Номер провадження: 22-ц/813/6332/23
Справа № 522/10785/22
Головуючий у першій інстанції Шестакова Я.В.
Доповідач Коновалова В. А.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
02.10.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,
за участю секретаря судового засідання Долгової В.І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 ,
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2023 року,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна в обґрунтування якого зазначив, що між ПАТ «УКР/ІН/КОМ» та ТОВ «Оленерго» укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 4982, відповідно до якого ТОВ «Оленерго» отримало кредит.
09.03.2017 року ухвалою господарського суду Київської області порушено провадження у справі про банкротство ТОВ «Оленерго».
З метою забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Оленерго» перед ПАТ «УКР/ІН/КОМ» за кредитним договором, відповідно до договору застави № 2 транспортних засобів від 13.03.2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Украінбанк» надано в забезпечення транспортні засоби, зокрема автомобіль Mercedes-Benz, модель 1840, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Позивачу стало відомо про реєстрацію вказаного автомобіля 07.05.2016 року за ОСОБА_2 .
Позивач зазначив, що будучи власником автомобіля, не давав своєї згоди на відчуження автомобіля, автомобіль вибув з власності ОСОБА_1 поза його волею.
Позивач просив суд витребувати у ОСОБА_2 автомобіль марки Mercedes-Benz, модель 1840, тип-загальний вантажний сідловий тягач-Е, 1997 року випуску, колір-сірий, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований Центр ДАІ 3216, дата першої реєстрації 24.01.2009 року, дата реєстрації 05.03.2014 року, заставною вартістю 369109 грн, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого органом Центр ДАІ 3216 05.09.2014 року.
Короткий зміст рішень суду
Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 05 квітня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна відмовив.
Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель 1840, тип - загальний вантажний сідловий тягач-Е, 1997 року випуску, колір-сірий, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 придбала за договором купівлі-продажу, який нотаріально посвідчено. Договір не оскаржувався та не визнаний судом недійсним. Інші відомості в матеріалах справи відсутні.
Судом не встановлено неправомірного вибуття рухомого майна з власності ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з висновками суду першої інстанції, та зазначає, що судом першої інстанції не досліджено обставини вибуття спірного автомобіля з власності ОСОБА_1 , та обставини оформлення права власності на ОСОБА_4 .
Висновок суду про те, що договір купівлі-продажу транспортного засобу не визнавався недійсним вважає необґрунтованим, посилаючись на висновок викладений Верховним Судом у постанові від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16.
Довідку-рахунок ААЕ № 367888, видану ТОВ «Автопровайдер», на підставі якої зареєстровано автомобіль за ОСОБА_4 не може підтверджувати відчуження майна з досягненням всіх істотних умов договору купівлі-продажу, оскільки позивач не виявляв наміру реалізувати право продажу автомобіля, не уповноважував ТОВ «Автопровайдер» на видачу вказаної довідки-розрахунку.
(2) Позиція інших учасників справи
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.06.2023 року ОСОБА_2 роз'яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 апеляційну скаргу просила залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що довідка-рахунок, видана суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин є документом, що підтверджує правомірність придбання транспортних засобів. В цій частині посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові № 484/3915/15-ц. Також зазначає, що транспортний засіб ОСОБА_2 придбала на підставі договору купівлі-продажу № 382/01/5148/2016 року від 07.05.2016 року, який недійсним не визнавався. Вважає ОСОБА_1 єдиною особою, яка могла здійснити відчуження транспортного засобу.
Позивач і відповідач в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України.
Представник позивача ОСОБА_3 , який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалою від 02.10.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи засвідченої копії постанови старшого слідчого в ОВС відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Київській області від 12.05.32023 року, витягу з ЄРДР № 12017110200007168, рапорту старшого оперуповноваженого ВКП Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області Луценка І.П. щодо перевірки ТОВ «Автопровайдер» за місцем реєстрації, протоколу допиту директора ТОВ «Автопровайдер» ОСОБА_6 , з огляду на таке.
