ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"10" жовтня 2023 р. Справа№ 910/14131/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Гончарова С.А.
Шаптали Є.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023, повний текст якого складений 19.06.2023
у справі № 910/14131/22 (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гарант і Я»
до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»
про стягнення 71 244,90 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування в сумі 71 244,90 грн., виплаченого позивачем, як страховою організацією, за укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Магнум Проект» договором добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) № 959-05-21-03-203 від 03.12.2021, в зв'язку з пошкодженням автомобіля Volkswagen Tiguan, державний номер НОМЕР_1 , внаслідок ДПТ, що сталася з вини ОСОБА_1 - водія автомобіля Seat Alhambra, державний номер НОМЕР_2 , цивільно-правова відповідальність осіб, які на законних підставах керують яким (автомобілем), застрахована у відповідача згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №210093890.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:
- матеріали справи не містять згоди досягнутою між позивачем та його страхувальником, а також немає жодної згоди або угоди між позивачем та відповідачем по даній справі щодо узгодження розміру страхового відшкодування;
- відповідно до виконаного на замовлення відповідача звіту № 22/5771 від 14.02.2023 коефіцієнт фізичного зносу автомобіля Volkswagen Tiguan, державний номер НОМЕР_1 становить 40,08%, а відтак, з врахуванням даних з наданого позивачем рахунку СТО, сума страхового відшкодування становить 50 609, 92 грн.;
- позивач не звертався до відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування, а відтак строк виконання відповідачем обов'язку по виплаті страхового відшкодування не був порушений, а звернення позивача до суду з цим позовом є передчасним.
15.03.2023 до суду першої інстанції від позивача надійшли пояснення по справі, в яких позивач, з посиланням на те, що платіжним дорученням № 34032 від 14.03.2023 відповідачем позивачу перераховано частину страхового відшкодування в сумі 50 609,92 грн., просить провадження у справі в частині стягнення 50 609,92 грн. закрити, позовні вимоги задовольнити частково в сумі 20 634,98 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі № 910/14131/22 позов задоволений повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено суму страхового відшкодування в розмірі 71 244,90 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 481, 00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, прийнявши до уваги те, що в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази завдання шкоди потерпілій особі, якій позивачем здійснено виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування, а також з огляду на відсутність унормованих в ст. ст. 32, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування та звернення позивача з позовом безпосередньо до суду в межах річного строку, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у даній справі.
Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про те, що у зв'язку з неподанням позивачем заяви про відшкодування шкоди, право на відшкодування не виникло, оскільки підставою для виплати страхового відшкодування є настання страхового випадку та відсутність визначених в Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» умов для відмови у відшкодуванні, що у даній справі не встановлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі № 910/14131/22 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
У апеляційній скарзі апелянт послався на те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, додатково зазначивши про те, що суд першої інстанції не врахував, що 14.03.2023 відповідач сплатив на користь позивача страхове відшкодування в сумі 50 609,92 грн.. До апеляційної скарги апелянтом додано додатковий доказ, а саме платіжну інструкцію в національній валюті № 34032 від 14.03.2023 на суму 50 609,92 грн.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2023, справу № 910/14131/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Станік С.Р..
З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу ІV ГПК України, до надходження матеріалів справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14131/22, а також відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/14131/22.
21.07.2023 від скаржника надійшло клопотання, до якого, зокрема, додані докази сплати судового збору.
24.07.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).
Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684*100=268 400 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 268 400,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі № 910/14131/22, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
15.08.2023 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких позивач, з посиланням на те, що:
- зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля Volkswagen Tiguan, державний номер НОМЕР_1 вбачається, що рік випуску автомобіля - 2015, а отже на момент ДТП строк його експлуатації становив 6 років і 8 місяців, що не перевищує строк, встановлений пунктом 7.38 Методики, згідно з яким значення коефіцієнту фізичного зносу дорівнює нулю;
- розмір вартості відновлювального ремонту підтверджується Висновком експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості відновлювального ремонту та ринкової вартості КТЗ № 134 від 01.09.2022, складеного судовим експертом Вербовим В.В., а також рахунком Фізичної особи - підприємця Пелещишин Ю.І. № М000015684 від 24.08.2022 та нарядом-замовлення Фізичної особи - підприємця Пелещишин Юрія Івановича № М000045775 від 22.09.2022;
- до апеляційної скарги відповідачем долучено платіжну інструкцію в національній валюті від 14.03.2023 № 34032 на суму 50 609,92 грн., проте, жодних доказів неможливості подання платіжної інструкції до суду першої інстанції апелянтом не наведено та не додано до апеляційної скарги,
просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Щодо наданого апелянтом додаткового доказу, а саме платіжної інструкції в національній валюті № 34032 від 14.03.2023 на суму 50 609,92 грн., колегія суддів зазначає про те, що у матеріалах справи містися надана позивачем копія платіжного доручення № 34032 від 14.03.2023, яка фактично є тим саме платіжним документом, а відтак платіжна інструкція в національній валюті № 34032 від 14.03.2023 на суму 50 609,92 грн. не може вважатися додатковим доказом по справі.
