ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" жовтня 2023 р. Справа№ 910/1242/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Гончарова С.А.
Шаптали Є.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці»
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023
у справі № 910/1242/23 (суддя Балац С.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СБ СЕРВІС 1»
до Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці»
про стягнення 144 179,25 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 135 000,00 грн. за надані за період з 01.07.2022 по 31.12.2022 за договором про надання охоронних послуг № 02-Д від 01.03.2019, але неоплачені послуги, а також 3 % річних в сумі 1 300,07 грн. та інфляційних втрат в сумі 7 897,18 грн..
Відповідач проти задоволення позову частково заперечив, зазначивши про те, що послуги у період до 18.08.2022 позивачем надавались, проте після вказаної дати позивач послуги не надавав, зауваживши на тому, що будь-яких доказів надання таких послуг матеріали справи не містять, так як надані позивачем акти надання послуг відповідачем не підписані. Також відповідач зазначив про те, що:
- з огляду на припинення надання позивачем послуг, відповідачем укладено угоду про надання аналогічного комплексу охоронних послуг з іншим підприємством з 19.08.2022, проте через конфіденційні застереження, що наявні в договорі з новим охоронним підприємством, копії відповідного договору та актів відповідачем не надаються, зауваживши на тому, що оскільки нове охоронне підприємство не є суб'єктом відносин, що вивчаються в цій судовій справі, надання таких документів має бути належно обґрунтованим, а вони будуть надані у випадку, якщо позивач буде на цьому наполягати, а суд погодиться з необхідністю витребування таких доказів;
- позивачем при розрахунку 3 % річних з та інфляційних втрат допущені помилки.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 у справі № 910/1242/23 позов задоволений повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основну заборгованість в сумі 135 000,00 грн., 3 % річних в сумі 1 300,07 грн., інфляційні втрати в сумі 7 879,18 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 684,00 грн.
Розглядаючи спір сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті наданих позивачем за спірним договором послуг, з огляду на що позивач має право на стягнення з відповідача як основного боргу, так і 3 % річних та інфляційних втрат.
Водночас суд першої інстанції під час перевірки розрахунків позивача щодо нарахування інфляційних втрат та 3 % річних встановив, що вказані розрахунки є частково невірними, проте, оскільки за розрахунками суду суми 3 % річних та інфляційних втрат у спірний період перевищують суми таких вимог, які заявлені до стягнення, задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % та інфляційних втрат повністю за розрахунками позивача.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги заперечення відповідача щодо того, що надані позивачем акти надання послуг відповідачем не підписані, зазначивши про те, що умовами укладеного між сторонами спору договору не передбачено обов'язкове підписання актів надання послуг за договором, як фіксацію наданих послуг, та про те, що спірні акти надання послуг та рахунки за спірний період були направлені на адресу місцезнаходження відповідача, який як не надав письмових заперечень щодо таких актів, так і не здійснив оплату послуг в порушення пункту 2.1 спірного договору.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство «Головний навчально-методичний центр Держпраці» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 у справі № 910/1242/23 та постановити нове, за яким стягнути 35 565,00 грн. - основного боргу, 2 183,52 грн. - інфляційних втрат, 431,37 грн. - 3% річних, 710,75 грн. судового збору за подання позову до суду першої інстанції.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що при постановленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було допущено суттєвих порушень норм матеріального та процесуального права, наслідком чого стали помилкові висновки суду щодо дійсних обставин справи.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, а саме на те, що послуги у період до 18.08.2022 позивачем надавались, проте після вказаної дати позивач послуги не надавав.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2023, справу № 910/1242/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю..
З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1242/23, а також відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/1242/23.
18.04.2023 від апелянта надійшло клопотання, до якого, зокрема, додані докази направлення копії апеляційної скарги позивачу.
21.06.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).
Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684*100=268 400 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 268 400,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 у справі № 910/1242/23, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
У зв'язку з перебуванням судді Станіка С.Р., який не є головуючим суддею, розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/4141/23 від 10.10.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/1242/23.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 апеляційну скаргу Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 у справі № 910/1242/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..
Станом на 10.10.2023 відзивів, інших пояснень та клопотань до суду не надходило.
Враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 01.05.2023 № № 254/2023, від 26.07.2023 № № 451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», справа розглядається у розумний строк.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
01.03.2019 позивач (виконавець) та відповідач (замовник) уклали договір про надання охоронних послуг № 02-Д (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що відповідач доручає, а позивач приймає на себе зобов'язання надати послуги з моніторингу сигналів тривоги, що надходять з пристроїв охоронної сигналізації (код за ДК 021:2015-79711000-1) об'єкта, вказаного в пункті 1.2 Договору, на умовах, визначених цим Договором, а відповідач зобов'язується оплатити такі послуги.
Згідно з п. 1.2 Договору найменування та місцезнаходження об'єкта: адміністративна будівля за адресою: м. Київ, вул. Вавілових, 10А.
Положеннями пункту 2.2 Договору передбачено, що вартість послуг за один місяць складає 22 550,00 грн.
Згідно з п. 2.1 Договору оплата послуг за Договором здійснюється щомісячно до 10-го числа місяця, в якому надаються послуги, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у сумі місячної вартості послуг, визначеної у пункті 2.2 Договору, на розрахунковий рахунок позивача.
