення та відмовляючи у решті вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:
- відповідач будучи власником частини будинку АДРЕСА_2 , вказану частину не виділив в натурі, своє право власності на земельну ділянку в установленому законом порядку не оформив і приступив до будівництва сараю;
- відповідачем не надано суду доказів того, що будівництво сараю ним здійснювалось на тому ж місці де знаходився збудований сарай попереднім власником;
- будівництво сараю на межі земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , яке здійснював відповідач не відповідає будівельним правилам та нормам;
- відповідач при здійсненні будівництва порушив суміжну межу земельних ділянок.
Колегія суддів погоджується з висновками районного суду.
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:
- позивачці належить житловий будинок АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування від 04.04.1977 року, посвідченого нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Масним І.М., зареєстрованого в електронному реєстрі на нерухоме майно 11.12.2007 року. Згідно витягу з рішення виконавчого комітету Біляївської міської ради № 68 від 28.05.2013 року у зв'язку із впорядкуванням номерів та зміною назви вулиць в м. Біляївка вказаному житловому будинку присвоєно нову адресу « АДРЕСА_1 »;
- згідно з технічним паспортом на житловий будинок індивідуального житлового фонду, виготовленим 29.11.2007 року КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» на ім'я ОСОБА_2 , вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 побудований у 1975 році, має загальну площу - 89.89 кв. м., житлову площу - 39.80 кв. м. та складається з літ. А - житловий будинок, літ. Б - сарай, літ. І - цистерна, 1-3 - огорожа (т. 1 а. с. 105-108);
- згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії IV-ОД № 017972, зареєстрованого у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 858 та виданого 03.09.1997 року головою Біляївської міської Ради народних депутатів ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,11 гектарів в межах згідно планом, розташована на території Біляївської міської ради народних депутатів м. Біляївка для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд та ведення особистого підсобного господарств;
- відповідно до вказаного державного акту межі земельної ділянки є прямими;
- відповідно до письмової згоди від 08.07.2015 року ОСОБА_3 будучи одноособовим власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що в цілому складається з одного житлового будинку з саману, зазначеного на схематичному плані літерою «А», загальною площею 104.70 кв. м., в тому числі житловою площею 57.00 кв. метрів, господарської будівлі, літера «Б» - сарай, та споруд: 1-басейн для води, 1-3 - огорожа, розташованих на земельній ділянці площею 0.14 гектарів, яка належить Біляївській міській раді Одеської області погодилась на знесення сараю, який знаходиться в аварійному стані (т.1 а. с.13);
- згідно договору дарування від 15.12.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Біляївського районного територіального округу Одеської області Зезиком В.А., зареєстрованого в реєстрі за № 2002 ОСОБА_3 передала ОСОБА_1 безоплатно у власність (одну другу) частку у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходить за адресою: АДРЕСА_1 , що в цілому складається з одного житлового будинку з саману, зазначеного на схематичному плані літерою «А», загальною площею 104.70 кв. м., в тому числі житловою площею 57.00 кв. метрів, господарської будівлі, літера «Б» - сарай, та споруд: 1-басейн для води, 1-3 - огорожа, розташованих на земельній ділянці площею 0.14 гектарів, яка належить Біляївській міській раді Одеської області;
- відповідач ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності на частину вказаного житлового будинку, про що свідчить витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 75884464 сформований 15.12.2016 року;