У зв'язку з перебуванням судді Станіка С.Р., який не є головуючим суддею, у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/4012/23 від 04.10.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/14131/22.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2023 апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі № 910/14131/22 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..
Станом на 09.10.2023 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.
Враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 01.05.2023 № № 254/2023, від 26.07.2023 № № 451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», справа розглядається у розумний строк.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.
03.12.2021 позивач (страховик) та ТОВ «Магнум Проект» (страхувальник та вигодонабувач) уклали договір добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) № 959-05-21-03-203 (далі Договір), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом - автомобілем Volkswagen Tiguan, державний номер НОМЕР_1 , (далі Автомобіль).
Згідно з п. 1.13 Договору, строку дії Договору з 00 год. 09.12.2021 до 24:00 год. 08.12.2022.
20.08.2022 о 16 години 05 хвилин в с. Зимна Вода, вул. Городоцького 302 сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю припаркованих Автомобіля та автомобіля Mercedes Vito, державний номер НОМЕР_3 , автомобіля Seat Alhambra, державний номер НОМЕР_2 (далі Автомобіль 1), під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля Jeep Cherokee, державний номер НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_2 .
У результаті ДТП пошкоджено застрахований позивачем Автомобіль.
Винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пошкоджено Автомобіль, визнано ОСОБА_1 , що підтверджується постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 27.09.2022 у справі № 450/2864/22 (провадження № 3/450/2290/22).
Згідно зі складеним позивачем Страховим актом № 405-22-03-05 та Розрахунком суми страхового відшкодування по страховому випадку, з урахуванням того, що франшиза за Договором страхування (безумовна) щодо збитків, завданих ДТП, становить 0% від страхової суми, до виплати призначено 71 244,90 грн.
Як слідує зі змісту вказаного страхового акту, вартість матеріального збитку, що підлягає виплаті за умовами Договору, визначена позивачем виходячи з даних, встановлених в рахунку № М000015684 від 24.08.2022 Фізичної особи-підприємця Пелещина Юрія Івановича.
Водночас відповідно до виконаного на замовлення позивача Судовим експертом Вербовим В.В. (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 1040/20 від 30.11.2020) Висновку експерта експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості відновлювального ремонту та ринкової вартості КТЗ № 134 від 01.09.2022, вартість відновлювального ремонту Автомобіля з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 71 476,47 грн., тобто суму меншу, за визначену позивачем до виплати.
Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» (тут і далі в редакції, чинній на дату спірної ДТП) здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
У поданій позивачу Заяві на виплату страхового відшкодування від 08.12.2022 страхувальник просить здійснити виплату страхового відшкодування на СТО.
Згідно з наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 1330 від 13.12.2022 страхове відшкодування в сумі 71 244,90 грн. перераховано позивачем Фізичній особі-підприємцю Пелещину Юрію Івановичу (особі, яка здійснила ремонт Автомобіля)
З відмітки банку на вказаному платіжному дорученні слідує, що воно банком проведено, а отже, страхове відшкодування позивачем виплачене в повному обсязі.
Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Стаття 1 Закону встановлює, що володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Згідно з ч. 3 ст. 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Враховуючи, що матеріли справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_1 неправомірно володів Автомобілем 1 під час скоєння спірної ДТП, його володіння забезпеченим транспортним засобом (Автомобіль 1) під час спірної ДТП вважається правомірним.
Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.
За правилами ст. 22 Закону, обов'язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку.
З наданого позивачем витягу з Єдиної централізованої бази даних (ЦБД) МТСБУ, яка формується за даними, отриманими від страховиків-членів МТСБУ, слідує, що цивільно-правова відповідальність щодо Автомобіля 1 була застрахована відповідачем згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №210093890 (далі Поліс).
