Справа № 466/3897/22 Головуючий у 1 інстанції: Едер П.Т.
Провадження № 22-ц/811/1204/23 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Мікуш Ю.Р.,
суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,
секретар Іванова О.О.
з участю: представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кучерук Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №466/3897/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 16 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики(розпискою)
ВСТАНОВИВ:
13 червня 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики (розпискою), у якому просив суд, згідно заяви про виправлення орфографічних помилок у позовній заяві, що не змінюють предмету та підстави позовних вимог, ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг згідно боргової розписки від 01 червня 2022 року у розмірі 300000,00 доларів США (триста тисяч доларів США 00 центів) та стягнути понесені позивачем судові витрати (а. с. 1-5).
В обґрунтування позову зазначає, що 30 травня 2022 року він передав, а відповідач отримав 300000,00 доларів США (триста тисяч доларів США 00 центів) в рахунок їх подальшого переведення в криптовалюту Bitcoin, однак не виконав своїх зобов'язань та не перерахував вказану монету в той же день. В подальшому, відповідач ОСОБА_2 для підтвердження того, що він поверне отримані грошові кошти, 01 червня 2022 року склав розписку, в котрій зобов'язувався день в день повернути грошові кошти, однак їх не повернув.
На даний час відповідач не виходить на зв'язок та уникає будь-яких контактів з позивачем та таким чином відмовляється виконувати взяті на себе зобов'язання в розмірі 10650000,00 грн. (десять мільйонів шістсот п'ятдесят тисяч гривень 00 копійок), що становить 300000,00 (триста тисяч) доларів США, тобто суму, вказану у розписці.
Крім того, вказав, що договір позики був укладений в іноземній валюті - доларах США.
Заборгованість за договором позики 01 червня 2022 року становить 300000,00 доларів США (триста тисяч доларів США 00 центів).
При визначенні зобов'язання в іноземній валюті, суд, на думку позивача, не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов'язання, тому просить стягнути з відповідача грошові кошти саме в іноземній валюті.
Оскаржуваним рішенням суду позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , борг згідно боргової розписки від 01 червня 2022 року у розмірі 300000,00 доларів США (триста тисяч доларів США 00 центів).
Стягнуто з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму сплаченого судового збору у розмірі 12405,00 грн. (дванадцять тисяч чотириста п'ять гривень 00 копійок).
Рішення суду оскаржив ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням, вважає його незаконним. Зазначає, що судом невірно зазначено та встановлено, що 30.05.2022 року ОСОБА_1 надав йому грошові кошти в розмірі 300000 доларів США , які нібито він зобов'язався повернути 01 червня 2022 року. Стверджує, що жодної розписки не писав . Звертає увагу, що факт отримання коштів не може підтверджуватися показаннями свідків, однак суд взяв до уваги показання свідка, який підтвердив, що він разом з позивачем 01.06.2000 року був присутній та особисто бачив , як боржник ОСОБА_2 писав боргову розписку на суму 300000 доларів США, місце написання розписка АЗС «SOKAR» у м.Львові. Не заслуговують на увагу посилання суду на фото відповідача ОСОБА_2 зроблене під час написання боргової розписки та скріншоти телефонної переписки, оскільки на фото зображений чоловік схожий на нього, але не він та не видно , що оформляється саме розписка. Стверджує, що жодних телефонних переписок з позивачем не вів . Докази на підставі яких суд дійшов висновку про задоволення позову не можна вважати допустимим та належними. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове,яким у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача-адвокат Кучерук Ю.А. в порядку ст.360 ЦПК України подав відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що доводи апеляційної скарги свідчать лише метою для ухилення від виконання боргових зобов'язань. Стверджує, що подаючи заяву про перегляд заочного рішення відповідач фактично визнав борг у сумі 191179 доларів США 53 центи. Звертає увагу, що відповідач не надав суду жодних доказів,які свідчать про відсутність боргу, жодного разу не прибув в судове засідання. Вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідив наявні у справі докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідач в судове засідання не з'явився, конверт з повідомленням про дату, час і місце судового засідання надісланий на адресу зазначену в апеляційній скарзі повернувся на адресу суду з причиною невручення «адресат відсутній за вказаною адресою», що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідно до п.3 ч.8 ст128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Наведене свідчить про те, що відповідач вважається таким, що повідомлений про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача-адвоката Кучерука Ю.А. на заперечення ждоводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Відповідно до ч.ч.1,2ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі ЦК) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини.
Стеттею 1046 ЦК передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ст.1047 ЦК договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Судом встановлено, що 30 травня 2022 року відповідач отримав від позивача 300000 доларів США, які зобов'язався повернути 01 червня 2022 року.
На підтвердження передання відповідачу коштів, позивач надав суду розписку (а.с.17).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав суду доказів того, що він виконав взяте на себе зобов'язання та повернув отримані кошти позивачу .
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказувався факт укладення договору позики і його умови. Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Відповідно до ст. 76 -80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що доказом передачі відповідачу коштів в сумі 300 000 доларів США є розписка (а.с.17), натомість відповідач не надав суду жодних доказів про те, що зазначену розписку він не писав та коштів не отримував.
Саме лише голослівне твердження про те, що розписка написана не ним без подання відповідних доказів (висновків почеркознавчої експертизи та ін.) не може бути підставою для відмови у позові.
Також ч. 3 ст.545 ЦК передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку, однак таких доказів відповідачем також не надано.
Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для задоволення позову є необгрутованими, не підтверджені належними, достовірними та допустимими доказами та правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов'язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов'язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.
Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».
Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення спрямоване на захист порушеного права позивача, який належними і допустимими доказами довів суду своє порушене право, натомість відповідач доказів ,які б свідчили про належне виконання ним взятих зобов'язань суду не надав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1;375;383; 384; 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 16 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 05 жовтня 2023 року.
Головуючий Ю.Р. Мікуш
Судді: Т.І. Приколота
Р.В. Савуляк