ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/803/3326/23 Справа № 171/1951/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2023 року м.Кривий Ріг
05.10.2023р. колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області у складі:
судді доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.09.2023р., якою обвинуваченому у кримінальному провадженні № 12022043090000250 від 04.10.2022р. за ч. 2 ст. 121 КК України
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженцю м. Харків, який зареєстрований в АДРЕСА_1 , фактично мешкає в АДРЕСА_2
продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 09.11.2023р. включно
УСТАНОВИЛА:
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.09.2023р., було задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою 09.11.2023р. включно.
Ухвалу суду першої інстанції оскаржив захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого, який в апеляційній скарзі:
- вказує, що суд у оскаржуваному рішенні не вказав, яким саме ризикам запобігає запобіжний захід у виді тримання під вартою та чим це підтверджується;
- вважає, що оскаржуване рішення постановлене з порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, положень Конституції України, практики ЄСПЛ та приписів ст. 5 ЄКПЛ,
- наголошує, що на думку сторони захисту, пред'явлена ОСОБА_7 підозра нічим не підтверджена, а суд у оскаржуваному рішенні не вказав, чим підтверджується підозра щодо ОСОБА_7 ;
- зазначає, що сама по собі тяжкість інкримінованого правопорушення не є підставою для обрання щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а тримання під вартою не повинно бути завчасним відбуванням можливого покарання, про що наголошено у рішенні ЄСПЛ «Ніколова проти Болгарії»;
- вказує, що ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки, джерело існування у разі обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, батька пенсіонера, який є інвалідом по зору;
- прохає скасувати оскаржувану ухвалу, та обрати щодо обвинуваченого запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
Про дату, час та місце судового розгляду сторони кримінального провадження повідомлені належним чином, у судове засідання не з'явились, клопотання по участь у судовому засіданні не заявили, тому розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження та дослідивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за таких підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що він 03.10.2022р. близько 16-30 год. перебуваючи в квартирі АДРЕСА_3 вживав алкогольні напої разом із потерпілим ОСОБА_8 , та в цей час на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, у обвинуваченого виник злочинний умисел направлений на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень. Реалізуючи свій злочинний умисел направлений на нанесення тілесних ушкоджень потерпілому, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, утримуючи в правій руці кухонний ніж обвинувачений наніс потерпілому один удар знизу вверх в область правої частину тулуба, чим спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні в момент спричинення. Від спричинених тілесних ушкоджень потерпілий помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ..
Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції в обґрунтування прийнятого рішення, відповідно послався на те, що ризики передбачені ст. 177 КПК України, не перестали існувати, та вважав що обраний щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, санкції статті, яка передбачає міру покарання за інкриміноване кримінальне правопорушення, та перешкоджає ризикам, визначеним ст.177 КПК України.
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти життя та здоров'я людини внаслідок якого настала смерть потерпілого, тобто незворотні наслідки, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від семи до десяти років, фактичні обставини, відповідно до яких, злочин обвинуваченим вчинено у стані алкогольного сп'яніння, відповідно до відомостей обвинувального акту, обвинувачений в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, проте, судом апеляційної інстанції після дослідження відомостей про особу обвинуваченого встановлено, що він двічі притягався до кримінальної відповідальності, а саме вироком Московського райсуду м. Харкова від 06.06.1988р. за ч. 2 ст. 206 КК України (в ред. 1960р. - Злісне хуліганство) призначено покарання з випробуванням, 08.12.1989р. відбування покарання з випробуванням скасовано, та вироком від 29.01.1993р. засуджений за ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 206, 46-1 КК України (в ред. 1960р. - розбій, поєднаний з спричиненням тяжких тілесних ушкоджень або вчинений з проникненням у житло чи особливо небезпечним рецидивістом), та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на дванадцять років з конфіскацією майна. Суд апеляційної інстанції вважає необхідним звернути увагу, що наведені вище відомості не впливають на винуватість обвинуваченого у даному кримінальному провадженні, проте дають підстави для обґрунтованості певної характеристики обвинуваченого, а саме що він не вперше притягається до кримінальної відповідальності, схильний до насилля, не зважаючи на сплив тривалого терміну після відбуття покарання за останнім вироком.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що ризик вчинення обвинуваченим нового злочину з урахуванням відомостей про репутацію обвинуваченого має своє обґрунтоване підтвердження.