- відповідно до акту від 08.05.2018 року комісії у складі заступника начальника управління містобудування землевпорядкування та комунального майна Біляївської міської ради, головного спеціаліста -землевпорядника та головного спеціаліста інженера-будівельника Біляївської міської ради Одеської області, затвердженого Біляївським міським головою, встановлено, що ОСОБА_2 отримала державний акт з порушенням меж земельної ділянки, так як межа проходить через частину її житлового будинку. Сусід ОСОБА_1 не оформив правовстановлюючі документи на землю. Комісія запропонувала встановити межу на відстані 0,094 м. від стіни житлового будинку довжиною 21,39 м. від червоної лінії земельної ділянки ОСОБА_2 . У разі незгоди однієї із сторін з розділом земельних ділянок, комісія пропонує протягом одного місяця від дати складання акту звернутися до суду. Вказаний варіант зазначено в схемі розподілу земельних ділянок по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , яка є додатком до акту та зазначено в топографо-геодезичному вишукуванні, складеного ФОП ОСОБА_5 . Якщо протягом місяця звернень до суду не буде, акт вступає в силу і підпис ОСОБА_1 не потрібен (т.1 а. с. 6-7);
- 17.05.2018 року ОСОБА_2 зверталася до Біляївського міського голови із заявою, в якій просила зупинити самодіяльність відповідача, який не маючи відповідних правовстановлюючих документів на земельну ділянку, самозахватом частини території її земельної ділянки робить фундамент на побудову сараю, який перешкоджає їй користуватися її земельною ділянкою;
- згідно з листом Управління містобудування землевпорядкування та комунального майна Біляївської міської ради № 355 від 18.05.2018 року вбачається, що управлінням містобудування, землевпорядкування та комунального майна Біляївської міської ради було повідомлено відповідачу, що підготовчі та будівельні роботи, які не відповідають вимогам законодавства, будівельним нормам, стандартам і правилам, містобудівним умовам та обмеженням, затвердженому проекту або будівельному паспорту забудови земельної ділянки виконуються без набуття права на їх виконання, підлягають зупиненню до усунення порушень законодавства у сфері містобудівної діяльності;
- згідно з висновком експерта комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № СЕ-2502-1-1052.19 від 05.08.2019 року встановлено, що: прибудова літ. “а” до житлового будинку літ. “А”, сарай, який знаходиться біля межі з земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та господарська будівля, яка розташована біля межі із земельною ділянкою АДРЕСА_3 , що розташовані при домоволодінні АДРЕСА_1 , збудовані з порушенням існуючих будівельних норм.
При будівництві споруди, яка знаходиться безпосередньо біля межі з земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , допущені наступні порушення нормативно-правових актів у галузі будівництва:
-ст. 25, Закон України “Про основи містобудування”;
-ст.27, ст.34, ст. 36 Закон України “Про регулювання містобудівної діяльності”;
-ст. 9 і ст. 28 Закон України “Про архітектурну діяльність”;
- п. 7.2 ДБН А.3.1-5:2016 «Організація будівельного виробництва»;
-п. 3.25*, п. 3.25* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень»;
-п. 5.1. і п.5.2. ДБН В.1.1.7:2016 “Пожежна безпека об'єктів будівництва. Загальні вимоги”;
-р. ІІІ 1.1. та р. ІІІ 1.4.Правила пожежної безпеки в Україні.
З метою усунення виявлених порушень будівельних норм при будівництві споруди, яка розташована біля межі із земельною ділянкою АДРЕСА_1 , необхідно провести наступні роботи: перебудувати вказаний об'єкт, а саме збудувати його на місці та в розмірах старого саманного сараю літ. “Б” або перебудувати вказаний об'єкт на іншому місці із дотриманням протипожежної відстані до будівель і споруд, які розташовані на сусідніх земельних ділянках.
Стан об'єкту забудови, розташованої біля межі ділянок АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 не відповідає Правилам пожежної безпеки, де відхилення виявлено у наступному: р. ІІІ 1.1. та р. ІІІ 1.4.
Відстань від сараю, який розташований біля межі із земельною ділянкою № НОМЕР_1 , до житлового будинку літ. “А”, який розташований при домоволодінні АДРЕСА_1 , складає 1.30 м. тобто протипожежний розрив 8 м. який повинен бути між будовами третього ступеню вогнестійкості відповідно до вимог п. 3.25 додаток 3.1 ДБН 360-92 “Містобудівництво. Планування і забудова міських і сільських поселень” відсутній між спорудою, побудованою на ділянці по АДРЕСА_1 біля межі з земельної ділянкою під № НОМЕР_1 та житловим будинком літ. “А”, який розташований по АДРЕСА_1 , а тому не відповідає вказаним вище вимогам (т. 1 а. с. 119-169).
