Справа № 758/8664/23
Категорія 65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(ЗАОЧНЕ)
18 вересня 2023 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Головчака М. М.,
за участю секретаря судового засідання - Губенко О. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення права користування квартирою, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
26 липня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення права користування квартирою, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, зобов'язання вчинити дії, в якому просила:
1)позбавити ОСОБА_2 права користування квартирою АДРЕСА_1 ;
2)усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою, шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 ;
3)зобов'язати ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 ;
4)стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 220,80 грн, 64,41 грн комісію банку та витрати на правову допомогу у розмірі 60 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на підставі рішення Подільського районного суду м. Києва у справі № 758/188/21 від 16.03.2023, яке набрало законної сили 16.04.2023, припинено речове право ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 та 17.04.2023 зареєстровано за ОСОБА_1
24.04.2023 позивач звернулася до Центру надання адміністративних послуг з заявою про зняття ОСОБА_2 з реєстрації за належній їй квартирі.
Враховуючи, що ОСОБА_2 чинить їй як власнику майна перешкоди в користуванні квартирою, ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом свої прав.
Ухвалою суду від 31.07.2023 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження та призначено до судового розгляду.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, від її представника ОСОБА_3 до суду надійшла заява, в якій він позов підтримав та просив здійснювати розгляд справи за їх відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом направлення судової повістки за останнім відомим місцем проживання, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку із тим, що відповідач своєчасно і належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, не використав наданого законом права на подачу відзиву на позовну заяву, суд, відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах доказами та ухвалити заочне рішення.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Судом встановлено, що рішенням Подільського районного суду м. Києва у справі № 758/188/21 від 16.03.2023, яке набрало законної сили 16.04.2023, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , серія та номер 3073 від 28.09.2018, скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53695058 від 20.08.2020 13:10:44 та витребувано у власність ОСОБА_1 від ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав, на підставі вказаного рішення, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до відомостей з Реєстру територіальної громади міста Києва, 26.04.2023 ОСОБА_2 вибув з місця проживання за адресою АДРЕСА_2 .
Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Конституція України у ст. 47 закріплює, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Вимогами ст.386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Відповідно до положень ст.ст.391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенції), яку суд відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України застосовує при розгляді справ як джерело права, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції; органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно ч. ч. 1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України.
При цьому судом врахована Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, справа № 6-709цс16, відповідно до якої визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Позивач, як власник квартири, має всі права власника на належну йому частку, в тому числі і всі права, які є похідними від права власності, зокрема, право вільного користування та володіння своїм майном.
Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими та доведеними твердження позивача щодо перешкод з боку відповідача у користуванні квартирою, а тому приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Аналізуючи наведені норми законодавства та обставини, встановлені по справі, той факт, що відповідач ОСОБА_2 , не є членом сім'ї позивача, матеріали справи не містять доказів щодо такого, також матеріали справи не містять доказів, що позивач, будь-яким чином висловили свою згоду на проживання відповідача у квартирі, також відсутні в матеріалах справи та відповідачем протилежного суду не доведено, питання щодо витребування будь-яких відомостей на спростування позиції позивача перед судом не ставилось.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач проживає в квартирі ОСОБА_1 без її згоди, чинить перешкоди у користуванні власністю, чим порушує право позивача на користування власністю і вказане порушене право власника підлягає захисту, а відтак, вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення відповідача є законними і обґрунтованими.
На підставі всебічно з'ясованих обставин справи, встановивши достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про усунення позивачу перешкод у володіння, користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення відповідача підлягають задоволенню.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Згідно з ст. 137 ЦПК України - витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійсненим ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч.1-2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Враховуючи вищевикладене, складність справи, тривалість затраченого представником позивача часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, враховуючи той факт, що заявлені витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн є занадто високими та не співмірними, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 141 ЦПК України, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат по сплаті судового збору у розмірі 3 220,80 грн та понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг для розгляду справи у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
На підставі викладеного, відповідно ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 316, 317, 319, 355, 358, 391 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-82, 89, 178, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення права користування квартирою, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Позбавити ОСОБА_2 права користування квартирою АДРЕСА_1 .
Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою, шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .
Зобов'язати ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 220,80 грн та витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Сторони у справі:
позивач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
відповідач - ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повний текст рішення суду виготовлено 18 вересня 2023 року.
Суддя М. М. Головчак