Справа № 348/2370/22
Номер провадження № 2/0186/245/23
11 жовтня 2023 року м.Першотравенськ.
Першотравенський міський суд Дніпропетровської області
в складі: головуючого - судді Янжули С. А.,
при секретарі - Лиман Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Першотравенську в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування в особі: служби у справах дітей Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав,
21 грудня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування в особі: служби у справах дітей Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Своє дошлюбне прізвище " ОСОБА_1 " змінила на " ОСОБА_1 ", пізніше змінила прізвище зі " ОСОБА_1 " на " ОСОБА_1 ", а пізніше - на " ОСОБА_1 ". 27 липня 2012 року їх шлюб з відповідачем було розірвано. У шлюбі у неї з відповідачем народилася дочка - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з нею. Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 21 квітня 2016 року з відповідача на її користь стягнуті аліменти на утримання їх дитини. У зв'язку з воєнними діями на території України, вона тимчасово переїхала з м.Дніпра в м.Надвірна, Івано-Франківської області, де проживає з дитиною на теперішній час.
Відповідач проживав в смт.Ясинівка, Ровенківського району, Луганської області, на даний час його місцезнаходження невідоме. Життям дитини він не цікавиться, не телефонує їй, не спілкується, не виконує свої батьківські обов'язки. З березня 2016 року відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, свідомо, систематично не надає кошти на утримання дитини, не спілкується з дочкою.
Просить суд позбавити відповідача батьківських прав відносно дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з нього на її користь судові витрати.
В судове засідання позивач та її представник - адвокат Романко В.М. не з'явилися, останній надав заяву про розгляд справи в їх відсутність, позовні вимоги підтримує, просить їх задовільнити, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дати розгляду справи належним чином повідомлений за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання через оголошення на офіційному веб-сайті "Судова влада України", відзив на позовну заяву не надав, про причини неявки не сповістив, заяви про розгляд справи в його відсутність на адресу суду не надходило. Зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.
Представник третьої особи: органу опіки та піклування в особі: служби у справах дітей Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи в його відсутність, підтримує висновок органу опіки та піклування.
Суд, вивчивши матеріали справи, виходячи з інтересів дитини, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 листопада 2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, прізвище дружини змінене на ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 від 12 листопада 2005 року.
Від шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 23 січня 2007 року.
Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська №2/0417/5118/2012 від 27 липня 2012 року шлюб між сторонами розірвано.
08 листопада 2013 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 08 листопада 2013 року, прізвище дружини після реєстрації шлюбу змінене на ОСОБА_10Заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська №202/1741/16-ц від 21 квітня 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1 000 гривень щомісячно, починаючи стягувати з 15 березня 2016 року до повноліття дитини.
Позивач розірвала шлюб з ОСОБА_10 та 19 грудня 2020 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_13 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 19 грудня 2020 року, прізвище дружини після реєстрації шлюбу змінене на ОСОБА_10Позивач ОСОБА_1 та її дочка - ОСОБА_9 зареєстровані в Індустріальному районі м.Дніпра, є ВПО, фактичне місце перебування з 02 квітня 2022 року зареєстроване у м.Надвірна, Івано-Франківської області.
Актом обстеження житлово-побутових умов проживання позивача та її дитини №1035 від 25 листопада 2022 року підтверджується, що ОСОБА_1 є багатодітною матір'ю, здійснює догляд за дитиною до досягнення трирічного віку, до складу її сім'ї входять: ОСОБА_13 - чоловік, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - дочка, ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - син, ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - син. Умови проживання, як ВПО, задовільні. Діти перебувають на утриманні матері.
Довідкою-розрахунком підтверджується, що заборгованість відповідача зі сплати аліментів на утримання його дочки ОСОБА_7 , 2007 року народження, за період з 15 березня 2016 року по 31 жовтня 2022 року, становить 87 804,39 гривень.
Висновком комісії з питань захисту прав дитини Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області від 20 червня 2023 року №120 підтверджується, що на засіданні комісії сторони присутні не були, в телефонному режимі з позивачем з'ясувалося, що вона з дитиною знаходиться закордоном, зв'язку з відповідачем не має, адвокат позивача, який був присутній на засіданні, пояснив, що у зв'язку із воєнними діями на території України, ОСОБА_1 з м.Дніпра переїхала в м.Надвірна, Івано-Франківської області, на даний час проживає у Німеччині. Інформації про відповідача не має. З урахуванням всіх досліджених обставин, комісія прийшла до висновку про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно його дочки ОСОБА_7 , 2007 року народження.
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою ст.151 СК України передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними (ч. 1 ст. 163 СК).
Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом (ч.1 ст.152 СК).
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ст.155 СК).
Позивач, як на підставу своїх вимог про задоволення позову, вважає, що вищевикладені обставини по справі, а саме те, що відповідач не спілкується з дитиною, не сплачує аліменти та не цікавиться її життям, є свідченням того, що відповідач не займається вихованням своєї дитини та виконанням своїх батьківських обов'язків щодо неї, а тому є всі підстави для позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітньої дитини.
Однак, з вказаним твердженням суд не погоджується у зв'язку з наступним.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання та в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до пункту 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до частини четвертої статті 10, частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).
Таким чином, судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Відтак, позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Тобто, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.
Суд вважає, що при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов'язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
У ході судового розгляду судом встановлено, що останнім відомим місцем перебування відповідача ОСОБА_2 є тимчасово, з 2014 року, окупована територія України, в зв'язку зі збройною агресію рф та воєнними діями на території України зв'язок з відповідачем відсутній, позивач з дитиною наразі виїхали з України закордон, як ВПО. Тобто, умисних дій відповідача по ухиленню від виконання своїх батьківських обов'язків, суд не вбачає.
Крім того, якщо один з батьків не платить аліменти на утримання дитини - це не є самостійною підставою для позбавлення його батьківських прав.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Отже, батько (мати) може бути позбавлений батьківських прав, лише у разі, встановлення наявності фактів злісного нехтування ним (ними) своїми батьківськими обов'язками щодо дитини, зокрема врахувавши бажання батька не спілкуватись з дитиною, й не бажання приймати участь у вихованні дитини.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що наявні в матеріалах справи докази не є достатніми для того, щоб зробити обґрунтований висновок про ухилення ОСОБА_2 від виховання дочки - ОСОБА_9 та не свідчать про свідоме та умисне нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а у разі позбавлення батьківських прав відповідача буде здійснене розірвання сімейних зв'язків, що означатиме позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у задоволенні позову слід відмовити.
Судові витрати по справі слід залишити за позивачем, оскільки в задоволенні позовних вимог їй відмовлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.133, 141, 259, 263-265, 268, 272,280-283 ЦПК України, - суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування в особі: служби у справах дітей Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Судові витрати по справі залишити за позивачем - ОСОБА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Першотравенський міський суд Дніпропетровської області.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя: С.А.Янжула.