Договорі набирає чинності з моменту досягнення сторони згоди щодо усіх його істотних умов, яка виражається підписанням Договору обома сторонами. Договір діє до 31.12.2019, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами грошових зобов'язань за Договором.
Додатковими угодами № 2 від 24.12.2019, № 3 від 23.12.2020та № 4 від 01.12.2021 сторони продовжили строк дії Договору до 31.12.2022.
Загальна вартість послуг за період з липня по грудень 2022 року включно становить 135 300,00 грн. (22 550,00*6), проте позивач обраховує ціну позову виходячи з вартості послуг 22 500,00 грн. в місяць (тобто визначає вартість послуг в сумі меншій, ніж погоджено у Договорі - примітка суду).
Акти надання послуг та рахунки на оплату за спірний період були надіслані позивачем на адресу місцезнаходження відповідача, що підтверджується описами вкладення до поштових відправлень, які наявні в матеріалах справи у вигляді засвідчених копій.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач посилається на те, що він у період до 31.12.2022 надавав відповідачу послуги за Договором, проте останнім послуги за період з 01.07.2022 оплачені не були, з огляду на що позивач просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 135 000,00 грн. за надані за період з 01.07.2022 по 31.12.2022 за Договором, але неоплачені послуги, а також 3 % річних в сумі 1 300,07 грн. та інфляційних втрат в сумі 7 897,18 грн..
Відповідач проти задоволення позову частково заперечив, зазначивши про те, що послуги у період до 18.08.2022 позивачем надавались, проте після вказаної дати позивач послуги не надавав, зауваживши на тому, що будь-яких доказів надання таких послуг матеріали справи не містять, так як надані позивачем акти надання послуг відповідачем не підписані.
Суд першої інстанції вказані позовні вимоги задовольнив повністю, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідач зазначає про те, що надані позивачем акти надання послуг відповідачем не підписані.
Щодо вказаного колегія суддів зазначає, що як вірно встановлено судом першої інстанції, умовами Договору не передбачено обов'язкове підписання актів надання послуг за договором, як фіксацію наданих послуг та, що спірні акти надання послуг та рахунки за спірний період були направлені на адресу місцезнаходження відповідача, який як не надав письмових заперечень щодо таких актів, так і не здійснив оплату послуг.
Слід окремо зауважити і на тому, що, стверджуючи про те, що після 18.08.2022 відповідачем укладено угоду про надання аналогічного комплексу охоронних послуг з іншим підприємством з 19.08.2022, у листі № 249 від 26.08.2022 відповідач позивачу про вказані обставини не повідомляє, а лише просить останнього надати копії інформації з підтверджуючими документами стосовно продовження дії Договору на 2020 -2022 роки.
Також колегія суддів зазначає і про наступне.
За умовами п. 7.2 Договору всі зімни та доповнення до Договору вносяться у письмовій формі шляхом укладення додаткових угод, які підписуються сторонами та стають невід'ємними частинами Договору.
Отже, виходячи з умов Договору його розірвання/дострокове припинення має оформлюватись шляхом підписання сторонами додаткової угоди, проте матеріли справи доказів укладення такої додаткової угоди сторонами , не містять.
При цьому, слід зауважити і на тому, що відповідачем не було надано доказів як того, що у спірні періоди аналогічні послуги йому надавала інша особа, так і доказів того, що такі послуги відповідач надавав самостійно.
Посилання відповідача на те, що через конфіденційні застереження, що наявні в договорі з новим охоронним підприємством, копії відповідного договору та актів відповідачем не надаються, та на те, що оскільки нове охоронне підприємство не є суб'єктом відносин, що вивчаються в цій судовій справі, надання таких документів має бути належно обґрунтованим, а вони будуть надані у випадку, якщо позивач буде на цьому наполягати а суд погодиться з необхідністю витребування таких доказів, колегією суддів до уваги не приймаються, так як відповідно до положень ГПК України саме відповідач повинен належними та допустимими доказами довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, тобто саме він має надати суду належні докази того, що у спірні періоди аналогічні послуги йому надавала інша особа.
Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Виходячи з принципу справедливості та добросовісності, відповідач, отримавши від позивача спірні послуги, мав вжити заходів для виконання свого договірного зобов'язання з їх оплати, оскільки такі послуги не надавались позивачем безоплатно, і відповідач мав певні обов'язки перед позивачем.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За обставин, що склались колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 135 000,00 грн. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог залишається без змін.
Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 1 300,07 грн. та інфляційних втрат в сумі 7 897,18 грн., слід зазначити таке.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов'язку щодо оплати отриманих за Договором послуг, позивач відповідно до положень ст. 625 ЦК України має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов'язань інфляційні втрати та 3 % річних та звернутися за їх стягненням до суду.
Водночас, як вірно вказано судом першої інстанції, під час перевірки розрахунків позивача щодо нарахування інфляційних втрат та 3 % річних встановлено, що вказані розрахунки є частково невірними, проте, оскільки за розрахунками суду суми 3 % річних та інфляційних втрат у спірний період перевищують суми таких вимог, які заявлені до стягнення, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % та інфляційних втрат в сумі підлягають задоволенню повністю за розрахунками позивача в сумі 1 300,07 грн. та 7 897,18 грн. відповідно. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу колегією суддів враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 у справі № 910/1242/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 у справі № 910/1242/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 у справі № 910/1242/23 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1242/23.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді С.А. Гончаров
Є.Ю. Шаптала