Справа № 204/11825/23
Провадження № 3/204/5995/23
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2023 року суддя Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Приваліхіна А.І., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, що мешкає у буд. АДРЕСА_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП, -
ВСТАНОВИВ:
08 серпня 2023 року до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшла справа про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 серпня 2023 року справу передано у моє провадження.
У протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД № 263603 від 24 липня 2023 року, зазначено, що 24 липня 2023 року о 16 годині у м. Дніпрі по вул. Робочій, 152, водій ОСОБА_1 здійснив рух транспортним засобом Volkswagen Jetta, державний номерний знак НОМЕР_1 , при цьому не мав прав керування транспортними засобами, чим порушив вимоги п. 2.1 (а) ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП. Правопорушення вчинено повторно протягом року.
11 жовтня 2023 року на адресу суду надійшло клопотання адвоката Хоменка А.С. про закриття провадження у справі у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення (а. с. 20-21).
В обґрунтування клопотання зазначає про те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом 24 липня 2023 року о 16 годині. При цьому, вказує на те, що саме по собі знаходження за кермом транспортного засобу, яке не перебуває в стані руху, не є доказом вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, оскільки не доводить факту його керування, навіть при увімкненому двигуні, бо він не здійснює рух. Також вказує на те, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 не мав права керування транспортним засобом, а навпаки містять витяг з реєстру посвідчень водіїв, відповідно до якого ОСОБА_1 видавалось посвідчення водія категорії «В». Натомість, жодних рішень судів про позбавлення права керування або інших доказів того, що вказане посвідчення водія недійсне, вилучене або ще якимось чином скасоване матеріали справи не містять. Разом з цим, зазначає про те, що керування транспортним засобом при відсутності при собі посвідчення утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, і не є кваліфікуючою ознакою, а отже і не утворює склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. Крім того, матеріали справи не містять доказів повторності вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, та взагалі доказів порушення ОСОБА_1 будь-яких правил дорожнього руху.
У судовому засіданні адвокат Хоменко А.С. клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення підтримав, прохав його задовольнити. Обґрунтування надав аналогічні тексту клопотання.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, заслухавши доводи адвоката Хоменка А.С., відповідно до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, доходжу наступних висновків.
Згідно з вимогами ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Нормами ст. ст. 245, 280 КУпАП визначено, що під час розгляду матеріалів про адміністративне правопорушення суд повинен з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 КУпАП, адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Приписами ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті.
При цьому, нормами ч. ч. 2, 4 ст. 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом; керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Під керуванням транспортним засобом розуміється вчинення технічних дій, пов'язаних з приведенням транспортного засобу в рух, зрушенням з місця, процесом самого руху аж до зупинки, відповідно до призначення і технічними можливостями транспортного засобу.
Для притягнення особи до відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП необхідно встановити чи керувала транспортним засобом особа, яка не має права керування таким транспортним засобом. Правопорушення, передбачені ст. 126 КУпАП, важають закінченим з того моменту, коли транспортний засіб почав рухатись.
Верховний Суд у своїй постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 404/4467/16 вказав на те, що саме по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зрушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Однак, доказів керування 24 липня 2023 року о 16 годині ОСОБА_1 транспортним засобом Volkswagen Jetta, державний номерний знак НОМЕР_1 , матеріали справи не містять.
Крім того, Верховний Суд у своїй постанові від 15 березня 2019 року у справі № 686/11314/17 вказав на те, що оскільки поліцейським не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення водієм Правил дорожнього руху, то вимоги інспектора до водія про пред'явлення документів на право керування є неправомірними.
Відтак, не підтверджена доказами зупинка автомобіля суперечить положенням Закону України «Про національну поліцію» та положенням Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Натомість, протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 263602 від 24 липня 2023 року обставин зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 не містить, а відеозаписи з бодікамер № НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , про які вказано в протоколі про адміністративне правопорушення, до матеріалів справи останніми не долучені.
Крім того, суд зазначає про те, що матеріали справи не місять доказів повторності вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 2 чи ч. 4 ст. 126 КУпАП, оскільки наявна в матеріалах справи постанова серії БАВ № 257156 від 11 жовтня 2022 року не може слугувати допустимим доказом, бо роздрукована з пошукової системи Міністерства внутрішніх справ України ІІПС «Армор» та не містить відомостей про її вручення ОСОБА_1 .
Більш того, з матеріалів справи, зокрема, таблиці з пошукової системи Міністерства внутрішніх справ України ІІПС «Армор» щодо пошуку посвідчень водія ГСЦ (а. с. 4) вбачається, що 18 лютого 2009 року ОСОБА_1 було видано посвідчення на право керування транспортним засобом категорії «В».
Однак доказів того, що вказане посвідчення недійсне, вилучено, чи того, що ОСОБА_1 позбавлений права керування за рішенням суду, матеріали справи не містять, а відтак у суду відсутні підстави вважати, що останній є особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, як то вказано в протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД № 263603 від 24 липня 2023 року.
Разом з цим, суд зазначає про те, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи вчиненні адміністративного правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 травня 2020 року у справі № 524/5741/16-4.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 01 листопада 1950 року, рішенням Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23 рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 14-1 КУпАП передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у законному порядку при додержанні, зокрема, процедури притягнення до адміністративної відповідальності, яка повинна ґрунтуватись на конституційних принципах та правових презумціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені норми законодавства та правові позиції закріплюють те, що особа не вважається винною доти, доки її провина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і її поведінка вважається правомірною, доки не буде доведено зворотне.
Вимогами ст. 251 КУпАП передбачено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, що уповноважені на складання протоколів про адміністративні правопорушення, перелік яких визначено у ст. 255 КУпАП України.
Однак, об'єктивних доказів того, що ОСОБА_1 вчинив дане правопорушення, матеріали справи не містять.
Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, суд перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу органу правосуддя, як незалежного арбітра, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справах "Малофєєва проти Росії" ("Malofeyeva v.Russia", рішення від 30.05.2013 року, заява N 36673/04) та "Карелін проти Росії" ("Karelin v. Russia", заява N 926/08, рішення від 20.09.2016 року) Європейський суд з прав людини, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає те, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Згідно із приписами ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Сукупність вказаних обставин свідчить про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Дані, що викладено в протоколі про адміністративне правопорушення, не підтверджені в повній мірі належними і допустимими доказами, що виключає адміністративну відповідальність за вказаною правовою кваліфікацією, оскільки відповідно до вимог ч. 3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За таких обставин, суд позбавлений можливості за відсутності належних, об'єктивних та допустимих доказів, всебічно, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, встановити винність чи невинність особи у вчинені адміністративного правопорушення, у зв'язку із чим, відповідно до положень ст. 247 КУпАП, провадження у справі підлягає закриттю за відсутності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 126, 247, 266, 268, 283-285, 287, 289 КУпАП, -
УХВАЛИВ:
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП - закрити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 КУпАП, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим, протягом 10 днів зо дня винесення постанови.
Суддя А.І. Приваліхіна