Гарантіями реалізації принципу змагальності є відповідальність за неподання доказів до суду.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначені частиною 1 статтею 367 ЦПК України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 8 статті 83 ЦПК України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Частиною 3 статті 367ЦПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
В апеляційній скарзі неможливість подання до суду першої інстанції вказаних доказів обґрунтовує тим, що лише 12.05.2023 року скаржник отримав дозвіл на розголошення вказаних відомостей.
Однак апеляційний суд бере до уваги, що вказані докази не були предметом дослідження судом першої інстанції, під час розгляду справи судом першої інстанції позивач або його представник не зазначали про необхідність надання вказаних доказів, не посилались на важливість відомостей, які містять вказані докази для встановлення обставин справи.
Також апеляційний суд звертає увагу на те, що позивачем не зазначено коли саме він звернувся до органу досудового розслідування з клопотанням про надання дозволу на розголошення відомостей про досудове розслідування.
ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав не доведеним факт неправомірного вибуття рухомого майна з власності ОСОБА_1 .
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
З ресєтраційної картки вбачається, що автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель 1840, колір-сірий, 1997 року виписку, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вторинна реєстрація, придбавно в торговельній організації, заресстровано 05.09.2014 року за ОСОБА_1
Судом першої інстанції встановлено що 20.09.2013 між ПАТ "Український інноваційний банк", яке в подальшому перейменовано на ПАТ "Українська інноваційна компанія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оленерго" укладено кредитний договір № 4982, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит на умовах мультивалютної відновлювальної кредитної лінії з лімітом у розмірі 199000000 грн до 18.09.2015 року.
В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 13.03.2015 hjre між ПАТ "Український інноваційний банк", яке в подальшому перейменовано на ПАТ "Українська інноваційна компанія" та ОСОБА_1 укладено договір застави № 2, відповідно до якого передано в заставу рухоме майно (автотранспортні засоби), зокрема і автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель 1840, тип - загальний вантажний сідловий тягач-Е, 1997 року випуску, колір-сірий, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Державним реєстратором Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України Біленькою Є.В., за погодженням з обтяжувачем 13.03.2015 року зареєстровано обтяження рухомого майна на підставі договору застави № 2 від 13.03.2015 року, укладеного між ПАТ "Українська інноваційна компанія" та ОСОБА_1
10.09.2015 року автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель 1840, зареєстровано за ОСОБА_4 . Підстава реєстрації довідка-рахунок ААЕ367888 від 04.09.2015 року, видана ТОВ «Автопровайдер», що підтверджується копією реєстраційної картки, заявою № 71696966 від 04.09.2015 року, довідкою рахунком.
Отже підставою для вторинної реєстрації транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, модель 1840, тип - загальний вантажний сідловий тягач-Е, 1997 року випуску, колір-сірий, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 за ОСОБА_4 стала довідка-рахунок НОМЕР_4 від 04.09.2015 року, видана ТОВ «Автопровайдер».
22.10.2015 року автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель 1840, зареєстровано за ОСОБА_7 , на підставі довідки рахунку ААЕ315509 від 22.10.2015 року, що підтверджується копією реєстраційної картки та листом Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській області від 19.07.2022 року.
Згідно відомостей з реєстраційної картки транспортного засобу, а саме автомобіля марки MERCEDES-BENZ, модель 1840, тип - загальний вантажний сідловий тягач-Е, 1997 року випуску, колір-сірий, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 придбала вищезазначений автомобіль за договором купівлі-продажу, який був нотаріально посвідченим.
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване.
Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
У пункті 26 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено у частині першій статті 388 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 757/40111/19-ц (провадження № 61-15131св20) зазначено, що «за положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Разом з тим відповідно до положень статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідноз статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього. Згідно з положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо. У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею, внаслідок злочинних дій. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача».
Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 (далі - Порядок № 1200), та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (далі - Порядок № 1388), які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.