Зазначений факт відповідачем не заперечується.
Згідно з ч. 4 ст. 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно, вказані особи мають право на звернення до страховика з відповідними вимогами.
Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджується неправомірне володіння ОСОБА_1 Автомобілем 1 під час спірної ДТП, в даному випадку саме відповідач як страховик цивільно-правової відповідальності осіб, які правомірно володіють Автомобілем 1, тобто і ОСОБА_1 (особа, яка визнана винною у спірній ДТП), має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок спірної ДТП, а позивач як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок спірної ДТП, набув право вимоги, яке ця особа, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Щодо розміру страхового відшкодування колегія суддів зазначає таке.
Пунктом 22.1 ст. 22 Закону передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Як встановлено вище, відповідно до виконаного на замовлення позивача Судовим експертом Вербовим В.В. (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 1040/20 від 30.11.2020) Висновку експерта експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості відновлювального ремонту та ринкової вартості КТЗ № 134 від 01.09.2022, вартість відновлювального ремонту Автомобіля з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 71 476,47 грн.
Водночас згідно з виконаною на замовлення відповідача оцінювачем Скребцовим С.О. Звітом про визначення розміру коефіцієнта фізичного зносу колісного транспортного засобу № 22/5771 від 14.02.2023, розмір фізичного зносу Автомобіля станом на дату оцінки складає 40,08 %.
Щодо Звіту про визначення розміру коефіцієнта фізичного зносу колісного транспортного засобу № 22/5771 від 14.02.2023, колегія суддів зазначає про таке.
Як слідує зі змісту вказаного звіту, оцінювач виходив з того, що станом на 20.08.2022 строк експлуатації Автомобіля становить 7,635 років, і саме з огляду на вказане оцінювачем коефіцієнт фізичного зносу визначений у розмірі 40,08 %.
Так, відповідно до п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна від 24.11.2003 № 142/5/2092 (далі Методика) значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ.
Колегія суддів зазначає про те, що за змістом п. 7.38 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу обраховується виходячи з строку експлуатації КТЗ.
При складенні Звіту оцінювач виходив з того, що, так як Автомобіль випущений у 2015 році, датою початку експлуатації Автомобіля є 01.01.2015, проте вказаний висновок є невірним адже датою початку експлуатації Автомобіля слід вважати дату його першої реєстрації, тобто 27.01.2016.
За таких обставин, враховуючи положення Методики, те, що Автомобіль випущений не у країнах СНД та те, станом на дату спірної ДТП строк експлуатації Автомобіля не перевищував 7 років, значення коефіцієнту фізичного зносу Автомобіля є таким, що дорівнює нулю.
Крім того, за правилами абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону, сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.
З наданого відповідачем розрахунку страхового відшкодування слідує, що франшиза за Полісом становить 0,00 грн.
Отже, враховуючи вказані вище обставини, позивач за наслідками спірної ДТП має право на отримання від відповідача страхового відшкодування в сумі 71 244,90 грн. (71 244,90 -0,00).
З наявних у матеріалах справи доказів слідує, що відповідачем позивачу платіжним дорученням № 34032 від 14.03.2023 перераховане частину страхового відшкодування в сумі 50 609,92 грн.
Про вказане позивач повідомив суд першої інстанції поясненнях по справі, які надійшли до суду першої інстанції 15.03.2023, у яких позивач просив суд першої інстанції провадження у справі в частині стягнення 50 609,92 грн. закрити, проте вказаного судом першої інстанції враховано не було.
Водночас, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Враховуючи те, що внаслідок сплати відповідачем частини страхового відшкодування в сумі 50 609,92 грн., заявлена до стягнення сума страхового відшкодування в цій частині є погашеною, тобто має місце відсутність предмета спору у цій частині, апеляційний господарський суд, керуючись положеннями п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, дійшов висновку про скасування оскаржуваного рішення в цій частині та закриття провадження у справі щодо вимог про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 50 609,92 грн.
Щодо посилань відповідача на те, що позивач не звертався до відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування, а відтак строк виконання відповідачем обов'язку по виплаті страхового відшкодування не був порушений, а звернення позивача до суду з цим позовом є передчасним, слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Тобто, можливість звернення до суду пов'язується з дотриманням позивачем досудового порядку врегулювання спору, якщо такий порядок визначений законом як обов'язковий.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом.
Закон регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1).
За вимогами статті 3 Закону обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.
При цьому, для здійснення страхового відшкодування у Законі детально регламентовано дії суб'єктів таких правовідносин, зокрема потерпілого (іншої особи, яка має право на отримання відшкодування) та страховика.
У пункті 35.1 статті 35 Закону передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
За змістом пункту 36.2. статті 36 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, а у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Отже, процедура отримання страхового відшкодування в порядку, передбаченому Законом, детально регламентована на законодавчому рівні та передбачає вчинення потерпілим і страховиком ряду взаємних, послідовних, кореспондуючих одне одному юридично значимих дій.
До числа юридично значимих дій потерпілого (іншої особи, яка має відповідне право), необхідних для отримання страхового відшкодування, належить, у тому числі, подання страховику заяви про страхове відшкодування.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що подання відповідної заяви як підстави для виплати страхового відшкодування не заперечує права потерпілого звернутися за судовим захистом у разі ігнорування страховиком такої заяви, незгоди із розміром визначеної страхової виплати чи із рішенням страховика про відмову у страховому відшкодуванні.
Поряд з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зазначено, що законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них - передбачена статтею 35 Закону, а саме шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до МТСБУ за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до МТСБУ про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1. статті 36 Закону рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
У вказаній постанові судом також зазначено, що у системному зв'язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
За результатом дослідження судової практики щодо розгляду даної категорії спорів, судом першої інстанції встановлено, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи ухвалою від 03.07.2019 справу №465/4287/15 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважала, зокрема, за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19). При цьому, правовою проблемою визначено питання щодо права кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов'язань, виключно після подання до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування).
Однак, переглянувши справу № 465/4287/15 в касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 підтримала власний правовий висновок (викладений у постанові від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к) щодо порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначивши, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування в межах річного строку.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у Законі прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Вказане свідчить про сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо визначення порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також судового тлумачення норм Закону, зокрема щодо відсутності обов'язку звернення потерпілого із відповідною заявою до страховика та наявності альтернативного способу захисту порушених прав шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
А тому відступати від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), у межах справи, що розглядається, підстав не вбачається.
Більше того, виникнення права на отримання страхового відшкодування пов'язується не з поданням потерпілим (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов'язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності його страхувальника, а за відсутності такого договору та у визначених законом випадках - виникнення цього обов'язку у МТСБУ.
Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика із відповідною заявою) і передбачає за можливе захист права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду.
Отже, суд першої інстанції цілком вірно не прийняв посилання відповідач на те, що так як позивач не звертався до відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування, а відтак строк виконання відповідачем обов'язку по виплаті страхового відшкодування не був порушений, а звернення позивача до суду з цим позовом є передчасним.
Оскільки кошти в сумі 50 609,92 грн. відповідачем позивачу були сплачені, рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог підлягає скасуванню та провадження у справі щодо цих вимог закривається, позовні вимоги підлягають задоволенню в сумі 20 634,98 грн. (71 244,90-50 609,92).
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас частина 9 ст. 129 ГПК України встановлює, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При розподілі судових витрат колегія суддів враховує наступне.
Враховуючи що спір у цій справі виник внаслідок неправомірних дій відповідача, що частина страхового відшкодування була сплачена після звернення позивача до суду з цим позовом, та що позивач в суді першої інстанції просив закрити провадження в частині позовних вимог про стягнення страхового відшкодування в сумі 50 609,92 грн., колегія суддів, користуючись наданим їй ч. 9 ст. 129 ГПК України правом, покладає судові витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позову в сумі 2 481,00 грн. та судові витрати відповідача по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою в сумі 3 721,50 грн. на відповідача.
За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).
Колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/14131/22 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення страхового відшкодування в сумі 50 609,92 грн. та провадження у справі щодо цих вимог закривається, в решті рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант задовольняється частково.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 231, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/14131/22 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/14131/22 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення страхового відшкодування в сумі 50 609,92 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення про закриття провадження. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/14131/22 залишити без змін.
3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/14131/22 в такій редакції:
« 1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 32382598) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гарант І Я» (79022, м. Львів, вул. Городоцька, 174, код ЄДРПОУ 37317151) страхове відшкодування в сумі 20 634 (двадцять тисяч шістсот тридцять чотири) грн. 98 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп..
3. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення страхового відшкодування в сумі 50 609,92 грн. закрити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.».
4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріли справи №910/14131/22.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді С.А. Гончаров
Є.Ю. Шаптала