Відповідно до наданого ОСОБА_1 схематичного плану земельної ділянки будинку АДРЕСА_4 знаходиться біля межі із земельною ділянкою АДРЕСА_1 , проте точна відстань не зазначена.
Судова колегія виходить з такого.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
За загальними правилами добросусідства, закріпленими законом у статтях 103-109 ЗК України, додержання правил добросусідства є обов'язком для власників та землекористувачів земельних ділянок, які мають обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдасться щонайменше незручностей.
Статтею 106 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.
За правилами статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.
Наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, якою визначено механізм відновлення меж земельних ділянок на місцевості, який здійснюють: виконавець - юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою та топографо-геодезичних робіт; замовник - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (пункти 1.1., 1.2., 1.3).
У пунктах 4.1-4.3 Інструкції зазначено, що відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 Земельного кодексу України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та фізичним особам рівні умови захисту права власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
За загальним правилом власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою; захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України, у тому числі, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Разом з тим, вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов'язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Встановивши, що:
- позивач довела своє право власності на будинок та земельну ділянку АДРЕСА_1 , надавши до суду правовстановлюючі документи про право власності на будинок та державний акт на земельну ділянку;
- будинок позивача побудований у 1975 році і відповідно до акту комісії Біляївської міської ради Одеської області від 08.05.2018 року, державний акт про право власності на земельну ділянку позивача отриманий з порушенням меж земельної ділянки, так як межа проходить через частину її будинку;
- відповідач, будучи з 15.12.2016 року власником частини будинку АДРЕСА_2 , яка (частина) не виділена в натурі, без оформлення в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку приступив до будівництва знесеного сараю не дотримавшись будівельних норм та правил (протипожежної безпеки) та не довівши, що будівництво нового сараю здійснюється точно на тому ж самому місці, де знаходився фактично знесений старий саманний сарай під літ. «Б»;
- відповідач без належного оформлення права власності на земельну ділянку демонтував розділювальний паркан, який існував до того, як він набув у власність за договором дарування частину житлового будинку з надвірними спорудами,
суд дійшов до вірного висновку про усунення перешкоди у користуванні ОСОБА_2 земельною ділянкою та житловим будинком шляхом зобов'язання припинити будівництво сараю на межі земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , демонтувати фундамент сараю, який знаходиться біля межі вказаних земельних ділянок та поновити межі ділянок до їх порушення.
Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 лише відновив сарай на тому самому місці де стояв старий саманний сарай, не можуть бути взятими до уваги, оскільки ці доводи не підтверджені належними і достатніми доказами і не спростовують відповідний висновок суду першої інстанції.
Також відповідачем не доведено правомірність перенесення ним розділювального паркану, який знаходився на відстані 1 метра від стіни будинку позивача, безпосередньо до стіни її будинку, оскільки відповідач не надав доказів, що даний паркан був влаштований позивачем саме після набуття ним права власності на частину домоволодіння у грудні 2016 року, а не стояв там до цього за погодженням між позивачем та попереднім власником.
При цьому відповідачем не надано доказів, що попередній власник в установленому порядку заперечувала проти знаходження на цьому місці паркану в якості фактично погодженої розділювальної межі та доказів про час, спосіб та виконавця знесення старого саманного сараю, який як слідує із письмової згоди ОСОБА_3 , перебував в аварійному стані біля межі і на знесення якого остання надала письмову згоду у липні 2015 року ще до набуття відповідачем права на частину у будинку АДРЕСА_1 .
Таким чином доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений: 11.10.2023 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова