ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
======================================================================
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2023 року Справа № 915/1186/23
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця Цвятка Олега Афанасійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса ел. пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 )
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Литвиненка Володимира Семеновича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса ел. пошти: ІНФОРМАЦІЯ_2 )
про: стягнення 60417,45 грн
УСТАНОВИВ:
25.07.2023 Фізична особа-підприємець Цвятко Олег Афанасійович звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № б/н від 24.07.2023 (вх. №9835/23), в якій просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Литвиненка Володимира Семеновича грошові кошти в сумі 60417,45 грн, які складаються з: 7677,99 грн - 3% річних та 52739,46 грн - інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 158870,00 грн за рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.05.2023 у справі № 915/1828/21, а також 2684,00 грн - судового збору.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2023 автоматизованою системою документообігу суду визначено головуючого суддю у справі № 915/1186/23 - Адаховську В.С.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Статтею 93 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу-підприємця, зокрема, його місцезнаходження (п. 5 ч. 4 ст. 9 вказаного Закону).
Ухвалу суду від 31.07.2023 відповідачеві надіслано за адресою, яку зазначено у Єдиному державному реєстрі: 54047, м. Миколаїв, вул. Київська, буд. 8, кв. 48; та повернуто суду без вручення з довідкою відділення поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.
Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною адресою і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду про відкриття провадження у справі відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням, що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомити суду про зміну свого місцезнаходження.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".
Відповідно до частин 5, 8 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило.
Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи викладене, та що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ч. 13 ст. 8, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 5 ст. 252 ГПК України.
За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Розгляд справи здійснено поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.05.2023 у справі №915/1828/21, яке набрало законної сили 25.05.2023, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Литвиненка Володимира Семеновича на користь Фізичної особи-підприємця Цвятка Олега Афанасійовича грошові кошти у загальній сумі 218848,00 грн, із яких: 158870,00 грн ? основний борг за переданий по договору поставки №1305 від 13.05.2020 товар; 32918,00 грн ? пеня; 7122,46 грн ? 3% річних, нараховані за період з 16.06.2020 по 13.12.2021; 19938,19 грн ? інфляційні втрати, нараховані за липень 2020 року - листопад 2021 року; а також 3282,72 грн судового збору.
На виконання такого судового рішення Господарським судом Миколаївської області 22.06.2023 видано відповідний наказ.
Як зазначає позивач, станом на 24.07.2023 вказане рішення суду відповідачем у добровільному порядку не виконано, сума основного боргу позивачу не сплачена.
24.07.2023 позивач пред'явив вказаний наказ суду на примусове виконання до Заводського ВДВС у м. Миколаєві ПМУМЮ (м.Одеса).
За таких обставин, позивачем нараховано на 158870,0 грн основного боргу 7677,99 грн - 3% річних за період з 14.12.2021 по 24.07.2023 та 52739,46 грн інфляційних втрат за період з грудня 2021 року по червень 2023 року, які позивач у даній справі просить суд стягнути з відповідача на його користь.
Предметом позову у даній справі, є стягнення з відповідача в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних, нарахованих у зв'язку з невиконанням останнім рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.05.2023 у справі № 915/1828/21 про стягнення з відповідача на користь позивача, зокрема, 158870,0 грн основного боргу за переданий по договору поставки №1305 від 13.05.2020 товар.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, суд дійшов наступних висновків.
За приписами ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Оскільки стягнення боргу за рішенням суду не є належним виконанням грошового зобов'язання, то до фактичного перерахування грошових коштів позивачу, або зміни способу виконання рішення грошове зобов'язання не втрачає свого правового статусу, не змінює походження та підстав виникнення, та не припиняється.
В силу приписів ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, стягувач (кредитор) вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.05.2023 по справі №915/1828/21, яке набрало законної сили 25.05.2023, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Литвиненка Володимира Семеновича на користь Фізичної особи-підприємця Цвятка Олега Афанасійовича грошові кошти у загальній сумі 218848,0 грн, із яких: 158870,00 грн ? основний борг за переданий по договору поставки №1305 від 13.05.2020 товар; 32918,00 грн ? пеня; 7122,46 грн ? 3% річних, нараховані за період з 16.06.2020 по 13.12.2021; 19938,19 грн ? інфляційні втрати, нараховані за липень 2020 року - листопад 2021 року; а також 3282,72 грн судового збору.
Як зазначає позивач, станом на 24.07.2023 вказане рішення суду відповідачем у добровільному порядку не виконано, сума основного боргу позивачу не сплачена.
Такі обставини відповідачем не спростовані та не заперечені, докази сплати 158870,00 грн основного боргу суду не надано.
З наданого позивачем розрахунку позовних вимог (інфляційних втрат та 3% річних), перевіреного судом, вбачається, що позивачем нараховано на 158870,0 грн основного боргу та заявлено до стягнення з відповідача 7677,99 грн - 3% річних за період з 14.12.2021 по 24.07.2023 та 52739,46 грн інфляційних втрат за період з грудня 2021 року по червень 2023 року.
Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.
Слід також зауважити, що згідно статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що відповідач в установленому ГПК України порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, жодних доказів сплати 158870,00 грн основного боргу не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того, що, згідно ст. 129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Литвиненка Володимира Семеновича ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Цвятка Олега Афанасійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 7677,99 грн ? 3% річних, 52739,46 грн інфляційних втрат, а також 2684,00 грн судового збору.
3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В.С. Адаховська