Пунктом 1 Порядку № 1200 визначено, що цей Порядок визначає механізм провадження торговельної діяльності у сфері оптової та роздрібної торгівлі автомобілями, автобусами, мотоциклами всіх типів, марок і моделей, причепами, напівпричепами та мотоколясками, тракторами, самохідними шасі, самохідними сільськогосподарськими, дорожньо-будівельними і меліоративними машинами, сільськогосподарською технікою, іншими механізмами та транспортними засобами вітчизняного та іноземного виробництва (далі - транспортні засоби) та їх складовими частинами (двигуни, шасі, кузови, рами), що мають ідентифікаційні номери, а також тими транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, які перебували в користуванні і були зареєстровані в установленому законодавством порядку.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1200 дія цього Порядку поширюється на всіх суб'єктів господарювання незалежно від форми власності, які здійснюють передачу для реалізації транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, оптову та роздрібну торгівлю ними і оформлення необхідних документів (далі - суб'єкти господарювання).
Облік суб'єктів господарювання, які здійснюють оптову та роздрібну торгівлю автомобілями, автобусами, мотоциклами всіх типів, марок і моделей, причепами, напівпричепами, мотоколясками, іншими транспортними засобами вітчизняного та іноземного виробництва та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, ведеться Державтоінспекцією у порядку, встановленому МВС. Державтоінспекція формує та веде електронний реєстр таких суб'єктів господарювання (пункт 4).
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку № 1388 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цим Порядком встановлюється єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків.
Цей Порядок є обов'язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Представники власників транспортних засобів виконують обов'язки та реалізують права таких власників у межах наданих їм повноважень.
Відповідно до пункту 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (у редакції станом на вересень 2015 року), державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України
"Про дорожній рух")
Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою, зокрема, довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.
Як зазначалося вище, відчуження транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, модель 1840, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 здійснене на підставі договору купівлі-продажу, оформленого у виді довідки-рахунку НОМЕР_4 від 10.09.2015 року.
У постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 484/3915/15-ц зазначено, що «За змістом пункту 8 наведеного Порядку (в редакції, чинній станом на 07 квітня 2015 року) державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Документом, що підтверджує правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою: довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.
Таким чином, довідка-рахунок підтверджує обставини укладення договору купівлі-продажу автомобіля.
Договір купівлі-продажу належного позивачу автомобіля вчинявся в інтересах ОСОБА_1 як продавця комісіонером - ФОП ОСОБА_3
Предметом договору комісії виступає діяльність комісіонера, тобто послуга, що ним надається, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера.
Таким чином, договір комісії є правочином щодо надання послуг, а не договором відчуження майна, тому правовідносини щодо витребування майна на підставі статті 388 ЦК України без оспорювання договору купівлі-продажу спірного автомобіля між сторонами не виникли».
Відповідно до ст. 12 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.
Звертаючись до суду із позовом про витребування транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ позивачем зазначено, що він, як власник автомобіля, своєї згоди на його відчуження не надавав, останній вибув з володіння поза його волею.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представником позивача зазначено, що ОСОБА_1 передав транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель 1840, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 у володіння ТОВ «Оленерго», при цьому документів надати не може. Яким чином вказаний транспортний засіб вибув із володіння ТОВ «Оленерго», яке перебуває в процесі банкрутства, зазначити не зміг.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що лише довідка рахунок ААЕ № 367888, яка видана ТОВ «Автопровайдер» на підставі якої спірний автомобіль зареєстровано за ОСОБА_4 не може вважатися правовим оформленням переходу права власності від ОСОБА_1 та підтверджувати відчудження майна, так як ОСОБА_1 не виявляв наміру реалізувати право на продажу автомобіля не заслуговують на увагу, оскільки довідка-рахунок є документом, що підтверджує обставини укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу.
Позивачем договір купівлі-продажу автомобіля марки MERCEDES-BENZ, модель 1840, від 10.09.2015 року не оскаржувався.
Посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не оскаржувався та не визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля укладений з ОСОБА_2 є помилковим, проте це не призвело до неправильного вирішення справи.
Сам по собі факт звернення позивача до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину та внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не мають правового значення, оскільки таке не доводить неправомірного вибуття спірного автомобіля з володіння позивача. Будь-які висновки компетентних органів з цього приводу відсутні.
Ураховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 не доведено, що автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель 1840, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вибув із володіння позивача поза його волею, без його відома та згоди.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Щодо суті апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Щодо судових витрат
В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 06 жовтня 2023 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді О.Ю. Карташов
В.В. Кострицький