Також, на думку суду апеляційної інстанції, ризик втечі обвинуваченого чи переховування також має своє обґрунтування, оскільки у разі визнання обвинуваченого винуватим до нього не можливо застосування вимог ст. 75 КК України, у даному випадку переховування обвинуваченим матиме менший тягар ніж відбування реального покарання.
Ризик з боку обвинуваченого впливу на свідків та перешкоджанню кримінальному провадженню, суд апеляційної інстанції не має можливості оцінити, оскільки кримінальне провадження перебуває в суді першої інстанції, та в даному випадку лише суд першої інстанції має можливість його оцінити. Проте наведене вище дає обґрунтовані підстави вважати, що запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого є виправданим у розумінні вимог ст. 177 КПК України.
Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції вважає неспроможними доводи апеляційної скарги, що рішення суду про продовження строку тримання під вартою є необґрунтованим, заявлені ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України є безпідставними, та не підтверджені доказами, оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст.ст. 177, 178, 194 КПК України.
Доводи апеляційної скарги, що судом належним чином не враховано, що він проживає із батьком, 1942р.н., який є інвалідом 1-ї групи та потребує постійного догляду, в матеріалах справи є документи, якими це підтверджено, також не враховано його стан здоров'я, те, що він особисто має постійне місце проживання, тісні родинні та соціальні зв'язки, має на утриманні малолітню дитину, є також безпідставними, наведені обставини не стали перешкодою для вчинення обвинуваченим злочину, внаслідок якого настала смерть потерпілого.
Крім того допомога батьку інваліду обвинуваченим, на думку суду апеляційної інстанції, є формальним посиланням, оскільки обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення у місці, яке не є місцем його проживання, перебував у стані алкогольного сп'яніння, не працевлаштований, а тому прагнення до догляду за батьком інвалідом є скоріш уявним, ніж реальним. Крім того відомості, що батько обвинуваченого перебуває під його опікою, стороною захисту не надані.
Доводи апеляційної скарги, що ступінь тяжкості кримінального правопорушення не є виключною обставиною для продовження строку тримання під вартою, а рішення повинно прийматися у сукупності із іншими обставинами, докази його негативної поведінки у повсякденному житті відсутні, є необґрунтованими, оскільки тяжкість покарання покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику. При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання (§ 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії»). Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.
Доводи апеляційної скарги захисника, що суд у оскаржуваному рішення не вказав, яким саме ризикам запобігає запобіжний захід у виді тримання під вартою, є неслушними, оскільки перелік ризиків визначений ст. 177 КПК України є однозначним, та розширеному тлумаченню не підлягає. Судом першої інстанції при продовженні запобіжного заходу вказано, що запобіжний захід у виді триманні під вартою продовжується за запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Доводи апеляційної скарги захисника, що оскаржуване рішення постановлене з порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, положенням Конституції України, практики ЄСПЛ та приписів ЄКПЛ, є безпідставними, оскільки оскаржуване рішення суду відповідає вимогам КПК України, та не суперечить практиці ЄСПЛ та приписам ЄКПЛ. Обвинувачений тримається під вартою за обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину, на підставі вмотивованого клопотання прокурора за рішенням повноважного органу, яким є суд.
ОСОБА_7 обвинувачується у вчинені тяжкого злочину, наслідком якого стала смерть потерпілого, та у даному випадку суспільний інтерес має перевагу над особистою свободою.
Доводи апеляційної скарги захисника, що на думку сторони захисту, пред'явлена ОСОБА_7 підозра нічим не підтверджена, а суд у оскаржуваному рішенні не вказав, чим підтверджується підозра щодо ОСОБА_7 , не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки питання оскарження пред'явленої підозри є окремим процесуальним заходом, та не є предметом оскарження на даному етапі провадження.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і виключити ризики, пов'язані із звільненням його з-під варти.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування або зміни ухвали суду, колегією суддів не встановлено, тому апеляційні вимоги обвинуваченого задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.09.2023р., якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 09.11.2023р. включно - залишити без задоволення.
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.09.2023р., якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 09.11.2023р. включно - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною, набирає законної сили після її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: